Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді : Савицького Я.Ф.

Суддів : Гладишевої Т.Я.

Лавренюк О.Т.

при секретарі судового засідання Кубік О.В.

за участю представників сторін в судових засіданнях від 15.06.2010р. та 29.06.2010р.:

від позивача: Шевченко Ю.В., довіреність від 11.01.2010р. №Р-39-5;

від відповідачів: 1) Дністровського міжрайонного управління водного господарства –Панькова С.В., довіреність №312 від 08.07.2009р.;

2) ТОВ "Одесрибгосп" –не з’явилися;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської обласної ради

на рішення господарського суду Одеської області

від 28 квітня 2010 року

по справі № 15/06-10-164

за позовом : Одеської обласної ради

до відповідачів: Дністровського міжрайонного управління водного господарства

Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесрибгосп"

про визнання недійсними договорів та стягнення збитків в сумі 52508,25 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Повна фіксація судового процесу здійснювалась згідно ст. 129 Конституції України та ст. 4- 4 Господарського процесуального Кодексу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.06.2010р..

В судовому засіданні 29.06.2010р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.04.2010р. по справі №15/06-10-164 (суддя Петров В.С.) частково задоволено позов Одеської обласної ради до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та ТОВ "Одесрибгосп" про визнання договорів недійсними та стягнення збитків у сумі 52508,25 грн.: 1) визнано недійсним на майбутнє договір оренди від 19.03.2002р. № 6, укладений між Дністровським управлінням зрошувальних систем та ЗАТ "Одесарибгосп"; 2) визнано недійсним з моменту укладення договір про спільну діяльність від 01.08.2007р. № 01/08, укладений між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та ЗАТ "Одесарибгосп"; 3) стягнуто з Дністровського міжрайонного управління водного господарства) на користь Одеської обласної ради витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118 грн.; 5) стягнуто з ТОВ "Одесрибгосп" на користь Одеської обласної ради витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118 грн., у задоволенні решти частини вимог Одеської обласної ради відмовлено, з посиланням на те, що: 1) як вбачається зі змісту оспорюваних договорів, об’єктом оренди та предметом спільної діяльності виступило Барабойське водосховище, розташоване у Біляївському районі Одеської області, відповідно до положень ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів) водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку, водойма визначена як безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об’єкт, водним об’єктом є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт), виходячи з аналізу ст. 5 Водного кодексу України, Барабойське водосховище є водним об’єктом місцевого значення, оскільки належить до поверхневих вод, що знаходяться і використовуються в межах однієї області та не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення, так, наказом Державного комітету України по водному господарству від 03.06.1997р. № 41 (z0002-98) затверджено Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об’єктів місцевого значення, згідно з п. 18 якого до водних об’єктів місцевого значення належить Барабойське водосховище, розташоване в Одеській області, розпорядження водними об'єктами місцевого значення згідно п. 2 частини І ст. 8 Водного кодексу України віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території, отже, з огляду на те, що Барабойське водосховище є водним об’єктом місцевого значення і розташоване на території Одеської області, відповідно право розпорядження таким водним об’єктом належить саме Одеській обласній раді, до того ж ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди водні об’єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях, орендодавцями водних об’єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради; 2) всупереч вищенаведеним нормам законодавства Барабойське водосховище передавалось в оренду ЗАТ "Одесрибгосп" (правонаступником якого є ТОВ "Одесрибосп", про що зазначено в статуті ТОВ) за спірним договором оренди від 19.03.2002р. саме Дністровським управлінням зрошувальних систем (яке було перейменовано у Дністровське міжрайонне управління водного господарства, про що свідчить довідка № 5 віл 10.02.2010р.), яке не було наділено відповідними повноваженнями на таке, таким чином, суд вважає, що вказаний договір оренди був укладений з порушенням ст. 51 Водного кодексу України, крім того, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень і на внесення у спільну діяльність Барабойського водосховища згідно укладеного із ЗАТ "Одесрибгосп" договору від 01.08.2007р. №01/08, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу позивачем своїх повноважень щодо надання спірного водного об’єкту місцевого значення в користування іншому державному органу, у т.ч. Одеському облводгоспу, що відповідно до ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання вказаних договорів недійсними; 3) за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення, відтак, договір про сумісну діяльність від 01.08.2007р. визнається недійсним з моменту його укладення, виняток з вказаного правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (до якого відноситься спірний договір оренди від 19.03.2002 р.), зберігання за договором схову тощо, визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє, так, згідно ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, також вказане передбачено й ст. 207 Господарського кодексу України, таким чином, спірний договір оренди від 19.03.2002р. визнається недійсним на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене ЗАТ "Одесрибгосп" користування за цим договором; 4) щодо вимог позивача про стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства на користь Одеської обласної ради до обласного бюджету Одеської області збитків у розмірі 52508,25 грн., то вони не підлягають задоволенню, оскільки у позовній заяві позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, виходячи з розміру грошових сум, отриманих Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства за договором оренди від 19.03.2002р. № 6 та договором про спільну діяльність від 01.08.2007р. № 01/08 як оплату за користування Барабойським водосховищем, між тим, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків; протиправної поведінки заподіювана збитків; причинного зв’язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; а також наявність вини заподіювана збитків, у даному випадку протиправність поведінки відповідача хоча і була встановлена судом, проте між такою поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками відсутній прямий причинний зв’язок, оскільки позивач не надав доказів того, що він мав намір укласти такий договір оренди спірного водного об’єкту з іншою особою та відповідач своїми діями позбавив позивача такої можливості, в свою чергу такі обставини виключають можливість для покладення на відповідача - Управління відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем, адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду звернулася Одеська обласна рада з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2010р. в частині визнання недійсним на майбутнє договору оренди від 19.03.2002р. №6, укладеного між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та ЗАТ "Одесарибгосп", та відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства на користь Одеської обласної ради збитків у розмірі 52508,25 грн., прийняти нове рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення договір оренди від 19.03.2002р. №6, укладений між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства та ЗАТ "Одесарибгосп", стягнути з Дністровського міжрайонного управління водного господарства на користь Одеської обласної ради до обласного бюджету Одеської області збитки у розмірі 52508,25 грн., судові витрати покласти на відповідачів, мотивуючи це тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, оскільки господарським судом в порушення вимог чинного законодавства визнало договір оренди від 19.03.2002р. №6 недійсним на майбутнє, до того ж, поряд з цим судом визнано недійсним договір про спільну діяльність від 01.08.2007р. з моменту його укладення, хоча цей же договір також передбачав користування ТОВ "Одесрибгосп" Барабойського водосховища. Крім того, господарським судом першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача - Дністровського міжрайонного управління водного господарства збитків у розмірі 52508,25 грн., оскільки Управління позбавило Одеську обласну раду можливості отримання доходів від надання у користування на умовах оренди Барабойського водосховища. Судом встановлена протиправність поведінки Дністровського міжрайонного управління водного господарства при укладенні оспорюваних договорів, проте суд встановив, що в даному випадку відсутній склад правопорушення, а саме: причинного зв’язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача тощо, між тим, з вказаним висновком погодитися не можна, оскільки вказане спростовується матеріалами справи та чинним законодавством, до того ж Одеська обласна рада не наділена повноваженнями для здійснення контролю за використанням водних об’єктів місцевого значення, а відповідно і не має можливості виявляти правопорушників, які протиправно займають водні об’єкти місцевого значення, ці повноваження належать до компетенції відповідних контролюючих органів, до системи яких і входить Дністровське міжрайонне управління водного господарства.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Одеської обласної ради, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду слід змінити, а апеляційну скаргу –залишити без задоволення з огляду на таке.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду встановила, що 19 березня 2002 року між Дністровським управлінням зрошувальних систем (орендодавець) та ЗАТ "Одесарибгосп" (орендар) укладений договір оренди № 6 (а.с. 12-14 т. І), згідно з яким орендодавець зобов’язався надати, а орендар прийняти для вторинного користування під вирощування товарної риби Барабойське водосховище строком на 10 років ( місцезнаходження –С. Ш. Балка –м. Теплодар Біляївського району ).

27.06.2002р. Дністровським управлінням зрошувальних систем (орендодавець) та ЗАТ "Одесарибгосп" (орендар) укладена додаткова угода 1 до договору від 19.03.2002р., якою сторони внесли зміни до договору в частині орендованого майна, так орендодавець зобов’язався передати прилеглий канал площею 0,5 га для аварійного скиду води та використання його під зимувальний ставок строком на 10 років сумісно з Барабойським водосховищем.

01.08.2007р. між Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства (сторона –1) та ЗАТ "Одесарибгосп" (сторона-2) укладено договір про сумісну діяльність № 01/08 (а.с. 15-18 т. І), відповідно до п. 1.1. розділу 1 вказаного договору сторони за договором зобов’язалися шляхом спільних дій без об’єднання майна досягти наступних господарських цілей: забезпечення надійної експлуатації Барабойського водосховища, площею 380 га, розташованого на території Біляївського району між селами Широка Балка та Мирне.

Згідно з розділом 4 договору про сумісну діяльність ЗАТ "Одесарибгосп" зобов’язувалося експлуатувати дзеркало водойми та прибережні захисні смуги, здійснювати зариблення водного об’єкта, та догляд за рибою та спорудами на ньому, при цьому сторона -2 за договором зобов’язувалася перерахувати протягом року, незалежно від результатів господарської діяльності, стороні-1 грошові кошти у розмірі 25992 грн. для покриття витрат щодо участі сторони –2 у цьому договорі, вказані кошти перераховуються рівними частками не рідше 2 разів на рік.

Відповідно до розділу 6 вказаного договору внеском Дністровського міжрайонного управління водного господарства по договору є надання Барабойського водосховища та трудова участь, внесок управління не повинен складати менше 60%, внеском ЗАТ "Одесарибгосп" є грошові кошт, обладнання, трудова участь, частка сторони -2 не повинна складати менше 40%.

Всі доходи, що отримуються у результаті сумісної діяльності, використовуються у першу чергу на відшкодування матеріальних витрат, прибуток, що отримується сторонами від сумісної діяльності, підлягає розподілу пропорційно часткам, визначеним у п. 6.1 договору, фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні –1 та утримання відповідної частки прибутку (розділ 8 договору про сумісну діяльність).

Виходячи з положень договору про сумісну діяльність, умовами договору передбачалося надання у користування Барабойського водосховища.

Одеська обласна рада звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дністровського міжрайонного управління водного господарства та ТОВ "Одесрибгосп" про визнання недійсними договорів та стягнення збитків у сумі 52508,25 грн.. При цьому Одеська обласна рада посилалася на те, що вказані договір оренди та договір про сумісну діяльність є недійсними, оскільки при їх укладенні сторонами договорів не додержано вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень та відповідно не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження Барабойським водосховищем і укладення оспорюваних договорів, до того ж оспорювані договори були укладені з порушенням ст. 51 Водного кодексу України.

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів, об’єктом оренди та предметом спільної діяльності виступило Барабойське водосховище, розташоване у Біляївському районі Одеської області.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірних договорів), в якій наведені визначення основних термінів цього Кодексу, водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку, водойма визначена як безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об’єкт, водним об’єктом є природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд, до водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу України).

В силу ст. 5 Водного кодексу України до водних об’єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних; до водних об’єктів місцевого значення належать: 1)поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених положень законодавства, Барабойське водосховище є водним об’єктом місцевого значення, оскільки належить до поверхневих вод, що знаходяться і використовуються в межах однієї області та не віднесені до водних об’єктів загальнодержавного значення. Наказом Державного комітету України по водному господарству від 03.06.1997р. № 41 (z0002-98) затверджено Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об’єктів місцевого значення, згідно п. 18 якого до водних об’єктів місцевого значення належить Барабойське водосховище, розташоване в Одеській області.

Розпорядження водними об’єктами місцевого значення згідно з п. 2 ч. 1 ст. 8 Водного кодексу України віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території.

Отже, з огляду на те, що Барабойське водосховище є водним об’єктом місцевого значення і розташоване на території Одеської області, відповідно право розпорядження таким водним об’єктом належить саме Одеській обласній раді.

До того ж, ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди водні об’єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об’єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради . Передача орендарем права на оренду водного об’єкта іншим суб’єктам господарювання забороняється.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об’єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

Між тим, як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, всупереч вищенаведеним нормам законодавства Барабойське водосховище передавалось в оренду ЗАТ "Одесарибгосп" (правонаступником якого є ТОВ "Одесрибосп", про що зазначено в статуті товариства) за спірним договором оренди від 19.03.2002р. саме Дністровським управлінням зрошувальних систем (яке було перейменовано у Дністровське міжрайонне управління водного господарства, про що свідчить довідка № 5 віл 10.02.2010р.), яке не було наділено повноваженнями на розпорядження водним об’єктом.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вказаний договір оренди був укладений з порушенням ст. 51 Водного кодексу України.

До того ж, з огляду на вищенаведені положення законодавства, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не мало повноважень і на внесення у спільну діяльність Барабойського водосховища згідно з укладеним із ЗАТ "Одесарибгосп" договору від 01.08.2007р. № 01/08.

При цьому, посилання Дністровського міжрайонного управління водного господарства у запереченнях на позовну заяву на те, що за ст. 51 та ст. 16 Водного кодексу України до 2004 року такі права були делеговані Одеському облводгоспу, правомірно не прийняті до уваги господарським судом першої інстанції з тих підстав, що ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України визначено, що окремі повноваження щодо надання водних об’єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам, проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували передачу позивачем своїх повноважень щодо надання спірного водного об’єкту місцевого значення в користування іншому державному органу, в тому числі й Одеському облводгоспу.

Також вірно не прийняті до уваги господарського суду першої інстанції і посилання Дністровського міжрайонного управління водного господарства на те, що управління є балансоутримувачем спірного водного об’єкту, адже, знаходження вказаного об’єкту на балансі Дністровського міжрайонного управління водного господарства на праві оперативного управління не наділяє його повноваженнями на передачу спірного водного об’єкту у користування всупереч приписам ст. 51 Водного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищевикладене, та з огляду на відсутність у Дністровського міжрайонного управління водного господарства повноважень щодо розпорядження Барабойським водосховищем, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваних договорів, господарським судом першої інстанції цілком правомірно задоволені позовні вимоги Одеської обласної ради про визнання спірних договору оренди і договору про сумісну діяльність недійсними.

При цьому за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення, виняток з вказаного правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (до якого відноситься спірний договір оренди від 19.03.2002р.), або користування за договором про спільну діяльність (до якого відноситься й спірний договір про спільну діяльність №01/08 від 01.08.2008р.) зберігання за договором схову тощо.

Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України, однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Так, згідно з ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Також ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Виходячи з викладеного, спірні договір оренди від 19.03.2002р. та договір про спільну діяльність №01/08 від 01.08.2007р. слід визнати недійсними на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене ЗАТ "Одесарибгосп" користування за цими договорами.

Проте, господарським судом першої інстанції помилково договір про сумісну діяльність від 01.08.2007р. визнано недійсним з моменту його укладення, що суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства, зокрема ст. 236 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім визнання недійсними договорів Одеська обласна рада просила у позовній заяві стягнути з Дністровського міжрайонного управління водного господарства збитки у розмірі 52508,25 грн., при цьому посилалася на ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За ст. 623 названого Кодексу боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом..

Згідно зі ст. 224 вказаного Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною .

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною ; 4)матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов’язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв’язок між порушенням зобов’язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов’язання.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

Так, у позовній заяві Одеською обласною радою здійснено розрахунок розміру збитків, виходячи з розміру грошових сум, отриманих Дністровським міжрайонним управлінням водного господарства за договором оренди від 19.03.2002р. № 6 та договором про спільну діяльність від 01.08.2007р. № 01/08 як оплату за користування Барабойським водосховищем.

Як вбачається зі змісту спірних договорів, у кожному з вказаних договорів передбачена плата за користування Барабойським водосховищем.

Так, згідно з пп. 2.2.2. договору оренди № 6 від 19.03.2002р. плата за користування Барабойським водосховищем складала 19000 грн. і підлягала оплаті два рази на рік.

Розділ 4 договору про спільну діяльність № 01/08 від 01.08.2007р. передбачав також плату у розмірі 25992 грн., що підлягав перерахуванню не рідше двох разів на рік.

Оскільки згідно зі ст. 51 Водного кодексу України орендодавцем водних об’єктів місцевого значення виступають обласні ради та вказаною статтею передбачений збір за оренду водних об’єктів, який сплачується на користь орендодавця, позивач вважає, що Дністровське міжрайонне управління водного господарства позбавило Одеську обласну раду можливості отримання доходів від надання у користування на умовах оренди Барабойського водосховища.

Відповідно до пункту 2 рішення Одеської обласної ради від 18.11.2005р. № 695-ІV "Про затвердження тимчасових рекомендацій щодо порядку визначення орендної плати за водні об’єкти (їх частини) місцевого значення в Одеській області" орендна плата вноситься до місцевих бюджетів та розподіляється: 25 відсотків до обласного бюджету, 15 відсотків до районного бюджету та 60 відсотків до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення.

Так, згідно з наданим Одеською обласною радою розрахунку розміру збитків - сума неотриманого прибутку обласного бюджету у вигляді 25% від сум, сплачених за оспорюваними договорами, становить 52508,25 грн..

Між тим, як зазначалося вище, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність збитків; протиправної поведінки заподіювана збитків; причинного зв’язку між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; а також наявність вини заподіювана збитків. Наведені підстави деліктної відповідальності є загальними, оскільки їх наявність необхідна переважно для всіх випадків відшкодування шкоди. В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

При цьому обов’язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв’язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

Як цілком вірно встановлено господарським судом першої інстанції, у даному випадку протиправність поведінки відповідача хоча і була встановлена судом, проте між такою поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками відсутній прямий причинний зв’язок, оскільки Одеська обласна рада не надала до суду доказів, в розумінні ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, того, що Одеська обласна рада мала намір укласти такий договір оренди спірного водного об’єкту з іншою особою та Дністровське міжрайонне управління водного господарства своїми діями позбавило Раду такої можливості, в свою чергу такі обставини виключають можливість для покладення на Управління відповідальності у вигляді відшкодування збитків, що заявлені позивачем, адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

За таких обставин, є необґрунтованими вимоги Одеської обласної ради про стягнення з Дністровського міжрайонного управління водного господарства до обласного бюджету Одеської області збитків у розмірі 52508,25 грн.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Одеської обласної ради слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2010р. по справі №15/06-10-164 змінити.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 –105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд, –

Апеляційну скаргу Одеської обласної ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2010р. по справі №15/06-10-164 змінити, виклавши п. 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"3. Визнати недійсним на майбутнє договір про спільну діяльність від 01 серпня 2007 року №01/08, укладений між Дністровським районним управлінням водного господарства та закритим акціонерним товариством "Одесарибгосп"."

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 28.04.2010р. по справі №15/06-10-164 залишити без змін.

постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.