Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Мацюри П.Ф.

суддів Андрєєвої Е.І., Ліпчанської Н.В.

при секретарі судового засідання Подуст Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Гуцелюк Л. І., за дов. №18/03-30 від 30042010 р.

від відповідача: Копієвська Г. А., за дов №1541/01-02/11 від 21.06.2010 р.

Чередніченко І. Б., за дов. №52/01-02/11 від 06.01.2010 р.

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 07 квітня 2010 року

у справі №5/328/09

за позовом Закритого акціонерного товариства "ВОЗКО"

до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Вознесенська районна державна адміністрація Миколаївської області та Державне підприємство "Одеська залізниця"

про визнання частини рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради №208 від 14.08.2009 р. незаконним та визнання права власності на залізничну під'їзну колію,

Закрите акціонерне товариство "ВОЗКО" (далі –Позивач), 25.11.2009 р., звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. за № 208 в частині, що стосується частини залізничної колії довжиною 3514,22 м, яка знаходиться в районі від провулку Ветеринарного до вулиці Жовтневої революції, 289 та визнання за ним права власності на залізничну під’їзну колію довжиною 4571 м. від знаку "Межа залізничної під’їзної колії", розташованого на відстані 93,0 м. від переднього стику рейкового стрілкового переводу № 41-А станції Вознесенськ Миколаївської області до закінчення колії в межах ЗАТ "ВОЗКО" за адресою: вул. Степова, 17 (Бузька сільрада Вознесенського району).

Позов обгрунтовується тим, що у відповідності з договором купівлі-продажу від 09.08.1993 р. №КП-131 при приватизації цілісно майнового комплексу Вознесенського виробничого шкірзаводу ЗАТ "ВОЗКО" разом з об'єктами нерухомості було передано зовнішній периметр під'їзної залізничної колії довжиною 2959 м., та 2100 м. було отримано по договору укладеного з Вознесенською дистанцією колії Одеської залізниці в якості плати за ремонтні роботи та приведення під'їзної колії в технічно- справний стан для експлуатації.

На всю колію була виготовлена технічна документація та технічний паспорт і вона за їх рахунок підтримувалась в робочому стані та експлуатувалася за призначенням.

Рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. №208 про взяття на облік управлінням комунального майна міста Вознесенськ як безхазяйне частини спірної залізничної колії довжиною 3514,22 м. не узгоджується з вимогами діючого законодавства, оскільки власником є позивач.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07 квітня 2010 року у справі №5/328/09 (суддя - Міщенко В.І.) позов задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. за № 208 в частині, що стосується частини залізничної колії довжиною 3514,22 м, яка знаходиться в районі від провулку Ветеринарного до вулиці Жовтневої революції, 289. Визнано за Закритим акціонерним товариством "ВОЗКО" право власності на нерухоме майно –залізничну під’їзну колію довжиною 4571 м. від знаку "Межа залізничної під’їзної колії", розташованого на відстані 93,0 м. від переднього стику рейкового стрілкового переводу № 41-А станції Вознесенськ Миколаївської області до закінчення колії в межах ЗАТ "ВОЗКО" за адресою: вул.Степова, 17 (Бузька сільрада Вознесенського району). Стягнуто з Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області на користь Закритого акціонерного товариства "ВОЗКО" 1 260,60 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Клопотання Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області про припинення провадження у справі залишити без задоволення.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено право власності позивача на залізничну колію довжиною 4571 м., та підтверджено порушення права власності ЗАТ "ВОЗКО" на спірне майно з боку відповідача прийнятим вище зазначеним рішенням міськвиконкому.

Право власності виникло згідно з приватизацією комплексу Вознесенського виробничо-шкіряного об'єднання до складу якого входив зовнішній периметр залізничної колії. За актом приймання-передачі від 11.04.1996 р. була передана колія довжиною 2100 м.

Згідно договору від 10.04.1996 р. і актом приймання передачі від 11.04.1996 р. було передано Вознесенською дистанцією шляху Одеської залізниці під'їзну колію довжиною 2100 м.

Довжина колії у відповідності технічного паспорту на квітень 2007 р. складає 4571 м. від знаку "Межа залізничної під'їзної колії"

Діючий договір про подачу і збирання вагонів від 31.07.2009 р. свідчить, що позивач є власником та експлуатує колію довжиною 4 664 м., а колія 93 м. від попереднього стику рейкового стрілочного переводу №41 А ст. Вознесенськ до знаку "Межа підїзної колії" знаходиться на балансі ПЧ-13.

Відповідач (Виконавчий комітет Вознесенської міської ради Миколаївської області ) з рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Згідно з доводами скаржника, договір від 10.04.1996 р., покладений судом в основу виникнення права власності ЗАТ "ВОЗКО" на частину спірного нерухомого майна не відповідає вимогам закону. Як стверджує скаржник судом першої інстанції порушено правила підвідомчості, передбачені ст. 12 ГПК України. На думку скаржника прийнявши до розгляду дві об'єднанні позовні вимоги, суд порушив норми ст. 58 ГПК України. Спір про визнання незаконним рішення міськвиконкому повинен розглядатися адміністративним судом.

27 травня 2010 року від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач спростовує доводи викладені в апеляційній скарзі ЗАТ "ВОЗКО" та просить залишити рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі і наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні надав додаткові документи в обгрунтування своїх вимог та надав пояснення, згідно з якими, позивач не погоджується з апеляційною скаргою Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, наданому до господарського суду апеляційної інстанції.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення в матеріалах справи.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд встановив:

Як вбачається із матеріалів справи предметом розгляду є визнання права власності на залізничні під’їзні колії та визнання незаконним частини рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. № 208 про взяття на облік частини залізничної підїзної колії.

Вимогами ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку підставою позовних вимог позивача є невизнання права власності на залізничні під’їзні колії відповідачам та признання відповідачем спірної залізничної колії безхазяйною .

Апеляційний господарський суд вважає, що умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на під’їзну колію. При цьому такими доказами відповідно з нормами ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивачів.

Відповідно до ст.64 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 (457-98-п) , до залізничних під’їзних колій належать колії, що з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам –суб’єктам підприємницької діяльності. Під’їзні колії призначеної для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування.

При цьому, відповідно до вимог ст.67 зазначеного Статуту залізниць України, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подання на цю колію рухомого складу допускається після прийняття цієї залізничної колії в експлуатацію комісією за участю представника Держнаглядохоронпраці і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії. На кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд. Подача вагонів на залізничні під'їзні колії у період їх будівництва допускається на умовах тимчасової угоди між залізницею та підприємством, якому належить під'їзна колія, або будівельною організацією, які несуть відповідальність за збереження вантажу, рухомого складу, вчасне повернення його і безпеку руху.

Аналогічні положення містяться і у п.п.1.3., 1.4., 1.5. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №875/5096 (z0875-00) , згідно з якими, відкриття для постійної експлуатації новозбудованої залізничної під'їзної колії і подача на цю колію рухомого складу допускається після прийняття її в експлуатацію комісією за участю представника Міністерства праці та соціальної політики і встановлення залізницею порядку обслуговування під'їзної колії. Відповідність під'їзної колії узгодженому з залізницею проекту засвідчується актом, який складається комісією за участю уповноважених представників залізниці і власника під'їзної колії, яка призначається залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць. Підписання акта свідчить про прийняття даної під'їзної колії в експлуатацію (п.1.3. Правил). На кожну під'їзну колію після закінчення її будівництва і здачі в експлуатацію підприємством складається Інструкція про порядок обслуговування і організації руху на під'їзній колії, яка затверджується залізницею відповідно до статті 67 Статуту залізниць (п.1.4. Правил). Власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок, витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію. Після здачі в експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під'їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін (п.1.5. Правил).

Таким чином вищенаведені законодавчі норми містять вичерпний перелік документів, які є належними доказами наявності у особи права власності на залізничну під’їзну колію. Зокрема, такими документами є: Акт введення в експлуатацію та встановлення залізницею Порядку обслуговування залізничної під’їзної колії –для новозбудованої залізничної колії; Масштабний план; Технічний паспорт; Поздовжній та поперечний профілі залізничних колій; Креслення штучних споруд.

До того ж, аналогічний перелік документів міститься і ст.ст.80, 82 Статуту залізниць СРСР, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 06.04.1964р. №270 (v0270400-64)

Як свідчать матеріали справи, позивачем були наданні до суду документи, які є належними доказами наявності права власності на залізничні під’їзні колії довжиною 4571 м., а саме: свідоцтва про власність від 17.11.2003 р., відповідно до якого позивач є власником цілісного майнового комплексу Вознесенського виробничо-шкірного об’єднання на підставі договору купівлі-продажу № 186 від 15.07.1993 р. та акт прийому-передачі від 15.07.1993р. згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" (2163-12) , до складу цього майна входить зовнішній периметр залізничної колії. Технічний паспорт залізничної під’їзної колії Позивача, станом на квітень 2007 р., довжина колії складає 4571 м. від знаку "Межа залізничної під’їзної колії". Акти виконаних робіт (т.1 а.с. 40-50) з яких вбачається, що позивач є замовником по ремонту його під’їзної колії.

Більш того, згідно договору про подачу і збирання вагонів від 31.07.2009 р. Позивач значиться власником під’їзної колії від стрілочного переводу № 41 "А" довжиною 4664 м.

Згідно акту від 17.05.2006 р. комісією списано 395 м залізничної колії.

Таким чином, при будівництві Вознесенського шкіряного заводу було побудовано 2959 м залізничної колії, яку було приватизовано в 1993 році у складі цілісного майнового комплексу, у відповідності зі ст. 128 ЦК УРСР Позивач на підставі договору від 10.04.1996 р. та акту прийому-передачі від 11.04.1996 р. став власником залізничної колії довжиною 2100 м. Передача 25 колії, яка значилась в документації Вознесенської дистанції протяжністю 2100 м. здійснено по розпорядженню Президента "Укрзалізниці" від 12.05.1993 р. по акту приймання передачі від 11.04.1996 р. згідно з договором від 10.04.1996 р., укладеного між Вознесенською дистанцією колії та ЗАТ "ВОЗКО" за яким дистанція колії виконала ремонтні роботи цієї підїзної колії, а ЗАТ "ВОЗКО" оплатило виконані роботи.

Після чого за умовами цього договору ЗАТ "ВОЗКО" прийняли на баланс передану частину колії забов'язалося не проводити демонтаж існуючої колії без погодження залізниці. Факт приймання - передачі колії підтверджується договором від 10.04.1996 р., актом передачі від 11.04.1996 р. і "Авізо" в якому зазначено передачу колії від стрілочного переводу №39 до стрілочного переводу гілки міжрайбази довжиною 2 км.100 м. (т.1 а.с. 29-31). Загальна довжина колії складає 5059 м, демонтовано було згідно з актом від 17.05.2006 р. 395 м, залишок склав 4664 м, колія довжиною 93 м від попереднього стику рейкового стрілочного переводу № 41 А ст. Вознесенськ до знаку "Межа під’їзної колії" знаходиться на балансі ПЧ-13 Одеської залізниці, у зв’язку з чим Позивач є власником залізничної колії довжиною 4571 м, що підтверджується технічним паспортом станом на квітень 2007 р.

При цьому, як вище встановлено апеляційним господарським судом, Технічний паспорт є одним із належних доказів наявності у особи права власності на залізничну під’їзну колію.

Таким чином, документи, які позивач надав до матеріалів справи підтверджують позовні вимоги останнього в частині визнання права власності на залізничну під'їзну колію довжиною 4571 м., оскільки, означеними документами доведено фінансування робіт з обслуговування та ремонту спірної під'їзної колії, наявність у позивача Технічного паспорту на спірну під’їзну колію, який є належним доказом підтвердження права власності.

Аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про визнання права власності ЗАТ "ВОЗКО" на залізничну під'їзну колію довжиною 4571 м., задоволенні обгрунтовано у відповідності до діючого законодавства та обставин справи .

Суд апеляційної інстанції не може погодитися з доводами апелянта викладених в апеляційній скарзі про те, що договір від 10.04.1996 р. покладений судом першої інстанції в основу виникнення права власності ЗАТ "ВОЗКО" на спірне нерухоме майно за своїми істотними умовами не може класифікувати і віднести до договорів види яких передбачалися ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, і не породжує права власності.

Як свідчать матеріали справи, яким надана правова оцінка судом першої інстанції і вони були предметом дослідження при апеляційному перегляді справи ЗАТ "ВОЗКО" є власником Вознесенського шкіряного виробництва та залізничної колії довжиною 2959 м., яка ввійшла складовою цілісного майнового комплексу, а спірна частина колії 2,1 км. в 1996 р. акціонерному товариству була передана оплатно, оскільки останній за договором сплатив ремонтні роботи, забезпечуючи безпечну експлуатацію колії і зобов’язався без погодження залізниці колію не демонтувати. Таким чином, взявши у 1996 р. колію на баланс позивачем укладалися договори на подачу і забирання залізничних вагонів і цистерн, утримував колію у належному технічному стані та розпоряджався нею як власною без яких-би вимог зі сторони Вознесенської дистанції колії та Одеської залізниці на протязі 14 років.

Існуючий договір від 10.04.1996 р. та акт приймання –передачі колії від 11.04.1996 р. ніким не оскаржувався та не відмінявся.

Колегія суддів вважає помилковими висновки господарського суду щодо визнання незаконним рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. за №208 в частині, що стосується частини залізничної колії довжиною 3514,22 м., виходячи з наступного.

По перше оскаржуване рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради №208 від 14.08.09 р. є актом індивідуальної дії, дія якого спрямована на конкретну ситуацію і є актом одноразового застосування норм права, що прийнятий при здійсненні владних управлінських функцій органу місцевого самоврядування на основі законодавства та на виконання делегованих повноважень. Враховуючи наведене, даний спір є публічно правовим та повною мірою відповідає ст. 2 КАС України, а відповідно, повинен вирішуватися за правилами адміністративної юрисдикції. Відповідно в цій частині позовних вимог даний позов не може розглядатися за правилами господарської форми судочинства.

Така ж правова позиції викладена і у рішенні Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 1 квітня 2010 року (v010p710-10) за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України.

По друге дана частина позовних вимог жодним чином не пов'язана з визнанням права власності на під'їзну колію довжиною 4571 м., та повинна розглядатися як окремий предмет позову не впливаючи жодним чином на визнання права власності на під'їзну колію.

Відповідно до п.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо : спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Враховуючи вище наведене в цій частині провадження по справі повинно бути припиненим.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області слід задовольнити частково, рішення господарського суду Миколаївської області підлягає частковому скасуванню, оскільки воно не відповідає чинному законодавству та обставинам справи, в іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 07 квітня 2010 року по справі №5/328/09 скасувати частково, в частинні визнання незаконним рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 14.08.2009 р. №208 в частині, що стосується частини залізничної колії довжиною 3514,22 м., яка знаходиться в районі від провулку Ветеринарного до вулиці Жовтневої революції.

В даній частині припинити провадження у справі оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

3. В іншій частині апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 07 квітня 2010 року по справі №5/328/09 без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.