42/435-45/199 Про стягнення боргу за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - 08.06.2010 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Синельниківський ресорний завод" (далі – ВАТ " Синельниківський ресорний завод", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі – Держкомрезерв України, відповідач) 72 523, 81 грн. боргу, 4 386, 83 грн. інфляційних збитків та 3% річних за порушення грошового зобов’язання.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем у зв’язку з понесенням ним витрат на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву у розмірі 72 523,81 грн. Так, заборгованість у вказаній сумі виникла у зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 111 від 26.07.2001р. щодо відшкодування понесених позивачем протягом 2006р. витрат на зберігання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 р. у справі № 42/435 позов ВАТ " Синельниківський ресорний завод" був задоволений. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Синельниківський ресорний завод" 72 523,81 грн. боргу, 3 046 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 1 322,83 грн. три проценти річних з простроченої суми, 769,10 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 р. вказане рішення скасоване та прийняте нове, яким в задоволенні позову було відмовлено повністю. Стягнуто з ВАТ "Синельниківський ресорний завод" в дохід Державного бюджету України державне мито 384,46 грн. за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2008 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2007 року у справі № 42/435 були скасовані, справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

постанова обґрунтована тим, що:

- відмовляючи у позові, апеляційний суд, в порушення ч.1 ст. 38 ГПК України, не перевірив, чи була передбачена у державному бюджеті після виникнення заборгованості достатня кількість коштів на фінансування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (в тому числі і за рахунок коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; коштів, одержуваних як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей), а відтак чи існувала на момент звернення до суду з позовом реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі вартості понесених у 2006 році витрат. Також, не було перевірено чи дотримався відповідач покладених на нього обов’язків щодо прийняття рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву; надання доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України тощо.

Вказана обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, проте суд не неї уваги не звернув та залишив без належної правової оцінки;

- Відповідно до ч.3 ст. 51 Бюджетного Кодексу України, Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

Проте суд першої інстанції, стягуючи суму боргу за рахунок коштів державного бюджету, вказану особу до участі у справі не залучив.

- Відповідно до п.3 ч.3 ст. 104 ГПК України, якою визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судом апеляційної інстанцій, у будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права, якщо господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Разом з тим, апеляційний господарський суд вказані вимоги закону не виконав та також розглянув справу без участі органу Державного казначейства.

Господарським судом міста Києва, відповідно до вказівок Вищого господарського суду України, ухвалою від 27.06.2008 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача залучено Державне казначейство України (далі – третя особа), справі присвоєно № 42/435-45/199.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2008 р. позов задоволений повністю. Вирішено стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь ВАТ "Синельниківський ресорний завод" 72 523,81 грн. боргу, 3 046 грн. інфляційних збитків, 1 322,83 грн. 3% річних з простроченої суми, 887,10 грн. судових витрат.

Не погодившись з рішенням, Держкомрезерв України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою в якій просить суд рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Відповідач вважає, що Господарським судом м. Києва при винесенні рішення порушено норми ст. 526 Цивільного кодексу України, пункти 3, 6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (532-2002-п) .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з’ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін.

Ухвалою від 13.11.2008 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 09.12.2008 р.

Ухвалою від 09.12.2008 р. у справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Листом № 12/498/8636 від 30.09.2009 р. Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив, що судово-бухгалтерська експертиза проведена і складений експертний висновок № 498/8636 від 30.09.2009 р. Однак в зв’язку з тим, що сторони не провели оплату проведення експертизи висновок експерта суду не наданий.

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/2/4 від 22.03.2010 р. для розгляду даної справи до складу судової колегії замість судді Куровського С.В. було введено суддю Авдеєва П.В., замість судді Михальської Ю.Б. – суддю Нєсвєтову Н.М.

Ухвалою від 22.03.2010 р. апеляційне провадження у справі поновлено, розгляд справи призначений на 27.04.2010 р.

Розпорядженням Першого заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/2/7 від 27.04.2010 р. для розгляду даної справи до складу судової колегії замість судді Авдеєва П.В. було введено суддю Куровського С.В.

Судове засідання неодноразово відкладалось.

08.06.2010 р. в судове засідання з’явились представники сторін. Представник третьої особи в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв’язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

26 липня 2001р. між ВАТ " Синельниківський ресорний завод" та Державним агентством з управління державним матеріальним резервом (правонаступником якого є відповідач) укладено договір № 111 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських площах та ємкостях зберігача (п. 1.1 договору). Згідно вказаного договору агентство (відповідач у справі) передає, а зберігач (позивач у справі) приймає на відповідальне зберігання цінності.

Згідно п. 7.3 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.

Відповідно до наданих до матеріалів справи розрахунків витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом 2006 р., звіту про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01 січня 2006 р., довідки про наявність матеріальних цінностей матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01 січня 2006 р., акту позапланової перевірки наявності, якісного стану, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 03.11.2006 р., позивачем понесені витрати у 2006 р. на зберігання в розмірі 72 523,81 грн..

Вимоги ухвал суду від 27.06.2008 р., 21.07.2008 р., 12.08.2008 р., 26.08.2008 р., 10.09.2008 р. згідно яких зобов’язано надати суду відомості з підтверджуючими доказами про те, чи була передбачена у державному бюджеті після виникнення заборгованості достатня кількість коштів на фінансування витрат, пов’язаних з відповідальним матеріальних цінностей державного резерву (в тому числі і за рахунок коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; коштів, одержуваних як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей), та чи існувала на момент звернення до суду з позовом реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі понесених у 2006 році витрат; відомості з підтверджуючими доказами про те, чи дотримався відповідач покладених на нього обов’язків щодо прийняття рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву; відомості з підтверджуючими доказами про те, чи надавав відповідач доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, відповідачем та третьою особою не виконано. Тобто, доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, суду не надано.

В даному випадку між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 ЦК УРСР (1540-06) , гл. 66 ЦК України (435-15) , Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Згідно з вимогами ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Як на те звернув увагу Вищий господарський суд України переглядаючи постанову апеляційної інстанції у даній справі, в порушення ч. 1 с. 38 ГПК України (1798-12) судом не були перевірені чи була передбачена у державному бюджеті після виникнення заборгованості достатня кількість коштів на фінансування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (в тому числі і за рахунок коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; коштів, одержуваних як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей), та чи існувала на момент звернення до суду з позовом реальна можливість отримання позивачем в повному обсязі понесених у 2006 році витрат.

Виконуючи наведені вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, які в силу положень ст. 111-12 ГПК України є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи судом було витребувано вказані відомості від сторін у справі (в тому числі від органу державного казначейства, якого залучено до участі у справі в якості третьої особи) та встановлено наступне.

На відшкодування даних витрат щороку передбачається бюджетне фінансування у видаткових статтях Державного бюджету.

Так, зокрема:

- Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" від 20.12.2001 року (2905-14) №2905-111 за рядком 5121030 було передбачено на відшкодування витрат, пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву кошти у розмірі 7 110,9 тисяч гривень;

- Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26.12.2002 року (380-15) №380-ГУ за рядком 5121030 було передбачено на відшкодування витрат, пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву кошти у розмірі 8036,1 тисяч гривень;

- Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 року (1344-15) №1344-Г7 за рядком 5121030 було передбачено на відшкодування витрат, пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву у розмірі 10400 тисяч гривень;

- Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 року №2285- IV (2285-15) за рядком 5121030 передбачено на відшкодування витрат, пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву кошти у розмірі 36400 тисяч гривень.

- Додатком № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року (3235-15) №3367- IV за рядком 5121030 передбачено на відшкодування витрат пов’язаних з обслуговуванням цінностей матеріального резерву кошти у розмірі 86400 тисяч гривень, окрім цього, згідно п. 22, ч.1 ст. 43 даного закону передбачено додаткові кошти у розмірі 15 відсотків від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Наведеного, відповідачем та третьою особою не спростовано, Державним казначейством України інформації щодо відсутності коштів державного бюджету та нездійснення фінансування у передбачених бюджетом обсягах, на вимоги суду (ухвали від 27.06.2008 р., 21.07.2008 р., 12.08.2008 р., 26.08.2008 р., 10.09.2008 р.) не представлено. Так, при встановлених обставинах щодо понесення позивачем витрат на зберігання у 2006р. в розмірі 72 523, 81 грн. та з урахуванням викладених положень Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , суд першої інстанції вірно дійшов висновку, про наявність підстав вважати передбаченими у державному бюджеті після виникнення заборгованості достатньої кількості коштів на фінансування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву та існування на момент звернення до суду з позовом реальної можливості отримання позивачем в повному обсязі понесених у 2006 році витрат.

Обґрунтованими, також, є посилання позивача на положення Бюджетного кодексу України (2542-14) та виходячи з п. 8 ч.1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету (п. 7 ч. 1. ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Для здійснення своєї діяльності кожна бюджетна установа у своїй діяльності керується паспортом бюджетної програми, без затвердження якого така установа не може проводити фінансову діяльність. Паспорт бюджетних програм затверджується на відповідний бюджетний період.

Відповідно до ст. п. 1 Правил складання паспортів бюджетних програм, квартального та річного звіту про їх виконання, а також здійснення моніторингу та аналізу виконання бюджетних програм затверджених наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2002 р. № 1098 (z0047-03) зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 січня 2003 р. за № 47/7368 (z0047-03) паспорт бюджетної програми - документ, який містить повну інформацію про бюджетну програму та застосовується для здійснення моніторингу, оцінки реалізації і контролю ефективності виконання бюджетної програми та цільового використання бюджетних коштів.

Паспорт бюджетної програми визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період, на основі яких здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми.

Напрями використання бюджетних коштів – конкретні дії у рамках виконання бюджетної програми, що мають забезпечити досягнення мети та спрямовуються на виконання завдань бюджетної програми.

Основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень є кошторис, який затверджується розпорядниками бюджетних коштів на підставі бюджетних асигнувань і бюджетного розпису (ст. 51 Бюджетного кодексу України).

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.

Таким чином вказані норми дають підстави вважати про щорічне надходження грошових коштів на виконання відповідних бюджетних завдань і для здійснення платежів по бюджетних зобов’язаннях, в тому числі на відшкодування витрат пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву понесених позивачем у 2006 році.

Як про те зазначено у Постанові Вищого господарського суду України у справі, судом при вирішенні спору також не було перевірено чи дотримався відповідач покладених на нього обов’язків щодо прийняття рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву, надання доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України тощо, не надано належної правової оцінки вказаним обставинам.

Згідно п. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань (п. 8 ст. 51 Бюджетного кодексу України).

На вимоги суду (ухвали від 27.06.2008 р., 21.07.2008 р., 12.08.2008 р., 26.08.2008 р., 10.09.2008 р.) ні відповідачем, ні органом державного казначейства не представлено відповідної інформації, не надано суду доказів прийняття відповідачем відповідного рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву за договором № 111 від 26.07.2001р., надання відповідного розпорядження органу державного казначейства на здійснення платежу. Натомість, якщо, незважаючи на вжиті заходи, отримання витребуваних матеріалів та/або документів не є можливим, суд здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами (вказане вміщено зокрема у п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 (v_482600-08) ). Ненадання витребуваних доказів може свідчити зокрема про їх відсутність, однак в будь-якому випадку невиконання відповідачем зобов’язань щодо прийняття рішення про оплату витрат, понесених у зв’язку із забезпеченням зберігання цінностей матеріального резерву, ненадання доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України свідчить про неналежне виконання відповідачем зобов’язань по договору щодо відшкодування витрат на зберігання.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень п. 4.4 Договору № 111 від 26.07.2001р. відшкодування витрат на утримання цінностей проводиться один раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року, у зв’язку з чим строк виконання зобов’язання щодо відшкодування понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву у 2006р. станом на час вирішення спору є таким що настав.

Оскільки саме відповідач є особою зобов’язаною відшкодувати витрати за зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву на підставі договору № 111 від 226.07.2001р., з урахуванням викладеного вище, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 72 523, 81 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

До того ж, відсутність у боржника коштів готівкою або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З наведених обставин, місцевим господарським судом правомірно було визнано обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, оскільки в даному випадку право нарахування таких виникло у позивача в силу закону.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків та трьох процентів річних підлягають задоволенню в сумі 4 368,83 грн. (3 046 грн. інфляційних збитків + 1 322,83 грн. –3% річних).

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано належних доказів на спростування викладеного в позові, тому, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.