Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

від Фонду державного майна України - Стогнійчук С. О.

від ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія" - не з’явився,

від ТОВ "Трінті Ін вест Груп" - не з’явився,

від першого заступника прокурора Приморського району м. Одеса –Кірющенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Фонду державного майна України на ухвалу господарського суду Одеської області від 19.04.2010р. у справі № 15-16/32-10-969 про скасування заходів до забезпечення позову Фонду державного майна України до ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія" та ТОВ "Трінті Інвест Груп" за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання недійсним договору купівлі продажу та повернення майна,

23.02.2010 р. (вх. № 1592) Фонд державного майна України (далі –Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс "Магнолія" (далі відповідач-1) та ТОВ "Трінті Інвест Груп" (далі –Відповідач -2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 02.10.2009р. цілісного майнового комплексу "Санаторно –оздоровчий багато профільний комплекс для дітей з батьками "Магнолія" та повернення цього комплексу державі в особі позивача. Крім того позивач у позові, з посиланням на ст.ст. 66 і 67 ГПК України, просив суд забезпечити цей позов шляхом накладення арешту на комплекс, повернення якого є предметом цього спору. Своє клопотання він обґрунтував тим, що Відповідач -2 може здійснити відчуження цього комплексу і невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення його позову (а.с.2-7).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.02.2010р.(суддя Степанова Л.В., яка прийняла позов до розгляду за суддю Железну С.П. згідно розпорядження голови суду №53-р від 23.02.2010р.а.с.40) за вказаним позовом порушено провадження у справі та їй присвоєно № 16/32-10-969 (а.с.1).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2010р. (суддя Железна С.П.) вищевказане клопотання (заява) позивача про забезпечення позову задоволено, а саме, суд наклав арешт на цілісний майновий комплекс "Санаторно –оздоровчий багато профільний комплекс для дітей з батьками "Магнолія" до розгляду справи по суті, обґрунтувавши, застосування цього заходу тим, що невжиття забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення його позову (а.с.47).

18.03.2010р. до суду надійшла заява Першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси про вступ до участі в розгляді справи (а.с.49)

Ухвалою голови господарського суду Одеської області від 31.03.2010р. справу передано на колегіальний розгляд у складі суддів Петрова В.С., Демешина О.А. та Желейної С.П.(а.с.62)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.4.2010р. колегія суддів у складі Петрова В.С., Демешина О.А. та Желейної С.П прийняла вказану справу до свого провадження та їй присвоєно № 15-16/32-10-969 (а.с.63).

19.04.2010р. відповідач звернувся до суду з клопотання про скасування застосованих заходів забезпечення позову, обґрунтовуючи свою вимоги тим, що, по-перше, комплекс, який є предметом цього спору належить на праві власності Відповідачу-2 і відсутній зв’язок між позивачем та правом власності на цей комплекс, а, по-друге, позивач не довів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування заходу забезпечення позову.(а.с.100-102)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.04.2010р. (судді Петров В.С., Демешин О.А. та Желейна С.П.) скасовано вищевказані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2010р. Свій висновок суд обґрунтував тим, що, по-перше, в матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач-2 має намір відчужити спірний комплекс; по-друге, матеріали справи свідчать, що власником спірного комплексу є Відповідач-2, а, по-третє, у разі визнання договору купівлі продажу недійсним комплекс підлягає поверненню йому, тобто Відповідачу-1, а не позивачу.(а.с.108-109).

Не погоджуючись з цією ухвалою позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 19.04.2010р. про скасування заходів забезпечення позову Свою позицію він обґрунтував наступним.

Заходи забезпечення позову є гарантією виконання прийнятого судом рішення та задоволення позовних вимог позивача. У пункті 10 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/611 (v_611800-94) "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" встановлено: враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову." З початку розгляду справи потреба у застосуванні заходів забезпечення не відпала і є вірогідність відчуження Відповідачем -2 спірного комплексу, що завдасть шкоди правам та інтересам держави і утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення по даній справі, а також завадить йому (позивачу) виконати рішення суду по справі №45/452.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.05.2010р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.06.2010р. о 15:30, про що всі учасники процесу згідно вимог ст. 98 ГПК України були повідомлені належним чином.

За клопотанням учасників процесу технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явились, хоча належним чином повідомлялись про місце і час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями, з яких вбачається, що Відповідач-1 отримав ухвалу суду про призначення справи до розгляду, а ухвала направлена на адресу Відповідача-2 повернулась з позначкою про відсутність адресата.

Клопотань про відкладення розгляду справи відповідачі не заявили про причини свого не з’явлення суд не повідомили .

Судова колегія, враховуючи думку інших учасників процесу, прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю відповідачів, в т.ч. числі Відповідача-2, оскільки розшук знаходження сторони не входить до обов’язків суду, а відтак, він також вважається належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

Представник прокурора підтримав апеляційну скаргу позивача та просив її задовольнити.

Технічна фіксація судового процесу не здійснювалась але вівся протокол судового засідання.

За згодою учасників процесу в судовому засіданні згідно ст. 85 ГПК України оголошувалась лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників позивача і прокурора, ознайомившись з доводами апеляційної скарги дослідивши обставини справи та наявні у них докази, відповідність викладених в ухвалі висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія встановила таке.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов’язкове забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Під час провадження у справі господарським судом виносяться не тільки ухвали, які спрямовані на забезпечення судового процесу (про призначення судового засідання, відкладення розгляду справи, витребування необхідних документів від сторін та учасників провадження тощо), але й ухвали, які стосуються та визначають процесуальні та майнові права і обов'язки сторін та інших учасників провадження у справі. Враховуючи викладене та приписи ст. 124 і ст. 129 Конституції України сама лише відсутність у ГПК України (1798-12) прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників провадження по справі, не може бути підставою для повернення чи відмови у прийнятті апеляційних та касаційних скарг, які оформлені відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, при відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. В той же час у разі апеляційного чи касаційного оскарження ухвал про порушення провадження у справі, відкладення розгляду справи, призначення судового засідання, витребування необхідних для розгляду справи документів, поновлення провадження у справі, та інших ухвал, які лише забезпечують рух судового процесу, судам апеляційної та касаційної інстанцій слід відмовляти у прийнятті таких скарг, оскільки вони подані на судові акти, що не підлягають оскарженню.

Слід зазначити, що у Рішенні Конституційного Суду України від 28.04.2010р. №12-рп/2010 (v012p710-10) "У справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду)" визначено, що: Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України "положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом" (абзац сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010 (v003p710-10) у справі про апеляційне оскарження ухвал суду). Таким чином, положення пункту 2 частини першої статті 293 Кодексу у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову."

Зазначені роз’яснення Конституційного суду України, на думку судової колегії, можливо застосовувати за аналогією і до положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки вони стосуються передбаченого Конституцією права на апеляційне оскарження будь яких рішень судів різних юрисдикцій.

Враховуючи викладене судова колегія дійшла висновку що, незважаючи на те, що у ст. 68 ГПК України не зазначено, що ухвали про скасування забезпечення позову можуть оскаржуватись в апеляційному порядку однак у ній і відсутня пряма заборона такого оскарження, таке оскарження можливе і тому ця скарга розглядається судом апеляційної інстанції по суті, оскільки оскаржувана ухвала (скасування заходів забезпечення позову) може суттєво вплинути на права і обов’язки учасників процесу і мати наслідки для виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Можливість забезпечення позову, в т.ч. шляхом накладення арешту на майно, передбачена та регламентується ст.ст. 66 - 67 ГПК України.

Згідно приписів ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається тоді, коли невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Задовольняючи в процесі розгляду справи по суті клопотання позивача про забезпечення позову ухвалою від 17.03.2010р. господарський суд Одеської області, на думку судової колегії, діяв у відповідності до приписів ст.ст. 66- 67 ГПК України, дійшовши вмотивованого висновку, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та нанести збитки позивачу.

Скасування засобу забезпечення позову згідно приписів ст. 68 ГПК України, вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

У пункті 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N02-5/611 (v_611800-94) "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено: "Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову".

Викладене свідчить, що скасування заходів забезпечення позову можливо лише в таких випадках:

-по-перше, провадження по справі закінчено з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову, або шляхом припиненням провадження у справі чи залишенням позову без розгляду;

- по - друге, повним виконанням рішення суду, у разі задоволення позову;

- по-третє у разі коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову.

Матеріали справи свідчать, що справа по суті не розглянута, провадження по ній не припинено, позов без розгляду не залишено і остаточне рішення по ній не прийнято, тобто дві перші вищевказані підстави для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

З матеріалів справи також вбачається, що потреба у забезпеченні позову не відпала і обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову не змінились, принаймні, докази цього в матеріалах справи відсутні, тобто відсутня і третя вищевказана підстава для скасування заходів забезпечення позову.

Висновки місцевого суду про те, що власником спірного комплексу є Відповідач-2, і що у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним комплекс підлягає поверненню йому, тобто Відповідачу-1, а не позивачу, не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування заходів забезпечення позову з огляду на таке.

Так, по-перше, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу комплексу, укладений між відповідачами, а саме на підставі цього договору Відповідач-2 набув право власності на цей комплекс, тобто фактично оспорюється право власності відповідача -2 на цей комплекс.

По-друге, позивач заявив вимогу про повернення цього комплексу саме йому, а тому висновок місцевого суду зроблений в ухвалі про скасування заходів забезпечення позову, про те, що у разі задоволення позову майно повинно бути повернуто відповідачу-1, а не позивачу, є фактичним висловлення своєї позиції щодо позовних вимог позивача до розгляду справи по суті, що не припустимо .

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що у місцевого суду не було будь-яких правових підстав для скасування вказаних заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Одеської області від 19.04.2010р. про скасування заходів забезпечення позову застосованих ухвали цього суду від 17.03.2010р. – скасуванню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 66- 68, 99, 101- 106 ГПК України, колегія суддів -,

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України - задовольнити .

2. Ухвалу господарського суду Одеської області від 19.04.2010р. у справі № 15-16/32-10 -969 про скасування заходів забезпечення позову застосованих ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2010р. ( справа №16/32-10-969 ) - скасувати.

3. Справу № 15-16/32-10-969 скерувати до господарського суду Одеської області для подальшого розгляду.

постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.