41/93 Про стягнення заборгованості за пайовими внесками відповідно до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно –транспортної інфраструктури міста - 08.09.2011 Прийняття

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 385 870,00 грн., - основного боргу з урахуванням індексації, 358 531,64 грн. – пені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" на користь державного бюджету України 25 500,00 грн. – державного мита та 225,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2011 року у справі № 41/93 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не застосував п. 5 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", а також порушив ст. 43 та ст. 84 ГПК України, не навівши доводи, за якими він відхилив лист відповідача Вих. № 8011-1 від 25.11.2010 року.

Крім цього, апелянт посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до не застосування судом до спірних правовідносин ст. 6 Конституції України, ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", п. 1 Положення про Державний комітет статистики України, затвердженого Постановою КМУ від 11.07.2007 року № 924 (924-2007-п) .

Одночасно апелянт посилається на незастосування судом до спірних правовідносин положень ст. 175 та ст. 177 ГК України, оскільки вважає, що його зобов’язання є добровільними, а тому інша особа не може вимагати їх обов’язкового виконання, а виконання таких зобов’язань не може забезпечуватись неустойкою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 року було прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 08.09.2011 р.

В судове засідання апеляційної інстанції представники позивача не з’явились, причини неявки суду не повідомили, хоча повідомлені належним чином про місце і час судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників позивача за наявними матеріалами справи у відповідності до ст. 75 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва вiд 09.06.2011 у справі № 41/93 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовити в повному обсязі.

Прокурор заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 травня 2008 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Головне управління економіки та інвестицій, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд" (далі - забудовник, відповідач) було укладено договір № 266 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва (далі-Договір), пунктом 1.1 якого сторони передбачили, що предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок), у зв'язку з будівництвом офісного центру загальною площею 128 401,05 кв.м. (в т.ч. офісних приміщень - 100 525,56 кв.м., кафе - їдальні - 1 051,00 кв.м., паркінгу - 19 185,02 кв.м., приміщень інженерного забезпечення будівлі -7 639,47 кв.м.) по. вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради № 271/431 від 27.02.2003 р. (ra0271023-03) "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" визначено, що пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.

Положеннями статті 179 ГК України встановлено, що господарський договір укладається певною категорією суб'єктів господарювання з органом місцевого самоврядування, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) , з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , іншими нормативно-правовими актами для окремих видів договорів.

Відповідно до п. 5 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" (в редакції, чинній на час укладення договору) у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про планування та забудову територій" в редакції, яка була чинною на момент укладення договору, вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним рішенням також було встановлено, що пайовий внесок сплачує юридична (фізична) особа або уповноважена нею особа, яка оформляє: - дозвільні документи на будівництво (реконструкцію); - документ на землекористування для експлуатації та обслуговування об'єктів, при будівництві (реконструкції) яких документація не була оформлена належним чином (земельні питання не вирішені у встановленому порядку); - документи щодо зміни функціонального призначення об'єктів виробничого та невиробничого призначення; - свідоцтво про право власності на проінвестовані нежитлові приміщення; - документи щодо зміни функціонального призначення житлових будинків (приміщень) на нежитлові згідно з Порядком переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі у м. Києві, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 01.10.2002 р. № 1825 (ra0076017-02) .

Отже, вказаний пайовий внесок сплачують, у тому числі, й суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво на території м. Києва.

Вказане рішення Київради втратило чинність з 01.09.2008 року на підставі рішення Київської міської ради від 17.01.2008 р. № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (ra0003023-08) , тобто після укладення договору.

З системного аналізу вказаних норм та рішення Київської міської ради "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва" від 27 лютого 2003 року № 271/431 (ra0271023-03) вбачається, що передумовою для укладення договорів про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є факт наявності у інвестора економічного та господарського інтересу, вираженого у намірі здійснювати будівництво в межах м. Києва.

На момент укладення спірного договору відповідач керувався наявністю економічного та господарського інтересу, зумовленого наміром відповідача здійснювати будівництво.

Відтак, вбачається, що на момент укладення спірного договору відповідач усвідомлював дійсні наслідки вчинення спірного правочину та здійснював дії щодо укладення даного правочину за власним бажанням, маючи на меті задоволення власного економічного та господарського інтересу в майбутньому.

Відповідно до пункту 1.2 Договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2 та 3 від 18.04.2008 року становить 187 294,77 тис. грн. Дані розрахунки є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 187 294,77 тис. грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому Договорі.

Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п.2.1 цього договору за наступним графіком:

- по 10 000,00 грн. (без ПДВ) у строк з червня 2008 року по грудень 2009 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;

- по 300 000,00 грн. (без ПДВ) у строк з січня 2010 року по грудень 2010 року включно щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця;

- 183 504 770,00 грн. (без ПДВ) у строк з січня 2011 року по грудень 2014 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

Відповідно до пункту 3.3 Договору не пізніше, ніж за 10 днів до останньої частки пайового внеску забудовник, повинен звернутися до Головного управління економіки та інвестицій із заявою про визначення остаточної суми пайового внеску, скоригованої на індекс інфляції від дати розрахунку.

Згідно з пунктом 3.4 Договору не пізніше, ніж за три дні до сплати останньої частки пайового внеску, забудовник повинен отримати у Головному управлінні економіки та інвестицій розрахунок остаточної суми пайового внеску, що підлягає сплаті за цим Договором з урахуванням індексу інфляції від дати розрахунку.

Відповідно до пункту 3.11 Договору сума платежу на момент здійснення оплати коригується на індекс інфляції з моменту виникнення зобов'язання і до моменту його фактичного виконання.

Згідно з пунктом 3.12 Договору у випадку, якщо індекс інфляції є меншим за 100% коригування суми первинного платежу не відбувається.

Пунктом 6 Розрахунків № 1, 2 та 3 обсягу пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста від 18.04.2008 року сторони узгодили, що індекс інфляції за період з 01.01.2003 року по 01.04.2008 року складає 1,916.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, що містяться у справі, розмір пайового внеску при укладанні договору було розраховано відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 р. № 271/431 (ra0271023-03) (із змінами, внесеними рішеннями Київради "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва").

Нормативи пайової участі інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста з врахуванням соціально-економічного значення проекту для міста, які діяли на момент укладення договору, встановлені в цінах станом на 01.01.2003 року.

Таким чином, використовується накопичувальний індекс інфляції за періоди:

- при укладанні договору пайової участі № 266 від 16.05.2008 р. - з 01.01.2003 р до дати розрахунків розміру пайового внеску;

- при розрахунку щомісячної частки сплати-з дати розрахунку розміру пайового внеску до місяця розрахунку відповідної частки;

- при порушенні термінів сплати – з дати виникнення зобов’язання по сплаті частки відповідного місяця до дати фактичної сплати боргу або дати розрахунку ціни позову.

З метою відшкодування до міського бюджету міста Києва втрат від інфляції внаслідок розстрочення сплати пайового внеску у часі та уникнення подвійного нарахування інфляції, Головним управлінням економіки та інвестицій застосовуються коефіцієнти інфляції по відношенню до 01.01.2003 року. Індекси інфляції розраховуються на підставі індексу інфляції по відношенню до попереднього місяця, які щомісячно публікуються Міністерством статистики України.

Коригування пайового внеску на індекс інфляції при розрахунку щомісячник сум до сплати, та розмір пені за порушення термінів сплати було погоджено між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Житловисотбуд" при укладенні договору пайової участі № 266 від 16.05.2008 р., а саме п. 3.10, п. 3.11, п. 4.1 зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів у визначений сторонами строк не виконав, сплативши лише 100 000,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем станом на січень 2011 року виникла заборгованість з урахуванням індексації в сумі 10 385 870,00 грн.

Станом на день розгляду справи в суді відповідач пайові внески у розмірі та у терміни, визначені договором, не сплатив, належних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених прокурором в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідач не надав, а тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем по пайовим внескам становить 10 385 870,00 грн.

Правилами пункту 3 статті 179 ГК України встановлено, що господарський договір укладається певною категорією суб'єктів господарювання з органом місцевого самоврядування, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору. При цьому, під господарським договором розуміється угода майнового характеру між самими суб'єктами господарювання або суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності.

З наведеного вбачається, що укладення договору про пайову участь (внески) забудовників - суб'єктів господарювання у створенні соціальної інфраструктури міста відповідає приписам статті 179 Господарського процесуального кодексу України щодо укладення господарських договорів.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми позову, приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу з урахуванням індексації нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 10 385 870,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.1 Договору у випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від заборгованості пайового внеску, зазначеного в пункті 2.1 цього Договору за кожен день прострочення. Пеня, що передбачена даним пунктом Договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь - яких обмежень строків нарахування.

Прокурор за прострочення строків сплати пайових внесків, керуючись п. 4.1 Договору, просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 849 860,00 грн. за період з лютого 2009 року по 18.02.2011 року, розрахунок якої проведено Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

25.03.2011 року прокурор звернувся до Господарського суду м. Києва з даним позовом.

20.05.2011 року через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого просив суд застосувати до позовних вимог в частині стягнення пені позовну давність.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, частиною 2 статті 343 ГК України, визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню за прострочку платежу, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім іншого слід зазначити, що розмір штрафних санкцій передбачений абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України на дані правовідносини не поширюється.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов Договору та графіку сплати пайового внеску, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, річного строку позовної давності, а також, обмеживши нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ, господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 358 531,64 грн., перерахунок якої здійснено в межах періодів, визначених позивачем, починаючи з 25.03.2010 року.

Що стосується посилань апелянта на незастосування місцевим господарським судом п. 5 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 5 ст. 3 зазначеного Закону суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовники), мають право на відстрочення сплати пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населених пунктів та внесків до цільових фондів місцевих бюджетів. Підставою для відстрочення таких платежів та відрахувань є письмова заява суб'єкта господарської діяльності, що здійснює житлове будівництво, до органів, які здійснюють облік та адміністрування відповідних платежів та відрахувань. Заява має містити інформацію про суму та термін відстрочення сплати відповідних платежів та відрахувань. Термін відстрочення не може перевищувати термін дії цієї статті. Заява подається не пізніше терміну, встановленого для подання звітності за такими платежами та відрахуваннями, а якщо термін платежу встановлено раніше подання звітності, - не пізніше настання терміну такого платежу. Органи, що здійснюють облік та адміністрування, ведуть окремий облік відстрочених платежів та відрахувань наростаючим підсумком. При цьому нарахування пені та застосування штрафних санкцій здійснюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) від 23.12.2010 р. Наявність заборгованості за внесками і платежами не може бути підставою для скасування (відкликання) або відмови у видачі органами виконавчої влади суб'єктам господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовникам), погоджувальних, дозвільних та інших документів щодо об'єктів житлового будівництва.

Апелянт посилається на те, що ніби-то листом Вих. № 8011-1 від 25.11.2010 року (а.с. 91) заявив Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про розстрочку щодо сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв’язку із будівництвом офісного центру по вул. Щорса, 30 у Печерському районі м. Києва.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суд не є обов’язковим.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів про вручення Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є позивачем у справі, зазначеного листа (зворотнє поштове повідомлення, опис вкладення, вхідний номер та дата отримання, підпис уповноваженої особи позивача тощо).

Матеріали справи не містять і підтверджень зі сторони позивача щодо отримання даного листа, а тому посилання відповідача на відстрочення сплати ним пайових внесків до 2013 року не заслуговують на увагу.

Підстав для застосування судом до спірних правовідносин положень ст.ст. 175, 177 ГК України не вбачається з підстав, викладених вище.

Згідно зі ст.ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.06.2011 року у справi № 41/93 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловисотбуд", з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.