31/78 Про визнання недійсним договору оренди рухомого майна - 02.06.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 року у справі № 31/78 у позові Публічного акціонерного товариства Тресту "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (далі – позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (далі – відповідач) про визнання недійсним договору відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарської суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 року у справі № 31/78 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що елементи будівельної опалубки не мають індивідуальних ознак, тобто елементи будівельної опалубки є речами визначеними родовими ознаками, оскільки вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, вимірюються числом та є замінними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.06.2010 року.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 01.06.2010 року справу № 31/78 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Іваненко Я.Л., судді: Пантелієнка В.О., Скрипка І.М.

В судове засідання 02.06.2010 року представники сторін не з’явились, хоча про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, та те, що явка сторін обов’язковою не визнавалася, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутністю представників позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору оренди майна № 7.58 від 03.04.2007 року, як такого, що укладений без дотримання вимог чинного законодавства (ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207 ГК України). В обґрунтування своїх вимог в суді першої інстанції позивач зазначив, що елементи будівельної опалубки не мають індивідуальних ознак, тобто елементи будівельної опалубки є речами визначеними родовими ознаками, оскільки вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, вимірюються числом та є замінними, а тому вони не можуть бути предметом договору оренди.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.04.2007 року між сторонами було укладено Договір оренди майна №7.58, предметом якого є надання позивачу у платне користування елементів опалубки. Будівельна опалубка - дерев'яна, пластмасова або металева форма для виготовлення бетонних і залізобетонних конструкцій, яку тимчасово встановлюють на місці зведення споруд. Призначення будівельної опалубки - додання необхідної форми й розмірів майбутньої бетонної конструкції. Елементами опалубки є: опалубні щити або окремі елементи; кріпильні пристрої підтримуючі елементи. По матеріалах опалубка буває: дерев'яна; сталева; комбінована; залізобетонна; пластмасова; фанерна й картонна.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певні строки.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальна ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідні речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що твердження позивача щодо відсутності індивідуальних ознак у елементів будівельної опалубки, тобто елементи будівельної опалубки є речами визначеними родовими ознаками, оскільки вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, вимірюються числом та є замінними, є безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявні копії додатків до Договору (Специфікацій елементів опалубки), які є невід'ємною частиною цього Договору. В цих додатках вказано найменування одиниць майна, переданого позивачу на умовах оренди. А кожна одиниця майна і є річчю, що визначена індивідуальними ознаками і не є замінною при поверненні її орендодавцю після орендного використання.

Індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації.

Так, наприклад, елемент для колон К8 3,00 х Б 0,50 М, який визначається за артикулом 587921000 (один із елементів опалубки, отриманий позивачем в користування) має лакове покриття блакитного кольору, діаметр 24 см, 25 см, 55 см. Ці ознаки є індивідуальними саме для цього виду елементу опалубки і заміна його іншим при поверненні майна із користування категорично неможлива, тому віднесення його до речі, визначеної родовими ознаками недопустиме.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що договір вважається укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 (v0003700-78) "Про судову практику про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з’ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

Спірний договір містить всі передбачені для даного виду договорів істотні умови, а його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням вищевикладених обставин, відсутні правові підстави вважати спірний договір недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що позивач не надав доказів на підтвердження правомірності своїх вимог, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, оскаржуване рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скарги - без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2010 року у справі № 31/78 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Тресту "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього - без задоволення.