55/16-10 Про зобов'язання вчинити певні дії щодо передачі продукції, поставка якої була притримана - 31.05.2010 Прийняття

Рішенням господарського суду Харківської області від 25 березня 2010 року по справі № 55/16-10 (суддя Гребенюк Н.В.) позовні вимоги задоволено. Зобов’язано ВАТ "Харківський завод "Гідропривід" поставити на адресу ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" насоси 50НС32/2 (без електродвигуна) в кількості 3 штук загальною вартістю 24573,60 грн. Стягнуто з ВАТ "Харківський завод "Гідропривід" на користь ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" 2250,34 грн. пені, 187,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач - ВАТ "Харківський завод "Гідропривід" з рішенням першої інстанції не погодився та звернувся з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010 року по справі №55/16-10 скасувати та прийняти нове, яким відмовити ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" у задоволенні позовної заяви до ВАТ "Харківський завод "Гідропривід" про зобов’язання здійснити поставку насосів 50НС32/2 в кількості 3 штук та стягнення пені.

Скаргу обгрунтовує, зокрема, тим, що висновки суду не грунтуються на нормах законодавства, оскільки ч.2 ст. 594 Цивільного кодексу України надає кредиторові право використовувати притримання речі не лише в рамках одного договору, а і для забезпечення виконання зобов’язання між тими ж сторонами, але за іншими вимогами. Крім того, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, судом при винесенні оскаржуваного рішення не були враховані додаткові заперечення відповідача, заявлені у судовому засіданні 01.03.2010р. Так, окрім свого права на притримання речі, відповідач вказував на порядок (черговість) погашення вимог за грошовим зобов’язанням, передбачений ст. 534 Цивільного кодексу України. Також відповідач вважає, що судом не було взято до уваги та не надано правової оцінки тому, що 19.02.2010р. на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України відповідач направив на адресу позивача повідомлення про припинення зобов’язання зарахуванням, до якого додав відповідний акт звірки взаєморозрахунків. Так, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається, зокрема, на те, що в апеляційній скарзі відповідач вказував на те, що ним не були поставлені насоси у передбаченій договором кількості правомірно, у зв'язку з тим, що останній скористався правом притримання, передбаченим ст. 594 Цивільного кодексу України та притримав у себе насоси до виконання позивачем зобов'язань перед відповідачем за договором поставки №4234-08 від 17.07.08р. щодо оплати поставленого товару. Однак, у відповідача не було правових підстав скористатися правом притримання з огляду на наступне.

Згідно положень до ч.1 ст.594 кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності факту порушення боржником основного зобов'язання. Таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків. Оскільки позивач здійснив оплату товару за договором в повному обсязі, відповідач не мав права скористатися правом притримання, передбаченим ч.1 ст. 594 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що не підлягає також застосуванню і частина 2 статті 594 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер, наприклад зобов'язання щодо передачі іншого майна, вчинення певних дій або утримання від них тощо. Виходячи з умов договору, у позивача перед відповідачем були грошові зобов'язання (оплата товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача), їх не можна розцінювати як інші вимоги в розумінні ч.2 ст. 594 Цивільного кодексу України, а отже, посилання відповідача на вказані норми матеріального права є безпідставними.

У судовому засіданні 31.05.2010р. відповідач заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Вислухавши заявлене клопотання відповідача та думку позивача щодо заявленого клопотання, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки будь-яких доказів в обгрунтування заявленого клопотання відповідач суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

28.01.2010р. Відкрите акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд зобов’язати Відкрите акціонерне товариство "Харківський завод Гідропривід" поставити на адресу позивача насоси 50НС32/2 в кількості 3 шт. загальною вартістю 24573,60 грн., також стягнути 2250,34 грн. пені та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 2319-08 від 27.04.09 р. неналежним чином виконав свої зобов’язання щодо повної та своєчасної поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2009р. між Відкритим акціонерним товариством "Харківський завод Гідропривід", постачальником, та Відкритим акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", покупцем, укладено договір поставки № 2319-08, згідно з яким постачальник зобов’язався поставити товар, асортимент, кількість та ціна якого вказані в специфікації, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити його.

Відповідно до п. 4.1 договору покупець зобов’язався здійснити оплату товара в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі 100% від вартості партії товару в порядку передплати.

Відповідно до п.6.3 договору у разі порушення строків поставки товара постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення зобов’язань по поставці товару.

Відповідно до п.9.1 договору договір набирає законної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

В специфікації № 1 від 27.04.2009 р. до договору сторони визначили найменування товару, що передається - насос 50НС32/2, у кількості 5 штук, ціну та загальну суму, яка складає 40956,00 грн.

Відповідачем був виставлений до оплати позивачеві рахунок- № СФ-000146 від 15.05.09 р. на суму 40956,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем згідно виставленого рахунку та умовами договору було перераховано відповідачеві грошові кошти на умовах передплати за товар у сумі 40956,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0100038307 від 30.06.2009р., в графі "призначення платежу" якого зазначено:"передплата згідно договору №2319-08/27.04.2009 по рах. №СФ-000146 від 15.05.09 р. за Насос 50НС".

Відповідно до п.2.2 договору постачальник зобов’язався здійснити поставку партії товару напротязі 14 календарних днів з моменту 100% передплати.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань поставку товару здійснив лише частково, а саме поставив насоси у кількості 2 шт. на суму 16382,40 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-000171 від 15.07.09 р., яка підписана обома сторонами та скріплена печатками.

У вказаній накладній в графі "замовлення" зазначений договір № 2319-08 від 27.04.09 р., що свідчить про те, що поставка товару здійснювалась саме на виконання цього договору.

25.08.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензію вих. № 81/12324 з вимогою здійснити допоставку 3 насосів 50НС32/2 за договором № 2319-08 від 28.04.09 р.

Проте відповідач на вимогу не відреагував та поставку товару не здійснив.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач неналежнми чином виконав свої зобов’язання щодо повної та своєчасної поставки товару. Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, позовна вимога про зобов’язання відповідача поставити на адресу позивача насоси 50НС32/2 (без електродвигуна) в кількості 3 шт. на загальну суму 24573,60 грн. правомірна та обгрунтована.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статтей 193, 198 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до умов договору №2319-08, а саме відповідно до п.6.3 договору у разі порушення строків поставки товара постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період порушення зобов’язань по поставці товару. Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов’язань поставщика передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Враховуючи вимоги статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а саме те, що пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тому позовна вимога щодо стягнення з відповідача 2250,34 грн. пені, яка нарахована позивачем за прострочення виконання зобов’язання щодо поставки товару у відповідності до умов, передбачених вищевказаним договором, правомірно задоволена судом першої інстанції.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у позивача існує заборгованість перед відповідачем по договору поставки № 4234-08 в сумі 17768,00 грн., у зв’язку з чим відповідач відвантажив позивачу за договором № 2319-08 від 27.04.09 р. лише 2 насоси, а решту товару на суму 24573,60 грн. притримав в порядку статті 594 Цивільного кодексу України, до виконання боржником вищевказаного грошового зобов’язання є необгрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до статті 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось, реалізація права притримання кредитора здійснюється за наявності факту порушення боржником основного зобов'язання. Таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.

Оскільки позивач здійснив оплату товару за договором в повному обсязі, відповідач не мав права скористатися правом притримання, передбаченим частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, положення вказаної статті не можуть застосовуватись у даному випадку, оскільки відповідач мав би право притримувати у себе річ, якщо вона була б неоплачена з боку позивача, проте заборгованість позивача перед відповідачем у сумі 17768,00 грн. існує за іншим договором № 4234-08, який не має відношення до справи, оскільки існує 2 окремі договори, які повинні виконуватись сторонами окремо відповідно до їх умов, та заборгованість у сумі 17768,00 грн. за договором № 4234-08 не звільняє відповідача від виконання ним свого зобов’язання за договором № 2319-08 від 27.04.09 р.

Відповідно до ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Щодо посилання відповідача на статтю 601 Цивільного кодексу України, то відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Враховуючи той факт, що за договором поставки №2319-08 від 27.04.09р. у відповідача перед позивачем існує невиконане речове зобов'язання (поставка товару), а за договором поставки №4234-08 від 17.07.08р. у позивача перед відповідачем існує невиконане грошове зобов'язання (оплата поставленого товару), то є підстави стверджувати про неоднорідність зустрічних вимог між сторонами, що виключає можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.09р. по справі №41/17-09 було стягнуто з ВАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ВАТ "Харківський завод "Гідропривід" заборгованість за договором поставки № 4234-08 від 17.07.08р. в сумі 17768,00грн., 3% річних - 350,12 грн. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

08.07.2009р. постановою головного державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Шматковою Л. В. було відкрите виконавче провадження щодо виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області по справі №41/17-09, виданого 28.04.2009р.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом (1798-12) і Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Таким чином, право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і наказом господарського суду, повинне бути реалізоване в процесуальних формах та у спосіб, встановлений Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що заперечення, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 25 березня 2010р. по справі № 55/16-10 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.