37/73-09 Про стягнення заборгованості по кредитному договору та про зустрічні вимоги щодо визнання недійсним договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії - 26.05.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги 2-го відповідача (вх. № 739Х/1-32), 1-го відповідача (вх. № 741Х/1-32) та 3-го відповідача (вх. № 912Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року у справі

за позовом Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Харківської філії ВАТ "ВТБ Банк", м. Харків

до 1. Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", м. Харків;

2. Відкритого акціонерного товариства "Богодухівський молокозавод", м. Богодухів, Харківської області

3. Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод", м. Красноград, Харківської області

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача –Акціонерне товариство закритого типу "Харківська виробничо-технічна база "Молпром", м.Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого та третього відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк" (АТ"Укрексімбанк") в особі АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, м.Харків

про стягнення 29714600,25 грн.

та зустрічний позов Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", м. Харків

до Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ

про визнання недійсним договору

ВАТ ВТБ Банк звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення солідарно з відповідачів - Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", Відкритого акціонерного товариства "Богодухівський молокозавод" та Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" заборгованості по кредитному договору у розмірі 21640407,00 грн. (т.1 а.с.3-5).

09 грудня 2009 року ВАТ ВТБ Банк подав через канцелярію суду заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідачів - Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", Відкритого акціонерного товариства "Богодухівський молокозавод" та Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" солідарно загальну суму боргу у розмірі 29714600,25 грн. (т.3 а.с.27-31).

09 грудня 2009 року ЗАТ "Плавлені сири" подало через канцелярію суду зустрічний позов до ВАТ ВТБ Банк в особі Харківської філії ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, з Договорами про внесення змін до нього № 1 від 17.07.2008 року, № 2 від 19.09.2008 року, № 3 від 27.11.2008 року, № 4 від 30.12.2008 року (т.3 а.с.140-142).

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року (суддя Аюпова Р.М.) первісний позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів: Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири", Відкритого акціонерного товариства "Богодухівський молокозавод" та Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, м. Київ грошову суму в розмірі 29714600,25 грн., витрати на оплату держмита у розмірі 25500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. (т.4 а.с. 152-168)

2-й відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року та зупинити провадження у справі до закінчення розгляду Вищим господарським судом справи № 29/293-09. Вказує на те, що господарський суд не прийняв до уваги його клопотання про перенесення судового засідання 19.02.2010 року на іншу дату та розглядав справу без участі його представника. Також зазначає, що господарським судом не було розглянуто його клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Вищим господарським судом справи № 29/293-09. (т.5 а.с. 34-35)

1-й відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить залучити до матеріалів справи додаткові докази шляхом призначення у справі судово-економічної експертизи згідно клопотання, що додається. Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2010 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ВАТ ВТБ Банк відмовити та задовольнити зустрічний позов ЗАТ "Плавлені сири", а саме визнати недійсним договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року з договорами про внесення змін до нього; № 1 від 17 липня 2008 року, № 2 від 19 вересня 2008 року, № 3 від 27 листопада 2008 року, № 4 від 30 грудня 2008 року. Вказує на те, що зустрічний позов обґрунтований фактом укладення спірного правочину на вкрай невигідних умовах під впливом тяжкої обставини –загрози банкрутства підприємства, у зв’язку з чим при судовому розгляді справи мали бути встановлені фактичні обставини волевиявлення сторін. Також зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи. (т.5 а.с.55-57).

12.05.2010 року 1-й відповідач подав через канцелярію суду заяву про уточнення вимог апеляційної скарги та просить залучити до матеріалів справи додаткові докази шляхом призначення у справі судово-економічної експертизи згідно наданого клопотання. Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ВАТ ВТБ Банк відмовити та задовольнити зустрічний позов ЗАТ "Плавлені сири", а саме визнати недійсним договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24 червня 2008 року з договорами про внесення змін до нього; № 1 від 17 липня 2008 року, № 2 від 19 вересня 2008 року, № 3 від 27 листопада 2008 року, № 4 від 30 грудня 2008 року (т.6 а.с.4,5).

Апеляційну скаргу також подав 3-й відповідач, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22 грудня 2010 року скасувати, розглянути по суті зустрічний позов "Красноградський маслосирзавод" до ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним договору поруки та постановити у справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ВАТ ВТБ Банк відмовити, а зустрічні вимоги ЗАТ "Плавлені сири"та ВАТ "Красноградський маслосирзавод" задовольнити в повному обсязі. (т.5 а.с.73,74).

18.05.2010 року 3-й відповідач подав через канцелярію суду заяву про уточнення апеляційних вимог в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року скасувати, розглянути по суті зустрічний позов "Красноградський маслосирзавод" до ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним договору поруки та постановити у справі нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ВАТ ВТБ Банк відмовити, а зустрічні вимоги ЗАТ "Плавлені сири"та ВАТ "Красноградський маслосирзавод" задовольнити в повному обсязі (т.6 а.с.16-17).

Враховуючи, що апеляційні скарги 1-го, 2-го та 3-го відповідачів на рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів ухвалою суду від 19 квітня 2010 року об'єднала зазначені апеляційні скарги в одне апеляційне провадження (т.5 а.с.136-138).

Позивач у відзивах на апеляційні скарги зазначає що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з’ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року залишити без змін, а апеляційні скарги залишити без задоволення. Вказує на те, що 2-м відповідачем не надано доказів неможливості з’явлення у судове засідання його представника. Також зазначає, що при розгляді зустрічного позову 1-м відповідачем не надано доказів в підтвердження факту існування несприятливих умов, які призвели до укладання кредитного договору. Кредитний договір укладений з 1-м відповідачем на звичайних умовах, як і інші кредитні договори з будь-якими контрагентами. (т.5 а.с. 97, 98, 100, 101, 107-110, 112-115, т. 6 а.с.26,27)

2-й відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду, у відзиві на апеляційні скарги просить їх задовольнити та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року.

3-й відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.

3-я особа на стороні 1-го відповідача відзив на апеляційні скарги не надала, у судове засідання не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.

Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційні скарги у справі відповідно до ст. 75 ГПК України без участі представників 2-го,3-го відповідачів та 3-ї особи на стороні 1-го відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши клопотання 2-го відповідача про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду Вищим господарським судом справи № 29/293-09 колегія суддів встановила наступне. Рішенням господарського суду Харківської області від 23.07.2009 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2009 року відмовлено в позові ВАТ "Богодухівський молокозавод" про визнання недійсним з моменту вчинення Договору поруки №182-П/1 від 24.06.2008 року. За результатами розгляду касаційної скарги ВАТ "Богодухівський молокозавод" Вищим господарським судом України 27.04.2010 року прийнято постанову, якою касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.12.2009 року залишено без змін. Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для зупинення апеляційного проваження у даній справі відсутні, у звязку з чим у задоволенні клопотання 2-го відповідача слід відмовити.

Що стосується клопотання 1-го відповідача про призначення у справі судово-економічної експертизи, колегія суддів також відмовляє у його задоволенні у зв’язку з необгрунтованістю.

Вислухавши позиції присутніх у судовому засіданні сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 24.06.2008 року ВАТ ВТБ Банк (банк) та ЗАТ "Плавлені сири" (позичальник) укладений Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю (т.1, а.с.12-21)

Відповідно до п.1.1, п.1.1.1, п.1.1.2 Договору банк на положеннях та умовах кредитного договору надає позичальнику грошові кошти шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії максимальним загальним лімітом 4000000,00 доларів США, строк кредитування до 23 грудня 2009 року. За згодою сторін з 24.06.2008 року встановлюється ліміт кредитної лінії –3 382000,00 доларів США.

Згідно з п.1.1.3 –п.1.1.7 Договору за користування кредитом встановлені проценти у розмірі 14% річних у доларах США та 18% відсотків річних у гривні, комісія за встановлення ліміту –1% від суми максимального загального ліміту кредитної лінії одноразово, комісія за управління кредитною лінією –1% річних від суми ліміту кредитної лінії щорічно, починаючи з другого року фінансування, комісія за дострокове погашення/припинення дії договору –0,5% від достроково погашеної суми, комісія за невикористаний ліміт –1% від суми невикористаного ліміту.

Відповідно до п. 3.1. Договору кредит погашається згідно графіку, вказаного в п. 3.1. договору кредиту.

У п. 3.2. Договору зазначено, що погашення кредиту здійснюється самостійно позичальником шляхом перерахування грошових коштів на позичкові рахунки у Харківській філії ВАТ ВТБ Банк, МФО 350631 в доларах США № 20635302000293.840, в гривнях - № 20635302000293.980.

Згідно з п. 5.1. Договору позичальник зобов’язується повернути банку отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за управління кредитною лінією, комісію за дострокове погашення/припинення дії договору та комісію за невикористаний ліміт в повному обсязі, в строки та у порядку, встановленому кредитним договором.

Згідно п. 5.6 Договору позичальник зобов'язаний повністю повернути кредит та сплатити нараховану плату за користування кредитом незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках, зокрема, порушення ним зобов'язань за кредитним договором.

З матеріалів справи вбачається, що 17 липня 2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ЗАТ "Плавлені сири" укладено Договір № 1 про внесення змін та доповнень до п.п. 1.1.1 Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, яким за згодою сторін з 17.07.2008 року встановлюється ліміт кредитної лінії до 3603000 доларів США (т.1 а.с.19).

19.09.2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ЗАТ "Плавлені сири" укладено Договір № 2 про внесення змін та доповнень до п.п. 1.1.1 Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, яким за згодою сторін встановлюється ліміт кредитної лінії до 3721000 доларів США (т.1 а.с.20).

27.11.2008 року між ВАТ ВТБ Банк та ЗАТ "Плавлені сири" укладено Договір № 3 про внесення змін та доповнень до Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року, відповідно до якого п. 1.1.3 Договру про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року викладено в наступній редакції"1.1.3. проценти за користування кредитом: 14% річних у доларах США та 23% річних у гривні з 01.11.2008 року (т.1 а.с.21).

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №182-Ю між ВАТ ВТБ Банк (банк), ВАТ "Красноградський маслосирзавод" (поручителем) та ЗАТ "Плавлені сири" (позичальником) 24.06.2008 року укладений Договір поруки № 182-П (т.1а.с.22,23).

Також 24.06.2008 року в забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед банком за Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії №182-Ю між ВАТ ВТБ Банк (банком), ВАТ " Богодухівський молокозавод" (поручителем) та ЗАТ "Плавлені сири" (позичальником) укладений Договір поруки № 182-П/1 (т.1.а.с.24).

Відповідно до п. 1 Договорів поруки №182-П та № 182-П/1 поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю та будь-якими додатковими угодами до нього (у т.ч. які збільшують основне зобов'язання).

Згідно з п. 5 Договорів поруки № 182-П та № 182-П/1 поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів, комісій, пені та інших платежів, передбачених Договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю.

З меморіальних ордерів вбачається, що банк належним чином виконав зобов’язання за Договором кредиту № 182-Ю та надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 18859107,00 грн. та 569000 доларів США. (т. 3 а.с. 55-87).

У судовому засіданні 1-й відповідач (позичальник) підтвердив факт отримання коштів за договором № 182-Ю від 24.06.2008 р.

Проте, як зазначає позивач та не оспорює 1-й відповідач, починаючи з лютого 2009 року позичальник порушив п. 1.3 та 3.1 Договору кредиту щодо повернення кредиту та сплати відсотків по ньому, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 29714600,25 грн. з урахуванням пені,інфляційних та 3% річних.

У зв’язку з порушенням 1-м відповідачем умов Договору, позивач 12.02.2009 року направив на адресу відповідачів листи № 602/400-08-2 з вимогою про усунення

порушень умов Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю та виконання порушених зобов’язань перед банком, а саме: у 30-денний строк погасити всю суму заборгованості за кредитним договором. Боржників також попереджено, що у випадку невиконання зобов’язань у зазначений термін, банк буде змушений розпочати роботи з примусового стягнення заборгованості шляхом вчинення виконавчих написів нотаріусу на договорах іпотеки, пред’явлення позову до суду про стягнення заборгованості з поручителів (т.1а.с.25).

Проте зазначена вимога залишена боржником та поручителями без відповіді та задоволення шляхом погашення заборгованості у повному обсязі в добровільному порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Умови виконання господарських зобов’язань передбачені статтею 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до закону, договору та звичайних умов, а порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Так само, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У ст. 554 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідачі ні у суді першої інстанції,ні у суді апеляційної інстанції не надали доказів належного та своєчасного виконання п. 3.1, 3.2, 5.1, 5.6 Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю щодо повернення кредиту, сплати відсотків за його користуванням та комісійної винагороди за ведення кредитного рахунку.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд Харківської області обгрунтовано, відповідно до наданого позивачем розрахунку (т.3 а.с.40-54) задовольнив позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів 17259107,00 грн. - простроченої заборгованості по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 569000,00 доларів США, що еквівалентно 4543465,00 грн. –простроченої заборгованості по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD; 4031151,24 грн. - простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом за рахунком № 20634303000293.980 UAН; 85713,48 доларів США, що еквівалентно 684422,14 грн. –простроченої заборгованості по сумі кредиту за рахунком № 20634303000293.840 USD та 240529,92 грн. –комісійної винагороди за ведення кредитного рахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У ст. 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З п. 8.1 Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 р. вбачається, що у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно умов цього кредитного договору більше трьох банківських днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми простроченої зобов’язань (т.1 а.с.17).

Приймаючи до уваги прострочення строків повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії, банком у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору № 182-Ю нарахована пеня відповідно до наданого позивачем розрахунку ( т.3 а.с.42) у загальному розмірі 2 075 702, 08 грн., з яких 1141406,20 грн. –пеня за несвоєчасну сплату кредиту (у гривні) за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року, 338673,80 грн. –пеня за несвоєчасну сплату процентів (у гривні) за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року, 58674,02 грн. –пеня за несвоєчасну сплату процентів (у доларах США) за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року, 518866,66 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту (у доларах США) за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року, 18081,40 грню пені за несвоєчасну сплату комісії за період з 01.05.2009 року по 26.11.2009 року яку господарський суд обгрунтовано стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарський суд також обгрунтовгідно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення на користь банку інфляційних витрат у сумі 641034,73 грн. за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року та 3% річних у сумі 239188,14 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та комісії за період з 01.01.2009 року по 26.11.2009 року.

На підставі наведенного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів: Закритого акціонерного товариства "Плавлені сири" та Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод" на користь Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк грошової суми у розмірі 29714600,25 грн.

Що стосується зустрічної позовної заяви, в якій позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року з урахуванням додаткових угод до нього з посиланням на те, що його зміст суперечить імперативним приписам законодавства та порушення вільного волевиявлення учасника правочину, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України проголошує, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з Роз'ясненням Вищого господарського суду України №02-5/111 (v_111800-99) від 12.03.2009 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано позивачем за зустрічним позовом, Договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року та Договори про внесення змін до нього та додаткові угоди до нього, укладені сторонами та підписані уповноваженими на те представниками сторін з дотриманням та у відповідності до ст.ст. 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, без будь-яких застережень з боку позивача за зустрічним позовом стосовно умов, на яких вони укладались.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач за зустрічним позовом ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції не надав доказів невідповідності Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю від 24.06.2008 року та Договорів про внесення змін до нього № 1 від 17.07.2008 року, № 2 від 19.09.2008 року, № 3 від 27.11.2008 року, № 4 від 30.12.2008 року вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.

Також позивач за зустрічним позовом не надав доказів нав’язування йому умов договору, порушення його вільного волевиявлення та невідповідності договору моральним засадам суспільства.

Що стосується посилання позивача за зустрічним позовом на факт укладення ним спірного договору під впливом тяжких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У п.4 ч.1 ст. 44 Господарського кодексу України зазначено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

На підставі наведенного, колегія суддів дійшла висновку, що складнощі, які виникли у позивача за зустрічним позовом із виконанням спірного кредитного договору є його підприємницьким ризиком.

При цьому слід зазначити, що п.6.1 Договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 182-Ю передбачено право позичальника відмовитись від одержання кредиту в повному обсязі до дня видачі кредиту. Проте позивач за зустрічним позовом таким правом не скористався.

На підставі наведенного колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено факт збігу тяжких для нього обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із його волевиявленням укласти кредитний договір на вкрай невигідних для нього умовах.

Стосовно посилання позивача за зустрічним позовом на порушення статей 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України та ст. 198 Господарського кодексу України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"щодо відсутності індивідуальної ліцензії в жодної із сторін правочину валютного договору, оскільки в договорі зобов’язання виражені в іноземній валюті –доларах США колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських правовідносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань в іноземній валюті, здійснюються відповідно до закону.

Відповідно до п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством України.

Чинне законодавство України не встановлює будь-яких обмежень щодо граничних розмірів сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач за зустрічним позовом має банківську ліцензію № 79 на право здійснення банківської операції пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також дозвіл № 79-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та 4 статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", які надають право на здійснення валютних операцій (т.4 а.с.56,57).

Що, стосується права позивача на проведення розрахунків в іноземній валюті, то згідно пункту 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постанова Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 (z1429-04) , використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Зважаючи на той факт, що отримувач платежу - ВАТ ВТБ Банк - має ліцензію, то він не був зобов'язаний отримувати індивідуальну ліцензію на здійснення розрахунків.

Таким чином, вбачається що під час укладення оспорюваного договору, сторонами були дотримані норми цивільного законодавства щодо проведення розрахунків, що свідчить про необґрунтованість посилань позивача за зустрічним позовом на порушення порядку здійснення валютних операцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене колегія суддів вважає, що господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Харківської області від 22 лютого 2010 року прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування та задоволення апеляційних скарг.