39/18 Про стягнення в порядку регресу суми страхового відшкодування - 26.05.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 року у справі № 39/18 в позові Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач) про стягнення 2 627, 81 грн. в порядку регресу відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2010 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, зокрема, ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ "Про страхування", згідно з положеннями яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року відкладено розгляд справи на 26.05.2010 року та зобов’язано позивача надати суду письмові пояснення щодо попереднього узгодження з відповідачем або водієм транспортного засобу, який спричинив ДТП, питання щодо виплати страхового відшкодування потерпілій особі (у строки та за умов, визначених у підпункті 33.1.2 п. 33. 1 ст. 33 ЗУ України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

В судове засідання 26.05.2010 року з’явився представник позивача, та на вимогу ухвали суду від 12.05.2010 року в усних поясненнях зазначив, що питання щодо виплати страхового відшкодування потерпілій особі позивачем з відповідачем або водієм транспортного засобу, який спричинив ДТП, попередньо не узгоджувалось. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відзив на апеляційну скаргу не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу 2 627,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ під керуванням Пархоменко Галини Миколаївни, та автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА під керуванням Ярового Андрія Євгеновича. Внаслідок вказаної пригоди Пархоменку Геннадію Григоровичу – власнику автомобіля SIAT IBIZA, було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 2627,81 грн. Позивач як страховик виплатив власнику пошкодженого автомобіля SIAT IBIZA відповідно до умов укладеного з ним Договору комплексного автострахування КА № 06809 від 13.11.2008 року страхове відшкодування в розмірі 2627,81 грн. З підстав, встановлених у ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, позивач в порядку регресу просив суд першої інстанції задовольнити позов, стягнувши з відповідача, який застрахував цивільно - правову відповідальність Ярового Андрія Євгеновича згідно полісу № ВС/ 4075556, на свою користь 2 627,81 грн., а також понесені ним по справі судові витрати.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2008 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" та Пархоменком Геннадієм Григоровичем був укладений Договір комплексного автострахування КА № 06809 (надалі –Договір № КА № 06809 від 13.11.2008 року), за умовами якого застраховано транспортний засіб - автомобіль SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ. Відповідно до п. 2 зазначеного договору страхова сума складає 15 000 грн., франшиза у випадку пошкодження, знищення транспортного засобу внаслідок ДТП –0% від страхової суми. Згідно наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АА С111631, виданого УДАІ ГУМВС України в місті Києві, право керування автомобілем SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ має Пархоменко Галина Миколаївна.

10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ, під керуванням Пархоменко Галини Миколаївни, та автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА під керуванням Ярового Андрія Євгеновича, що підтверджується наявними в матеріалах справи заявою Пархоменка Геннадія Григоровича про виплату страхового відшкодування від 31.03.2009 року та довідкою Управління Державтоінспекції Головного управління МВС України в місті Києві.

Внаслідок зіткнення зазначених транспортних засобів було пошкоджено автомобіль SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ та його власнику заподіяно матеріальну шкоду, розмір якої визначено на підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку та розміру страхового відшкодування (об’єкт оцінки: легковий автомобіль SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ) від 27.03.2009 року, виконаного оцінювачем ТОВ Асистантська компанія "Реверс" Хотіним М.В.

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 08.04.2009 року водій автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА Яровий Андрій Євгенович визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення внаслідок порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху та був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем на підставі наявних у матеріалах справи заяви Пархоменка Геннадія Григоровича про виплату страхового відшкодування від 31.03.2009 року, Звіту про визначення вартості матеріального збитку та розміру страхового відшкодування (об’єкт оцінки: легковий автомобіль SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ) від 27.03.2009 року, Протоколу огляду дорожнього транспортного засобу від 13.03.2009 року, Акту № 40/0780 "Глобус" огляду дорожньо - транспортної пригоди від 10.03.2009 року, кошторису вартості ремонту (відновлення), наданих Пархоменком Геннадієм Григоровичем, був складений Страховий акт № 780 по результатам розстеження та врегулювання страхового випадку, відповідно до висновку якого комісія позивача визнала вказану подію страховим випадком, передбаченим Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та прийняла рішення про здійснення виплати страхового відшкодування Пархоменку Геннадію Григоровичу у розмірі 2 627,81 грн.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення № 2866 від 22.05.2009 року, що підтверджує факт здійснення позивачем на розрахунковий рахунок Пархоменка Генадія Григоровича оплати страхового відшкодування по Договору КА № 06809 від 13.11.2008 року в розмірі 2 627,81 грн.

Судом першої інстанції було втановлено, що в момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві, автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА керував Яровий Андрій Євгенович, цивільно-правова відповідальність якого за шкоду, заподіяну третім особам під час дорожньо –транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу застрахована згідно поліса № ВС/4075556 обов’язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Код страхування 003 (тип договору-1 –й, 2-й або 3-й 3) (надалі - Поліс № ВС/4075556).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача майнової шкоди в порядку регресу в розмірі 2 627,81 грн. (з урахуванням нульового розміру франшизи) згідно Полісу № ВС/4075556, укладеного між Яровим Андрієм Євгеновичем та відповідачем.

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України (436-15) , главою 67 Цивільного кодексу України (435-15) , Законом України від 07.03.1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" (85/96-ВР) (надалі – Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) ), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 року № 1961 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі – Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) ).

Згідно з ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 5 Закону України "Про страхування", страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України "Про страхування", є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про страхування", страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування (ч. 4 ст. 354 Господарського кодексу України, ст. 18 Закону України "Про страхування").

Частиною 1 ст. 981 Цивільного кодексу України також передбачено, що договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Згідно з ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату

страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про страхування", можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 5 ст. 21 Закону України "Про страхування", страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України та п.п. 2, 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов’язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові та здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 990 Цивільного кодексу України та ст. 25 Закону України "Про страхування" страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, що мала місце 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві позивачем на підставі звернення Пархоменка Геннадія Григоровича - власника автомобіля SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ, застрахованого згідно Договору № КА № 06809 від 13.11.2008 року, останньому була здійснена Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" оплата страхового відшкодування в розмірі 2 627,81 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", згідно з якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вже зазначалося, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА Ярового Андрія Євгеновича (згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АА С538096, виданого УДАІ ГУМВС України в місті Києві) за шкоду, заподіяну третім особам під час дорожньо –транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", що підтверджується Полісом № ВС/4075556 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу (п. 1.1. ст. 1); страховиками є страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) (п. 1.2. ст. 1); потерпілими є треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу (п. 1.3. ст. 1), а забезпеченим транспортним засобом є наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах (п. 1.7. ст. 1).

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п. 33.1.2. ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Пунктом 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 35.1. статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику відповідну заяву, у якій має міститися найменування страховика, до якого подається заява, назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання, зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків, інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих, обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства, розмір шкоди, підпис заявника і дата подання заяви.

Пунктом 37.4. ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Таким чином, обов’язок відповідача (Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") по оплаті страхового відшкодування згідно Полісу № ВС/4075556 міг виникнути у нього лише перед потерпілою особою, якою позивач не являється, або перед погодженими з потерпілою особою підприємствами, установами та організаціями, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків, до числа яких позивач також не належить.

Як вбачається з матеріалів справи, особою, яка мала право на отримання страхового відшкодування, є власник автомобіля SIAT IBIZA, державний номер АА 4111 АІ Пархоменко Геннадій Григорович, який є потерпілою особою, оскільки постраждав у дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві. Останній до відповідача з вимогами про оплату страхового відшкодування за Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВС/4075556 не звертався, оскільки застрахував свій автомобіль у Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"(позивача) згідно Договору КА № 06889 від 13.11.2008 року і повністю отримав страхове відшкодування від позивача у розмірі заподіяної йому матеріальної шкоди.

До того ж, колегія суддів відзначає, що вимог ухвали суду від 12.05.2010 року позивач не виконав, доказів узгодження з відповідачем або водієм транспортного засобу, який спричинив ДТП, питання щодо виплати страхового відшкодування потерпілій особі не надав. Натомість, в судовому засіданні 26.05.2010 року представник позивача не заперечував, що попереднє узгодження питання щодо виплати страхового відшкодування потерпілій особі ані з відповідачем, ані з винного у ДТП особою позивачем не проводилось.

Щодо твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, зокрема, ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ "Про страхування", згідно з положеннями яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Одним з найбільш поширених видів цивільних правовідношень є зобов’язальні. Зміст зазначених правовідносин становлять обов’язок боржника вчинити на користь кредитора певні дії, які полягають у передачі майна, виконанні роботи, оплати грошової суми тощо, або утриматись від них, і право кредитора вимагати вчинення цих дій (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Найбільш поширеною підставою виникнення зобов’язальних правовідносин є договір та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Підставою виникнення зобов’язальних правовідносин відповідно до приписів п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України також є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі .

Правопорушення становлять значну групу підстав виникнення зобов’язання. Внаслідок виникнення правопорушення виникає право потерпілої особи вимагати відшкодування завданої шкоди і обов’язок заподіювача компенсувати її. Зазначені права і обов’язки становлять зміст деліктного зобов’язання.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України (435-15) ), є склад цивільного правопорушення. Його елементи: шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Цей склад поширюється на всі норми глави 82, крім винятків, передбачених окремими статтями цієї глави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, зокрема, майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана, зокрема з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє, зокрема транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З постанови Оболонського районного суду м. Києва від 08.04.2009 року вбачається, що Ярового Андрія Євгеновича, який у момент дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві, керував автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, державний номер АА 4943 СА, було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Наявні в матеріалах справи докази також свідчать про те, що позивач не є стороною за Полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВС/4075556 та не являється особою, що постраждала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10.03.2009 року по вул. Електриків при виїзді на проспект Московський в місті Києві, а отже між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" та Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" відсутні будь - які правовідносини: як такі, що виникли з договорів та інших правочинів, так і такі, що виникли з підстав заподіяння майнової шкоди іншій особі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди в порядку регресу в розмірі 2627,81 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.