Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Шевченко Т. М. судді Шевченко Т. М., Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т. В.

при секретарі Савченко Ю.В.,

за участю представників:

позивача: Коваленко Р.О., довіреність № б/н від 30.12.09 ;

від відповідача: не з'явився ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Оліс ЛТД" (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 28/14/10

за позовом: Дочірнього підприємства "Техенерго" (м. Київ)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Оліс ЛТД" (м. Запоріжжя)

про стягнення 568 590,18 грн.,

Дочірнє підприємство "Техенерго" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ фірми "Оліс ЛТД" про стягнення 568 590,18 грн., з яких: 545 819,54 грн. витрат на формокомлект, 12 762,74 грн. пені, 8 359,18 грн. втрат від інфляції, 1 648,72 грн. трьох процентів річних (а.с.5, т.1).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. у справі № 28/14/10 (суддя Яцун О.В.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 545 819,54 грн. витрат на виготовлення формокомлекту, 12 762,74 грн. пені, 6 679,29 грн. інфляційних втрат, 1 648,72 грн. трьох процентів річних, 5 904,39 грн. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог, з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки по оплаті товару, з посиланням на приписи ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України, ст. 193, 216 ГК України та умови договору поставки. Відмовляючи частково у задоволенні інфляційних втрат, суд послався на те, що позивачем було безпідставно нараховано інфляційні витрати на суму 1682,92 грн., оскільки розрахунок був здійснений не за повний місяць, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, ТОВ "Оліс ЛТД" (відповідач) звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення місцевого господарського суду від 17.02.2010 р. щодо стягнення з ТОВ "Оліс ЛТД" суми 545 819,54 грн. витрат на виготовлення формокомлекту. В іншій частині рішення господарського Запорізької області залишити без змін.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, які суд визнав встановленими. Вказує, що позивач не надав належних доказів суду в підтвердження того, що саме ДП "Техенерго" понесло витрати у розмірі 545 819,54 грн. з розробки та виготовлення формокомлекту. Вважає необґрунтованим висновок господарського суду про те, що договір № 20/08 від 11.08.2008р. є розірваним.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.03.2010 р. апеляційну скаргу ТОВ фірми "Оліс ЛТД" прийнято до провадження, слухання справи призначено на 26.05.2010 р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1297 від 26.05.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів: Шевченко Т.М. (головуючий, доповідач), Коробка Н.Д., Мойсеєнко Т.В.; вказаною колегією справа прийнята до свого провадження.

Відповідач у судове засідання 26.05.2010 р. повноважного представника не направив, на адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв’язку із знаходженням представника товариства на лікарняному.

У судовому засіданні 26.05.2010 р. представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача, вказує, що в суді першої інстанції відповідачем тричі заявлялись подібні клопотання, направлені на затягування судового процесу; вважає, що справа може бути розглянута за наявними у справі документами. Представник позивача підтримав доводи, викладені у запереченні на апеляційну скаргу (№ 94 від 21.05.2010 р.). Вважає рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010 р. по справі № 28/14/10 законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

За приписами ст.ст. 22, 75, 77 ГПК України, якщо сторони, представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

За наявності у сторін та учасників процесу додаткових пояснень чи документів, вони не позбавлені права завчасно надіслати їх до суду поштою.

Відповідно до ст. 28 цього Кодексу справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, керівник підприємства з урахуванням того, що про дату судового засідання було повідомлено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або направити іншого представника чи надати довіреність іншим особам, зважаючи на певні обставини, які можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, достатність матеріалів справи, своєчасне повідомлення сторін про призначення до розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

За заявою представника позивача апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу. За його згодою в судовому засіданні 26.05.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2008 р. між ДП "Техенерго" (продавець, позивач) та ТОВ фірма "Оліс ЛТД" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 20/08, за умовами якого позивач зобов’язався продати (передати) склотару – банку 06-009П-ІІІ-4-66-1-430 (надалі - товар) виробництва Песковського заводу скловиробів у кількості 17.000.000 шт. на умовах цього договору, а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його в термін, передбачений даним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору для виконання його умов продавець за свій рахунок розробляє та закуповує формокомплект товару з ресурсом 17 000 000 шт. за умови постановки на лінію не більше 12 разів, що робить його ексклюзивним для покупця, тобто товар має цінність та комерційний інтерес тільки для покупця.

Пунктом 1.3. договору визначено, що товар постачається окремими партіями на підставі заявок покупця. Партією вважається кількість товару, яка обумовлена у специфікації до цього договору.

Ціна товару зазначається у специфікації до договору, яка є невід’ємною частиною договору (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що оплата товару, вказаного в договорі, перераховується на розрахунковий рахунок продавця на умовах, обумовлених у специфікації.

У розділі 4 Договору сторони визначили умови поставки, зокрема, узгодили попередній графік (пункт 4.2). Відповідно до п. 4.3 Договору, сторони домовились, що у рамках графіку, передбаченого пунктом 4.2 договору, сторони підписують специфікацію/специфікації, в яких обумовлюють кількість кожної партії товару, а також строки поставки і оплати. Кожна специфікація охоплює поставку товару за 2 місяця, згідно з графіком, вказаним в п. 4.2 договору, При цьому кількість кожної партії товару не може бути меншою, чим 1 500 000 шт.

Товар поставляється на умовах ЕХW склад продавця (Інкотермс-2000) за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, пгт. Песковка, вул.Жовтнева,1, ТОВ "Песковський завод скловиробів" (п. 4.1 Договору).

Строк дії договору сторонами встановлено: з моменту його підписання до 31.08.2010 р. (п. 8.1 договору).

11 серпня 2008 року сторони підписали специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої продавець зобов’язався передати у власність, а покупець – прийняти та оплатити склопродукцію виробництва Песковського заводу скловиробів на визначених у специфікації умовах. Загальна вартість товару згідно специфікації № 1 складає 1 098 474,63 грн. Поставку товару, вказаного у даній специфікації, продавець зобов’язався здійснити не пізніше 15.12.2008 року (а.с.19).

Додатковою угодою № 1 від 01.12.2008 року до специфікації № 1 від 11.08.2008 р. сторони внесли зміни в Специфікацію № 1, зокрема, в перелік та кількість поставляємого за цією специфікацію товару, зменшив його кількість, відповідно і загальну вартість, до 586 796,68 грн. (а.с.20).

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України).

Відповідно до ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору.

У разі, якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).

Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Згідно із ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати.

Згідно з п. 2 Специфікації № 1 до договору, оплата товару, вказаного у даній специфікації, здійснюється на розрахунковий рахунок продавця на умовах відстрочки платіжа до семи календарних днів. Факт відвантаження фіксується у накладній.

Матеріалами справи встановлено, що позивач поставив відповідачеві товар, відповідно до умов договору та специфікації № 1 в редакції додаткової угоди до специфікації, на суму 581 428,45 грн., згідно видаткових накладних, копії яких долучено до справи (а.с.21-36).

Відповідач строків оплати відповідно до Специфікації № 1 до договору не виконав, оплату здійснював з порушенням строків, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, виписками з особового рахунку позивача, не заперечується і відповідачем у справі (а.с.37-42).

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 549- 551, 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (далі – Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.4 договору за несвоєчасну, за неповну оплату товару відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а за прострочення понад 10 днів, крім пені, стягується штраф у розмірі 20 % від суми боргу.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведених вище підстав колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача, за порушення строків виконання зобов’язань за договором, пені в сумі 12 764,74 грн. за період з 10.12.2008 р. по 14.06.2009р., річних процентів – 1 648,72 грн. за період з 10.12.2008р. по 30.09.2009 р. а також, з врахуванням здійсненого судом правильного розрахунку, втрат від інфляції в сумі 6 679,29 грн.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 545 819,54 грн. витрат позивача на розробку та виготовлення формокомлекту склянки, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарське зобов’язання виникає, зокрема, з господарського договору.

При укладенні господарського договору сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У ст.ст. 627 - 629 ЦК України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; зміст договору становлять його умови, визначені на розсуд сторін та ними погоджені; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що при укладенні договору сторони погодили у пункті 4.5 Договору таку умову: у разі не підписання сторонами специфікації в рамках графіку, передбаченого п. 4.2. договору, договір у такому разі вважається достроково розірваним за їх взаємною згодою. При цьому, зобов’язання покупця щодо оплати поставленого товару, а також зобов’язання, які передбачені пунктами 5.7, 8.3 цього договору, залишаються діючими до їх остаточного виконання. Моментом такого розірвання вважається момент закінчення строку поставки товару, що обумовлений сторонами в останній, підписаній ними специфікації, а у разі відсутності такої - з 01.02.2009 р.

Як встановлено господарським судом і підтверджено матеріалами справи, сторони за Договором №20/08 підписали лише одну специфікацію щодо поставки першої партії товару (склотари) з кінцевою датою поставки – 15.12.2008р.

Отже, сторони не дотрималися умов договору та встановленого пунктом 4.2 договору графіку, що тягне за собою настання обставин, визначених у п. 4.5 Договору, тобто, дострокове розірвання договору за взаємною згодою сторін.

Зміни до п. 4.5 договору сторонами не вносились, недійсним в цій частині договір не визнаний.

Підписуючи договір поставки, відповідач погодився на його умови, в тому числі умову вважати достроково розірваним договір за обоюдною згодою сторін у разі не підписання специфікації (специфікацій) до договору відповідно до встановленого графіку.

Не встановлено обставин, які б свідчили про суперечність даного пункту договору законодавству, тому у суду відсутні підстави для застосування положень п. 1 ст. 83 ГПК України.

Таким чином, твердження позивача та висновок господарського суду про те, що договір №20/08 є достроково розірваним за обоюдною згодою сторін, згідно з умовами договору, є обґрунтованими, базуються на досліджених матеріалах справи на наданих доказах.

Виходячи зі змісту п. 8.3. договору, при достроковому розірванні договору за обоюдною згодою сторін, покупець зобов’язується відшкодувати продавцю витрати на розробку та виготовлення останнім формокомлекту склотари із розрахунку 0,034 грн. за кожну одиницю товару, недопоставленого внаслідок такого розірвання договору. Вказане відшкодування здійснюється покупцем шляхом перерахування вищезазначеної суми на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 календарних днів з моменту направлення останнім відповідної вимоги.

Як свідчать досліджені обставини справи, послідуючих специфікацій, окрім специфікації № 1 від 11.08.2008 р., сторони в рамках договору поставки № 20/80 від 11.08.2008 р. не підписали.

Господарським судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем прийнято 946 484 шт. склопродукції у рамках специфікації № 1 до договору.

27.10.2009 року ДП "Техенерго" за вихідним № 259 направило Товариству з обмеженою відповідальністю фірми "Оліс ЛТД" лист-вимогу про відшкодування, відповідно до 8.3 договору, витрат на розробку та виготовлення формокомплекту із розрахунку 0,034 грн. за 1 шт. непоставленого товару (а.с.115).

Відповідач не надав суду доказів виконання ним взятих на себе за договором №20/08 зобов’язань щодо відшкодування витрат на розробку та виготовлення формокомплекту у разі достроково розірвання договору.

Колегія суддів звертає увагу, що зобов’язання відшкодувати витрати на розробку та виготовлення формокомплекту у відповідача виникли саме на підставі п. 8.3 договору.

Кількість недопоставленого товару складає 16 053 516 штук, сума витрат, що підлягає відшкодуванню відповідно до п. 8.3, складає 545 819 грн. 54 коп.

Заявлена позивачем сума є підтвердженою, виходячи з кількості непоставленого товару та вартості 0,034 грн. за кожну недопоставлену одиницю товару.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про наявність визначених договором та законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 545 819 грн. 54 коп.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати по сплаті державного мита за апеляційною скаргою покладаються на заявника скарги – відповідача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Оліс ЛТД" (м. Запоріжжя) на рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010р. у справі № 28/14/10 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.02.2010р. у справі № 28/14/10 залишити без змін.