2-6/8607-2008 Про стягнення вартості здійснених невід'ємних поліпшень орендованого майна - 18.08.2011 Прийняття

17 липня 2008 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фонду майна Автономної Республіки Крим про стягнення 126423,60 грн. (а.с. 5-6).

Позов обґрунтований тим, що 16 листопада 1998 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) та Фондом майна Автономної Республіки Крим (Орендодавець) був укладений договір оренди майна, яке належить Автономній Республіці Крим. На підставі умов договору та чинного законодавства, Орендар за письмовим погодженням Орендодавця, здійснив роботи по невід’ємним поліпшенням орендованого майна на загальну суму 126423,60 грн. Однак Орендодавець не компенсував Орендарю вказані витрати, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 червня 2011 року у справі № 2-6/8607-2008 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 129-132).

Рішення суду мотивовано пропуском строку позовної давності, який встановлений статтею 786 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно встановлений строк позовної давності, оскільки його перебіг починається не з моменту складання та підписання акту приймання-передачі від 12 січня 2005 року, а з дати винесення Верховним Судом України ухвали від 01 березня 2007 року у справі № 2-8/695-2006, якою відмовлено Фонду майна Автономної Республіки Крим у стягненні збитків з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, які нанесенні орендованому майну.

У судовому засіданні, яке призначено на 18 серпня 2011 року, представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити. В свою чергу, представник Фонду майна Автономної Республіки Крим просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, вважаючи його обґрунтованим та законним.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

16 листопада 1998 року між Фондом майна Автономної Республіки Крим (далі - Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - Орендар) укладено договір оренди майнового комплексу столярної майстерні модуль-складу "Кисловодськ", розташованого на земельній ділянці 1,1 га, за адресою: місто Керч, вул. Кокоріна, 139 (далі –Договір) (а.с. 7-10).

Згідно з пунктом 4.1.2 Договору Орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати поточний ремонт орендованих основних фондів.

Відповідно до пункту 4.2.2 Договору Орендар має право за дозволом Орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переобладнання, яке обумовлює підвищення його вартості.

25 березня 2000 року Орендар звернувся до Орендодавця з листом за вих. № 5, в якому просив надати згоду на здійснення поліпшень орендованого майна, а саме: підвести воду та встановити три пожежні крани, здійснити будівництво сушильні лісу, будівництво побутових приміщень та здійснити ремонт покрівлі (а.с. 12).

Листом від 10 травня 2000 року Орендодавцем надано згоду щодо проведення вище перелічених робіт (а.с. 13).

23 жовтня 2002 року Орендар знов звернувся до Орендодавця з листом за вих. № 15/10, в якому просив надати згоду на здійснення поліпшень орендованого майна, а саме: провести заходи щодо профілактики затоплення столярної майстерні, установлення повітряних ЛЕП 04 кв, засклення ангару столярної майстерні (а.с. 14).

Листом від 06 грудня 2002 року Орендодавець надав згоду щодо проведення вище перелічених робіт (а.с. 13).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору № 23 на ремонтно-будівельні роботи від 15 березня 2001 року підрядником - приватним підприємцем ОСОБА_5, власними силами з використанням власних матеріалів здійснені ремонтно-будівельні роботи вартістю 126423,60 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт та квитанціями про їх оплату замовником –фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (а.с 16-44).

Згідно акту дослідження об'єкту оренди - майнового комплексу столярної майстерні та модуль-складу "Кісловодськ"в липні 2004 року, створена наказом Фонду майна Автономної Республіки Крим "Про повернення нерухомого майна - майнового комплексу столярної майстерні та модуль-складу "Кісловодськ", розташованих за адресою: місто Керч, вул.Кокоріна,139, яке визначається як майно, що належить Автономній Республіці Крим, в зв'язку з припиненням дії договору оренди з приватним підприємцем ОСОБА_3."від 03 березня 2004 року № 165, комісія встановила, що Орендарем з дозволу Орендодавця проведені наступні поліпшення орендованого майна: заходи щодо профілактики затоплення столярної майстерні; встановлення повітряної ЛЕП 04 кв; засклення ангару столярної майстерні; підведення води і встановлення трьох пожежних гідрантів; будівництво сушильні лісу; будівництво побутових приміщень та ремонт покрівлі на обох об'єктах, (а.с.55-57).

12 січня 2005 року, на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 жовтня 2004 року у справі № 2-5/5892-2004, був складений та підписаний акт приймання-передачі майна, за яким Орендар повернув Орендодавцю орендоване майно у зв’язку з припиненням дії договору оренди майна, яке належить Автономній Республіці Крим від 16 листопада 1998 року (а.с. 11).

Як зазначалось вище, позивач по даній справі звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути на свою користь витрати на поліпшення орендованого майна у розмірі 126423,60 грн.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Правовідносини, які пов’язані з орендою державного та комунального майна, регулюються нормами спеціального закону, а саме, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року № 2269-XII (2269-12) , норми якого направлені на забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Згідно з статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Частиною 1 статті 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Аналогічні норми містяться у статті 778 Цивільного кодексу України.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що визначення меж збільшення в результаті здійснених орендарем невід'ємних поліпшень вартості орендованого майна має першочергове значення для розрахунку суми компенсації вартості таких поліпшень. Сума компенсації не може бути більшою від суми, на яку збільшилась в результаті таких поліпшень вартість орендованого майна.

Для ідентифікації здійснених позивачем поліпшень, визначення їх вартості та для відповіді на питання чи збільшилась в результаті таких поліпшень вартість об'єкту оренди та на скільки, судом першої інстанції у справі двічі призначалась комплексна будівельно-технічна та економічна експертиза.

З висновків експертів вбачається, що визначити візуальним оглядом, чи збільшилась ринкова вартість майнового комплексу столярної майстерні та модуль - складу "Кісловодськ", в результаті поліпшень не представляється можливим. У зв'язку з цим, експертом визначення вартості поліпшень здійснено на підставі наданих первинних документів, згідно яких майновий комплекс столярної майстерні та модуль-складу "Кісловодськ"має поліпшення, які здійснені орендатором за власні кошти протягом дії договору оренди і які неможливо відділити від нього без завдання йому шкоди на загальну суму 126423,60 грн.

Таким чином, на підставі акту дослідження, представлених позивачем первинних документів, висновків експерта, встановлено, що в період дії договору оренди від 16 листопада 1998 року позивачем здійсненні поліпшення орендованого майна на загальну суму 126423,60 грн.

Як зазначалось вище, нормами частини 2 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"компенсації підлягає не вся витрачена на поліпшення сума коштів, а тільки в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок довести перед судом ті обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач по справі не довів, що в результаті здійснення ним вказаних поліпшень вартість орендованого майна збільшилась.

Також, на сьогодні можливість одержання доказів збільшення вартості орендованого майна вже втрачена, оскільки позивач звернувся з позовом до суду після трьох років від дня повернення 12 січня 2005 року майна з оренди.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить застосувати строк позовної давності, на підставі статті 786 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди припинив свою дію 12 січня 2005 року з моменту повернення майна.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до статті 786 Цивільного кодексу України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Отже, строк позовної давності сплив 12 січня 2006 року, оскільки орендоване майно повернуто 12 січня 2005 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності повинен обчислюватись з 01 березня 2007 року, тобто з дати винесення Верховним Судом України ухвали у справі № 2-8/695-2006, є необґрунтованими.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв’язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування.