Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мактранс-сервіс" м.Макіївка, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерно–комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" м.Київ в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" м.Макіївка, Товариства з обмеженою відповідальністю "МегаКар" м.Макіївка про визнання недійсними генерального договору про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. та іпотечного договору №210/06/ДІ/126 від 05.09.2008р.

Рішенням від 19.04.2010р. по справі №28/35пд господарський суд Донецької області (суддя: Курило Г.Є.) у задоволенні позовних вимог –відмовив.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст. 215, п.2 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України, ст. 2, ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (зі змінами та доповненнями), ст. 1, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями), п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483 (z1429-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. №1429/10028 (z1429-04) (зі змінами та доповненнями); тим, що банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України; тим, що перший відповідач на час укладення договору мав видані Національним банком України банківську ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №5-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до такого дозволу; тим, що якщо кредит наданий в іноземній валюті, то позичальник зобов’язаний повернути суму заборгованості в іноземній валюті або еквівалент цієї суми, що відповідає умовам спірного кредитного договору, та не суперечить нормам Цивільного кодексу України (435-15) ; тим, що сторонами в спірному кредитному договорі погоджені всі необхідні умови, що є обов’язковими згідно ст. 345 Господарського кодексу України.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мактранс-сервіс" м.Макіївка, з прийнятим рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2010р. по справі №28/35пд не погодився та подав апеляційну скаргу, посилаючись в обгрунтування вимог про скасування на те, що ціна Генерального договору про надання кредитних послуг від 05.09.2008р. №210/06/КД/165 як форма грошового визначення вартості кредитних послуг має бути твердою та зазначеною в гривнях; на те, що ціна не може залежати від коливання курсу долара; на те, що ціна Генерального договору про надання кредитних послуг від 05.09.2008р. №210/06/КД/165 виражена в іноземній валюті –доларах США, що є порушенням приписів ст. 189 ГК України; на те, що сума кредиту може бути виражена в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті згідно чинного законодавства.

Перший відповідач, Акціонерно–комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" м.Київ в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" м.Макіївка, у відзиві на апеляційну скаргу заперечення заявника відхилив з огляду на те, що позивач помилково застосовує до спірних правовідносин норми ч.1 та ч.2 ст. 189 ГК України; на те, що кошти відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (зі змінами та доповненнями) –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; на те, що будь-який кредитний договір укладається передусім за правилами Цивільного кодексу України (435-15) , норми якого не дають визначення, що є ціною кредитного договору і не визначають ціну в якості істотної умови кредитного договору; на те, що відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення його прав.

Судове засідання апеляційної інстанції фіксувалось за допомогою технічних засобів фіксації відповідно до положень ст.44, ст. 811, ст. 99, ст. 101 ГПК України.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи та заперечення учасників процесу, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду встановила:

За матеріалами справи, 05.09.2008р. між Акціонерно–комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" ("Кредитор") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мактранс-сервіс" ("Позичальник") укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №210/06/КД/165, відповідно до умов якого, Акціонерно–комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" ("Кредитор") зобов’язується надати позичальнику грошові кошти у наступних валютах: гривня, долар США, євро, російський рубль надалі за текстом - кредитні послуги, "Кредит", в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті дол. США в сумі 268000,00, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Мактранс-сервіс" ("Позичальник") зобов'язується повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі, не більше:

- 24% (двадцять чотири) процентів річних в гривні;

- 15,5% (п’ятнадцять цілих п’ять десятих) процентів річних в дол. США;

- 15,5% (п'ятнадцять цілих п’ять десятих) процентів річних в євро;

- 15% (п’ятнадцять) процентів річних в рос. рублях,

а також сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги, що містяться у додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною.

Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється протягом періоду з 05.09.2008р. по 04.09.2013 р. включно (п.2 договору).

Надання кредитних послуг за цим договором здійснюється шляхом укладення додаткових угод, що є невід'ємними частинами цього договору. Надання кредиту, або його відповідної частини за додатковими угодами можливе в межах невикористаного залишку загального ліміту кредитування за цим договором, який визначається за методиками кредитора на момент укладення кожної додаткової угоди, та з дотриманням строку дії загального ліміту кредитування (п.3 договору).

Конкретні умови кредитної послуги, зокрема: валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб виконання/погашення зобов'язань, тощо визначаються додатковими угодами (п.5 договору).

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за цим договором та додатковими угодами до нього щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за цим договором та додатковими угодами до нього, кредитор одночасно з укладенням цього договору укладає з майновим поручителем ТОВ "МегаКар": іпотечний договір 210/06/ДІ/126 від 05.09.2008 р. (п.8, 8.1 договору).

Відповідно до п.2.6 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється кредитором у валюті наданого кредиту за методом "факт/360", де "факт"- це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а "360" –умовна кількість днів у році з періодичністю зазначеною в п.п. 2.6.1, 2.6.2 договору.

Порядок сплати процентів за користування кредитом визначається відповідними додатковими угодами до цього договору (п. 2.7. договору).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими на те представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов’язань (п.7.3. договору).

Пунктом 1 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до генерального договору про надання кредитних послуг від 05.09.2008р. №210/06/КД/165 кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до основних положень генерального договору, надалі за текстом –кредит, у формі відновлюваної кредитної лінії окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - транш, а в сукупності –транші

Ненадання кредиту буде здійснюватись в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 268000,00 дол. США зі сплатою 15% річних в дол. США та комісій, в розмірі та в порядку, зазначеному тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором, що містяться в додатку 1 до генерального договору (п.2 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Кредит надається на строк з 05.09.2008р. по 04.09.2009р. включно, із зниженням максимального ліміту заборгованості відповідно до графіку, зазначеного в додатку 1 до цієї додаткової угоди, що є її невід'ємною частиною, та з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04.09.2009р. При цьому кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах вільного залишку максимального ліміту заборгованості станом на дату видачі такого траншу з урахуванням вже наданих траншів. Повне погашення кредиту має бути здійснене не пізніше останнього дня вищевказаного строку (п.4 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Погашення кредиту здійснюється в порядку та строки, передбачені в п.4. цієї додаткової угоди. Позичальник зобов'язується не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, зазначеним в п.4 цієї додаткової угоди, погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом перевищуватиме максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком, визначеним п.4 цієї додаткової угоди (п.5 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом (п.6 додаткової угоди №1 від 05.09.2008р. до договору).

05.09.2008р. між Акціонерно–комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" ("Іпотекодержатель") та Товариством з обмеженою відповідальністю "МегаКар" (Іпотекодавець") укладений іпотечний договір №210/06/ДІ/126, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю "МегаКар" (Іпотекодавець") передає в іпотеку Акціонерно–комерційному банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" ("Іпотекодержатель") у якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мактранс –сервіс" ("Позичальник") зобов'язань за генеральним договором про надання кредитних послуг №210/06/КД/165 від 05.09.2008р. будівлю ресторану "Крістал", загальною площею 1162,20кв.м., що розташована за адресою: 86157, Донецька область, м.Макіївка, вул.Островського, 12.

Відповідно до ч.2 ст. 334 Господарського кодексу України банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій, і їх основними видами є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.

Згідно з ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (зі змінами та доповненнями) дане визначення банківського кредиту - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Із норм ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України випливає, що грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Закон дозволяє використовувати іноземну валюту при виконанні грошових зобов'язань відповідно до закону.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями).

Відносини сторін по кредитному договору від 19.09.2006р. №22.1/181-К-06 відповідно до норм ч.1, ч.2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п.2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями).

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. №2121-ІІІ (зі змінами та доповненнями) визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004р. №483 (z1429-04) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004р. №1429/10028 (z1429-04) (зі змінами та доповненнями) передбачено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, який має банківську ліцензію Національного банку України та письмовий дозвіл на здійснення операцій за валютними цінностями.

Відповідачем в порядку ст. 33, ст. 34 ГПК України документально підтверджено наявність банківської ліцензії Національного банку України №5 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозволу №5-2 на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до такого дозволу.

Отже, відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однією з загальних засад цивільного законодавства, згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є свобода договору, тобто укладаючи кредитний договір, сторони вільно та на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, у тому числі умови щодо повернення кредитних коштів і підписали договір без будь-яких зауважень, застережень, протоколу розбіжностей.

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В п.7, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) від 06.11.2006р. №9 констатовано, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

За загальним правилом у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що зміст спірного договору не суперечить чинному законодавству.

При цьому судова колегія зазначає, що заявлені позовні вимоги є необгрунтованими та недоведеними.

Згідно із ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і прийняв рішення, яке відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Посилання оскаржника на порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції при винесенні рішення від 19.04.2010р. по справі №28/35пд норм матеріального права не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту судова колегія апеляційної інстанції не вбачає.

Результати апеляційного провадження у справі №28/35пд оголошені в судовому засіданні.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 50- 51, ст. 811, ст. 91, ст. 92, ст. 93, ст. 99, ст. 101, ст. 102, ст. 103, ст. 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд

Рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2010р. по справі №28/35пд - залишити без зміни.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мактранс-сервіс" м.Макіївка на рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2010р. по справі №28/35пд - залишити без задоволення .