5002-16/1220-2011 Про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості за цим договором - 01.08.2011 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 27 травня 2011 року у справі № 5002-16/1220-2011

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4

про розірвання договору оренди та стягнення 18800,00 грн.;

за зустрічною позовною заявою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1

про спонукання прийняти нежиле приміщення

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання договору оренди №2 від 01.10.2010 та стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 суми сплаченого авансу у розмірі 9000,00 грн. та пені у сумі 9800,00 грн.

10 травня 201 І року до господарського суду Автономної Республіки Крим надійшла зустрічна позовна заява суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 про спонукання відповідача прийняти в оренду нежиле приміщення на першому поверсі будівлі №51 літ. "Б" по АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Білоус М.О.) від 27 травня 2011 року у справі №5002-16/1220-2011 у задоволенні первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 зобов’язано прийняти в оренду нежиле приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_1. З відповідача за зустрічним позовом стягнуто судові витрати.

Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні первісного позову мотивовано тим, що підстав для розірвання договору не має, оскільки у випадку невиконання орендодавцем обов’язку щодо передачі орендованого приміщення позивач повинен був скористатись правом, передбаченим нормою статті 766 Цивільного кодексу України. Також суд зазначив, що позовні вимоги про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 за первісним позовом суми авансу та пені з підстав, зазначених в позові, задоволенню не підлягають. Задовольняючи зустрічний позов місцевий господарський суд виходив з того, що орендодавець звертався до орендаря із вимогою про підписання акту приймання-передачі нерухомого майна за договором оренди № 2 від 01.10.2010, але зазначену вимогу орендарем виконано не було.

Не погодившись з рішенням суду, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідачем не виконані умови укладеного договору №2 від 01.10.2010 щодо передачі в оренду приміщення, а тому, на думку позивача, сплачена ним сума авансу у розмірі 9000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача у судовому порядку. Додатково, посилаючись на норму статті 766 Цивільного кодексу України, позивач просив розірвати укладений договір оренди №2 від 01.10.2010 та стягнути пеню за несвоєчасну передачу орендованого майна в сумі 9800,00 грн.

У судовому засіданні 01.08.2011 позивач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги, представник відповідача проти вимог скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції. Зокрема у відзиві йдеться про те що оскільки сторонами за договором оренди №2 від 01.10.2010 не було визначено строку складання акту приймання приміщення, тому такий акт може бути складений у будь-який час за вимогою кредитора за зобов’язанням.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2010 між суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності Рузаєвим Павлом Володимировичем (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення №2, за умовами пунктів 1.1.-1.3. якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння нежиле приміщення, яке є власністю орендодавця згідно витягу КРП "СМБРТІ" № 25757405 від 01.04.2010 та розташоване у АДРЕСА_1, загальною площею 36 кв.м. (аркуш справи 7)

Згідно пункту 3.1. договору термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що приміщення та майно, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом доби з моменту укладення акта приймання.

Передача приміщення та майна, що орендуються, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду.(пункт 5.3 договору).

09.12.2010 орендарем у виконання договору оренди було сплачено відповідачу 9000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №6 та не заперечується відповідачем (аркуш справи 8).

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачем за первісним позовом було надіслано відповідачу претензію вих. №1/02 від 16.02.2011, в якій він вказував на те, що орендодавцем протягом 4-ох місяців з дня укладення договору оренди №2 від 01.10.2010 не виконується обов’язок щодо передачі орендованого майна, у зв’язку з чим позивач просив у строк до 01.03.2011 повернути суму отриманого авансу та зазначав про недійсність укладеного договору (аркуш справи 9).

Зазначену претензію було отримано орендодавцем 26.02.2011, проте вимоги позивача виконано не було внаслідок чого суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 був змушений звернутись до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами про розірвання договору оренди №2 від 01.10.2010 та стягнення 9000,00 грн. авансу та 9800,00 грн. пені з посиланням на вимоги статті 766 Цивільного кодексу України.

У матеріалах справи також міститься вимога суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 від 29.04.2011 про виконання договору оренди №2 від 01.10.2010, в якому орендодавець просила прийняти нежитлове приміщення в оренду (аркуш справи 30).

Невиконання зазначеної вимоги обумовило звернення суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 до господарського суду Автономної Республіки Крим з зустрічними позовними вимогами про спонукання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 прийняти в оренду нежиле приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_1.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши позивача та представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 такою, що підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з наступним.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності із статтею 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 Цивільного кодексу України).

Отже основним обов'язком наймодавця за договором найму є обов'язок передати майно наймачеві. В разі невиконання такого обов'язку наймач отримує право в силу вимог статті 766 Цивільного кодексу України:

а) вимагати від наймодавця передання майна. Це право може бути реалізоване наймачем в примусовому порядку шляхом звернення з відповідним позовом до суду.

б) відмовитися від договору найму в разі, якщо він в результаті затримки передачі майна наймодавцем втратив інтерес до виконання договору найму.

Вищезазначені можливості наймача є альтернативними, право вибору вимоги надається самому наймачу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами пункту 5.1 договору оренди №2 від 01.10.2010; передача приміщення в оренду здійснюється сторонами за актом прийому-передачі. При цьому за даним договором об'єкт оренди не передавався, акт прийому-передачі не укладався.

Під час вирішення спору місцевий господарський суд виходив з того, що в силу пункту 5.1 договору оренди №2 від 01.10.2010 строк передачі орендованого майна було визначено сторонами (протягом доби з моменту укладання акту приймання).

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може у зв’язку з тим, що в силу вимог частини 1 статті 795 Цивільного кодексу України та пункту 3.1 договору оренди №2 від 01.10.2010 майно вважається переданим з моменту укладання відповідного документу, тобто строк передачі майна та строк складання акту про таку передачу є тотожними категоріями, а факт невизначення у договорі строку складання акту приймання орендованого майна свідчить про те, що майно за спірним договором в силу вимог статті 765 Цивільного кодексу України мало бути передано негайно.

Вказане свідчить про те, що зобов’язання за договором оренди №2 від 01.10.2010 в частині передачі майна суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 орендодавцем виконано не було.

Додатково судова колегія звертає увагу на те, що висновок суду першої інстанції про те, що оскільки умови договору не містять порядку та строків складення акту приймання-передачі майна, тому такий акт може бути укладений за вимогою орендодавця, суперечить нормам Цивільного кодексу України (435-15) про найм (оренду), за якими передача майна в оренду є безумовним обов’язком орендодавця строк виконання якого або визначений строком у договорі або виконується негайно.

Дослідивши претензію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 №1/02 від 16.02.2011, судова колегія дійшла висновку, що фактично позивач відмовився від договору оренди №2 від 01.10.2010 та просив повернути сплачену суму орендної плати.

В силу вимог частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З урахуванням викладеного сума авансу в розмірі 9000,00 грн., сплачена у виконання договору оренди №2 від 01.10.2010 є реальними збитками позивача, оскільки є фактичними втратами орендаря, що виникли внаслідок невиконання орендодавцем обов’язку передати орендоване майно, внаслідок чого така сума підлягає стягненню з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що висновок господарського суду першої інстанції про те, що в даному випадку виникли загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави, не можна вважати обґрунтованим, оскільки в даному випадку відношення сторін повинні регулюватися спеціальною нормою - статтею 766 Цивільного кодексу України. Зазначене підтверджується практикою Вищого господарського суду України (зокрема у постанові від 29.05.2008 у справі №2-17/14535-2007).

Також судова колегія зазначає, що статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою етапі 615 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Також, згідно частині 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Підстави для зміни або розірвання договору закріплені у статті 651 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом . Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід зазначити, що одностороння відмова від виконання договору здійснюється без звернення до суду та відповідно, у чинність самого факту його здійснення договір важаться розірваним. При цьому, одностороння відмова від договору можлива лише у випадках, передбачена законом або договором.

Судова колегія звертає увагу на те, що невиконання умов договору з боку орендодавця стосовно ненадання в оренду орендарю орендованого приміщення не може бути підставою для розірвання його в судовому порядку, оскільки стаття 766 Цивільного кодексу України встановлює для таких випадків, в тому числі право орендаря на односторонню відмову від договору оренди.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Отже, судова колегія дійшла висновку про те, що, заявлені позивачем у позові обставини не можуть розглядатись як підстави для розірвання договору в судовому порядку, внаслідок чого позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача пені в сумі 9800,00 грн. за прострочення по здачі приміщення орендарю на підставі пункту 8.2.1 договору оренди №2 від 01.10.2010, то судова колегія також не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки по-перше, така відповідальність за умовами договору мала настати у випадку нездачі об’єкта оренди за наявності акта приймання, який не складався, а по-друге, розрахунок пені здійснено позивачем без будь-якого обґрунтування початку перебігу такого нарахування та без урахування фактичної відмови від договору.

Стосовно зустрічної позовної заяви суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 судова колегія зазначає, що вимоги такої заяви ґрунтується на ухиленні суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 від виконання обов’язків за договором оренди №2 від 01.10.2010 прийняти в оренду нежиле приміщення на першому поверсі будинку АДРЕСА_1.

В силу вимог частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина 2 статті 4 Цивільного кодексу України).

Нормами чинного законодавства не передбачений обов’язок орендаря прийняти орендоване майно, оскільки в силу вимог Цивільного кодексу України (435-15) саме орендодавець є зобов’язаною особою у правовідносинах щодо передачі майна у оренду.

При цьому як вже було встановлено судом апеляційної інстанції такий обов’язок орендодавцем за договором оренди №2 від 01.10.2010 виконано не було.

Більш того всупереч вимогам статей 32-24 Господарського процесуального кодексу України позивачем за зустрічним позовом не було надано доказів ухилення суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 від прийняття об’єкта оренди.

Отже, судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 не ґрунтуються на вимогах законодавства у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4.

Згідно пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно з пунктом 36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N15 (z0050-93) , підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру (пункт 4.5 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N02-5/78 (v5_78800-98) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Згідно пунктам "а" і "б" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ставки державного мита встановлюються в таких розмірах, в тому числі із заяв, що подаються до господарських судів, зокрема, із заяв майнового характеру –1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; а із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство –5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем під час звернення з позовом було сплачено державне мито в сумі 273,00 грн., тобто як за майновими вимогами в сумі 188,00 грн. (1 відсоток від суми стягнення 18800,00 грн.), та 85,00 грн. за вимогами немайнового характеру. Також, позивачем під час звернення з апеляційною скаргою було сплачено державне мито в сумі 136,50 грн.(в силу вимог пункту "г" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито").

Відповідно до частин 1 та 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України Державне мито покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції було частково задоволено позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, тому у частині задоволення позову понесені позивачем видатки відшкодовуються йому за рахунок відповідача, в тому числі витрати по сплаті державного мита під час звернення з позовом та з апеляційною скаргою, а також на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2011 року у справі № 5002-16/1220-2011 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

Первісний позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, і/н НОМЕР_2) на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_3, і/н НОМЕР_3) 9000,00 грн. збитків у вигляді авансу, сплаченого за договором оренди №2 від 01.10.2010, витрати по сплаті державного мита в сумі 135,00 грн. та 77,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.