5002-33/1037-2011 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з лінійного і портового лоцманського проведення, послуг по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту - 28.07.2011 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Радвановська Ю.А.) від 06 червня 2011 року у справі № 5002-33/1037-2011

за позовом Державного підприємства "Дельта-Лоцман" (вул. Лягіна, 27, Миколаїв, 54017)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" (вул. Кірова, 51, Керч, 98312)

про стягнення 8489,76 доларів США.

Позивач, Державне підприємство "Дельта-Лоцман", звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс", про стягнення 8489,76 доларів США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем зобов’язання за договором №136/П-07 від 24 грудня 2007 року стосовно оплати виставлених позивачем рахунків були виконані з порушенням строків, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача пені та штрафу.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 червня 2011 року у справі №5002-33/1037-2011 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" на користь Державного підприємства "Дельта-Лоцман" пеню у сумі 4632,01 доларів США; штраф у сумі 3857,75 доларів США.

Приймаючи рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив пункт 5.3 Договору №136/П-07 від 24 грудня 2007 року щодо зобов’язання своєчасної оплати виставлених рахунків, докази, які б спростовували доводи позивача на день прийняття рішення суду надані не були.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення: у задоволенні позову відмовити.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з’ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що посилання суду першої інстанції на приписи статті 551 Цивільного кодексу України та на право позивача вимагати стягнення з відповідача пені у визначеному договором розмірі є безпідставними, оскільки розмір неустойки встановлений законом, може бути стягнуто за договором тільки з урахуванням обмежень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

Крім того, заявник вважає, що стягнення неустойки взагалі, а тим більш у встановленим договором розмірі, є порушенням норм міжнародного права та Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) . Обґрунтування та інші доводи викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 липня 2011 року апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Дмитрієва В.Є., суддів Борисової Ю.В., Волкова К.В. та призначена до розгляду на 28 липня 2011 року.

26 липня 2011 року від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу.

Розпорядженням керівництва суду від 28 липня 2011 року у справі №5002-33/1037-2011 головуючого суддю Дмитрієва В.Є. замінено на суддю Рибіну С.А.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе здійснювати апеляційне провадження за відсутності представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 грудня 2007 року між Державним підприємством "Дельта-лоцман" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" (агент) укладений договір № 136/П-07 (далі –Договір, т.1, а.с.16-18), відповідно до умов якого підприємство зобов’язується за заявками агента надавати послуги з лінійного і портового лоцманського проведення, послуги по перешвартуванню, перетягуванню (переміщенню) суден в акваторії порту, надавати послуги Служби регулювання руху суден (СРРС) у зонах дії центрів і постів регулювання руху суден (ЦРРС/ПРРС) та надавати право проходження по Бузько-Дніпровсько-лиманському, Херсонському морському каналам та глибоководному судновому ходу р. Дунай-Чорне море (БДЛК, ХМК та ГСХ), а також надавати інформаційну послугу судну при проходженні судном ГСХ, а агент, в свою чергу, зобов’язується прийняти і оплатити надані послуги. При цьому, споживачем послуг підприємства є судновласник (в розумінні статті 20 Кодексу торговельного мореплавства).

Даний договір діє, з урахуванням додаткової угоди №3 від 01 жовтня 2007 року до договору №136/П-07 від 24 грудня 2007 року (т.1 а.с.21), з 01 січня 2008 року до 31 грудня 2010 року.

Відповідно до пункту 2.1.2 Договору позивач зобов'язався надавати відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, розцінок позивача та вимог договору.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснювати своєчасну оплату відповідно до умов цього договору по суднах, що плавають під іноземним прапором - у ВКВ, а під прапором України - у національній валюті України, вказувати в банківських документах необхідну розшифровку платежу по кожному судну.

Відповідно до пункту 2.2.4 Договору відповідач повинен сплачувати рахунки позивача у терміни, визначені цим договором.

Пунктом 4.2.2 Договору встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється відповідачем на протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунках.

Згідно пункту 5.3 Договору в разі порушення взятих на себе за договором зобов'язань агент за вимогою підприємства несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до пункту 5.4 Договору відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед позивачем за повноту та своєчасність оплати наданих послуг по розрахунках як у національній валюті України, так і у ВКВ.

На підставі письмових заявок відповідача, в яких відповідач гарантував оплату згідно виставленого рахунку, Державним підприємством "Дельта-лоцман" в серпні-грудні 2010 року надавалися послуги з лоцманського проведення та послуги служби регулювання руху суден на загальну суму 212885,33 дол. США.

Для оплати наданих послуг відповідачу було виставлено рахунки, отримання яких підтверджується реєстрами одержаних рахунків.

Факт отримання договірних послуг в повному обсязі відповідачем не оскаржується.

Крім того, були складені акти виконаних робіт від 31 грудня 2010 року, які підписані обома сторонами, та в них зазначено, що виконавець надав послуги по договору №136/П-07 від 24 грудня 2007 року (т.2 а.с.67-71, 72-74, 75-78, 79-81, 82-85).

Відповідач вартість наданих послуг в період з 01 серпня 2010 року по 31 грудня 2010 року сплачував з порушенням строків, встановлених пунктом 4.2.2 Договору, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача пені та штрафу.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що у разі порушення взятих на себе за договором зобов'язань відповідач за вимогою позивача несе перед останнім відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% несплаченої вартості послуг за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Позивачем був наданий розрахунок суми пені та штрафу за прострочення виконання відповідачем зобов’язання по рахункам, які були виставлені у серпні-грудні 2010 року, відповідно до якого розмір пені склав 4632,01 доларів США, а розмір штрафу –3857,76 доларів США (т. 1, а.с.8-15). ас

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок, дійшов висновку, що він складений вірно та визнав ці вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Дані висновки суду першої інстанції судова колегія перевірила та визнала обґрунтованими.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що норми міжнародного публічного права не дають права та можливості стягнення позивачем додаткових штрафних санкції з отримувачів лоцманських послуг –судновласників-нерезидентів.

Крім того, заявник апеляційної інстанції приводить такі доводи.

По–перше, відповідач вважає, що посилання суду першої інстанції на приписи статті 551 Цивільного кодексу України та на право позивача вимагати стягнення з відповідача пені у визначеному договором розмірі, є безпідставними, оскільки розмір неустойки, встановлений законом, може бути стягнуто за договором тільки з урахуванням обмежень Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

По-друге, вимоги Господарського кодексу України (436-15) не повинні застосовуватись до регулювання спірних правовідносин, оскільки відповідач не є отримувачем лоцманських послуг позивача, а виконує обов’язки щодо перерахування вартості послуг, отриманих судновласником –нерезидентом.

По-третє, положення Цивільного кодексу (435-15) та національного законодавства за порушення грошових зобов'язань відносяться виключно до розрахунків в національній валюті –гривні, тому стягнення, визначене в оскаржуємому рішенні в іноземній валюті в завищеному розмірі, суперечить вимогам чинного законодавства.

Судова колегія вважає доводи відповідача такими, що не підлягають врахуванню з наступних підстав.

Пунктом 2.2.4. Договору №136/П-07 від 24 грудня 2007 року відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати рахунки, виставлені "Підприємством" у терміни, визначені цим Договором.

Відповідно до статті 116 Кодексу торговельного мореплавства України у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства.

Обов'язок судновласника визначений статтею 118 Кодексу торговельного мореплавства України. Відповідно до нього судновласник або інший довіритель зобов'язані надавати морському агенту кошти, достатні для здійснення його функцій: відшкодовувати морському агенту будь-які витрати, зроблені ним від їх імені або за їх згодою; нести відповідальність за наслідки будь-яких дій морського агента в межах його повноважень.

Згідно пункту 2 Положення про портові збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року №1544 (1544-2000-п) , сплата портових зборів у портах здійснюється до виходу судна з порту, а за транзитний прохід Керч-Єнікальського каналу (КЄК) та каналу Прорва - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у КЄК та канал Прорва, якщо при цьому не обумовлено інше.

У відповідності до пунктів 4.2.1-4.2.2 Договору до подання заявки Агент здійснює передплату в розмірі повної вартості, в тому силі ПДВ, послуг, що мають бути надані Підприємством на підставі заявки. Остаточний розрахунок здійснюється відповідачем на протязі 5 банківських днів з дня отримання рахунку за реквізитами, зазначеними у рахунку.

У разі обмеження довірителем звичайних повноважень морського агента будь-яка угода, укладена ним з третьою особою, яка діяла добросовісно, є дійсною та обов'язковою для довірителя, якщо тільки третій особі не було відомо про таке обмеження (стаття 118 Кодексу торговельного мореплавства України).

З аналізу наведених норм вбачається, що правовідносини з морського агентування врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України (176/95-ВР) . Морські агенти діють на підставі договору морського агентування, який вони укладають із судновласником. На яких умовах відповідачем укладені договори з судновласниками не має значення для цієї справи, оскільки не є предметом даного спору.

Морський агент надає послуги судновласнику шляхом реалізації функцій, покладених на нього законом або договором і тому виступає як самостійний суб'єкт у правовідносинах з третіми особами.

Згідно статті 4 Кодексу торговельного мореплавства України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем був підписаний договір №136/П-07 від 24 грудня 2007 року без подальших протоколів розбіжностей, а отже, враховуючи приписи статті 629 Цивільного кодексу України, такий договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, сторони спору, уклавши договір, відповідно до якого позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками відповідача надавати послуги з лоцманського проведення суден та послуги з регулювання руху суден, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги у встановлені в договорі терміни, врегулювали свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, саме відповідач по справі, а не судновласники (які не виступають стороною укладеного між Державним підприємством "Дельта-лоцман" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" договору) є належним суб'єктом відповідальності.

Доводи відповідача про обмеження розміру нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ не можуть бути взяті судом з огляду на викладене.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно загальних положень Статуту Державного підприємства "Дельта-лоцман", позивач є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності, та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Позивач належить до державного сектора економіки, тому встановлення у договорі одночасно пені та штрафу відповідає вимогам статті 231 Господарського кодексу України. Враховуючи наявність прострочки сплати відповідачем основного зобов’язання, вимоги щодо стягнення пені та штрафу є обґрунтованими та заявлені на підставі пункту 5.3 Договору та частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Стосовно обмеження пені подвійною обліковою ставкою НБУ судова колегія зазначає наступне.

Згідно частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідач вважає, що в даному випадку розмір пені обмежений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

Судова колегія, як і суд першої інстанції, не погодилася з даним висновком у зв’язку із наступним.

Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними й утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Облікова ставка Національного банку - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Оскільки нормами чинного законодавства встановлено, що єдиною національною валютою України є гривня, облікова ставка Національного банку України стосується виключно гривні та її вартості.

З вищевикладеного вбачається, що у випадку здійснення розрахунків у іноземній валюті, згідно норм статті 231 Господарського кодексу України, підлягають застосуванню умови договору, а не норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

Крім того, однією із сторін за договором №136/П-07 від 24 грудня 2007 року є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки (Державне підприємство "Державна морська лоцманська служба"), який підпадає під дію частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Що стосується доводів відповідача про переважність норм Кодексу торговельного мореплавства України (176/95-ВР) стосовно розміру неустойки, та неможливість застосування її до судновласників –нерезидентів, колегія зазначає, що стороною договору № 136/П-07 від 24 грудня 2007 року є Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" –резидент України, договір укладений ним на підставі норм законодавства України від свого імені, тому посилання заявника на застосування норм законодавства, в тому числі тих, що передбачають відповідальність за несвоєчасне виконання зобов’язання, до судновласників-нерезидентів України є безпідставним.

На підставі вищевикладеного судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов’язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм процесуального та матеріального права України.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішсервіс" судовою колегією не вбачається.

Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення господарського Автономної Республіки Крим від 06 червня 2011 року законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.