Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Туренко В.Б.

суддів Величко Т.А., згідно розпорядження голови суду від 11.05.2010 р. №115

Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання: Соломахіній О.О.

за участю представників сторін:

від позивача —Колесніченко В.І., Рудницька Н.В.

від відповідача —не з'явився, про день, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційного підприємства "КАРО"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р.

у справі № 1/237/09

за позовом Фермерського господарства "ОАЗИС"

до Виробничо-комерційного підприємства "КАРО"

про стягнення 421801,66 грн.

Фермерське господарство "ОАЗИС" 17.11.2009 р. звернулось з позовом до Виробничо-комерційного підприємства "КАРО" про стягнення 388440,66грн., у т. ч. 281870,49 грн. основного боргу, 106570,17 грн. відсотків за користування товарним кредитом. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 1409-1 від 14.09.2007 р. та додаткової угоди до нього № 1212-1 від 12.12.2007 р. стосовно оплати придбаного товару (а. с. 2-4 т. 1).

Заявою від 14.12.2009 р. позивач збільшив позовні вимоги на суму 119964,37 грн., нарахувавши пеню за період прострочення платежу з 12.12.2007 р. по 01.11.2009 р. (а. с. 50-53 т. 1).

09.02.2010 р. ФГ "ОАЗИС" подана заява про уточнення позовних вимог, якою останній визначив до стягнення загальну суму 428148,66 грн., у т. ч. 281870,49 грн. основного боргу, 106570,17 грн. відсотки за користування товарним кредитом за період з 12.12.2007 р. по 01.11.2009 р. та пеню у розмірі 39708 грн., нараховану за період з 01.08.2008 р. по 01.02.2009 р. (а. с. 67-68 т.1).

У відзиві на позов та доповненнях до нього відповідач визнав борг в загальній сумі 288621,00 грн., у т. ч. 255552,32 грн. - основний борг, 33068,68грн. відсотки за користування товарним кредитом, в іншій частині просив відмовити у позові, посилаючись на те, що до суми основного боргу позивач необґрунтовано включив суму 26318,17 грн.; безпідставно нарахував відсотки за користування товарним кредитом після 01.08.2008 р., так як товарний кредит надавався до 01.08.2008р., у зв'язку з чим сума відсотків 73501,49 грн. визначена неправомірно; в частині стягнення пені у розмірі 39798,00 грн. просив відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності (а. с. 36-37, 60-61, 111-112 т. 1).

09.03.2010 р. позивачем подана заява якою останній уточнив розмір пені, нарахованої за період з 01.08.2008 р. по 01.02.2009 р. і визначив її в сумі 33361,00 грн. (а. с. 127 т. 1).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р. (суддя Васильєва Л.І.) з відповідача на користь позивача стягнуто 281870,49грн. основного боргу, 106570,17 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 14063,52 грн. пені, 4025,40 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. Рішення мотивоване тим, що вимоги в частині стягнення основного боргу та відсотків за користування товарним кредитом підтверджені документально, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, згідно ст. ст. 525, 526, 627- 629 ЦК України, п. 2. двосторонньої угоди від 12.12.2007 р. № 1212-1. В частині стягнення пені судом застосований строк позовної давності, встановлений ст. 258 ЦК України, та на підставі ст.267 означеного Кодексу пеня стягнута за період з 17.11.2008 р. по 01.02.2009р. в сумі 14063,52 грн., в іншій частині —відмовлено (а. с. 132-134 т. 1).

Відповідач 29.03.2010 р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення змінити, стягнути з відповідача на користь позивача 29610,64 грн. відсотки за користування товарним кредитом та 11613,06 грн. пені, в решті рішення залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, по-перше, у позивача немає правових підстав нараховувати відсотки за користування товарним кредитом після 01.08.2008 р.; по-друге, позивач відмовився від прийняття грошових коштів в сумі 52500,00 грн., перерахованих платіжними дорученнями № 27 від 14.11.2007 р., № 35 від 16.11.2007 р., № 30 від 20.11.2007 р. та повернув їх, тому відповідно до ч. 1, 4 ст. 613 ЦК України відсотки та пеня на цю суму нарахуванню не підлягають.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу від позивача не надійшли. В судовому засіданні апеляційної інстанції 13.05.2010 р. позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду —без змін.

Відповідачем до Одеського апеляційного господарського суду направлена телеграма про відкладення розгляду апеляційної скарги на пізніший термін в зв'язку з неможливістю його представника бути присутнім в судовому засіданні з причини зайнятості в іншій справі, що розглядається господарським судом Миколаївської області також 13.05.2010 р. Представник ФГ "ОАЗИС" в судовому засіданні заперечив проти задоволення даного клопотання, повідомивши суд, що 12.05.2010 р. ним та представником ВКП "КАРО" було надано клопотання господарському суду Миколаївської області про відкладення розгляду справи в зв'язку з розглядом того ж дня Одеським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ВКП "КАРО" на рішення господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р. у справі № 1/237/09.

Судова колегія відмовила ВКП "КАРО" у задоволенні клопотання, оскільки участь представників сторін при розгляді апеляційної скарги не є обов'язковою в силу норм ГПК України (1798-12) , а також не визнана такою судом апеляційної інстанції; ухвалу суду від 09.04.2010 р. про призначення скарги до розгляду на 13.05.2010 р. відповідач отримав 20.04.2010 р., тобто останній мав змогу направити у судове засідання іншого представника підприємства.

Заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про необхідність змінити рішення суду, виходячи із наступного.

14.09.2007 р. між Фермерським господарством "ОАЗИС" (продавець) та Виробничо-комерційним підприємством "КАРО" (покупець) укладено договір №1409-1 (а. с. 9 т. 1), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця в строк до 20.09.2007 р., а покупець —прийняти та оплатити товар, а саме - насіння озимої пшениці на загальну суму 356384 грн. (п. п. 1, 2, 3, 4 договору).

Пунктом 5 договору передбачено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок або в касу продавця у строк до 15.10.2007 р. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця.

Розглянувши стан взаєморозрахунків за вищевказаним договором згідно акту звірки від 12.12.2007 р. в сумі 281870,49 грн., ФГ "ОАЗИС" (продавець) та ВКП "КАРО" (покупець) 12.12.2007 р. уклали договір № 1212-1 (а. с. 10 т. 1), в якому домовились, що неоплачений товар на суму 281870,49грн. передається покупцю в строк до 01.08.2008 р. на умовах товарного кредиту (п. 1 договору). Покупець зобов'язується оплатити проценти за користування товарним кредитом із розрахунку 20% річних. Відсотки нараховуються та оплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом. Покупець здійснює оплату вартості товару та відсотки за користування товарним кредитом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Можливий розрахунок сільськогосподарською продукцією по узгодженим сторонами цінам. Покупець має право здійснити достроковий розрахунок (п. 2 договору). У випадку порушення покупцем строку оплати вартості товару та відсотків за користування товарним кредитом, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,3% від несплаченої суми за кожний день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (п. 4 договору).

12.10.2009 р. та 01.11.2009 р. ФГ "ОАЗИС" направило ВКП "КАРО" лист № 1210-1 та вимогу № 0111-1, в яких просило оплатити суму заборгованості в сумі 281870,49 грн., відсотки за користування товарним кредитом в сумі 106570,17 грн. за договором № 1212-1 від 12.12.2007 р. (а. с. 22-23 т. 1). Підприємство залишило вказані листи без уваги.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 610, 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд встановив, що господарство поставило підприємству товар на суму 356384 грн., тобто виконало свої зобов'язання в повному обсязі (видаткові накладні, а. с. 14, 16, 18 т. 1), а підприємство, в свою чергу, в порушення вимог чинного законодавства та умов договору лише частково виконало свої зобов'язання: в рахунок боргу поставило позивачу зерно кукурудзи на суму 100831,68 грн., в зв'язку з чим вартість неоплаченого товару склала 255552,32 грн. При цьому, господарство понесло витрати у сумі 26318,17 грн. за надані послуги по сушці поставленої в рахунок боргу кукурудзи, які воно додало до суми основного боргу підприємства. Таким чином, основний борг відповідача склав 281870,49 грн. Саме таку суму боргу сторони визначили актом звірки, договором № 1212-1 від 12.12.2007 р., і ця сума визнана відповідачем при вирішенні спору.

Статтею 1057 ЦК України передбачено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054 - 1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Суб'єктами комерційного кредитування можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи-підприємці. Комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція, оскільки здійснюється воно у межах відповідного зобов'язання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, у даному випадку на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу насіння комерційний кредит був наданий продавцем покупцеві шляхом відстрочення (розстрочення) оплати товарів. Проценти на суму кредиту сплачуються за час реального користування грошовою сумою.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно стягнув суму основного боргу у розмірі 281870,49 грн. та відсотки за користування товарним кредитом у сумі 106570,17 грн., нараховані позивачем за період з 12.12.2007 р. по 01.11.2009р., не прийнявши до уваги заперечення відповідача стосовно того, що відсотки повинні були бути нараховані лише до 01.08.2008 р., оскільки проценти нараховуються та оплачуються за фактичну кількість днів користування товарним кредитом (п. 2 договору № 1212-1 від 12.12.2007 р.).

Розглядаючи вимоги про стягнення з підприємства пені за період з 01.08.2008 р. по 01.02.2009 р., місцевий господарський суд, врахувавши положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, дату звернення з позовом —17.11.2009р., дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 14063,52 грн. за період з 17.11.2008 р. по 01.02.2009 р.

Доводи скаржника стосовно неврахування судом першої інстанції перерахованої в листопаді 2007 р. відповідачем суми 52500,00 грн. не заслуговують на увагу, оскільки у судовому засіданні апеляційної інстанції голова фермерського господарства "ОАЗИС" пояснив, що зазначені кошти за усним проханням директора ВКП "КАРО" були повернуті того ж дня, коли вони перераховувались, що підтверджено відповідними бухгалтерськими документами (а. с. 115-123 т. 1). Крім того, визначаючи 12.12.2007 р. суму боргу при звірці розрахунків, а також при укладенні договору про надання товарного кредиту, означена сума не враховувалась сторонами в погашення основного боргу.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, в загальній сумі 402504,18 грн., у т. ч. 281870,49 грн. основного боргу, 106570,17 грн. відсотки за користування товарним кредитом, 14063,52грн. пені.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції мають деякі розбіжності, а саме: в абзаці першому резолютивної частини рішення вказано: "позов задовольнити", що передбачає задоволення позову в повному обсязі. Але, як вбачається з мотивувальної частини рішення, судом задоволено позов частково: стягнуто з відповідача на користь позивача разом з сумою боргу та відсотками за користування товарним кредитом пеню у розмірі 14063,52 грн., в той час, як господарство просило стягнути 33361,00 грн. пені. Тобто суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 19297,48 грн., але не вказав про це в резолютивній частині рішення.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Миколаївської області підлягає зміні.

Відповідно до п. "а", "г" п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" держмито із апеляційних скарг на рішення господарського суду зі спорів майнового характеру підлягає сплаті у розмірі 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вбачається з апеляційної скарги ВКП "КАРО" рішення суду першої інстанції оспорювалось частково в сумі 79409,99 грн., у т. ч. 76959,53 грн. відсотки за користування товарним кредитом та 2450,46 грн. - пеня. Тобто держмито підлягало сплаті в сумі 397,05 грн. Скаржником за квитанцією б/н від 29.03.2010 р. при поданні апеляційної скарги сплачено держмито в сумі 2110,00 грн. Таким чином, відповідно до п. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" скаржнику слід видати довідку на повернення з Державного бюджету України зайво сплаченого держмита в сумі 1712,95 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 103- 105 ГПК України, суд

Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.03.2010 р. у справі № 1/237/09 змінити.

Абзац перший резолютивної частини рішення викласти в слідуючій редакції:

"Позов задовольнити частково."

Абзац другий резолютивної частини рішення залишити без змін.

Доповнити резолютивну частину рішення абзацом третім слідуючого змісту:

"В іншій частині позову відмовити."

Видати Виробничо-комерційному підприємству "КАРО" довідку на повернення з Державного бюджету України зайво сплаченого за квитанцією від 29.03.2010 р. держмита в сумі 1712,95 грн.

постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постанови законної сили.