37/828 Про стягнення заборгованості за спожиту активну енергію - 12.05.2010 Прийняття

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі-позивач) у листопаді 2009 року звернулася до Господарського суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" (далі-відповідач) про стягнення 66 907, 58 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 2 016, 51 грн. основного боргу за спожиту реактивну енергію, 6 272, 09 грн. інфляційної складової боргу, 1 546, 55 грн. річних відсотків та 7 889, 45 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором № 10847 від 26.09.2008 р. за період з 01.01.2009 р. до 01.11.2009 р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.01.2010 року позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 66 907, 58 грн. основного боргу за спожиту активну енергію, 2 016, 51 грн. основного боргу, 5 882, 32 грн. інфляційної складової боргу, 1 546, 55 грн. річних, 3 836, 65 грн. пені, 801, 89 грн. витрат по сплаті державного мита та 223, 61 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду м. Києва по справі № 37/828 від 27.01.2010 року у частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення Господарського суду м. Києва від 27.01.2010 року у справі № 37/828 винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права в частині зменшення пені та перерахунку інфляційної складової боргу, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України ст. ст. 42, 47, 32, 38, 43, 77, 81, 84 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2010 року Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" було відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.05.2010 року.

У судове засідання 12.05.2010 року з’явився представник позивача, який підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі. Представник відповідача у призначене судове засідання 12.05.2010 року не з’явився.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.09.2008 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група", як споживачем, був укладений договір № 10847 про постачання електричної енергії, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами (п. 1 договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.3.3. договору сторони погодили, що споживач зобов’язувався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників споживачів".

Відповідно до пункту 5 додатку 2.5. від 26.09.2008 р. до вищевказаного договору, щомісяця 18 числа споживач зобов’язувався направляти уповноваженого представника до постачальника для надання звіту про спожиту активну і реактивну та генеровану реактивну електроенергію та про результати вимірів активної потужності за встановленою формою (Додатки "Звіт про використану електроенергію", "Звіт про використану електроенергію", "Звіт про результати вимірів активної потужності"). Крім цього, Споживач надавав підписані акти про приймання – передачі слуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії та акти звіряння розрахунків за попередні періоди.

Згідно з положеннями пункту 6 зазначеного додатку, за даними звіту про використану електроенергію та з урахуванням величини витрат визначається обсяг фактично спожитої активної і реактивної та генерованої реактивної електроенергії.

В пункті 13 додатку 2.5. від 26.09.2008 р. до договору № 10847 від 26.09.2008 р. зазначено, що споживач до 20 числа поточного розрахункового місяця здійснює попередню оплату платежем розміром 100 % від заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії на наступний розрахунковий період.

Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії, який визначений відповідно до методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 19 від 17.01.2002 р. (z0093-02) Оплата за перетікання реактивної електроенергії перераховуються на поточний рахунок позивача до 1 числа наступного календарного місяця. (додаток 5б).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов’язання щодо постачання електричної енергії за договором № 1084 від 26.09.2008 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи акт приймання –передачі товарної продукції за січень 2009 року № 10847016/1 на суму 66 907,58 грн. та акт надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії № 10847016/1/1 за січень 2009 року на суму 2 016,51 грн. (а.с. 44-47).

Проте, в порушення умов договору зобов’язання по оплаті вартості поставленої у січні електроенергії не виконані, внаслідок чого утворилася заборгованість розмірі 68 924, 09 грн., з яких 66 907, 58 грн. боргу за активну електричну енергію та 2 016, 51 грн. боргу за реактивну електричну енергію.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором, відповідач станом на день звернення з позовом до суду допустив заборгованість у розмірі 68 924,09 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо правомірності заявлених позовних вимог по стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська будівельно-інвестиційна група" основної заборгованості у розмірі 68 924,09 грн.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 6 272,09 грн. були заявлені позивачем за період з 01.01.2009 року до 01.11.2009 року.

Утім, позивачем про розрахунках інфляційних витрат були ігноровані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 %, тобто дефляції.

Місцевий господарський суд при перевірці розрахунків позову ці порушення усунув, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних витрат став меншим, із чим не погодився апелянт.

Колегія суддів, відхиляючи доводи апелянта про те, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір інфляційних втрат, виходить з наступного.

Відповідні індекси інфляції розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур’єр".

Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і підлягають застосуванню у тому розмірі, які встановлені за місяць, що випливає з листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р (v2-97700-97) . "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", де зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

До того ж, втрати внаслідок інфляційних процесів розцінюються як сума знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов’язання за певний період,а тому ці втрати є невід`ємною складовою суми основного боргу.

Для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове – зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) ).

Судом апеляційної інстанції було перевірено розрахунки грошових вимог, здійснені позивачем, у зв’язку з чим він погодився з висновком суду першої інстанції, що розрахунок позивача витрат від інфляції за вказаний ним час прострочення здійснений вибірково і проігноровані показники встановлених Держкомстатом України індексів інфляції у липні 2009 року та серпні 2009 року на рівні 99,9 % та 99,8 %, відповідно . Вказана обставина викликала автоматичне зменшення суми боргу з урахуванням встановлених індексів інфляції за зазначений період, порівняно із тою, що була нарахована позивачем, відтак, позовні вимоги про стягнення надмірно нарахованих інфляційних у розмірі 389,77 як необґрунтовані правомірно не були задоволені судом першої інстанції.

Розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1 546,55 грн., є нормативно обґрунтованим та розрахунково доведеним .

Апелянтом оскаржувалися висновки місцевого господарського суду у частині часткового задоволення вимог позову про стягнення пені у розмірі 7 889,45 за період з травня 2009 року до жовтня 2009 року включно.

Апелянт вважав, що при розгляді питання про стягнення пені за вказаний період судом першої інстанції невірно застосовані положення ч. 6 ст. 232 ГК України без системного аналізу вказаних положень Закону (2657-12) та умов укладеного між сторонами договору.

На думку апелянта, суд першої інстанції застосував скорочені строки позовної давності, тривалістю у 6 місяців, передбачені, як вказує апелянт, у п. 1. ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Утім, з такими доводами апелянта колегія суддів погодитися не може, тому що вони не відповідають дійсності. Місцевим господарським судом, при частковому задоволенні вимог про стягнення пені, не були застосовані правила про позовну давність .Натомість місцевий господарський суд взяв до уваги визначений ст. 232 ГК України порядок застосування штрафних санкцій .

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За внесення платежів з порушенням термінів, як це узгоджене сторонами у пункті 4.2.2. договору, споживач повинен був сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати .

Отже, договором передбачалися штрафні санкції у вигляді пені за прострочення виконання зобов’язання.

Штрафних санкцій за інші порушення господарських зобов’язань сторони у договорі не передбачали .

Згідно з нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання у відповідача щодо сплати 66 907,58 грн. боргу за спожиту активну енергію та 2 016, 51 грн. боргу за спожиту реактивну енергію виникло у лютому 2009 р., відтак, управнена сторона вправі була нараховувати пеню відповідно до ч. 6 ст 232 ГК України (436-15) впродовж не більше 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане, а тому нарахування нею штрафних санкцій поза визначений Законом термін, правомірно не взято судом першої інстанції до уваги як таке, що суперечить імперативним приписам Закону.

У зв’язку з наведеним, вимоги щодо пені підлягали задоволенню у частині нарахованій позивачем за період до серпня 2009 року, що у сумарному підрахунку, складало 3 836,65 грн.

З огляду на встановлене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 ГПК України .

За таких обставин справи, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а судові витрати за подання апеляційної скарги на підставі статті 49 ГПК України, слід покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2010 року у справі № 37/828 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" - без задоволення.