6/179/9 Про зобов'язання прийняти рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана для будівництва автодороги - 11.05.2010 Прийняття

Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" (далі – позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Ріпкинської районної державної адміністрації (далі – відповідач) про зобов'язання прийняти рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка була надана позивачу на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу було надано у користування земельну ділянку площею 7,56 га для будівництва автодороги Неданчичі-Любеч до с. Нова Рудня. Згідно з актом прийому-передачі відомчих об'єктів у комунальну власність від 31.03.2001р. до територіальної громади м. Славутича Київської області ДСП "Чорнобильська атомна електростанція" був переданий об'єкт "Автодорога Неданчичі-Любеч до с. Нова Рудня". В травні 2009 року позивач звернувся до Ріпкинської районної державної адміністрації із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою та проханням припинити право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою. Однак, заява позивача була залишена відповідачем без належного реагування.

На думку позивача, бездіяльність відповідача по винесенню рішення про припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою 7,56 га порушує права та інтереси позивача, які полягають у невиправданих витратах по сплаті нарахованої податковими органами плати за землю на земельну ділянку, яка фактично не знаходиться у користуванні Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція".

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про те, що спільна земельна ділянка обліковується за позивачем як забудовані землі державної власності за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради. Зазначена ділянка автодороги з твердим покриттям з'єднує сільські населені пункти між собою і адміністративним центром Неданчицької сільської ради селом Неданчичі та іншими автодорогами між населеними пунктами Ріпкинського району Чернігівської області. Відносини, пов'язані з функціонуванням автомобільних доріг в інтересах держави і користувачів врегульовані Законом України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , оскільки дія цього Закону поширюється на автомобільні дороги незалежно від їх призначення та форми власності.

Відповідач вважає, що ділянку автомобільної дороги з твердим покриттям автомобільної дороги Чернігів - Любеч - Славутич (індекс дороги Т -25-06) до с. Нова Рудня, яка побудована на виділеній земельній ділянці площею 7,56 га за межами населених пунктів території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, позивач повинен передати у відання Служби автомобільних доріг, а не до комунальної власності Славутицької міської ради.

Третя особа-1 (Неданчицька сільська рада) заперечувала проти позову, посилаючись на те, що земельна ділянка відводилась позивачу для будівництва дороги і на даний час вона забудована та використовується за призначенням, тому вказану земельну ділянку потрібно передати до служби Укравтодору в Чернігівській області.

Третя особа-2 (Славутицька міська рада) підтримала позов, зазначаючи про те, що відповідач на підставі заяви позивача повинен був прийняти рішення щодо припинення права користування Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" земельною ділянкою 7,56 га та повідомити про це органи державної реєстрації. Окрім того, третя особа-2 наголосила на тому, що протягом двох років проводиться робота щодо передачі "Автодороги Неданчичі - Любеч до с. Нова Рудня" у підпорядкування Чернігівської облдержадміністрації, оскільки вищезазначена дорога знаходиться на території Чернігівської області та має статус "дорога місцевого значення".

Третя особа-3 (Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства") своєї позиції по суті спору не визначила та залишила вирішення позовних вимог на розсуд суду.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010р. у справі №6/179/9 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010р. у справі №6/179/9 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

При цьому, позивач наголошував на наступному:

- відповідно до ст. ст. 9, 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII, який діяв на час надання позивачу земельної ділянки в користування, до відання сільських, селищних, міських рад народних депутатів належало надання земельних ділянок у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Тобто, надання земельної ділянки для будівництва автодороги свідчить про невичерпність переліку зазначених об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі);

- можливість віднесення запланованого для будівництва об'єкта до таких, що пов'язані з обслуговуванням жителів територіальної громади, законом не врегульована;

- автомобільна дорога Неданчичі - Любеч до с. Нова Рудня, поєднує населені пункти, що знаходяться на землях Ріпкінської райдержадміністрації Чернігівської області, а тому обслуговує жителів саме Ріпкінського району.

- з прийняттям нового Земельного кодексу України (2768-14) від 25.10.2001р. №2768-111, були дещо змінені повноваження сільських, селищних, міських рад. Однак, нормами як колишнього, так і чинного Земельних кодексів України (2768-14) визначено, що повноваження сільських, селищних, міських рад з передачі земельних ділянок у власність або у користування, які знаходяться за їх межами, були передані до відповідних районних державних адміністрацій;

- повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою площею 7,56 га, наданої позивачу у постійне користування для будівництва автодороги Неданчичі - Любеч до с. Н.Рудня, належать саме Ріпкінській райдержадміністрації Чернігівської області (відповідачу);

- на підставі Акту прийому-передачі відомчих об'єктів у комунальну власність від 31.03.2001р., до територіальної громади м. Славутича Київської області позивачем був переданий об'єкт "Автодорога Неданчичі - Любеч до с. Н.Рудня". На даний час балансоутримувачем цього об'єкту є комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства", тому, на думку позивача, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" перейшло право користування спірною земельною ділянкою, тоді як у позивача відсутні правові підстави для користування названою земельною ділянкою з дати Акту прийому-передачі від 31.03.2001р.;

- неправомірні дії відповідача з неприйняття рішення про добровільну відмову позивача від земельної ділянки змушують позивача робити те, що не передбачено законодавством, а саме сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою він фактично не користується і об'єкт, розташований на цій ділянці, йому не належить, що в свою чергу, на думку позивача, є прямим порушенням ст. 19 Конституції України;

- висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою суперечить положенням ч.4 ст. 142 Земельного кодексу України, згідно з якою власник земельної ділянки на підставі землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2010р.

В судовому засіданні 11.05.2010р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив суд Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010р. у справі №6/179/9 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 11.05.2010р. не з’явились, про поважність причин нез’явлення суд не повідомили, письмові пояснення (відзив) на апеляційну скаргу не надали, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача та третіх осіб за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

У відповідності до державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №9, позивачу надано в постійне користування земельну ділянку площею 7,56 га для будівництва автодороги від Неданчичі - Любеч до с. Нова Рудня (том справи – 1, аркуші справи – 10-13).

26.01.2001р. НАЕК "Енергоатом" було видано наказ №77 "Про передачу об'єктів житлово-комунального господарства ВП "ЧАЕС" у комунальну власність", згідно з яким здійснено передачу об'єкту (автодорога с. Нова Рудня - Любеч - Неданчичі) у комунальну власність до територіальної громади м. Славутича Київської області, про що складено відповідний Акт прийому-передачі від 31.03.2001р. (том справи – 1, аркуші справи – 14-16).

05.11.2008р. позивач звернувся до відповідача з листом №4409-71/16-513, в якому зазначив про те, що у зв'язку із передаванням ним об'єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутича, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, просив припинити право постійного користування земельними ділянками та анулювати акти на право постійного користування землею, зокрема земельною ділянкою площею 7,56 га (будівництво автодороги від Неданчичи - Любеч до с. Н.Рудня) (том справи – 1, аркуші справи – 20-21).

22.05.2009р. позивач направив відповідачу заяву №1995/39/5-212 про добровільну відмову від права постійного користування землею, в якій просив припинити право постійного користування Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" земельними ділянками, наданими у постійне користування на підставі державних актів на право постійного користування землею, зокрема, що приймались відповідно до рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р., оскільки Державне спеціалізоване підприємство "Чорнобильська атомна електростанція" проводить роботу з передачі об'єктів у комунальну власність територіальної громади м. Славутич (том справи – 17-18).

З наявної в матеріалах справи бухгалтерської довідки Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" №57/08/66 від 15.01.2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 50) вбачається, що автодорога Н.Рудня - Любеч - Неданчичі знаходиться на балансі Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" м. Славутич.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, зокрема, зазначає про бездіяльність відповідача по прийняттю рішення за результатами розгляду його заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 7,56 га (автодорога Н.Рудня - Любеч – Неданчичі), внаслідок чого позивач змушений сплачувати земельний податок за земельну ділянку, якою він фактично не користується і об'єкт, розташований на цій ділянці, йому не належить.

Господарський суд відмовив в задоволенні позову повністю, посилаючись на те, що районні державні адміністрації відповідно до ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України не мають повноважень щодо розпорядження землями хоча і за межами населених пунктів, але наданої для потреби будівництва автомобільної дороги.

Діючим законодавством встановлено, що способом волевиявлення місцевої державної адміністрації, яка здійснює повноваження з розпорядження землями за межами населених пунктів у сфері регулювання земельних відносин, є прийняття розпорядження головою районної державної адміністрації.

Позивач просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана позивачу на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р., тоді як необхідною умовою припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного розпорядження голови органу виконавчої влади, і зобов'язання цього органу прийняти певне рішення (видати розпорядження) є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права на здійснення від імені Українського народу права власності та управління землями, яке підлягає захисту.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В ч.1 ст. 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин врегульовані главою 3 Земельного кодексу України (2768-14) .

У відповідності до п. "а" ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

В ст. 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі

державної власності.

В державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (ст. 84 Земельного кодексу України).

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначені Законом України "Про місцеві державні адміністрації" №586-XIV від 09.04.1999р. (586-14) (із змінами та доповненнями), згідно зі ст. 1 якого виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцева державна адміністрація має певні повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля, зокрема, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Відповідно до пункту 12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) від 25.10.2001р. №2768-ІІІ, який діяв на дату звернення позивача до відповідача із заявою про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

З наявної в матеріалах справи довідки за формою 6-зем від 20.01.2010р. №01-14/132 (том справи – 1, аркуш справи – 74) вбачається, що станом на 01.01.2010р. спірна земельна ділянка обліковується як забудовані землі за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради. Тобто, зважаючи на те, що названа земельна ділянка розташована на території Неданчицької сільської ради за межами населеного пункту, в силу п.12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) повноваження щодо розпорядження нею здійснює відповідний орган виконавчої влади.

В ст. 141 Земельного кодексу України наведено перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою, однією з яких є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Припинення права власності на земельну ділянку або права постійного користування у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки або уповноваженого ним органу. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ст. 142 Земельного кодексу України).

Тобто, законодавець визначив, що заява землекористувача про припинення права постійного користування має розглядатись саме власником земельної ділянки. З огляду на норми п.12 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , в разі добровільної відмови від постійного користування земельно ділянкою площею 7,56 га, яка надавалась для будівництва автодороги Неданчичі - Любеч до с. Нова Рудня і яка обліковується як забудовані землі за межами населених пунктів Неданчицької сільської ради, позивач повинен був звернутись із відповідну заяву до органу виконавчої влади, який розпоряджається цією землею відповідно до закону, і який на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Отже, районна державна адміністрація в межах повноважень по розпорядженню землями державної та комунальної власності, визначених в ст. 122 Земельного кодексу України, приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою.

Позивач звертався із заявою про припинення права постійного користування земельними ділянками, наданими на підставі державних актів про право постійного користування землею, зокрема, земельною ділянкою площею 7,56 га, яка надавалась відповідно до рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р. для будівництва автодороги від Неданчичі - Любеч до с. Нова Рудня, до відповідача. Натомість, в силу ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації відповідно не мають повноважень щодо розпорядження землями наданих для потреби будівництва автомобільної дороги.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст. ст. 6, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що на виконання Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Позивач просить суд зобов'язати відповідача прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка була йому надана на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р.

Діючим законодавством, зокрема, Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , Земельним кодексом України (2768-14) встановлено, що способом волевиявлення місцевої державної адміністрації, яка здійснює повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів у сфері регулювання земельних відносин, є прийняття розпорядження головою районної державної адміністрації. Тобто, за результатами розгляду заяви землекористувача про припинення права користування земельною ділянкою голова місцевої державної адміністрації видає відповідне розпорядження.

Оскільки передумовою припинення права постійного користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного розпорядження голови органу виконавчої влади, зобов'язання цього органу прийняти певне рішення (в даному випадку - видати розпорядження) є порушенням його виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права на здійснення від імені Українського народу права власності та управління землями, яке підлягає захисту.

Належних та допустимих доказів на спростування наведеного вище позивач суду не надав.

Зважаючи на вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для зобов'язання Ріпкинської районної державної адміністрації прийняти рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданої позивачу на підставі рішення IX сесії 21 скликання Неданчицької сільської ради Ріпкинського району від 14.02.1992р.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Окрім того, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) обов’язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Натомість, в порушення наведених вище норм позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених ним в позовній заяві та правомірності заявлених ним вимог.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними і допустимими доказами, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

Доказів на спростування вищенаведеного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010р. у справі №6/179/9 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв’язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська атомна електростанція" залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.02.2010р. у справі №6/179/9 – без змін.