16/76-3/26 Про стягнення орендної плати за фактичне користування приміщеннями - 21.04.2010 Прийняття

( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs5650211) ) ( Додатково див. рішення господарського суду м. Києва (rs5708191) ) ( Додатково див. рішення господарського суду м. Києва (rs8372648) )

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "АТП 13058"

на рішення Господарського суду м.Києва від 09.02.2010

у справі № 16/76-3/26 ( .....)

за позовом ВАТ "АТП 13058"

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

третя особа позивача

третя особа відповідача

про стягнення 53337,83 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 16/76 від 07.04.2009 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 16/76 від 07.04.2009 позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 16/76 від 20.07.2009 рішення Господарського суду міста Києва № 16/76 від 07.04.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Київського апеляційного господарського суду № 16/76 від 20.07.2009 позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 16/76 від 21.10.2009 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 в частині стягнення орендної плати та збитків скасовано, а справу № 16/76 в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2009 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі №16/76-3/26 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство 13058" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі №16/76-3/26 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору. Зокрема, скаржник зазначає про те, що після укладення угоди про розірвання договору № 238, відповідач не звільнив орендовані приміщення, продовжував ними користуватись на протязі 4-х місяців (грудень 2007 року, січень, лютий, березень 2008 року) та 26 днів квітня 2008 року, орендну плату за грудень 2007 року та 26 днів квітня 2008 року не сплатив, заборгованість складає 11 783,33 грн. При звільненні приміщень відповідач наніс позивачу матеріальні збитки (різноманітне пошкодження приміщень) на суму 35 442 грн., що підтверджується звітом про експертну оцінку майнових прав, крім того, позивач не міг протягом місяця здати звільнені приміщення в оренду в зв’язку з їх непридатністю та поніс збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 6 312,50 грн.

Представник позивача в поясненнях, наданих в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.02.2010р. у справі №16/76-3/26 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в поясненнях, наданих в судовому засіданні, заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.03.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство 13058"( далі – позивач, орендодавець) та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (далі – відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 238 (далі – договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення (далі - об‘єкт оренди), який є власністю орендодавця, загальною площею 345 кв. м. Місцезнаходження об‘єкту оренди м. Київ, вул. Кайсарова, 7/9. Об‘єкт оренди використовується орендарем для розміщення ділового офісу.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно п. 2.1.1. договору орендодавець зобов‘язаний передати орендарю об‘єкт оренди на період дії даного договору.

При цьому за умовами п. 3.1. договору об‘єкт оренди має бути переданий шляхом складання акту прийому-передачі, який підписується обома сторонами і є невід‘ємною частиною даного договору.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі від 01.03.2007 орендодавець передав, а орендар прийняв об‘єкт оренди.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

З п. 1.2. договору вбачається, що термін його дії встановлений сторонами з 01.03.2007р. по 25.02.2008р.

Положеннями статті 291 Господарського кодексу України передбачена можливість розірвання договору оренди за згодою сторін.

Стаття 654 Цивільного кодексу України встановлює, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Угодою від 01.12.2007р. сторони дійшли згоди розірвати договір оренди № 238 від 01.03.2007., в зв‘язку з тим, що у орендаря відпала потреба в орендованому приміщенні.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що повернення об‘єкту оренди після завершення дії даного договору проводиться шляхом складання акту прийому-передачі, який підписується обома сторонами і є невід‘ємною частиною даного договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами після розірвання договору 01.12.2007р. відповідач не передав по акту прийому-передачі позивачу об‘єкт оренди і фактично до 26.04.2008р. продовжував користуватись приміщеннями, але в розмірі 250 кв. м., що також не оспорюються сторонами.

Пункт 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Умовами договору сторонами не було обумовлено, що орендар має сплачувати орендну плату до моменту фактичного звільнення об‘єкта оренди по акту прийому-передачі.

Пунктом 2 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З огляду на те, що договірні правовідносини між сторонами припинились 01.12.2007р. обов’язок орендаря (відповідача) сплачувати саме орендну плату також припинився.

За таких обставин позивач, звернувшись з вимогою про стягнення з відповідача орендної плати в розмірі 11 783,33 грн. не вірно визначив нормативні підстави для подання позову і його розгляду в цій частині.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 11 783,33 грн. боргу з орендної плати за грудень 2007 року та 26 днів квітня 2008 року необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

На новий розгляд передані вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 442,00 грн. збитків, які полягають в пошкодженні приміщень та втраті майна, підтвердженням чого на думку позивача є звіт про експертну оцінку майнових прав, який був проведений 01.09.2008р. приватним підприємством "Експертзабезпечення" та акт огляду приміщення від 30.04.2008р., який складений працівниками позивача.

Відповідно до акту огляду приміщення від 30.04.2008р., яке орендував відповідач, представники позивача виявили наступні недоліки, а саме: при відкритті приміщень устаткування, передане відповідачу по акту прийому-передачі від 01.03.2007р., було відсутнє, а саме: підйомник гідравлічний, вантажопідйомністю до 3-тон, обладнання камери для фарбування автомобілів, поліпшення одного з орендованих приміщень орендодавця (ремонт під офісне приміщення).

Також актом огляду встановлено, що всі приміщення знаходяться в засміченому стані з великими купами сміття; електрична проводка (6 м.) в приміщенні обірвана і знаходиться в непридатному для експлуатації стані; зник обігрівач приміщення; за малярним цехом знята витяжна вентиляція з електромотором; обірвані шпалери та зірваний пінопласт; залишені повні бочки відпрацьованого моторного масла; розбито 2 вікна площею 2 кв. м.; підлога забруднена маслом (50 кв. м.).

Відповідно до висновку експерта, складеного 01.09.2008р., вартість збитків пов’язаних з втратою основних засобів та відновлювального ремонту складає 35 442 грн.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб’єктам. Вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов’язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов’язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Колегія суддів вважає, що збитки у розмірі 35 442 грн. не мали місце внаслідок неналежного виконання зобов’язань відповідача за договором, оскільки з 01.12.2007р. сторони не перебувають у договірних відносинах.

Крім того, безпідставним є посилання позивача в акті від 30.04.2008р. в якості доказу передачі устаткування відповідачу на акт прийому-передачі від 01.03.2007р., оскільки згаданим актом відповідачу устаткування, про зникнення якого вказує позивач, не передавалось. Інших доказів передачі позивачем та відповідно отримання відповідачем устаткування позивачем не надано.

Отже, судовою колегією не приймаються посилання позивача на акт від 30.04.2008р. в якості доказів втрати позивачем устаткування та пошкодження відповідачем приміщення.

Також, як зазначає позивач відповідачем орендоване приміщення було звільнено 26.04.2008, однак огляд приміщення був здійснений 30.04.2008, тобто лише через чотири дні та за відсутністю представників відповідача.

Звіт про експертну оцінку майнових прав також не приймається судом оскільки він складений станом на 01.09.2008, тобто через чотири місяці, та містить дані за інформацією позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2010р. у справі №16/76-3/26 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються позивача (апелянта).