28/244/09 Про стягнення суми заборгованості за договором поставки товарів - 08.04.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Едвік"звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ"(з урахуванням заяви в порядку ст. 22 ГПК України від 17.08.2009 р.) 53867,20 грн. основного боргу та 3863,87 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст.ст. 193, 222 Господарського кодексу України, а також умовами укладеного сторонами договору поставки № 150/03-08 від 01.02.2008 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.12.2009 р. у справі № 28/244/09 (суддя Яцун О.В.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Фоззі-Січ"на користь ТОВ "Едвік"27187,47 грн. основного боргу та 3863,87 грн. пені. В частині стягнення 26679,73 грн. основного боргу провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 310,51 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Фоззі-Січ"(відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.12.2009 р. у справі № 28/244/09 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Наполягає на тому, що позивач не надав суду належних доказів, які б переконливо свідчили про наявність у відповідача зобов’язань за договором № 150/03-08 від 01.02.2008 р.

Заявник посилається на те, що поставка продукції здійснювалась, нібито, не в рамках договору № 150/03-08 від 01.02.2008 р.

Разом з тим, зауважує, що вказаний Договір слід вважати неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди з істотних умов: пунктами 1,2, 2.1, 3.1 та 3.2 Договору визначено, що Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами Договору в Специфікації, яка є невід’ємною частиною Договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в Замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим Договором порядку. Натомість, за твердженням заявника, будь-які Специфікації до Договору Сторонами не узгоджувались і не підписувались. Відсутні також передбачені пунктами 1.2, 2.1, 2.17 Договору Замовлення, на підставі яких виникає зобов’язання по поставці Товару за Договором.

Також посилається на те, що позивачем, нібито, не доведено факт передання відповідачу майна, визначеного умовами договору № 150/03-08 від 01.02.2008 р.

Вищевикладене, на думку заявника, доводить безпідставність вимоги позивача про стягнення з ТОВ "Фоззі-Січ"пені. В той же час, заявник звертає увагу суду на те, що розмір пені Сторонами в договорі не узгоджено.

Крім того, за твердженням заявника, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке виразилось в тому, що, в супереч вимогам статей 4 та 43 Господарського процесуального кодексу України, суд нібито не здійснив всебічний, повний і об’єктивний розгляд фактичних обставин справи в їх сукупності.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.01.2010 р. апеляційна скарга ТОВ "Фоззі-Січ" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 11.03.2010 р.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 08.04.2010 р.

Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 903 від 08.04.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді Хуторной В.М., Шевченко Т.М.

Позивач у справі –Товариство з обмеженою відповідальністю "Едвік"–проти апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу. Вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, тому підстав для його скасування не вбачає.

Акцентує увагу суду на тому, що проект договору № 150/03-08 від 01.02.2008 р. було підготовлено та надано для підписання позивачу саме відповідачем. Вказує, що про відсутність спору щодо істотних умов Договору свідчить його виконання Сторонами, відсутність звернення будь-якої зі Сторін до суду в порядку ч. 5 ст. 181 ГК України, заперечень щодо його умов тощо.

Наголошує, що Сторонами в окремому порядку (шляхом обміну листами за допомогою електронної пошти, виставлення Замовлень, прийняття Товару за товарно-транспортними накладними) було погоджено асортимент, номенклатуру, ціну та кількість продукції, що поставляється. Отже, на думку позивача, Договір було укладено з урахуванням вимог статей 179- 181 ГК України, статей 626- 628 ЦК України, а тому, відповідно до ст. 629 ЦК України, він є обов’язковим для виконання.

Вказує, що Сторонами було надано Договору належної письмової форми, при цьому вони здійснили фактичні дії, які свідчать про їх дійсні наміри щодо укладення Договору, його визнання та виконання, виникнення правових наслідків для Сторін у вигляді двосторонніх зобов’язань, а також фактичні дії, які свідчать про виконання Договору.

Звертає увагу суду на те, що за умовами Договору узгоджені Замовлення зберігаються у відповідача. Про наявність Замовлень та їх виконання позивачем свідчать (мовою оригіналу) "Акты о порче, бое, недовозе или излишке товара", які наддавались відповідачем представникам позивача, складені на бланках відповідача його службовими особами, уповноваженими на прийняття товарів, які містять формулювання (мовою оригіналу) "Не по заявке", "Не по заказу", "Недовоз" .

Посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та обґрунтованість судового рішення, позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду по даній справі –без змін.

В судовому засіданні представники відповідача та позивача у повному обсязі підтримали викладені, відповідно, в апеляційній скарзі та у відзиві на скаргу доводи в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, присутній в судовому засіданні представник відповідача (заявника) повідомив, що платіжним дорученням № 17766 від 21.12.2009 р. (на суму 5000,00 грн.) відповідачем була здійснена часткова оплата за Товар, що був поставлений за вказаними позивачем накладними, вартість якого була стягнута з відповідача рішенням господарського суду Запорізької області по даній справі (на підтвердження цього надав копію банківської виписки, згідно якої на розрахунковий рахунок ТОВ "Едвік" 21.12.2009 р. відповідачем перераховано 5000,00 грн. в якості погашення суми основного боргу за договором № 150/03-08 від 01.02.2008 р.).

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

01.02.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Едвік"(Постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Січ"(Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № 150/03-08 (далі –Договір), за умовами якого Постачальник зобов’язався передати у власність Покупця Товар, а Покупець –прийняти та оплатити Товар відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами Договору в Специфікації (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною Договору. Кількість Товару та асортимент конкретної партії вказується в Замовленні, узгодженому сторонами у встановленому цим Договором порядку.

Оплата за товар проводиться протягом 50 календарних днів з дати поставки за умови, що Постачальник виконав умови п.3.5 Договору. (п. 3.6 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору обов’язковою умовою для оплати поставленого за Договором Товару є: наявність у Покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку товарної (товарно-транспортної) накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені в п. 4 Договору. При відсутності одного з зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, оплата за поставлений Товар Покупцем не проводиться до усунення Постачальником такого порушення та надання всіх належним чином оформлених документів.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що у випадку порушення термінів оплати Товару, передбачених цим Договором, Покупець оплачує на користь Постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

В пункті 11.1 Договору Сторонами було узгоджено, що Договір набирає силу з моменту його підписання Сторонами і діє до закінчення поточного календарного року. У тому випадку, якщо Сторони, у термін не менш чим за 20-ть днів до закінчення терміну дії Договору не повідомлять один одного про бажання розірвати Договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору за відповідними товарно-транспортними накладними на протязі 2008 року позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 186968,95 грн. За період з 08.01.2009 р. по 19.03.2009 р. (з урахуванням часткового повернення товару, проведеного ТОВ "Фоззі-Січ", вартість якого вирахувано з остаточної суми) позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 91916,14 грн. (том 1 арк. справи 16-108). Всього за Договором поставлено товару на суму 278885,09 грн.

В свою чергу відповідач отриманий Товар оплатив частково –в загальній сумі 180000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок за травень-червень 2009 р. (арк. справи 140-143).

За розрахунком позивача, станом на 07.06.2009 р. (на день складання позовної заяви) за відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 98885,09 грн.

Оскільки під час розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач додатково сплатив позивачу в рахунок погашення заборгованості грошові кошти в сумі 45017,89 грн., позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, уточнив суму позовної вимоги про стягнення основного боргу: просив стягнути заборгованість в сумі 53867,20 грн.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Фоззі-Січ"на користь ТОВ "Едвік" 53867,20 грн. заборгованості та 3863,87 грн. пені стали предметом судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать долучені до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, позивач на виконання своїх договірних зобов’язань поставив відповідачу Товар на загальну суму 278885,09 грн.

Отримання відповідачем Товару підтверджується вказаними накладними, які містять підпис уповноваженого представника Покупця та відбиток печатки підприємства відповідача.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, всупереч вимог закону та умов Договору (п. 3.6), не виконав, отриманий товар протягом 50 календарних днів з дати поставки, у повному обсязі не оплатив.

Судом встановлено, що відповідач лише частково оплатив отриманий від позивача Товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість.

Станом на день звернення позивача з позовом до суду (22.06.2009 р.) сума основного боргу відповідача складала 98885,09 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач продовжував частково погашати заборгованість за Договором.

Як вбачається з Акту звірки взаємних розрахунків, проведеної сторонами 03.07.2009 р., заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.06.2009 р. складала 78885,09 грн.

Акт звірки підписано уповноваженими представниками сторін та засвідчено печатками обох підприємств (том 2 арк. справи 34).

Згідно поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, станом на 17.08.2009 р. сума боргу відповідача зменшилась і складала 53867,20 грн.

Разом з тим, на день вирішення спору, суду першої інстанції були надані докази (долучені до матеріалів справи) часткового погашення відповідачем заборгованості –в сумі 26679,73 грн.

За таких обставин, господарським судом було правомірно на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинено провадження у справі в частині вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 26679,73 грн., у зв’язку із відсутністю предмету спору.

Згідно наданої представником відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції копії банківської виписки від 21.12.2009 р. 5000,00 грн. було перераховано відповідачем позивачу в рахунок погашення заборгованості 21.12.2009 р., тобто після прийняття судом 16.12.2009 р. оскаржуваного рішення.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача основного боргу за Договором (з урахуванням уточнень від 17.08.2009 р.) ж обґрунтованою. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення основного боргу в сумі 27187,47 грн. відповідає матеріалам справи.

Факт поставки, кількість та вартість переданого Товару відповідачем не оспорюються. Однак, відповідач наполягає, що поставка Товару, нібито, здійснювалась не за Договором.

Дане твердження заявника колегією суддів до уваги не приймається, як необґрунтоване. Поставки здійснювались в період дії Договору. Товарно-транспортні накладні, за якими відповідачу було поставлено Товар, так само як і платіжні документи, на підставі яких відповідач здійснював оплату за нього, містять посилання на договір № 150/03-08 від 01.02.2008 р.

Таким чином, оскільки строк оплати за отриманий відповідачем Товар вже наступив, а доказів сплати боргу у повному обсязі відповідач не надав, борг підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічну норму містить ст. 230 ГК України .

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"(далі –Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому, виходячи з положень ст. 3 Закону розмір пені, що стягується, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з п. 7.2 Договору, сторони обумовили, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

З огляду на вищевикладене, умови Договору щодо розміру пені цілком відповідають нормам чинного законодавства.

Перевіривши правильність розрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення пені за період з 08.05.2009 р. по 17.08.2009 р. в сумі 3863,87 грн. заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена господарським судом.

Доводи заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на вищевикладене, а також наступне.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього ж Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Істотними для договору поставки є умови щодо предмету, кількості, асортименту та якості товару, що вбачається із змісту ст.ст. 266, 268 ЦК України.

В даному випадку, Договір визначає загальні умови поставки товару. Разом з тим, кількість, ціна та асортимент товару зазначені в товарно-транспортних

Умови щодо якості товару, порядку оплати та строку дії Договору узгоджено сторонами в розділах 5, 3 та 11 Договору.

За змістом п. 2.1 Договору зобов’язання Постачальника по поставці Товару виникають на підставі Замовлення Покупця, погодженого із Постачальником за формою, встановленою у Додатку № 2 до Договору. Покупець передає Постачальнику Замовлення, в якому вказуються: номер Замовлення, кількість Товару, що підлягає поставці, асортимент і місце поставки. Замовлення можуть надаватись Постачальнику у письмовій формі: по факсу, електронній пошті, через торгівельного представника, або у інший спосіб, прийнятний для Покупця та повинні бути узгоджені Постачальником в той самий спосіб не пізніше 24 годин з моменту його отримання та направлені в письмовому вигляді разом з Товаром. При цьому Замовлення повинні бути узгоджені шляхом підписання повноважним представником Постачальника та скріплені печаткою підприємства. При ненаданні узгодженого Замовлення в письмовій формі разом з Товаром Покупець має право відмовитись від прийняття відповідної партії Товару або стягнути штраф в розмірі, передбаченому п. 2.5 Договору.

З наведеного пункту Договору вбачається, що сторонами обумовлено узгодження відповідачем отриманого від відповідача Замовлення в той самий спосіб, в який його подано відповідачем.

За твердженням позивача, Замовлення на поставку Товару направлялись йому відповідачем в електронному вигляді, що цілком відповідає умовам п. 2.1 Договору.

Додатково колегія суддів наголошує, що при укладанні Договору сторонами не було передбачено умов щодо подальшого (після здійснення поставки) зберігання Замовлень. При цьому, враховуючи обов’язок продавця повернути покупцю узгоджене Замовлення, у позивача вони однозначно зберігатись не можуть.

Слід відзначити, що умовами п. 2.1 Договору передбачено право відповідача відмовитись від прийняття партії Товару, яка не відповідає його Замовленню, або вимагати сплати штрафу.

Складені відповідачем Акти, копії яких долучено до справи (том 2 арк. справи 36-38), містять посилання на невідповідність певних товарів його Замовленню, а також на недовіз певних товарів. За таких обставин, підстави вважати, що Замовлення сторонами не оформлювалися та не узгоджувалися, у суду апеляційної інстанції відсутні.

При цьому колегія суддів відзначає, що протягом всього часу з моменту отримання Товару і до звернення позивача до суду з даним позовом відповідач жодного разу не висловлював претензій позивачу щодо невиконання умов п. 1.2 та 2.1 Договору, не вказував про відсутність Специфікацій і Замовлень та не заперечував існування заборгованості за отриманий Товар.

Відтак, отримання Товару, підписання накладних, а також часткова оплата отриманого за накладними Товару свідчать про узгодження умов поставки щодо кількості, ціни та асортименту Т овару.

Також судом апеляційної інстанції враховується, що товарно-транспортні накладні, за якими поставлявся Товар, містять умови, які є істотними для договору поставки, що є різновидом купівлі-продажу, а саме предмет поставки, ціну товару, його кількість. Зазначена пропозиція була прийнята відповідачем шляхом вчинення конклюдентних дій –оплати Т овару, що узгоджується з положеннями ст. 642 ЦК України.

Таким чином, проаналізувавши умови спірного Договору в контексті додержання приписів норм чинного законодавства при його укладенні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати Договір неукладеним.

В силу приписів ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

В даному випадку, у встановленому законом порядку договір № 150/03-08 від 01.02.2008 р. недійсним не визнано. Доказів звернення з відповідним позовом до суду відповідачем суду не надано.

Факт отримання товару за Договором підтверджений матеріалами справи.

Як вже зазначалось, статті 712 та 692 ЦК України до обов’язків покупця, зокрема, відносять оплату товару після отримання його від продавця, якщо інше не встановлено законом або договором. В даному випадку ані законом, ані Договором інше не встановлено, відповідачу лише було надано пільговий 50-денний строк для оплати вже отриманого товару.

Колегія суддів відзначає надуманість доводів заявника про відсутність в нього обов’язку оплатити отриманий від позивача Товар. Наведені заявником обставини не спростовують факту отримання ним Товару від позивача та не звільняють його від обов’язку розрахуватися за нього, який виник після прийняття Товару, тобто, ще до пред’явлення вимог позивачем.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з якою зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів погоджується з правомірністю та доведеністю заявлених ТОВ "Едвік"позовних вимог і вважає вірним висновок господарського суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення.

Стосовно доводів заявника (відповідача) про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі норм процесуального права колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з ч. 1 ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку, відповідачем, всупереч вимог ст.ст. 32- 34 ГПК України, не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів.

Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права при прийнятті даного рішення.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Додатково колегія суддів вважає необхідним відзначити, що аналіз обставин справи дає підстави для висновку про невідповідність поведінки відповідача у спірних відносинах загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості та добросовісності, які передбачають відповідність поведінки суб’єктів пануючим у суспільстві морально-етичним і моральним нормам; фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці.