10/19-10 Про визнання недійсними договору про відновлювальну кредитну лінію та договору іпотеки - 30.03.2010 Прийняття

до Акціонерного товариства Банку "Фінанси та Кредит"в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного товариства Банку "Фінанси та Кредит", м.Дніпропетровськ

про визнання договорів недійсними

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось з позовом ТОВ Виробничо-комерційної фірми "Дімекс", м.Дніпропетровськ до Акціонерного товариства Банку "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного товариства Банку "Фінанси та Кредит", м.Дніпропетровськ про визнання договорів недійсними: 1) договору про відновлювальну кредитну лінію № 042/06-КЛ від 19.04.2006 р.; 2) іпотечного договору № 042/06 від 19.04.2006 р.; 3) додаткового договору № 042/06-КЛ від 05.06.2006 р., які були укладені між позивачем та відповідачем. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що укладені договори містять в собі положення, які не відповідають діючому законодавству України.

09.02.10р. ТОВ Виробничо-комерційної фірми "Дімекс", м.Дніпропетровськ подало до господарського суду Дніпропетровської області клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2010р. (суддя-доповідач Кощеєв І.М.) здійснено заміну відповідача –Акціонерне товариство Банк "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного Товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит". У задовленні позовних вимог Позивача –відмовлено. У задоволенні заяви ТОВ Виробничо-комерційної фірми "Дімекс" про вжиття заходів про забезпечення позову –відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2010р. ТОВ ВКФ "Дімекс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.10р. по справі №10/19-10 та прийняти нове рішення. Вказує, що при розгляді даної справи суд першої інстанції не дав можливості ТОВ ВКФ "Дімекс" пред"явити докази поважності причин пропущення строку позовної давності, тому вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду 30.03.2010р. представник позивача просить рішення суду скасувати; представник відповідача заперечує проти апеляційній скарги, просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, заслухавши пояснення представників сторін,

дослідивши матеріали справи та аналізуючи докази по справі, в їх сукупності, Дніпропетровський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

19.04.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо- комерційною фірмою "Дімекс" та Акціонерним товариством Банком "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного Товариства "Банк "Фінанси та Кредит" укладений Договір про відновлювальну кредитну лінію № 042/06 - КЛ.

19.04.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою "Дімекс" та Акціонерним товариством Банком "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного Товариства "Банк "Фінанси та Кредит" укладений Іпотечний договір № 042/06.

05.06.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою "Дімекс" та Акціонерним товариством Банком "Фінанси та Кредит" в особі Дніпропетровського регіонального управління Акціонерного Товариства "Банк "Фінанси та Кредит" укладена додаткова угода до Кредитного договору № 042/06-КЛ про збільшення суми кредитної лінії.

Відповідно до постанови Пленума Верховного Суду України N 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Посилаючись на те, що кредитний договір не відповідає вимогам закону, позивач вказує, що умови кредитного договору щодо можливості Банку видати наказ про примусову сплату боргу (п 2.3 Договору) та про договірне списання (п. 2.6 Договору) не відповідають ст. ст. 1071, 1072 ЦК України, а також Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" (2346-14) .

З таким твердженням не можна погодитись, так як частина друга ст. 1071 ЦК України передбачає право банку списувати грошові кошти з рахунку клієнта без його розпорядження якщо це передбачено договором, як в даному випадку.

Крім того, позивач невірно тлумачить поняття "Договірне списання", так він посилаючись на п.1.38 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" стверджує, що договірне є списання грошей Банком згідно з дорученням клієнта . Однак це не відповідає визначенню, вказаному в цьому законі: "списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом".

Також позивач просить суд визнати кредитний договір недійсним, посилаючись на те, що п.3.1 цього договору не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме Постанові Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року (z0541-07) та Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . На думку позивача банк в порушення вимог, зазначеними цими нормативними актами перед підписанням кредитного договору не надав позивачу необхідну інформацію про умови кредитного договору.

Зважаючи на те, що кредитний договір укладено 19.04.2006 року, а постанова Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року (z0541-07) , цей нормативний акт не може оцінюватись при розгляді спору про визнання угоди недійсною.

Не може бути прийнято як доказ, посилання відповідача на ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів"де зазначено, що споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, а споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, так як в даному випадку кредит надавався не фізичній, а юридичній особі.

Позивач також просить суд визнати кредитний договір недійсним в зв"язку з відсутністю відповідальності банку за ненадання кредиту. Така умова кредитного договору не може бути віднесена до суттєвих, а тому з цих підстав кредитний договір не може бути визнаний недійсним.

Крім того, у позивача немає законних підстав просити суд визнати недійсним іпотечний договір № 042/06 від 19.04.06 року, з посиланням на те, що згідно з п. 1 Статуту позивача, вищий орган приймає рішення про передачу в заставу майна, а рішення про передачу в іпотеку майна не є компетенцією вищого органу. Іпотека є різновидом застави (ст. 575 ЦК України) і тому іпотечний договір № 042/06 від 19.04.06 року відповідно до вимог діючого законодавства укладався за письмовою згодою власника нерухомості, що підтверджується рішенням загальних зборів про передачу в заставу кафе "Глорія"в якості забезпечення по кредитному договору: протокол № 01/06 від 12.04.2006р. та протоколом № 02/06 від 26.05.2006 р.

Таким чином, як кредитний договір №042/06, так і іпотечний договір № 042/06 від 19.04.06 року містять всі суттєві умови, їхня форма відповідає вимогам діючого законодавства, письмова згода власника нерухомості на передачу в іпотеку отримана, і тому підстави для визнання недійсними вказаних договорів відсутні.

До позовних вимог позивача пов"язаних з визнанням недійсними договорів, укладених між сторонами : про відновлювальну кредитну лінію № 042/06-КЛ від 19.04.2006 р.; іпотечного договору № 042/06 від 19.04.2006 р.; додаткового договору № 042/06-КЛ від 05.06.2006 р. –встановлена позовна давність тривалістю у три роки, відповідно до ст. 257 ЦК України.

Ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми "Дімекс" виникло право на звернення до суду із вказаним позовом наступного дня після укладання спірних договорів, тобто з 20.04.06р.

Згідно зі ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представником відповідача заявлено суду в усній формі про застосування позовної давністі до позовних вимог позивача, що відображено в протоколі судового засіданння по справі (а.с.78).

Враховуючи строк виникнення у позивача зазначеного права на звернення до суду і час звернення позивача з позовом - позовна давність сплила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, відповідно до ст. 267 ЦК України, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, то порушене право підлягає захисту ( ст. 267 ЦК України ).

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що причиною пропуску строку позовної давності є відсутність в штатному розписі підприємства посади юриста. Дана обставина не може бути поважною,так як позивач мав можливість звернення до будь якого фахівця з правознавства для надання правової оцінки договору в межах строку позовної давності, тому суд не знайшов підстав для задоволення клопотання про поновлення строку позовної давності та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, підстави для скасування рішення, передбачені ст. 104 ГПК України відсутні, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.