33/342 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 24.03.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 33/342 від 23.11.2009р. позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 21 657,24 грн. заборгованості, 991,89 грн. пені, 123,89 3 % річних, 623,76 грн. індексу інфляції, 10 320,00 грн. штрафу, 337,18 грн. державного мита і 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 року у справі № 33/342 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з’ясуванні всіх обставин справи, що мають суттєве значення, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт зазначає, що доводи позивача стосовно виконання відповідачем не в повному обсязі зобов’язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу, в наслідок чого за період з січня 2009 року по квітень 2009 року у нього виникла заборгованість, є помилковими та не відповідає змісту пунктів 3.3, 3.4.1, 3.4.5 договору. Крім того, статтею 3.11 договору фінансового лізингу передбачено, що у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду, яку сторонами складено не було. Також, апелянт зазначає, що в повному обсязі виконує свої зобов’язання по виплаті лізингових платежів, передбачених статтею 3 договору фінансового лізингу, а тому у нього відсутня заборгованість, яка заявлена позивачем до стягнення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2010 року апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Київбудком" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.02.2010 року.

В судових засіданнях, 24.02.2010 року та 22.03.2010 року оголошувалися перерви відповідно до 22.03.2010 року та 24.03.2010 року.

02.03.2010 року через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано клопотання про залучення судової практики щодо виконання типових договорів фінансового лізингу.

18.03.2010 року через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача подано доповнення до апеляційної скарги, згідно яких апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не досліджено умови пункту 3.4.1 договору, які передбачають сплату лізингових платежів без їх коригування на зміну курсу до долару США, а також не враховано, за яких обставин можливо коригування лізингових платежів, та що є підставою доплати сплачених лізингових платежів, оскільки сторони правовідносин чітко визначили умови, при яких починається коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США, а також перерахунок сплачених платежів без коригування.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.03.2010 підтримав апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009 у справі № 33/342 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у апеляційній скарзі та у доповненнях до апеляційної скарги.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.03.2010 року просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 23.11.2009 у справі № 33/342, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, як таке, що прийняте з повним та всебічним розглядом всіх обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника сторони, Київський апеляційний господарський суд, -

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 23.08.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІБІАЙ Лізинг", яке змінило свою назву на товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", було укладеного договір фінансового лізингу № 23/08/06-1.

Сторонами були підписані додатки до договору, а саме: Додаток № 1 від 23.08.2006 року - графік сплати лізингових платежів, Додаток № 2 від 23.08.2006 року - специфікація, Додаток № 3 від 23.08.2006 року - типова форма довідки про технічний стан предмету лізингу.

Відповідно до пункту 1.1. договору предметом даного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого, на момент укладення договору, наведена в Специфікації (Додаток № 2 до договору), далі за текстом - "майно" або "предмет лізингу", для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім лізингових платежів.

Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно пункту 4.3 договору приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі майна, що підтверджує якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору. Акт приймання передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

На виконання зазначеного пункту договору позивачем було передано в користування відповідачу майно, що є предметом договору фінансового лізингу та сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна в користування за договором № 23/08/06-1 від 23.08.2006 року автотранспортного засобу марки КамАЗ, модель 5460-006, державний номер АА 1245 ВХ, номер кузова ХТС 54600061121346.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.1. договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

У п.3.4.1 ст.3 договору № 23/08/06-4 сторони погодили умову про те, що відповідач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу); сума Sn, що підлягає сплаті на користь позивача на дату фактичного виконання платежу (крім авансового лізингового платежу), визначається наступним чином: Sn = (So * Kn) : Ko, де So – сума платежу у відповідності з графіком сплати лізингових платежів; Kn –курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на дату сплати лізингового платежу згідно із графіком сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), збільшений на 1,5%; Ko –курс гривні до долару США, за яким Акціонерне товариство Всеукраїнський акціонерний банк (далі –Банк), по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг; сторони погодились, що вказаний курс гривні до долару США визначається за даними Банку, оформленими ним відповідною довідкою; лізингодавець письмово інформує лізингоодержувача про такий курс протягом 3-х робочих днів з моменту фактичного проведення банком продажу (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту) та отримання від Банку вищевказаної довідки.

До моменту отримання від Банку вищевказаної довідки Ко прирівнюється до курсу гривні до долару США, встановленого Національним Банком України на дату укладання цього договору.

Отже, за вище вказаними умовами, відсутність у відповідача згаданої довідки Банку не звільняє останнього від сплати лізингових платежів з коригуванням на зміну курсу гривні до долару США на дату сплати лізингового платежу згідно із графіком сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору), збільшеної на 1,5% та подільної на курс гривні до долару США, встановленого Національним Банком України на дату укладення цього договору.

У випадках коли за даними довідки Банку, розмір Ко буде перевищувати курс гривні до долару США, встановлений Національним Банком України на дату укладання цього договору, здійснюється перерахунок лізингових платежів сплачених із розрахунку, що Ко дорівнює курсу гривні до долару США встановлений Національним Банком України на дату укладання цього договору. У цьому випадку Лізингоодержувач зобов’язаний доплатити суму збільшення перерахованих лізингових платежів протягом двох робочих днів з дати отримання довідки Банку та направлення відповідної вимоги Лізингодавця (п. 3.4.1. договору).

Таким чином, сторони також передбачили випадки, здійснення лізингоодержувачем доплат у разі збільшення суми вже перерахованих лізингових платежів внаслідок зміни Ко, сплачених ним з коригуванням на зміну курсу гривні до долару США на дату сплати лізингового платежу, які здійснюються при наявності довідки Банку та вимоги лізингодавця.

Крім того, у випадку, якщо на дату фактичної сплати лізингового платежу курс гривні до долару США, встановлений Національним Банком України, перевищуватиме курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на дату сплати лізингового платежу згідно Графіка сплати лізингових платежів, Ліжнгодавець також має право здійснити перерахунок суми лізингового платежу за вищенаведеною формулою, використавши в якості Kn курс гривні до долару США, встановлений Національним Банком України на дату фактичної сплати лізингового платежу, збільшений на 1,5%. Лізингоодержувач зобов'язаний на вимогу Лізингодавця сплатити суму збільшення відповідного лізингового платежу протягом 2 (двох) робочих днів з моменту виставлення Лізингодавцем відповідного рахунку (п. 3.4.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був здійснений відповідний перерахунок, згідно якого сума доплати за рахунком № СФ-902582 від 06.03.2009 року склала 543 грн.

Частиною 1 пунктом 3.4.2 договору передбачено, що порядок визначення суми лізингових, платежів, що підлягають сплаті, передбачений пунктом 3.4.1. цього Договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США, встановлений Національним Банком України на дату фактичного виконання лізингового платежу перевищує курс гривні до долару США, за яким Банк, по дорученню Лізингодавця, фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих Лізингодавцем для придбання Майна та його подальшої передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.

Тобто, коли Kn, внаслідок коливання курсу гривні до долару США буде більшим ніж Ко, яке дорівнює курсу гривні до долару США станом на 23.08.2006 року, або яке згідно наявної в матеріалах справи довідки Банку від 22.11.2006 року становить 5,015 грн., застосовується співвідношення цих показників збільшене на 1,5%, що передбачено пунктом 3.4.1 договору.

А в усіх інших випадках, Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі з наступним коригуванням в порядку передбаченому пунктом 3.4.1. Договору, за умови, що розмір Kn, зазаначений у пункті 3.4.1. Договору прирівнюється до курсу гривні до долару США, за яким Акціонерне Товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (Банк), по дорученню Лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), збільшеному на 1,5%. (ч.2 п. 3.4.2. договору). Тобто, Kn прирівнюється до Ко і їх співвідношення дорівнює 1, однак також збільшене на 1,5%.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем обгрунтовано нараховані лізингові платежі відповідно до умов пункту 3.4.1 договору станом на 27.012009 року в сумі 9205,43 грн., станом на 27.02.2009 року в сумі 9103,44 грн., станом на 27.03.2009 року в сумі 8922,48 грн., а всього на 27231,35 грн., які відповідачем, як встановлено, частково оплачені.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач сплачував лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) як без наступного коригуванням на зміну курсу гривні до долару США, так і без збільшення на 1,5%, в зв’язку з чим у нього за період з 27.11.08 по 27.03.2009 року виникла заборгованість на загальну суму 21657,24 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно пункту 3.7 договору лізингоодержувач не має права затримувати платежі за договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні положення також визначаються у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та частини 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що факт наявності основної заборгованості за договором (в період з січня 2009 року по квітень 2009 року) у відповідача перед позивачем в сумі 21 657,24 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо посилання апелянта на необхідність укладання додаткової угоди у разі зміни розміру лізингових платежів, то проаналізувавши умови вищезазначеного договору в частині здійснення коригування лізингових платежів, апеляційний суд дійшов висновку, що при здійсненні такого коригування факт зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відсутній, сума відшкодування вартості майна залишається незмінною за весь час дії договору, адже коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1.-3.4.4. договорів не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів, а саме - комісію (винагороду) лізингодавцю за отримане в лізинг майно, у той час як сума, що відшкодовує частину вартості майна, залишається незмінною.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до пункту 11.2. та 11.2.1. лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме сплачує лізингодавцю такі штрафні санкції: за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. договору та графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору), та інших платежів, передбачених договором - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодовувати всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавець буде змушений нести збитки (в тому числі пов'язані із збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), лізингооодержувач у термін 5 (п'яти) банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від лізингодавця.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальний розмір пені, згідно розрахунку позивача, перевіреного судом апеляційної інстанції, становить 991,89 та підлягає стягненню.

Згідно пункту 8.2.1. лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленій сторонами у додатку № 3 до договору.

Однак, як вказано позивачем та не спростовано відповідачем, останній вказаних звітів не направляв.

У відповідності до пункту 11.2 та 11.2.3. договору лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме сплачує лізингодавцю такі штрафні санкції: за користування майна не за призначенням, невиконання обов’язку з утриманням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1 договору – штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума штрафу, з урахуванням загальної вартості майна, на момент укладення договору, яка становила 258 000,00 грн., та вимог позивача про нарахування штрафу за не направлення звітів з 2 кварталу 2008 року по 1 квартал 2009 року, становить 10 320,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що загальна сума індексу інфляції та три проценти річних за розрахунком позивача, перевіреного судом апеляційної інстанції, становлять 623,76 грн. та 123,89 грн. відповідно, також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.