7/649 Про стягнення заборгованості за Договором на користування електричною енергією - 23.03.2010 Прийняття

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (далі – позивач) звернулась в Господарський суд міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення заборгованості за Договором на користування електричною енергією № 1 від 29.12.1990р. у розмірі 12 033 057,04 грн. (з них: 10 245 881,58 грн. - основний борг, 717 211,71 грн. - штраф, 750 783,85 грн. - пеня, 223 244,99 грн. - інфляційна складова боргу, 95 934,91 грн. - 3% річних), мотивуючи це тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання відносно повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про те, що Договір на користування електричною енергією №1 від 29.12.1990р. було укладено та підписано не між позивачем та відповідачем, а між іншими юридичними особами (Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" та Підприємство по експлуатації артезіанських свердловин і насосних водопровідних станцій). При цьому відповідач наголошував на тому, що оскільки безпосередньо позивач та відповідач не укладали ніяких правочинів, заміна кредитора та боржника у спірному Договорі також не здійснювалась, не існує будь-яких інших цивільно-правових угод, на підставі яких виникають зобов'язання між позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 10 245 881,58 грн. основного боргу, 223 244,99 грн. індексу інфляції, 95 934,91 грн. 3% річних, 717 211,71 грн. штрафу, 750 783,85 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649 скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до розгляду та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.03.2010р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Я.Л., Скрипка І.М.

В судовому засіданні 16.03.2010р. представник позивача подав письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2010р.

23.03.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо правових підстав нарахування пені.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 23.03.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмових запереченнях на скаргу, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.12.1990р. між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (далі – позивач, енергопостачальна організація) та Підприємством по експлуатації артезіанських свердловин і насосних водопровідних станцій, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі – відповідач, абонент) було укладено договір на користування електричною енергією №1 (далі – Договір), в преамбулі якого сторони погодили, що при виконанні Договору, а також з усіх питань, не обумовлених ним, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

У відповідності до умов Договору позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язався відпустити відповідачу, як абоненту, електричну енергію, а відповідач в свою чергу зобов’язався сплачувати за надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у Договорі.

17.08.2004р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1від 29.12.1990р., якою сторони внесли зміни в Договір, вилучивши із тексту останнього пункт 7, як такий, що не відповідає вимогам Правил користування електричною енергією у редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.08.2002р. №928 (z0903-02) . Окрім того, сторони домовилися, що порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників визначатиметься додатком 2Г до Договору №1 від 29.12.1990р.

Згідно з п.п.4, 5 Додатку 2Г до Договору, відповідач зобов'язався щомісячно направляти свого представника до позивача, для надання звіту за використану електроенергію та отримання розрахункових документів, які видаються на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період з зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (акт приймання-передачі товарної продукції, рахунок-фактура). Відповідач зобов’язаний провести остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію до 1 числа місяця, наступного за звітним.

У відповідності до п.17 Договору останній укладений на строк до 31.12.1991р., вступає в силу з дня підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду.

Отже, на час розгляду даної справи Договір не припинив своєї дії, у зв’язку з чим на підставі п.п.4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) до нього підлягають застосуванню правила Цивільного кодексу України (435-15) щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання, внаслідок чого виникла заборгованість з оплати за використану електричну енергію за період з 01.03.2009р. по 01.09.2009р. у розмірі 10 245 881,58 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу, 3% річних, штрафу та пені.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи про відсутність цивільно-правових угод між ним та позивачем, у зв’язку з чим правові підстави для сплати грошових коштів, про стягнення яких позивачем заявлено позов у даній справі, також відсутні.

Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Відповідач, не погоджуючись із вищевказаним Рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити повністю, мотивуючи це наступним:

- спірний Договір укладався не між позивачем та відповідачем, а між іншими юридичними особами;

- судом не з’ясовано правомірність віднесення відповідача до споживачів електричної енергії 2 класу напруги та застосування позивачем відповідного тарифу під час здійснення розрахунку суми заборгованості;

- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він є суб’єктом господарювання, який діє на підставі державної власності та належить до суб’єктів господарювання державного сектору економіки, у зв’язку з чим підстави для застосування штрафу та пені у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України відсутні;

- умовами Договору нарахування пені, як вид відповідальності за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань, не передбачене.

Апеляційний суд, дослідивши докази, надані сторонами та наявні в матеріалах справи, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжита усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Перш за все, відносно твердження відповідача про відсутність будь-яких зобов’язань перед позивачем за Договором №1 від 29.12.1990р., оскільки вказаний договір укладався не між позивачем і відповідачем, а між іншими юридичними особами, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявні копії Рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2003р., Постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2003р. та Постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2004р., прийняті по справі №35/72 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Підприємства по експлуатації артезіанських свердловин і насосних водопровідних станцій про стягнення заборгованості за договором на використання електричної енергії №1 від 29.12.1990р., в яких встановлений факт правонаступництва сторін за Договором на користування електричною енергією №1 від 29.12.1990р.

В ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, позивач та відповідач є правонаступниками юридичних осіб, які укладали Договір №1 від 29.12.1990р., у зв’язку з чим відповідач виступає абонентом за вказаним Договором і має зобов’язання перед позивачем з оплати вартості поставленої електроенергії.

В Додатковій угоді №1 від 17.08.2004р. до Договору №1 від 29.12.1990р. сторони дійшли згоди про те, порядок розрахунків за електроенергію та зняття показань електролічильників визначатиметься згідно з Додатком 2Г до вказаного Договору.

На виконання умов Договору, відповідач щомісячно, самостійно отримував розрахункові документи, які видавалися на основі наданих звітів про використану електричну енергію за розрахунковий період із зазначенням дати надання звіту та дати отримання рахунку на сплату (рахунку-фактури), що підтверджується звітами за використану реактивну енергію, які містять підпис уповноваженої особи з боку відповідача та відбиток печатки відповідача. Саме після подачі вказаних звітів представник відповідача отримував рахунок-фактуру на оплату спожитої енергії, який повинен був бути оплаченим до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Відносно посилання відповідача про невірне застосування позивачем класу напруги при визначенні тарифу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №1052 від 13.08.1998р. (v1052227-98) (із змінами і доповненнями) було затверджено Порядок визначення класів споживачів (далі - Порядок), який прийнято згідно з Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №15 від 13.06.1996р. (z0408-96) , Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №15 від 13.06.1996р. (z0408-96) Порядок визначення класів споживачів є обов'язковим для застосування всіма ліцензіатами з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом при укладенні із споживачами договорів про постачання електричної енергії за регульованим тарифом.

Враховуючи визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, до 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ. (п.3.2 Порядку (v1052227-98) ).

Між позивачем та відповідачем в лютому-квітні 2008 року були підписані акти розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, у відповідності до яких встановлюється межа розділу обладнання та споруди, та які є додатками до договорів про постачання електричної енергії, укладеними між позивачем та відповідачем. При цьому, в Актах чітко зазначено про те, що відповідач отримує електричну енергію на 3 класі напруги, що у відповідності до Порядку визначення класів споживачів (v1052227-98) відноситься до 2 класу тарифної групи. Таким чином, для оплати електричної енергії споживачами, які відносяться до 2 класу напруги, мають застосовуватися відповідні тарифи згідно з відповідними постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України з цих питань.

В Додатку 11 до Договору №1 від 29.12.1990р. передбачено, що відповідачу проводиться нарахування за споживання та генерацію реактивної електроенергії у відповідності до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії затвердженої наказом Міністерством палива та енергетики України №19 від 17.01.2002р. (z0093-02)

Згідно з п.9 Додатку 5 до Договору №1 від 29.12.1990р. відповідач зобов'язаний здійснювати письмові повідомлення передачу показників розрахункових електролічильників реактивної електроенергії за розрахунковий період.

При розрахунку вартості спожитої електричної енергії позивачем застосовувались тарифи, встановлені Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги. Середньорозрахований тариф, зазначений позивачем в актах прийому-передачі товарної продукції є лише домовленістю сторін стосовно форми та змісту названих актів і він визначається діленням нарахованої суми без ПДВ, визначеної на підставі поданого абонентом (відповідачем) звіту за використану електричну енергію із застосуванням тарифу для відповідного класу напруги по кожній точці обліку окремо встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України. Тобто, поняття середньорозрахований тариф не виходить за межі встановленого Національної комісії регулювання електроенергетики України розміру тарифу.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині дотримання порядку та строків здійснення розрахунків з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за період з 01.03.2009р. по 01.09.2009р. складає 10 245 881,58 грн. На підтвердження постачання у спірний період електроенергії відповідачу, позивачем були надані суду звіти за використану електроенергію, акти приймання-передачі товарної продукції та рахунки-розшифровки (копії перелічених документів залучені до матеріалів справи).

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідач суду не надав.

Враховуючи вищенаведені обставини, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду відносно обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 10 245 881,58 грн., який виник внаслідок прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов’язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків та 3% річних також підлягають задоволенню.

Окрім вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних, позивачем також заявлені вимоги про стягнення штрафу та пені.

З цього приводу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору не передбачено застосування штрафу та пені, як відповідальність за прострочення сторонами виконання своїх зобов’язань.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач є підприємством державного сектору економіки.

Відповідно до ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує і п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 22.06.2004р. "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (794-2004-п) у переліку компаній, які входять до складу Національної акціонерної компанії "Енергетичної компанії Україна", визначено розмір статутного фонду Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (позивача), що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50%+1 акція.

На виконання вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України 54182141 акція Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (50+1 акція) передані до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України".

У відповідності до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2004р. №794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (794-2004-п) , пакет акцій Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго", переданий Національній акціонерній компанії "Енергетична компанія України", залишається у державній власності.

В ст. 39 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" передбачено, що інформація про власників великих пакетів (10% і більше) акцій є відкритою і оприлюднюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів.

Інформація про власників великих пакетів акцій Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (позивача) також розміщена в загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В частині 6 названої вище статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема, пені, позивач посилався на приписи ст. 231 Господарського кодексу України, та зазначив, що нормами вищевказаної статті чітко визначено як розмір, так і підстави застосування (нарахування) пені.

23.03.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо правових підстав застосування пені, в додатку до яких було надано уточнений розрахунок суми пені.

На час розгляду справи Господарським судом міста Києва позивач просив стягнути з відповідача 750 783,85 грн. пені, тоді як згідно уточненого розрахунку, наданого апеляційному суду, позовні вимоги в цій частині становили вже 731 865,76 грн.

Як було з’ясовано судом, підставою для нарахування пені позивач зазначив ст. 231 Господарського кодексу України, в частині другій якої передбачено відсоткову ставку для розрахунку пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), однак під час здійснення розрахунку суми пені за прострочення відповідача позивачем застосовувалась ставка не на рівні 0,1 відсотка, а подвійна облікова ставка, встановлена Національним Банком України у період, за який здійснювалося нарахування. При цьому, представники позивача наголосили на тому, що в даному конкретному випадку підлягає застосуванню Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) і саме норми вказаного Закону застосовувались під час здійснення позивачем розрахунку пені.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) . Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

В ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З вищенаведеного вбачається, що передумовою застосування норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) , на який посилається позивач в обґрунтування правомірності нарахування ним пені, є наявність згоди сторін щодо встановлення розміру пені за прострочку платежу. Натомість, як було встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, останні не дійшли згоди ані відносно визначення виду відповідальності за прострочення виконання договірних зобов’язань, ані щодо розмірів неустойки (штрафу, пені).

Отже, з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається відсутність правових підстав для нарахування пені на суму основного боргу у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) за відсутності правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі та/або неузгодженості між сторонами розміру пені.

За таких обставин, апеляційний суд констатує, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог відносно стягнення з відповідача пені на підставі ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Однак, при цьому, зважаючи на доведеність факту прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за спірним Договором, апеляційний суд вважає, що вимоги позивача про застосування до відповідача штрафу в розмірі семи відсотків вартості електричної енергії на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649 має бути скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені, з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині вимог, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32- 34, 49, 77, 81, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2009р. у справі №7/649 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія"Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1 літ. "А", рахунок 2600155030771 у КРФ ВАТ КБ "Хрещатик" у м. Києві, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664, а у випадку відсутності коштів, з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк" у м. Києві та Київській області, МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305) 10 245 881,58 грн. (десять мільйонів двісті сорок п’ять тисяч вісімсот вісімдесят одну гривню 58 копійок) – основного боргу за Договором №1 від 29.12.1990р. на користування електричною енергією; 223 244,99 грн. (двісті двадцять три тисячі двісті сорок чотири гривні 99 копійок) – інфляційних нарахувань; 95 934,91 грн. (дев’яносто п’ять тисяч дев’ятсот тридцять чотири гривні 91 копійок) - 3% річних; 717 211,71 грн. (сімсот сімнадцять тисяч двісті одинадцять гривень 71 копійки) - штрафу; 23 908,80 грн. (двадцять три тисячі дев’ятсот вісім гривень 80 копійок) – державного мита; 221,27 грн. (двісті двадцять одну гривню 27 копійок) – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні вимог про стягнення з відповідача 750 783,85 грн. пені відмовити.".

3. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк" у м. Києві та Київській області, МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305, а у випадку відсутності коштів, з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія"Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1 літ. "А", рахунок 2600155030771 у КРФ ВАТ КБ "Хрещатик" у м. Києві, МФО 300830, код ЄДРПОУ 03327664) 795,60 грн. (сімсот дев’яносто п’ять гривень 60 копійок) державного мита за подання апеляційної скарги.