Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шипка В.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Махорт Д.О. – дов. № 29-22/568 від 28.12.2009р.

від відповідача -1) Недобой О.В. – дов. № 1214/01/01-04 від 25.12.2009р.

2) Віцингловська О.М. – дов. № б/н від 25.12.2009р.

від третьої особи не з"явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2009

у справі № 42/305-6/498 ( .....)

за позовом Міністерство юстиції України

до Міністерство вугільної промисловості України

ВАТ "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"

третя особа позивача Державне казначейство України

третя особа відповідача

про стягнення 5066,56 грн.

Міністерство юстиції України в інтересах держави звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України та Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" про відшкодування збитків у розмірі 5066,56 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 42/305 від 30.10.2009р. у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. у справі № 42/305 рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2009р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2009р. у справі № 42/305 рішення Господарського суду м. Києва від 30.10.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2009р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2009р. присвоєно справі номер 42/305-6/498 та призначено розгляд на 21.09.2009р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.09.2009р. у справі № 42/305-6/498 позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" до Державного бюджету України 5055,56 грн. збитків, 505,6 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові до Міністерства вугільної промисловості України відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач -2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення збитків з ВАТ "Павлоградвугілля" та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Через відділ документального забезпечення 15.02.2010р. від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить, рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 16.02.2010р. від представника відповідача –1 надійшли пояснення.

Встановлено, що в судове засідання 16.02.2010р. представник третьої особи не з’явився. Хоча про час та розгляд справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача -1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Розглянувши доводи скарги, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

Міністерство юстиції України в інтересах держави звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства вугільної промисловості України та Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" про відшкодування збитків у розмірі 5066,56 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Європейським судом з прав людини (далі –Європейський суд) у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України"було прийнято рішення, яким, було зобов’язано державу Україна виплатити заявнику 800 Євро в якості моральної шкоди. Вказана сума має бути конвертована в національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс сума з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з призначеної заявнику суми. З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Місцевим судом позовні вимоги Міністерство юстиції України в інтересах держави України про відшкодування збитків у розмірі 5066,56 грн. задоволенні частково. В позові до Міністерства вугільної промисловості України відмовлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, враховуючи наступне.

01.06.2006р. рішенням Європейського суду від у справі за заявою № 5631/03 "Астанков проти України"(далі - Рішення Європейського суду) було зобов’язано державу Україна виплатити заявнику - Астанкову Миколі Івановичу - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначеної суми.

Предметом дослідження Європейського суду були наступні обставини.

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. на користь Астанкова М.І. з шахти "Павлоградська"стягнуто 13678 грн. компенсації у зв’язку професійним захворюванням.

14.11.2001 р. Павлоградським міським відділом виконавчої служби було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення.

Судове рішення виконувалося Павлоградським міським відділом виконавчої служби протягом 2001-2004 років та було виконано у повному обсязі 21.12.2004 р..

Скарга заявниці до Європейського суду стосувалася неспроможності державних органів вчасно виконати рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р..

За наслідками розгляду скарги Європейський суд дійшов висновку про те, що у зазначеній справі було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 протоколу №1 до Конвенції (п.п. 19-21 резолютивної частини Рішення Європейського суду).

Рішення Європейського суду щодо виплати на користь заявника грошових коштів - відшкодування нематеріальної шкоди у розмірі 800 Євро в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з зазначених сум станом на день розгляду справи є виконаним у повному обсязі. Зокрема, 30.10.2006 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Абісовим А. В. було винесено постанову №197/13 про відкриття виконавчого провадження щодо виконання Рішення Європейського суду.

27.10.2006 р. рішення Європейського суду виконано у повному обсязі. З Державного бюджету України на рахунок Астанкова М.І. було перераховано 5066,56 грн., які станом на 25.10.2006 р. еквівалентні 800 Євро.

Відповідно до ст. 46 Конвенції Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) зобов'язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Порядок виконання рішень Європейського суду визначається Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (надалі –"Закон"). Відповідно до ст. 2 Закону рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Згідно з ст.ст. 3, 8 Закону виконання рішення Європейського суду здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття зазначеним рішенням статусу остаточного.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, позивачем виступає Орган представництва, який зобов‘язаний звернутися до суду з відповідним позовом у строк визначений законом.

Абзацом 10 ст. 1 Закону Орган представництва визначено як орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 31.05.2006 р. №784 (784-2006-п) таким Органом представництва є Міністерство юстиції України.

Колегія суддів вважає, що вимога позивача до відповідача-1 є такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та ст. ст. 63, 73, 74 Господарського кодексу України відповідач-2 є державним комерційним підприємством у формі відкритого акціонерного товариства.

Таким чином, на відповідача-1 як засновника та органу, до сфери управління якого поширюються норми чинного законодавства України, якими регулюються правовідносини між державним комерційним підприємством та його власником, зокрема, ст. 74 Господарського кодексу України.

Частиною 5 ст. 74 Господарського кодексу України встановлено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями, крім випадків, передбачених нормами Господарського кодексу України (436-15) та іншими законами.

Крім того, ч. 3 ст. 96 Цивільного кодексу України визначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Таким чином, нормами чинного законодавства України прямо передбачено, що засновник юридичної особи будь-якої форми власності, так само, як і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несе відповідальності за зобов’язаннями такої юридичної особи.

Нормами чинного законодавства України, а також положеннями статуту відповідача-2 не передбачено солідарної відповідальності відповідача-1 (засновника) за зобов’язаннями відповідача-2.

А тому, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків з відповідача-1 як солідарного з відповідачем-2 боржника відсутні.

Позовні вимоги до відповідача-2 обумовлені тим, що відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" є правонаступником державного відкритого акціонерного товариства "Шахта Павлоградська".

Згідно зі ст. 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання соціальних виплат закріплено у статтях 43 та 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , Кодексом законів про працю України (322-08) , іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оплату праці"визначено, що компенсація це додаткова заробітна плата.

Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці"передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов’язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов’язкових платежів). У ч. 5 ст. 24 згаданого Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. обов’язок сплатити Астанкову М.І. компенсацію у зв’язку професійним захворюванням було покладено на шахту "Павлоградська".

14.11.2001 р. державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, боржнику надано строк на добровільне виконання рішення суду.

22.11.2001 р. виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження щодо боржника. Зведене виконавче провадження стосовно стягнення коштів з шахти "Павлоградська"було зупинено у зв’язку з порушенням справи про банкрутство.

26.09.2002 р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області припинено провадження у справі про банкрутство шахти "Павлоградська", однак 30.09.2002 р. ухвалою провадження у справі про визнання боржника банкрутом порушено вдруге.

19.01.2004 р. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження оскільки існування шахти "Павлоградська"припинено з допущенням правонаступництва в особі відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля", на підставі Указу Президента України від 03.03.2003 р. № 185/2003 (185/2003) "Про заходи щодо роздержавлення відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля"та наказу Фонду державного майна України від 18.11.2003 р. № 351.

02.03.2004 р. відділом Державної виконавчої служби направлено до суду заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні на відкрите акціонерне товариство "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля".

09.07.2004 р. винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

21.12.2004 р. рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 р. було виконано, стягнуто на користь Астанкова М.І. 13678 грн.

Не може вважатись перешкодою при виплаті заборгованості по заробітній платі наявність справи про банкрутство, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію не задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди.

Згідно з п.13 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому, обов’язок виконання судового рішення покладався саме на відповідача-2 протягом усього строку існування заборгованості, а обов’язок органів державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного усунення відповідача від виконання своїх конституційних обов’язків з виплати компенсації у зв’язку професійним захворюванням.

Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за заподіяння шкоди, згідно з якими майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення з наступними елементами: шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Лише за наявності зазначених вище обставин особу може бути притягнуто до відповідальності за заподіяння шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Доводи відповідача-2 про порушення строку позовної давності, передбаченого ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.

Даною нормою встановлений обов’язок органу представництва протягом трьох місяців звернутися до суду з відповідним позовом. В ст. 1 Закону не вказано, що термін "3-місячний строк" вживається в значенні процесуального строку або строку позовної давності.

Строк позовної давності, пов’язаний з правом на здійснення судового захисту свого права або інтересу, і в цивільному законодавстві України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Крім цього, заява про захист цивільного права має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Таким чином, строк, передбачений ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосуванні практики Європейського суду з прав людини" не обмежує стягувача в часі на звернення до суду з позовом.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2009р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державна холдингова компанія "Павлоградвугілля" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва у справі № 42/305-6/498 від 29.09.2009р. залишити без змін.

Матеріали справи № 42/305-6/498 повернути до Господарського суду м. Києва.