14/75 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів - 10.02.2010 Прийняття

В лютому 2009 року Відкрите акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортник 13066" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, про передачу у власність відповідачеві-2 простих іменних акцій відповідача-1 в кількості 32000000 штук, загальною вартістю 8000000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є позивач та третьою особою-1 були укладені кредитні договори № К/07-43 та № К/07-44 від 13.12.2007 р.

З метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором № К/07-43 від 13.12.2007 р. між ними був укладений Договір застави цінних паперів № З/07-71/К від 14.12.2007 р., відповідно до якого були передані в заставу цінні папери, на які позивач набув право власності.

Позивач посилається на те, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 були порушені права та обов’язки позивача, зокрема, зменшення вартості предмета застави.

За таких обставин позивач вважає, що оскаржуваний договір є фіктивним та таким, що суперечить чинному законодавству, а тому просить суд визнати його недійсним.

Відповідач-1 та відповідач-2 проти у відзивах проти позову заперечують та просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники третіх осіб надали суду в судових засіданнях свої пояснення.

Поданими доповненнями до позовної заяви позивач доповнив позовні вимоги додатковими вимогами, а саме: скасувати реєстрацію проспекту емісії акцій від 19.10.2007 р. та звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій від 19.10.2007 р.; скасувати реєстрацію випуску акцій ВАТ "Автотранспортник 13066" та визнати свідоцтво про реєстрацію випуску акцій виданого 30.07.2008 р. недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2009 р. у даній справі в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на те, що відповідач-1 та третя особа в порушення умов договору застави цінних паперів № З/07-71/К від 14.12.2007 р. (надалі – Договір застави) вчинили юридично значимі дії без письмової згоди позивача, як заставодержателя, що призвело до порушення істотних умов договору, а саме – до зменшення вартості предмету застави.

Крім того, апелянт зазначає, що третя особа фактично та юридично голосувала акціями, які знаходились в заставі позивача і затвердила не тільки правочин, але й сам результат додаткової емісії. За результатами голосування було підписано нову редакцію статутних документів, які були зареєстровані 29.01.2008 р. В порушення умов договору застави, третя особа не поінформувала позивача, як заставодержателя, про те, що змінився вартісний показник заставного майна.

Відповідачами та третіми особами не надано відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідачем-2 не використано наданого йому законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Причин неявки суду не повідомлено. Матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про місце та час розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є правонаступником ВАТ "Міжнародний комерційний банк", що підтверджується змінами та доповненнями № 2 до статуту ВАТ "Міжнародний комерційний банк".

Між ВАТ "Міжнародний комерційний банк" та третьою особою-1 були укладені кредитні договори № К/07-43 та № К/07-44 від 13.12.2007 р.

За договором № К/07-43 ВАТ "Міжнародний комерційний банк" надав третій особі кредит в розмірі 6550000 доларів США терміном з 14 грудня 2007 р. по 13 грудня 2014 р. зі сплатою 12 % за користування кредитом.

За Договором № К/07-44 ВАТ "Міжнародний комерційний банк" надав третій особі кредит в розмірі 1450000 доларів США терміном з 14 грудня 2007 р. по 12 грудня 2008 р. зі сплатою 12 % за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов'язань третьою особою перед ВАТ "Міжнародний комерційний банк" за кредитним договором № К/07-43 від 13.12.2007 р., між ними був укладений договір застави цінних паперів № З/07-71/К від 14.12.2007 р., згідно якого в заставу позивачу були передані цінні папери – прості іменні акції ВАТ "Автотранспортник 13066" в кількості 5922410 штук.

Також, між зазначеними сторонами було укладено договір про передачу майна (цінних паперів) в рахунок погашення заборгованості від 14.12.2007 р. з відкладальною умовою, а саме: у випадку прострочення боржником на строк, що перевищує 30 календарних днів, виконання зобов'язань за кредитним договором № К/07-43 від 13 грудня 2007 року та додаткових угод до нього, третя особа зобов’язується повернути кредитні кошти, а також сплатити інші нарахування.

Згідно п. 2.1 цього договору право власності на майно (цінні папери) переходить до ВАТ "Міжнародний комерційний банк" шляхом розблокування цінних паперів на рахунку у зберігача та переказу цінних паперів на рахунок ВАТ "Міжнародний комерційний банк" за письмовими розпорядженнями без підписання сторонами акту приймання-передачі.

Внаслідок прострочення третьою особою графіку сплати сум кредиту та відсотків, позивач 28 листопада 2008 року згідно умов договору про передачу майна (цінних паперів) в рахунок погашення заборгованості від 14.12.2007 р. набув право власності на цінні папери –прості іменні акції ВАТ "Автотранспортник 13066" в кількості 5922410 штук.

Проте, під час оформлення права власності позивачу стало відомо, що фактично вказана кількість акцій складає не 83,3703 %, а 15,15 % від загальної кількості акцій відповідача-1.

За твердженням позивача, вказане зменшення відсоткової кількості акцій сталося внаслідок укладення договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. між відповідачем-1 та відповідачем-2.

За таких обставин позивач вважає, що договір купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. є фіктивним та таким, що суперечить чинному законодавству, а тому просить суд визнати його недійсним, посилаючись на ст. 234 ЦК України.

Щодо зазначених вище доводів позивача, судова колегія вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судовою колегією встановлено, що до моменту укладання зазначених вище договорів, а саме 15.11.2007 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до умов відповідач-1 передав у власність відповідачеві-2 прості іменні акції в кількості 32000000 штуки, загальною вартістю 8000000 грн.

В силу ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 р. № 3 (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В ч. 1 ст. 234 ЦК України зазначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Слід зазначити, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому, такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Позивач стверджує, що зазначений договір купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. укладений лише для вигляду, тому що його сторони заздалегідь знали що він не буде виконаний.

Однак, судовою колегією встановлено, що сторони оспорюваного договору досягли згоди з усіх істотних умов та маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності шляхом вільного волевиявлення, яке відповідає їх внутрішній волі, уклали договір купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. в належній формі та виконали його, що призвело до реального настання обумовлених договором правових наслідків, що підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2007 р. в щоденному офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Відомості Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку" № 207 (208) був оприлюднений проспект емісії акцій відповідача-1.

В подальшому, на виконання укладеного відповідачами договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р., відповідач-1 передав у власність відповідачеві-2 прості іменні акції ВАТ "Автотранспортник 13066" в кількості 32000000 штуки, загальною вартістю 8000000 грн., що підтверджується сертифікатом іменних акцій від 29.08.2008 р., а відповідач-2 в повному обсязі оплатив вартість акцій, підтвердженням чого є платіжне доручення від 20.11.2007 р. про перерахування 8000000 грн.

Таким чином, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. був спрямований на передачу у власність цінних паперів із усіма правами та обов’язками, що належать акціонерам, за рахунок чого було збільшено статутний фонд акціонерного товариства.

Враховуючи викладене вище, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним в порядку, визначеному ст. 234 ЦК України.

Щодо доводів апелянта про те, що при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. був порушений порядок продажу додатково випущених акцій та порушені права акціонерів на переважне право придбання додатково випущених акцій, судова колегія вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. п. 2, 5 розділу 1 Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.02.2007 р. № 387 (z0280-07) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2007 р. за № 280/13547 (z0280-07) , при збільшенні розміру статутного капіталу відкритого акціонерного товариства акції, які передбачені до розміщення, можуть розповсюджуватися шляхом відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення.

Відкрите (публічне) розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється, якщо пропозиція акцій адресована більш ніж 100 фізичним та/або юридичним особам, крім акціонерів товариства. При відкритому (публічному) розміщенні акцій порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення, установлюється акціонерним товариством.

На загальних зборах акціонерів 29.08.2007 р. відповідача-1 було прийнято рішення про збільшення розміру статутного фонду за рахунок грошових коштів шляхом відкритого (публічного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості.

Також, було встановлено порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій, що випускаються додатково, а саме: усі акціонери відповідача-1 мають рівне переважне право на придбання акцій додаткової емісії по номінальній вартості у кількості пропорційній їх частки у статутному фонді на дату початку проведення першої черги розміщення.

Перша черга розміщення реалізує переважне право на придбання акцій додаткової емісії по номінальній вартості. Друга черга розміщення реалізує право інших інвесторів (потенційних акціонерів) на придбання акцій додаткової емісії та існуючих акціонерів у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер реалізував своє переважне право.

Саме за результатами відкритого (публічного) розміщення акцій, на підставі заяви відповідача-2 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р.

Випущені акції були зареєстровані належним чином, про що свідчить відповідне свідоцтво про реєстрацію випуску акцій (дата реєстрації 19.10.2007 р.).

Щодо доводів позивача про те, що були порушені права акціонерів на переважне право придбання додатково випущених акцій, судова колегія вважає їх є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Як зазначено вище, оспорюваний договір укладено відповідачами 15.11.2007 р. Позивач набув право власності на акції та набув статусу акціонера ВАТ "Автотранспортник 13066" в жовтні-листопаді 2008 року, тобто значно пізніше додаткової емісії акцій та укладення договору від 15.11.2007 р.

Крім того, удова колегія звертає увагу на те, що у випадку порушення прав позивача не є підставою вважати, що порушені також права інших акціонерів відповідача-1. В матеріалах справи відсутні докази уповноваження позивача представляти інтереси інших акціонерів відповідача-1.

Виходячи із положень ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а не прав та інтересів інших осіб.

Таким чином, зважаючи на те, що в матеріалах справи не містяться докази, що уповноважують позивача представляти інших акціонерів, судова колегія не вбачає підстав для визнання прав інших акціонерів відповідача-1 такими, що порушені.

Позивач стверджує, що в момент передачі йому акцій за договором про передачу майна (цінних паперів) в рахунок погашення заборгованості від 14.12.2007 р. кількість акцій повинна була дорівнювати 83,3703 % від загальної кількості акцій ВАТ "Автотранспортник 13066".

Також, позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання договору недійсним, стороною якого позивач не є, посилається на те, що при укладанні договору купівлі-продажу цінних паперів від 15.11.2007 р. відповідачами були допущені порушення, які вплинули на права та обов’язки позивача, а саме: зменшення вартості предмета застави.

Судова колегія, зазначені вище доводи позивача вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Судовою колегією встановлено, що в договорі застави цінних паперів від 14.12.2007 р. визначений предмет договору: цінні папери – прості іменні акції ВАТ "Автотранспортник 13066"в кількості 5922410 акцій. Вартість предмета застави оцінена сторонами в 33165496 грн.

Проте, договір застави цінних паперів від 14.12.2007 р. не містить жодних посилань на те, що предметом застави сторони визначили саме 83,3703% акцій від загальної кількості акцій відповідача-1.

Таким чином, враховуючи викладене вище та з огляду на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору, судова колегія не вбачає будь-яких порушень з боку сторін зазначеного договору, які б вплинули на права та обов’язки позивача.

Крім того, виходячи із положень ст. ст. 1, 33, 34 ГПК України, ст. ст. 203, 215, 236 ЦК України позивач повинен був довести порушення своїх прав та інтересів саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Однак, як зазначалося вище, договір укладено відповідачами 15.11.2007 р., а кредитні договори та договір застави укладені позивачем відповідно 13.12.2007 р. та 14.12.2007 р., тобто майже через 1 місяць після укладення оспорюваного договору.

Апелянт в письмових поясненнях по справі від 03.06.2009 р. стверджує про порушення своїх прав як заставодержателя, незважаючи на те, що такий статус він набув значно пізніше укладення оспорюваного договору.

Також, позивач сам вбачає, що порушення його прав відбулося саме 18.01.2008 р. за наслідком голосування третьої особи на загальних зборах, тобто значно пізніше укладення оспорюваного договору.

Отже, зважаючи на зазначене вище та враховуючи те, що кредитні договори були укладені після укладання оскаржуваного договору, судова колегія дійшла висновку, що укладенням договору від 15.11.2007 р. права позивача не були порушені.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо обґрунтування позивача своїх позовних вимог, окрім вище зазначених правових норм, статтями 386, 391 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає їх безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.

В ч.2 ст. 386 ЦК України зазначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Судова колегія звертає увагу на те, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу, а не вимога про заборону вчинення дій або вимога про вчинення певних дій, таким чином посилання апелянта на ст. 386 ЦК України є безпідставними.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи положення зазначеної вище правової норми та зважаючи на те, що предметом даного позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, судова колегія зазначає, що позивачем не наведено належних та достатніх доказів того, яким саме чином оспорюваний договір порушує його права та перешкоджає позивачеві у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, посилання апелянта на вказану правову норму є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України зазначені вище обставини.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2009 по справі №14/75 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2009 року залишити без задоволення.