19/18 Про стягнення безпідставно сплачених коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України - 11.01.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.04.2009 р. у справі №19/18 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик", м. Чоп, Закарпатська область (надалі –Позивач) до Державного територіально галузевого об"єднання "Львівська залізниця", м. Львів (надалі Відповідач) про стягнення 9397,80 грн. Стягнуто з ДТГО "Львівська залізниця"на користь Позивача 9397,80 грн. безпідставно стягнутих за січень-квітень 2006 р. коштів за послуги, пов"язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, а також судові витрати, а саме: 102,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті збору на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач –ДТГО "Львівська залізниця", не погодившись з винесеним рішенням, подала апеляційну скаргу за вих. №М-560 від 25.06.2009 р. та пояснення до неї, від 21.10.2009 р., в якій посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

- судом порушено положення ст. ст. 180, 306- 316 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про транзит вантажів". Скаржник при цьому вказує, що між сторонами немає укладеного договору, з якого би вбачалось визначення, порядок надання і ціна послуг, що пов"язані з перевезенням вантажу транзитом. Для того, щоб послуги були пов"язані з перевезенням вантажів транзитом такі послуги повинні надаватись в межах договору перевезення вантажів транзитом, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо. Відповідно до цього, Скаржник стверджує, що висновок суду щодо пов"язаності послуг залізниці на подачу і збирання вагонів Позивачу з перевезенням вантажів транзитом не відповідає обставинам справи;

- судом також порушено ст. ст. 3, 4, 6 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. ст. 517, 1212 Цивільного кодексу України. Скаржник вказує, що транспортні послуги залізниці поставляються Позивачу, а не клієнтам, споживаються також Позивачем. Місце поставки послуг є на митній території України, оскільки надаються на під"їздній колії Позивача. Відповідно до цього, вважає, що ставка податку на додану вартість при таких умовах складає 20% згідно з п.п.6.1.1. п.6.1. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість";

- судом не дано належної оцінки обставинам справи про те, що при укладенні Позивачем за дорученням і за рахунок замовника договорів на придбання транспортних та/або допоміжних транспортних послуг, що надаються залізницею, Позивач повинен розраховуватись не власними коштами, а коштами клієнта. Відповідно до цього, Скаржник вказує, що вимога Позивача про повернення безпідставно стягнутих залізницею коштів за послуги, пов"язані з перевезенням вантажів транзитом на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України суперечить підставі такої вимоги, – оскільки безпідставне набуття, збереження майна без достатньої правової підстави відносить саме до коштів Позивача, а не коштів клієнта (клієнтів), якими Позивач мав би розраховуватись з залізницею, якщо послуги ним придбавались не для себе, а для клієнта (клієнтів). При цьому, керуючись ст. 517 Цивільного кодексу України клієнт Позивача, який отримав послуги залізниці, мав би передати своє право на вимогу до залізниці Позивачеві. В даній справі Позивач виступає не від імені клієнта і оспорює не сплачені ним (клієнтом) кошти, а виступає від свого імені і оспорює сплачені самим Позивачем кошти.

Дані обставини, на думку Скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового, яким просить в позові –відмовити.

Представник Позивача –ТзОВ "Варіант-Логістик"у відзиві за вих. №83 від 09.09.2009 р., в запереченні на пояснення Львівської залізниці, за вих. №104 від 17.11.2009 р. та в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, щодо порушення Відповідачем Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) вказує, що абз. 3 пп.6.2.4. п.6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"- операції з поставки послуг платником податку, пов"язані з перевезенням (переміщення) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковується у порядку, передбаченому п. 5.15. Закону (168/97-ВР) , згідно якого звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. Щодо твердження Скаржника про не укладеність з ним відповідного договору, що є порушення ст. ст. 180, 306- 316 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про транзит вантажів", представник вказує, що ним укладено комплекс договорів (№74 від 01.03.2003 р. про подачу і збирання вагонів, №14-п від 09.12.2004 р. про надання інформації про перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів, №01 від 25.03.2003 р. по наданню послуг по навантажувально-розвантажувальним роботам при перевезенні експортно-імпорних і транзитних вантажів по залізницям України та країн СНД, №410 від 10.06.2005 р. про взаємодію Львівської державної залізниці"та ТзОВ "Варіант-Логістик"при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС, №534 від 26.12.2005 р. про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів. По даних договорах сплачувався ряд платежів, в тому числі за подачу та збирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм так і колії 1520 мм) та інші. Відповідно до цього, послуги Відповідача щодо розрахунків, щодо яких виник спір є послугами, пов"язаними з перевезенням вантажів, що вбачається з розділу 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (тарифне керівництво №1, затверджене наказом Міністерства транспорту України №551 від 15.11.1999 р. (z0828-99) ); розпорядження Кабінету Міністрів України №455-р від 13.07.2004 р. (455-2004-р) ; Переліком робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №173 від 16.02.1998 р. (173-98-п) , укладеними між сторонами договорами, типовою формою ФДУ-92. При цьому також зазначає, що розрахунки за всі види послуг, як пов"язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і пов"язані з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг Відповідача, проводилися в рамках договору №534 від 26.12.2005 р. про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів через Техпд Львівської залізниці з використанням особового рахунку (т.з.коду) №7584981. Також, Позивач вказує, що нарахування Відповідачем ПДВ на суми відшкодування Позивачем плати за користування вагонами іноземних залізниць в порядку п. 119 Статуту залізниць (457-98-п) є незаконним ще з тієї підстави, що об"єктом оподаткування ПДВ згідно ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість'є товари, роботи, послуги, а не компенсаційні платежі (відшкодування витрат). Позивач також вказує, що спір виник не з договору перевезення, а з договорів про надання послуг, пов'язаних з перевезенням (договору на подачу та збирання вагонів, договору про організацію розрахунків із залізницею), а тому немає підстав стверджувати про застосування скорочених строків позовної давності, як зазначено апелянтом.

Враховуючи наведене вище, рішення місцевого господарського суду вважає вірним прийнятим з дотриманням норм чинного законодавства та повним дослідженням матеріалів та обставин справи, а відтак просить таке залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Ухвалою від 22.10.2009 р. залучено до участі у справі за клопотання Позивача: третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача –Ужгородську МДПІ та третю особу, що не заявляє самостійних вимог предмет спору на стороні Відповідача –Державну податкову інспекцію у м. Львові (Т-5, а.с.91-92).

19.11.2009 р. в канцелярію суду поступив від Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області лист, від 17.11.2009 р. №14683/9/10, в якому остання вказує, що листом від 07.08.2006 р. №9862/10/31-035 нею надано роз'яснення з питань оподаткування податком на додану вартість операцій (послуг) з подачі, прибирання, обробки вагонів з вантажами, які переміщуються через митну територію України транзитом і повністю підтримує позицію, викладену в даному листі. В зв'язку з неможливістю участі представника інспекції в судовому засіданні 19.11.2009 р. просить розглянути справу без участі представника Ужгородської МДПІ.

Державна податкова інспекція у місті Львові в письмових пояснення від 18.11.2009 р. №19737/10-010/979 зазначає, що не може зробити однозначний висновок щодо правомірності наведених у позові порушень, враховуючи положення ст. ст. 1, 7 Закону України "Про транзит вантажів"від 20.10.1999 р. №1172-ХІV (із змінами та доповненнями), а також те, що в позовній заяві ТзОВ "Варіант-Логістик"(м. Чоп) є посилання на договір з ДТГО "Львівська залізниця"за №534 від 26.12.2005 р. про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів на виконання Правил про розрахунки за перевезення, де передбачено, що ДТГО "Львівська залізниця"відкриває особовий рахунок за надані послуги на умовах передоплати.

Відповідач (Скаржник) участі уповноваженого представника в судове засідання 11.01.2010 р. не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 19.11.2009 р.

Ухвалою суду від 19.11.2009 р. участь представників сторін визначено на власний розсуд та попереджено сторони, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Крім цього, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін ухвалами суду від 10.09.2009 р., від 22.10.2009 р. від 19.11.2009 р.

11.01.2010 р. додаткових доказів, які б впливали на обставини справи та клопотань про відкладення не поступало.

Враховуючи наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї, додатковими поясненнями та доказами, поданими сторонами, заслухавши пояснення представника Позивача, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

Між сторонами укладено договір №534 від 26.12.2005 року про розрахунки за надані послуги з перевезення вантажів,згідно з яким Відповідач відкрив Позивачу особовий рахунок №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані Відповідачем послуги, а також надання послуг за вільними (договірними) тарифами, зокрема окремо спірні –щодо переведення стрілок (Т-3, а.с.1-3). А також 01.04.2006 р. укладено договір № 92 від 01.04.2006 року про подачу та збирання вагонів по ст. Чоп ДТГО "Львівська залізниця", розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому договором №534 від 26.12.2005 р. (Т-3, а.с.4-5)

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач здійснював у спірному періоді діяльність по перевалці (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також митному декларуванню вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні ( ст. 4 Закону України "Про транзит вантажів"). Участь Позивача у єдиному технологічному процесі транзитного перевезення відображена у доданих до матеріалів справи перевізних документах, зокрема у залізничних накладних УМВС - графи № 6 (у випадках, коли позивач також виступав декларантом транзитного вантажу), № 11 (у випадках, коли Позивач здійснював перевантаження вантажу з вагону на вагон, тобто у прямому сполученні), №№ 1, 11 (у випадках, коли Позивач здійснював перевантаження з автомобіля у вагон і відповідно проводив оформлення транзитної відправки у змішаному сполученні) та автомобільних накладних ЦМР –графи №№ 3, 13.

З розрахунків позовних вимог та письмових доказів вбачається, що зазначену діяльність Позивач здійснював як стосовно вантажів, що слідували транзитом через територію України, так і щодо вантажів, що імпортувалися в Україну ( розрахунки за останні не є предметом спору). При цьому, розрахунки за всі види послуг, як пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так і пов’язані з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг відповідача, проводилися в рамках договору № 534 від 26.12.2005 року по попередній оплаті через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду) №7584981. Таким чином, між сторонами існують договірні відносини, які слід кваліфікувати як змішаний договір (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У зв’язку з проведенням вказаних видів діяльності Позивач сплачував Відповідачу згідно вищевказаних договорів ряд платежів, в т.ч. по спірних позиціях –за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів (як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм), за користування вагонами загального парку залізниць України (колії 1520 мм), відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць ( колії 1520 мм та 1435 мм), (згідно п. 119 Статуту залізниць України (457-98-п) ), участь представника залізниці у перевірці стану вантажу.

Вищезазначені платежі (без урахування ПДВ) нараховувалися Відповідачем Позивачу на підставі:

- за подачу та забирання локомотивом залізниці вагонів ( як колії 1435 мм, так і колії 1520 мм) –згідно таблиць №№ 1, 2 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 і вказувалися у відомостях форми ГУ-46;

- за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм –згідно додатку до розпорядження Кабінету міністрів України від 08.10.2004 року № 706-р (706-2004-р) і вказувалися у відомостях форми ГУ-46;

- в рахунок відшкодування плати залізниць України інозалізницям за користування вагонами загального парку інозалізниць колії 1520 мм та 1435 мм - згідно п. 119 Статуту залізниць України (457-98-п) та ставок, передбачених міжнародними угодами ( Правилами користування вагонами у міжнародному сполученні (ППВ), затвердженими. організацією співробітництва залізниць (ОСЖД) для вагонів стандарту колії 1520 мм, і Європейською Угодою про обмін та використання вантажних вагонів між залізничними підприємствами ( РІВ), для вагонів стандарту колії 1435 мм), і вказувалися у відомостях форми ГУ-46;

- за перевід стрілок при подачі та збиранні локомотивом залізниці вагонів та інші послуги, пов"язані з транзитними перевезеннями –згідно з вільними (договірними) тарифами, визначеними п. 13 та інші у Додатку №1 до Договору №534 від 26.12.2005 р. і вказувались у накопичувальних картках форми ФДУ-92

Щодо правильності нарахування тарифів на послуги (без врахування сум ПДВ) спір між сторонами відсутній, оскільки представниками Позивача відомості і накопичувальні картки підписувалися (погоджувалися) без зауважень. Позивачем також зазначено, а Відповідачем не заперечено, що суми, вказані у помісячних розрахунках позовних вимог та акті взаємозвірки, дійсно були стягнуті Відповідачем з попередньої оплати Позивача і дійсно є сумами нарахованого ПДВ за надані послуги.

Згідно абз. 5 п. 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів (затвердженими наказом Мінтрансу України № 644 від 21.11.2000 року (z0864-00) ) Відповідач, списуючи з сум попередньої оплати позивача нараховані у вищевказаному порядку платежі, повинен був також самостійно нараховувати і списувати податок на додану вартість у випадках, передбачених законодавством. Тобто, відсутність письмової згоди Позивача на списання сум ПДВ не є порушенням Відповідачем норм чинного законодавства, однак ПДВ не може нараховуватися у всіх випадках за бажанням Відповідача, а повинен нараховуватися виключно за ті послуги, за які його нарахування передбачено законом ( і, відповідно, не повинен нараховуватися у тих випадках, коли законом передбачено звільнення від оподаткування).

Правове регулювання нарахування податку на додану вартість на обороти з надання зазначених послуг у спірному періоді здійснювалося Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів" № 2505-IV від 25.03.2005 року (2505-15) , що набули чинності з 01.04.2005 року. Зокрема, абз. 3 пп. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції вказаного Закону України № 2505-IV від 25.03.2005 року (2505-15) встановлено, що операції з поставки послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України оподатковуються у порядку, передбаченому п. 5.15 цього Закону. В свою чергу п. 5.15 даного Закону (168/97-ВР) вказує, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України. При цьому, вказані норми Закону не ставлять звільнення оборотів з надання послуг, пов’язаних з транзитним перевезенням, в залежність від статусу особи, яка отримує або оплачує ці послуги (резидент чи нерезидент, платник чи неплатник ПДВ, учасник транзиту в розумінні ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів", чи ні тощо). Звільнення спірних послуг від ПДВ підтверджено також роз’ясненням ДПА України № 4588/6/15-2315 від 23.05.2005 року, а також доданими Позивачем до матеріалів справи роз’ясненням ДПА у Закарпатській області № 854/10/31-031 від 30.04.2009 року, наданого за дорученням ДПА України, та роз’ясненням Ужгородської МДПІ № 9862/10/31-035 від 07.08.2006 року.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України "Про транзит вантажів", Угоди про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1951 року (998_011) ( зі змінами), Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ( КДПВ) 1956 року (995_234) ( зі змінами), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення ( КОТІФ) 1980 року (994_291) ( зі змінами), договір перевезення вантажів транзитом через територію України укладається у письмовій формі шляхом складання товарно-транспортної накладної, оформленої міжнародною мовою спілкування (ЦІМ –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1435 мм, УМВС –при прямому залізничному сполученні транзитом по колії 1520 мм, ЦМР з переоформленням на УМВС –при змішаному автомобільно-залізничному сполученні з перевантаженням з одного виду транспорту на інший). Позивачем на підтвердження транзитного характеру перевезень по розрахунках щодо яких виник спір, подано у матеріали справи завірені копії накладних УМВС та ЦМР, з яких вбачається, що Позивачем як вантажним терміналом обслуговувалося саме транзитне перевезення (пункти відправлення і призначення знаходяться за межами України, що відповідає визначенню транзиту вантажів, наведеному в ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів"). У випадках, коли Позивачем здійснювалися також функції митного брокера, до матеріалів справи також додані копії вантажних митних декларацій, оформлених у митному режимі "транзит". Таким чином, Позивачем доведено, а Відповідачем і матеріалами справи не спростовано факт здійснення Позивачем вантажних і документальних операцій саме з транзитним вантажем, а не експортним, імпортним чи внутрішнім.

Послуги Відповідача щодо розрахунків, за які виник спір, суд вважає послугами, пов’язаними з перевезенням вантажів, виходячи з наступного.

Термін "послуги, пов’язані з перевезенням" щодо послуг по розрахунках за які виник спір, вживається зокрема розділом 2 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1, затверджене наказом Міністерства транспорту України № 551 від 15.11.1999 року (z0828-99) ); розпорядженням Кабінету Міністрів України № 455-р від 13.07.2004 року (455-2004-р) ; Переліком робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту (затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 173 від 16.02.1998 року (173-98-п) ); укладеними між сторонами договорами № 534 від 26.12.2005 року та № 92 від 01.04.2006 року, типовою обліковою формою ФДУ-92.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 173 від 16.02.1998 року (173-98-п) зазначені послуги входять до експлуатаційної діяльності залізничного транспорту, яка в свою чергу визначається як безпосередньо пов’язана з перевезенням вантажів. Без виконання операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва № 1, вантаж не може бути навантажено, прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення ( п.5.5 роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 року (v_601600-02) , п. 15 оглядового листа цього ж суду № 01-8/917 від 29.11.2007 року, п.5.6 роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/225 від 29.09.2008 року (v_225600-08) ), отже без них не буде досягнута мета транзитного перевезення –доставка вантажу до пункту призначення за межами митної території України.

Пов’язаність нарахувань та списань сум ПДВ з попередньої оплати Позивача, що обліковувалась на його особовому рахунку в ТехПД Відповідача, саме з розрахунками за послуги, пов’язані з транзитними, а не іншими (наприклад, імпортними) перевезеннями, підтверджується наданими в матеріали справи копіями виписок по особовому рахунку Позивача, в яких окремою графою виділена сума ПДВ та вказано дату списання коштів і номер первинного документа, що є підставою для списання ( відомості форми ГУ-46, накопичувальні картки форми ФДУ-92); відомостями плати за користування вагонами і контейнерами типової форми ГУ-46 та накопичувальними картками зборів за роботи та штрафи, пов’язані з перевезеннями вантажів типової форми ФДУ-92, в яких вказано суму тарифу за послуги (без ПДВ), дату надання послуги та її назву, а також номер транспортного засобу (вагону, контейнеру), яким проводилися вантажні операції (вивантаження або завантаження); накладними УМВС, ЦМР та ВМД в митному режимі ТР-80, з яких по номеру транспортного засобу, вказаному у відомостях та/або накопичувальних картках, можна встановити пункти відправлення та призначення. Відтак, матеріалами справи обгрунтовано, а Відповідачем не спростовано той факт, що спірні нарахування податку на додану вартість зроблені по послугах, що надавалися Відповідачем Позивачу у зв’язку з обробкою останнім вантажів, що перевозилися через територію України транзитом.

Всього, як випливає з поданих у матеріали справи розрахунків, акту звірки та письмових доказів (банківські виписки, переліки ТехПД, первинні документи про надання послуг), Позивачу Відповідачем було нараховано та списано з його особового рахунку 9 397 грн. 80 коп. за послуги, пов’язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Місцевим господарським судом правомірно відхилено як безпідставні твердження Відповідача (про що також останній вказує в апеляційній скарзі) про те, що послуги, які ним надавалися Позивачу, підлягали оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за ставкою 20%, оскільки місцем їх надання була територія України, зокрема залізнична станція Чоп, Закарпатської області, і базою оподаткування є вартість таких послуг, наданих на митній території України (п.4.10. ст.4, пп. "г" п.6.5. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"), з огляду на наступне.

Статтею 3 Закону України "Про податок на додану вартість" визначені види операцій, які є об’єктами оподаткування зазначеним податком, також зазначено види операцій, які не можуть бути об"єктами оподаткування зазначеною нормою. Для тих з них, які підпадають під визначення об’єкту оподаткування (зокрема і спірні послуги, місце надання яких знаходиться на митній території України –пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3, пп. "г" п. 6.5. ст. 6 даного Закону), Законом встановлена база оподаткування, як обов’язковий елемент податку, необхідний для правильного обчислення сум податку при його справлянні (розмір податкового зобов’язання визначається шляхом застосування ставки податку до наявної у конкретного платника бази оподаткування). Однак, ст. 6 цього ж Закону встановлені три види ставки податку щодо тих чи інших об’єктів оподаткування –у розмірі 20% до бази оподаткування (загальне правило, пп. 6.1.1. п. 6.1. ст. 6 Закону), у розмірі 0% до бази оподаткування (п. 6.2. ст. 6 Закону, за окремими винятками, в т.ч. розглядуваним у даній справі) або у вигляді звільнення відповідних операцій від оподаткування (ст. 5, абз. 3 пп. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6 Закону). Різниця між вказаними видами ставок податку полягає у наявності або відсутності права платника податку на податковий кредит по операціях з придбання ним товарів, робіт, послуг для ведення господарської діяльності. Так, щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що оподатковуються за ставкою 20% або 0%, такі суми вхідного ПДВ включаються до складу податкового кредиту такого платника, а щодо товарів, робіт, послуг, які придбаються платником з ПДВ для використання у господарських операціях, що звільняються від оподаткування або не є об’єктом оподаткування, такі суми вхідного ПДВ не включаються до податкового кредиту, а отже не відшкодовуються платнику (пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону –згідно цієї ж норми вказані у податкових накладних відповідача суми спірного ПДВ не підлягали включенню до податкового кредиту Позивача і, відповідно, не підлягали відшкодуванню останньому з бюджету, а у відповідності до пп. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підлягали включенню до валових витрат Позивача). Таким чином, наявність у даній ситуації об’єкта оподаткування, бази оподаткування (яка визначається у даній ситуації не згідно п. 4.10. ст. 4 Закону, як вважає відповідач, а згідно п. 4.1. ст. 4) та надання Відповідачем Позивачу послуг на митній території України не є перешкодою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг Відповідача, пов’язаних з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Причому положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, тобто наявність вини Позивача або Відповідача у нарахуванні ПДВ без встановленої Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) підстави для нарахування та стягнення цих коштів з попередньої оплати Позивача, в силу вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України не має правового значення для необхідності повернення безпідставно набутого (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

В силу приписів ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до витребування майна власником з чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З приписів ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, глави 13 Цивільного кодексу України (435-15) (зокрема ст. 179, 181, 190, 192 Цивільного кодексу України) випливає, що норми ст. 1212 Цивільного кодексу України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей. Диспозиція ст. 1212 Цивільного кодексу України також вказує на те, що для застосування цієї норми не обов’язкова повна відсутність правових зв’язків між сторонами (наприклад, договору) –безпідставним буде і одержання коштів чи іншого майна за наявності укладеного договору, але якщо відповідною стороною в рамках укладеного з іншою стороною договору набуто майно понад передбачене цим зобов’язанням. Оскільки, відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарське зобов’язання може виникати безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, та господарського договору, слід зробити висновок, що кошти у даному випадку вважатимуться підставно набутими, якщо вони отримані за послуги, передбачені договором (в частині встановлених законодавством та договором тарифів), та якщо вони отримані у випадках, встановлених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (в частині нарахування ПДВ на такі послуги, наприклад, якби це було внутрішнє перевезення). У разі, якщо операції з надання послуг підлягають звільненню від оподаткування в силу вимог закону, списані відповідачем з особового рахунку позивача кошти в частині тарифів на надані послуги без ПДВ є набутими підставно (на підставі договору), а кошти, списані в частині ПДВ на ці послуги є набутими Відповідачем безпідставно, оскільки їх списання не передбачено жодним нормативно-правовим актом або правочином між сторонами.

При цьому, судом правомірно відхилені як необгрунтовані твердження Відповідача, що він не володіє набутими коштами, оскільки стягнуті ним з попередньої оплати Позивача кошти є податком на додану вартість, який безпосередньо стягується до Державного бюджету України, з огляду на таке.

Нормою ст. 1212 Цивільного кодексу України, обов’язок по поверненню безпідставно набутого майна (у даному випадку коштів) не ставиться у залежність від строку перебування такого майна у особи, що його набула, та від подальшої юридичної долі цього майна, зокрема відчуження його третім особам з будь-яких підстав. Ст. 1213 Цивільного кодексу України врегульована лише ситуація, коли безпідставно набуте майно неможливо повернути в натурі –тоді потерпілому відшкодовується його вартість. Однак гроші є родовою, а не індивідуально визначеною річчю (ст. 184 Цивільного кодексу України), а отже, є замінними. Посилання Боржника на неможливість виконання грошового зобов’язання законом не допускається (ст. 625 Цивільного кодексу України). Таким чином, факт перерахування вказаних коштів Відповідачем до Державного бюджету України, не має юридичного значення для існування обов’язку Відповідача повернути безпідставно набуті кошти Позивачу. Водночас, судом вірно констатовано, що Відповідач не позбавлений права заявити про повернення зайво сплачених до бюджету коштів в порядку і строки, визначені ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Суд також зазначає, що ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим вважається майно, що відповідає хоча б одній з ознак, зазначених даною нормою, а саме: воно безпідставно набуте або набуте підставно, але безпідставно збережене зобов’язаною особою. Тобто твердження Відповідача, що необхідно і набути, і зберегти майно (в т.ч. і на момент розгляду спору) не грунтується на нормах Закону. У відносинах, щодо яких виник господарський спір, переказ коштів Позивачем на умовах попередньої оплати слід вважати підставним, оскільки підтримання попередньої оплати на певному рівні було передбачено пунктами 3.1, 4.2.1, 7.1 укладеного між сторонами договору № 753/12 від 30.01.2003 року і на момент подання Позивачем до обслуговуючого банку платіжних доручень на переказ попередньої оплати за послуги Відповідача, Позивач не міг передбачати, за які саме послуги (пов’язані з транзитним чи імпортним перевезенням), і в яких саме розмірах (з ПДВ чи без) будуть списані кошти. Однак, списуючи з сум попередньої оплати Позивача (за даними аналітичного обліку на особовому рахунку в ТехПД) ПДВ за послуги, пов’язані з транзитним перевезенням, Відповідач зберіг у себе кошти Позивача без достатньої правової підстави, чим порушив вимоги закону, а отже, в силу норми ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов"язаний їх повернути власнику.

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що факт перерахування вказаних коштів Відповідачем до Державного бюджету України, що в принципі не доведено Відповідачем, не має юридичного значення для існування обов"язку Відповідача повернути безпідставно набуті кошти Позивачу.

Посилання Відповідача на відсутність між сторонами договору транспортного експедирування, апеляційною інстанцією відхиляється як таке, що не має відношення до суті спору, оскільки послуги, пов’язані з перевезеннями вантажів, можуть надаватися і фактично надаються Відповідачем не лише на підставі договору транспортного експедирування, але і на підставі інших видів господарських договорів.

Місцевим господарським судом дано вірний висновок щодо вимог Відповідача про застосування до спірних правовідносин скорочених строків позовної давності, у відповідності до ст. 925 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України, з огляду на наступне:

Спір що розглядається, випливає не з договору перевезення (оскільки Позивач не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем, на перевізником згідно товаро-транспортних накладних УМВС, на відміну від приписів ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України), а з договорів про надання послуг, пов"язаних з перевезенням (договору на подачу та збирання вагонів, договору про організацію розрахунків із залізницею). Зазначені відносини (перевезення та додаткові послуги і розрахунки за них) хоч і є пов"язаними з економічної та юридичної точки зору, однак опосередковуються різними господарськими договорами (п. 22 Статуту залізниць України (457-98-п) ), а відтак немає підстав застосування скорочених строків позовної давності до спорів, що випливають з договору на подачу- забирання вагонів чи договору на організацію розрахунків.