Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Жулій Г.В. (дов. № 08/01-15 від 14.07.2009р.),

від відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Самоцвіти"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2009

у справі № 36/3 (суддя

за позовом Національний заповідник "Софія Київська"

до Приватне підприємство "Самоцвіти"

про стягнення 57584,82 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2009р. у справі № 36/3 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПП "Самоцвіти" на користь Національного заповідника "Софія Київська" 57584,82 грн. заборгованості, 575,85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що позивач, згідно із пунктами 3.6. договорів оренди приміщення від 23.03.1998р., від 01.06.1998р. і від 01.06.1998р. та п. 3.7. договору оренди приміщення від 03.04.1999р., виставляв відповідачу рахунки, в яких було вказано, що призначенням платежу є "плата за комунальні послуги та землю" або "відшкодування плати за землю", однак відповідно до ст. 5 Закону "Про плату за землю" Приватне підприємство "Самоцвіти" не є суб’єктом плати за землю, оскільки предметом укладених із Національним заповідником "Софія Київська" договорів оренди є оренда нежитлових приміщень, а не оренда земельної ділянки. Крім того, умовами укладених між ним та позивачем договорів оренди приміщень не передбачено відшкодування плати за землю, а визначено саме плата за землю, що протирічить вимогам статей 2 і 5 Закону України "Про плату за землю". Також, скаржником зазначено, що відповідно до п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником плати (податку) за землю. Оскільки Приватне підприємство "Самоцвіти" є суб'єктом малого підприємництва та сплачує єдиний податок, воно не повинно сплачувати податок за землю Національному заповіднику "Софія Київська" відповідно до вказаної норми права. Також відповідач не погоджується із розрахунком земельного податку, який обраховує позивач.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2009р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу та порушено апеляційне провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2009 року у справі № 36/3 апеляційне провадження було зупинено, до закінчення експертних досліджень і отримання судом висновків експертів, на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження заступника Голови суду від 13.11.2009р. склад судової колегії було змінено, розгляд апеляційної скарги доручено здійснити колегії суддів у складі: Сотніков С.В. – головуючий, Дзюбко П.О., Пантелієнко В.О.

Ухвалою від 15.11.2009р. провадження у справі № 36/3 поновлено та призначено розгляд справи на 24.11.2009р.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2009р., 08.12.2009р. розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.1998р. між Національним заповідником "Софія Київська" (орендодавець) та Приватним підприємством "Самоцвіти" укладено договір оренди № 3/ОР нежилого приміщення, за умовами якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 38,4 кв.м, розташоване по вул. Володимирська, 24, корп. 2, без зазначення мети використання цього приміщення.

Згідно Договору оренди від 01.06.1998р. № 10 оренди нежилого приміщення, укладеного між сторонами, позивач передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 23,5 кв.м, розташоване по вул. Володимирська, 24, під магазин по торгівлі сувенірною продукцією та товарами народного промислу.

01.06.1998р. між Національним заповідником "Софія Київська" та Приватним підприємством "Самоцвіти" укладено договір оренди № 2/ОР оренди нежилого приміщення, за умовами якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 24,0 кв.м, розташоване по вул. Володимирська, 24, під магазин по торгівлі сувенірною продукцією та товарами народного промислу.

Згідно Договору оренди від 03.04.1999р. № 4/ОР нежилого приміщення, укладеного між сторонами, позивач передав відповідачу нежитлове приміщення площею 10,0 кв.м, розташоване по вул. Володимирська, 24, під магазин по торгівлі сувенірною продукцією та товарами народного промислу.

Термін дії всіх зазначених договорів сторони встановлено до 31.12.2008р.

Сторони дійшли згоди (пункти 3.6 договору №3/ОР від 23.03.1998р., договору № 10 від 01.06.1998р., договору № 2/ОР від 01.06.1998р., пункт 3.7 договору № 4/ОР від 03.04.1999р.), що оплата за комунальні послуги та за землю здійснюється орендарем згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Договір оренди є одним з видів зобов’язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов’язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов‘язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму (ч. 1).

У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець (ч. 2).

Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки (ч. 3).

Разом з тим, статтею 797 Цивільного кодексу України установлено, що плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Таким чином, колегія суддів відзначає, що умови пункту 3.6 договору №3/ОР від 23.03.1998р., договору № 10 від 01.06.1998р., договору № 2/ОР від 01.06.1998р., пункту 3.7 договору № 4/ОР від 03.04.1999р. не суперечать та узгоджуються зі ст. 797 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що Національний заповідник "Софія Київська" є землекористувачем земельної ділянки площею 5,0250 га по вул. Володимирській, 24 в місті Києві на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ № 080561, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-9-00003.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" від земельного податку звільняються: заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Разом з тим, частиною 5 зазначеної статті встановлено, якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Так, позивачем сплачено податок на землю у період з листопада 2005 року по грудень 2008 року на загальних підставах за користування земельними ділянками, на яких знаходяться нерухоме майно, в тому числі і нежилі приміщення, що були надані відповідачу у користування на умовах оренди, що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 138-174). Розрахунок плати за землю наведений у річних податкових розрахунках земельного податку за період з 2005 року по 2008 рік (т. 2 а.с. 10-17).

Позивачем на виконання пункту 3.6 договору №3/ОР від 23.03.1998р., договору № 10 від 01.06.1998р., договору № 2/ОР від 01.06.1998р., пункту 3.7 договору № 4/ОР від 03.04.1999р. направлено відповідачу рахунки-фактури (т. 1 а.с. 32-67) з призначенням платежу "відшкодування плати за землю" за період: листопад 2005 року – жовтень 2008 року. Отримання зазначених рахунків відповідачем не заперечується.

Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача відшкодування плати за землю та виставлення рахунків відповідачу на ці суми, оскільки вони виконані з урахуванням середньої нормативної оцінки земельної ділянки (довідка Головного управління земельних ресурсів КМДА), фактичної орендованої площі та загальної площі будівлі.

Позивачем було направлено відповідачу претензію № 167/01-19 від 11.05.2007р. з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 41414,29 грн., яку останній залишив без задоволення.

Таким чином, відповідач свої зобов’язання щодо сплати відшкодуванню плати за землю не виконав, суму заборгованості не сплатив.

Станом на час прийняття рішення судом першої інстанції, заборгованість відповідача по відшкодуванню позивачу плати за землю становить 57584,82 грн. Доказів на підтвердження сплати заборгованості відповідачем не надано.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Частиною 7 зазначеної статті Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не надано беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2009р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Самоцвіти" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2009р. у справі

№ 36/3 – без змін.

Матеріали справи № 36/3 повернути Господарському суду міста Києва.