14/57/09-1/100/09 Про стягнення заборгованості за договором поставки товару - 10.12.2009 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський виробничо-експериментальний завод" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" 40485,03 грн., в т.ч.: 31250,00 грн. основного боргу за договором № 31/03/08-1 від 31.03.2008 р., 739,73 грн. 3% річних, 2656,25 грн. інфляційних втрат та 5839,05 грн. пені.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі № 14/57/09-1/100/09 (суддя Немченко О.І.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 31250,00 грн. основного боргу, 739,73 грн. 3% річних, 2656,25 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 3691,94 грн. пені. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідача 383,37 грн. державного мита та 111,74 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" (відповідач у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

При цьому посилається на те, що господарський суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував, що у видатковій накладній № РОL00000000114 та рахунку-фактурі №. РОL00000000124, на які позивач послався в якості обґрунтування своїх позовних вимог, відсутні посилання на укладений між сторонами договір, та дійшов помилкового висновку про наявність обов’язку у відповідача сплатити на користь позивача грошові кошти саме на підставі договору.

За поясненнями заявника, між сторонами господарські правовідносини щодо поставки дріжджів кормових здійснювалися протягом 2007 – 2008 років, і саме з вини позивача, який виписував та оформляв рахунки-фактури та видаткові накладні, в цих документах не зазначався конкретний договір, на підставі якого поставлялась конкретна партія товару.

Вказує, що після дати укладення договору, в період з 09.04.2008 р. по 16.04.2008 р. ним на рахунок позивача, без посилання на будь-який договір, були перераховані грошові кошти в загальній сумі 63950,00 грн., що підтверджується наданими до матеріалів справі платіжним дорученнями, і господарський суд першої інстанції неправомірно не прийняв зазначені платіжні документи в якості доказів сплати відповідачем суми боргу за договором.

Вважає, що, в порушення норм ст. 43 ГПК України, при вирішенні справи не було розглянуто клопотання відповідача про призначення судової експертизи, яка б могла надати належну оцінку всім документам позивача та відповідача за 2007 – 2008 роки, в тому числі і по спірному договору.

Крім того, заявник вказує на незаконність стягнення господарським судом одночасно суми пені та 3% річних. При цьому посилається на норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими встановлено, що 3% річних нараховуються, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором, і зазначає, що в даному випадку Договором встановлений розмір процентів – подвійна облікова ставка НБУ.

Мотивуючи наведеним, просить рішення господарського суду Запорізької області від 21.09.2009 р. у справі № 14/57/09-1/100/09 скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.10.2009 р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 10.12.2009 р.

Розпорядженням Першого заступника Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2660 від 10.12.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубкова Т.П., судді Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.

Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліський виробничо-експериментальний завод" – проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечує. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу.

Вказує на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов’язань по договору щодо оплати отриманого товару є доведеним, і це обумовлює правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення передбачених договором та законом санкцій за зазначене порушення.

Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність зв’язку між наданими позивачем документами (рахунком-фактурою та видатковою накладною) з договором вважає безпідставним, оскільки в них співпадають всі реквізити – назва товару (дріжджі кормові), кількість товару (20 тонн), ціна товару та загальна вартість (45200,00 грн.). Вказує, що форма рахунків-фактур не передбачає такого реквізиту, як договір, також не міститься такої вимоги ні в нормах законодавства, ні в спірному договорі. Крім того, позивач зазначає, що факт отримання відповідачем рахунку-фактури №. РОL00000000124 та його обов’язок сплати вартість товару за договором №31/03/08-1 та видатковою накладною №РОL00000000114 підтверджується частковою сплатою відповідачем суми боргу за цим договором з посиланням на вказаний рахунок-фактуру.

Щодо доводів відповідача про порушення господарським судом норм процесуального права вказує, що судом першої інстанції були створені сторонам у справі всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та надано достатньо часу для подання доказів в підтвердження свої вимог та заперечень.

Також помилковим вважає твердження відповідача про порушення судом при прийнятті рішення ст. 625 ЦК України. Підкреслює, що нарахування 3% річних та індексу інфляції здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 265 ЦК України, і ця норма не обмежує сторони додатково до цього застосовувати забезпечення виконання зобов’язань за договором або встановлювати штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, на підставі ст. 611 ЦК України.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом клопотання відповідача про призначення судової експертизи позивач зазначає, що наявні у матеріалах справи докази повністю доводять позовні вимоги, і їх оцінка не потребує спеціальних знань.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вищевикладені доводи в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, вважає рішення місцевого господарського суду законним і обґрунтованим, а вимоги заявника апеляційної скарги – надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача (заявника апеляційної скарги) в судовому засіданні у повному обсязі підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Також, у судовому засіданні представником відповідача було підтримане раніше надане клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, колегія суддів, порадившись, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

За змістом частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Згідно з п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 р. № 02-5/424 (v_424800-98) "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.01.2008 р. № 04-5/5 (v04-5600-08) ) судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Дослідивши матеріали справи, виходячи з приписів ст.ст. 41, 43 ГПК України, колегія суддів не вбачає підстав для призначення по справі судово-економічної експертизи.

В даному випадку, наявні в матеріалах справи докази не є суперечливими і їх оцінка при вирішенні спору не потребує спеціальних знань для встановлення фактичних обставин справи (треба відзначити, що протягом всього розгляду справи судом першої інстанції (майже 9 місяців) відповідач не звертався до суду з клопотанням щодо призначення експертизи – отже, на той час жодних питань з цього приводу в нього не існувало (натомість відповідачем неодноразово оскаржувалась в касаційному порядку ухвала суду про порушення провадження у даній справі, яка за нормами ГПК України (1798-12) взагалі не підлягає оскарженню). Клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи було подано ним лише після завершення розгляду справи по суті (заслуховування судом пояснень представників сторін, дослідження доказів і т.д.) та оголошення перерви для підготовки за клопотанням представника відповідача тексту рішення для його оголошення в повному обсязі).

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер 03-011538.

За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, лише якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, Запорізький апеляційний господарський суд

31.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліський виробничо-експериментальний завод" (Продавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір поставки № 31/03/08-1 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов’язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар на таких умовах: дріжджі кормові в кількості 20 тонн ціною 2260,00 грн. за тонну, на загальну суму 45200,00 грн.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Покупець сплачує Продавцеві 100% вартість товару в безготівковій формі протягом п’яти днів з дати поставки товару.

За умовами п. 4.2 Договору у випадку прострочення оплати вартості товару Покупець зобов’язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставка товару здійснюється Продавцем автомобільним транспортом. Продавець зобов’язаний поставити товар до цеху Покупця на адресу: м. Мелітополь, вул. Кирова, 175.

Товар вважається поставленим Продавцем з дати надходження товару на місце призначення, зазначене в п. 3.1 Договору (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що Продавець зобов’язується надати Покупцю (його представнику) оригінали наступних документів: рахунок-фактуру на товар, сертифікат (посвідчення) якості, податкову накладну, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну.

Згідно із п. 3.4 Договору прийом по кількості і якості здійснюється покупцем в момент поставки товару.

В п. 7.2 Договору сторонами узгоджено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання обов’язків сторонами.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за видатковою накладною № POL00000000114 від 01.04.2008 р. товар (дріжджі кормові) в кількості 20 тонн на загальну суму 45200,00 грн.

Отримання відповідачем товару підтверджується вказаною накладною та довіреністю серія ЯОЧ № 425452 від 31.03.2008 р. на отримання ТМЦ, копії яких долучено до матеріалів справи (арк. справи 12, 13).

Факт поставки та отримання товару відповідачем не заперечується, будь-які претензії щодо якості поставленої продукції та надання відповідних документів ним позивачу не пред’являлись.

На оплату вказаного товару позивачем відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № POL00000000124 від 01.04.2008 р. (арк. справи 11).

Відповідач отриманий товар оплатив частково – в сумі 13950,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 14.04.2008 р. Решта вартості переданого товару (31250,00 грн.) залишилась неоплаченою.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія" 31250,00 грн. основного боргу за договором № 31/03/08-1 від 31.03.2008 р., 739,73 грн. – 3% річних, 2656,25 грн. інфляційних втрат та 5839,05 грн. пені стали предметом судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обов’язки: обов’язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов’язком відповідача – прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з долученої до справи копії видаткової накладної, 01.04.2008 р. позивач виконав свої договірні зобов’язання і поставив відповідачу товар на суму 45200,00 грн.

Як вже зазначалось вище, сторони узгодили в п. 2.1 Договору, що товар оплачується покупцем в повному обсязі протягом п’яти днів з дати поставки. Отже, кінцевий строк оплати вартості отриманого товару – 06.04.2008 р.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог закону, виконав неналежним чином і лише частково – на суму 13950,00 грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором.

Доказів оплати решти вартості отриманого товару – 31250,00 грн. відповідачем суду першої інстанції не надано. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена судом.

Доводи відповідача про те, що платіжними дорученнями № 721 від 03.04.2008 р. на суму 10000,00 грн., № 708 від 02.04.2008 р. на суму 20000,00 грн., № 635 від 08.04.2008 р. на суму 10000,00 грн. та № 548 від 09.04.2008 р. на суму 20000,00 грн. підтверджується оплата отриманого за даним Договором товару, колегією суддів відхиляються як безпідставні. Із наданих відповідачем платіжних доручень вбачається, що платежі за ними здійснювались теж за дріжджі кормові, але за рахунками, що були виписані позивачем відповідачу значно раніше, ніж був укладений Договір. В даних платіжних дорученнях в графі "Призначення платежу" в якості підстави сплати вказано: "сплата за дріжджі кормові згідно рах. № 81 від 07.03.2008 р.", "… рах. № 105 від 23.03.2008 р.", "…рах. № 110 від 21.03.2008 р.". Отже, вказані документи не можуть бути доказами оплати отриманого відповідачем за Договором товару, заборгованість за який заявлена до стягнення у даній справі.

Слід зазначити, що згідно з наданими позивачем банківськими виписками, видатковими накладними та рахунками-фактурами, платежі за дріжджі кормові за платіжними дорученнями, на які посилається відповідач, по банківському рахунку позивача проведені, оплати зараховані, але за іншими поставками, які мали місце до укладання сторонами Договору.

Колегія суддів також констатує, що спірна поставка здійснена 01.04.2008 р., на оплату даного товару позивачем виставлений рахунок-фактура № POL00000000124 від 01.04.2008 р., і саме на цей рахунок міститься посилання в якості призначення платежу при частковій оплаті товару відповідачем 14.04.2008 р. Тобто, рахунок-фактура, виставлений позивачем відповідачу для оплати переданого за видатковою накладною № POL00000000114 від 01.04.2008 р. товару був відповідачем отриманий і частково сплачений. Відтак, доводи заявника про те, що решта оплати отриманого товару була здійснена ним з посиланням на інші рахунки в якості призначення платежу, оцінюються колегією критично.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2656,25 грн. інфляційних втрат, 739,73 грн. – 3% річних та 5839,05 грн. пені.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимога про стягнення з нього 2656,25 грн. втрат від інфляції та 739,73 грн. – 3% річних заявлена позивачем обґрунтовано і правомірно задоволена судом. Розрахунок втрат від інфляції та 3% річних колегією суддів перевірено та визнано вірним.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549- 551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (далі – Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Як вбачається з п. 4.2 Договору, сторони обумовили, що у випадку прострочення оплати вартості товару покупець зобов’язаний сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови Договору та приписи чинного законодавства, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ заявлена обґрунтовано частково – за перші шість місяців з моменту, коли зобов’язання мало бути виконане (07.04.2008 р. – 07.10.2008 р.), і правомірно обмежена господарським судом вказаним періодом та задоволена в цій частині (в сумі 3691,94 грн.).

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Твердження заявника стосовно неправомірності одночасного стягнення 3% річних та пені не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Пеня та 3% річних мають різну правову природу.

Враховуючи приписи статей 549, 611 та 625 Цивільного кодексу України та правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 18.02.2002 р., апеляційна інстанція наголошує, що пеня є самостійним способом захисту цивільних прав та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань і, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Право кредитора вимагати сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами та суми боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому, 3 % річних не є неустойкою (яка пов'язується з наявністю вини боржника), а є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Посилання заявника щодо відсутності зв’язку між Договором та первинними бухгалтерськими документами – видатковою накладною № POL00000000114 від 01.04.2008 р. та рахунком-фактурою № POL00000000124 від 01.04.2008 р. не заслуговують на увагу. Всі реквізити вказаних первинних бухгалтерських документів відповідають узгодженим сторонами в Договорі умовам: назва товару – дріжджі кормові, кількість товару – 20 тонн, ціна товару – 2260,00 грн. (з ПДВ) та його загальна вартість – 45200,00 грн. Товар за видатковою накладною № POL00000000114 було поставлено в період дії Договору (а саме, наступного дня після його укладення), і підстави вважати, що вказана поставка здійснена не на виконання умов цього Договору, відсутні.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги є надуманими, не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.