Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мельника С.М.,

суддів: Гаврилюка О.М.,

Корсакової Г.В.,

при секретарі судового засідання Данчуку В.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_2,

від відповідача: Самойленко О.В. –представник за довіреністю,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Київської області від 01.10.2009 р. (підписана 16.10.2009 р.)

у справі № 10/165-09 (головуючий суддя Сокуренко Л.В., судді Антонова В.М., Рябцева О.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради

про відшкодування шкоди,

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, в якій просила стягнути з відповідача 131 522,73 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.10.2009 р. (підписана 16.10.2009 р.) провадження у справі припинено.

Не погодившись з винесеною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду про припинення провадження у справі та передати справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду, згідно ст. 106 ГПК України розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників учасників апеляційного провадження, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню з підстав передбачених п. 4 ст. 104 ГПК України, а саме: порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Місцевий господарський суд припинив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, обґрунтовуючи це тим, що позивач вказує на незаконність дій та бездіяльність відповідача, який у спірних правовідносинах реалізує владні управлінські функції щодо прийняття рішень про надання на відкриття аптечного кіоску за адресою: м. Біла Церква, вул. Таращанська, 191а, прим. №7, тобто у спірних правовідносинах діє як суб’єкт владних повноважень, та крім того, посилається на рішення господарського суду Київської області від 24.10.2007 р. у аналогічній справі № А8/340-07 про визнання незаконним дій та відшкодування збитків і моральної шкоди з тих же підстав, але за інший період, то такий спір немає ознак господарського спору в розумінні ст. 12 ГПК України, отже вказаний спір не підлягає вирішенню в господарських судах. Але колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може з наступних підстав.

Припинення провадження у справі –це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, що повністю відкидають можливість судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах, якщо спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється ст. 12 ГПК, у відповідності до положень якої господарським судам підвідомчі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій відповідача позивачу була завдана матеріальна шкода.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Натомість підстава позову –це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За визначенням термінів, що наводяться у статті 3 цього Кодексу: справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої); адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах (пункт 6 частини першої); суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1).

Компетенція адміністративних судів, згідно ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Виходячи з цих норм, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції в тому разі, якщо він виник із публічно-правових відносин за участю суб’єкта владних повноважень, який саме у цих відносинах здійснює надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.

Дана справа не відповідає наведеному вище нормативному визначенню адміністративної справи. Предметом судового розгляду в даній справі є вимоги позивача, що ґрунтуються на передбаченому актом цивільного законодавства цивільному обов’язку особи, яка своєю протиправною поведінкою завдала майнової шкоди, відшкодувати завдану шкоду позивачу. Таким чином, відносини сторін є цивільно-правовими.

У відповідності до ч. 2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Враховуючи викладене, за суб’єктним складом сторін та предметом спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

(Правова позиція з вказаних правовідносин викладена у Постанові Верховного Суду України від 25.07.2006 р. у справі № 29/16)

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія дійшла до висновку, що ухвала господарського суду Київської області від 01.10.2009 р. у справі № 10/165-09, яка прийнята з порушенням чинного законодавства, підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 92, 99, 101 –106 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Київської області від 01.10.2009 р. у справі № 10/165-09 –задовольнити повністю.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 01.10.2009 р. у справі № 10/165-09 –скасувати повністю.

3. Справу № 10/165-09 передати на розгляд господарському суду Київської області.

Дата відправки 14.12.09