7/219 Про стягнення заборгованості за поставлену електричну енергію - 03.12.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду м.Києва від22.06.2009р. у справі № 7/219 позов задоволено повністю; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 12 609 827,63 грн. основного боргу, 278 580,27 грн. індексу інфляції, 35 001,54 грн. – 3 % річних, 630 491,38 грн. штрафу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду повністю та прийняти нове, яким відмовити в позові. Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з оскаржуваним рішенням, у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин справи та допущеним порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердити суму заборгованості за спожиту електроенергію та фактичний обсяг поставленої продукції. Відповідач не погоджується з висновком суду про те, що звіти про використану електроенергію за спірний період не можуть бути належними та допустимими доказами по справі. Оскаржуване рішення не містить посилання на звітні податкові документи, які складаються постачальником в момент виникнення податкового зобов’язання. Приймаючи рішення, судом не було враховано пояснення відповідача про те, що звіти про використану електричну енергію за розрахунковий період підписані особами, які не мали права їх підписувати. Суд помилково зробив висновок про те, що відповідач систематично отримував розрахункові документи (рахунки-фактури), які на думку позивача свідчать про прострочення відповідачем свого зобов’язання по договору.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом першої інстанції було неодноразово зобов’язано відповідача надати контррозрахунок суми заборгованості з визначення обсягу споживання, тарифу та класу напруги, з метою встановлення розбіжностей та спірних питань у розрахунках сторін, але відповідачем не було надано такий розрахунок. Доводи апеляційної скарги стосовно недослідження та неврахування судом пояснень відповідача про те, що звіти за використану електричну енергію за спірний період підписані особами, які не мали права їх підписувати, є нікчемними. До матеріалів справи позивачем було подано розрахунок-розшифровку спожитої електричної енергії за кожною точкою обліку з зазначенням поточних та попередніх показників та зазначенням тарифу та суми до оплати.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі докази по справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом до відповідача про стягнення 12 609 827,63 грн. заборгованості за поставлену електроенергію, 278 580,27 грн. індексу інфляції, 35 001,54 грн. – 3 % річних, 630 491,38 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2009р. позов задоволено повністю; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерної компанії "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 12 609 827,63 грн. основного боргу, 278 580,27 грн. індексу інфляції, 35 001,54 грн. – 3 % річних, 630 491,38 грн. штрафу.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено, що 24.12.1990 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго", та Деснянською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерної компанії "Київводоканал", укладено договір № 2 на користування електричною енергією.

Відповідно до додатку № 1 до спірного договору ВЕО "Київенерго" зобов’язувалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності.

Згідно з п. 4.1 договору абонент зобов’язувався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахуй період згідно з Прейскурантом № 09-01 та спірним договором.

Відповідно до п. 5.5 договору абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п’яти відсотків суми, оплату якої затримано.

Спірний договір вступив в силу з моменту його підписання, та діяв до 31.12.1991 р., однак в п. 17 договору зазначено, що дію договору може бути продовжено, якщо однією із сторін за місяць до закінчення строку дії договору не було надіслано заяву про відмову від нього. На час розгляду справи договір своєї дії не припинив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 35/69 встановлено факт правонаступництва сторін за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач зазначив, що у відповідача перед ним в період з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 12 609 827,63 грн.

У п. 7 договору визначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Згідно з ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 139 ГК України гроші у національній та іноземній валюті відносяться до коштів у складі майна суб’єктів господарювання, що є об’єктом власності.

В силу ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Згідно умов укладеного договору сторони зобов’язувались керуватись Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. Дані Правила втратили чинність, однак постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 (z0417-96) затверджені нові Правила користування електричною енергією.

Відповідно до п. п. 6.11, 6.13 Правил (z0417-96) остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунку відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами (z0417-96) . Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджується споживачем відповідно до договору.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію.

Так, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформив акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначив фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог даного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 276 ГК України оплата енергії, яка відпускається, здійснюється у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватись планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Вбачається, що згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, та відповідно до вимог Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , Правил користування електричною енергією (z0417-96) , Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами (z0093-02) та договору № 678 у відповідача виник обов’язок сплати вартість спожитої електричної енергії, проте, відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, внаслідок чого виникла заборгованість.

На підставі вищезазначеного апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги в частинні стягнення основного боргу в розмірі 12 609 827,63 грн., правомірно задоволені, оскільки вказана заборгованість нарахована з урахуванням спожитої електроенергії за кожною точкою обліку, встановленого класу напруги, тарифу та показників засобів обліку.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно з ст. 614 ЦК України особа, що порушила зобов’язання несе, відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлене договором або законом.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 278 580,27 грн. та 35 001,54 грн. – 3 % річних, оскільки розрахунок цих сум правильно визначений та є правомірним.

Відповідно до п. 5.5 спірного договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплати сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5 % суми, оплату якої затримано.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

В силу ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов’язання стосовно оплати вартості електричної енергії, а тому штраф у розмірі 630 491,38 грн. правомірно стягнутий з відповідача.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за постачання електричної енергії належним чином доведено, а тому судом першої інстанції було правомірно задоволено позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне й обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, законних підстав для задоволення апеляційної скарги немає.