5002-21/5296-2010 Про визнання недійсними третейських угод та скасування рішення третейського суду - 07.02.2011 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Шахтоуправління "Покровське", що є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Вугільна компанія "Шахта "Красноармійська –західна №1", звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим", товариства з обмеженою відповідальністю "Барс – 2000", третя особа - закрите акціонерне товариство лікувально –оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця":

- про визнання недійсними третейської угоди від 30 квітня 2003 року, яка укладена між відкритим акціонерним товариством "Угільна компанія "Шахта "Красно армійська –Західна № 1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс –2000" до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року;

- про визнання недійсною третейської угоди від 22 вересня 2003 року, яка укладена між товариством з обмеженою відповідальністю "Барс –2000" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим" до договору комісії № 20/10 від 20 жовтня 2003 року;

- про скасування рішення третейського суду при юридичної фірмі "Білий лев Де-Юре" від 30 грудня 2003 року, яким право власності на нерухоме майно спальний корпус № 1 визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим".

Позовні вимоги відносно скасування рішення третейського суду ґрунтуються на підставі частині 2 статті 51 Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року № 1701-IV, відносно визнання недійсними третейських угод –визнання недійсним у судовому порядку договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року щодо якого укладено третейську угоду.

Заявою від 21 грудня 2010 року позивач змінив підстави позову та просить:

- визнати поважною причину пропуску строку для звернення до суду з заявою про визнання недійсною третейської угоди від 30 квітня 2003 року, укладеної до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року та скасування рішення третейського суду від 30 грудня 2003 року при юридичної фірмі "Білий лев –Де –Юре".

- відновити строк для звернення в суд з заявою про визнання недійсною третейської угоди від 30 квітня 2003 року, укладеної до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року та скасування рішення третейського суду від 30 грудня 2003 року при юридичній фірмі "Білий лев –Де –Юре";

- визнати третейську угоду, укладену до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року недійсною через невідповідність вимогам закону;

- скасувати рішення третейського суду від 30 грудня 2003 року при юридичній фірмі "Білий лев –Де –Юре".(а.с.110-111).

Позовні вимоги в частині скасування рішення третейського суду мотивовані з посилкою на пункт 18 Положення про третейський суд тим, що в основу рішення суду покладені договори між сторонами, які визнані недійсними у судовому порядку.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 грудня 2010 р. у справі № 5002- 21/5298 -2010 позов задоволено частково.

Визнано недійсною третейську угоду від 20 квітня 2003 року, укладену між відкритим акціонерним товариством "Вугільна компанія "Шахта "Карасноармійська –Західна №1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс -2000" до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року.

У частині вимог про визнання недійсною третейської угоди від 22 вересня 2003 року, укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю "Барс-2000" та товариством з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим" до договору комісії № 20/10 від 20 жовтня 2003 року позов залишено без розгляду.

Скасовано рішення третейського суду при юридичної фірмі "Білий лев Де –Юре" від 30 грудня 2003 року, яким право власності на нерухоме майно - спальний корпус № 1 було визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Віоріка Крим".

Призведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсною третейської угоди від 20 квітня 2003 року, укладеної між відкритим акціонерним товариством "Вугільна компанія "Шахта "Карасноармійська –Західна № 1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс -2000" до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року мотивовано тим, що не було законних підстав для укладення такої угоди, оскільки вона стосується спорів взагалі, тобто укладена на майбутнє всупереч Положенню про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженому постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 року № 121, що діяло на час укладення угоди.

В частині скасування рішення третейського суду господарський суд з посилкою на статтю 51 Закону України "Про третейські суди" обґрунтував тим, що третейська угода від 30 квітня 2003 року визнана недійсною, що тягне за собою скасування рішення третейського суду.

В частині залишення позову без розгляду рішення суду без посилання на процесуальну норму мотивовано тим, що стороною не надано цю третейську угоду, а у суду відсутня можливість дослідити зазначений документ.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати вказане рішення суду та припинити провадження у справі.

Сторона вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Відповідач вказує, що оскарження рішень третейського суду не здійснюється шляхом позовного провадження, тому господарський суд повинен був відмовити у прийнятті заяви незважаючи на причини пропуску строку.

Помилковим, на думку сторони, є застосування господарським судом Автономної Республіки Крим статті 51 Закону України "Про третейські суди" як підставу для скасування рішення третейського суду, оскільки на час прийняття рішення третейським судом 30 грудня 2003 року закон України "Про третейські суди" (1701-15) прийнятий не був. На думку сторони, суд не прийняв до уваги та не застосував норми законів, що підлягали застосуванню, а саме Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 року (1543-12) та Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1992 року. Сторона наполягає на тому, що і "Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами", затверджене постановою Держарбітражу СРСР від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) повинно застосовуватись у тієї частині, що не суперечить Конституції та законам України. Між тим, відповідно до пунктів 21 та 22 Положення про третейські суди для вирішення господарських справ на Україні від 28 липня 1991 року законність та обґрунтованість рішень третейських судів повинна бути розглянутою лише у порядку нагляду по заяві сторони, протесту прокурора, а також з ініціативи Арбітражного суду в порядку, передбаченому статтями 91.92 АПК України. Але у 2003 році на час прийняття рішення третейського суду зазначені посадови особи не мали відповідних повноважень, а стаття 91 Господарського процесуального кодексу України передбачає лише порядок подачі апеляційних скарг на рішення господарського суду.

У той же час за рішенням Конституційного Суду України від 24 лютого 2004 року (v003p710-04) по справі № 1-8/2004 рішення третейського суду одночасно є виконавчими документами.

Таким чином на час прийняття рішення третейського суду пункт 17 Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами", затверджене постановою Держарбітражу СРСР від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) суперечило діючому законодавству, а саме, Господарському процесуальному кодексу України (1798-12) (в редакції від 21.06.2001 р. № 2539-111) (2539-14) , а тому не повинно застосовуватись.

Сторона вказує на відсутність предмету спору відносно третейських угод від 30 квітня 2003 року і не звернув увагу на те, що рішення третейського суду прийнято з посилкою на іншу третейську угоду, а саме, від 20 квітня 2003 року. Відносно третейської угоди від 22 вересня 2003 року, суд не звернув увагу на відсутність окремого документу, з цього приводу, оскільки цій запис існував в договорі комісії № 6/39 від 22 вересня 2003 року, якій не оспорений та не визнаний недійсним.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі та доповненнях до неї.

07 лютого 2011 року від публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське"" надійшов відзив, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін, вважаючи його законним.

В судове засідання, яке призначене на 07 лютого 2011 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Барс-2000" та закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлено своєчасно та належним чином.

Судова колегія, враховуючи ті обставини, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов’язковою, визнала можливим закінчити розгляд справи без участі представника відповідача та третьої особи, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає, що рішення суду не підлягає скасуванню, а скарга –не підлягає задоволенню виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення третейського суду юридичної фірми "Белий лев Де –Юре" від 30 грудня 2003 року, якій діяв на підставі третейського запису, яка міститься у договорі комісії від 22 вересня 2003 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс- 2000" та третейської угоди від 20 квітня 2003 року, укладеної між відкритим акціонерним товариством "Вугільна компанія "Шахта "Карасноармійська –Західна № 1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс –2000" вирішено питання щодо права власності на об’єкт нерухомості – спальний корпус № 1 "Сон у моря" колишнього санаторію "Севастополь" з прилеглими спорудами та елементами благоустрою за адресою місто Ялта, Приморський парк. (а.с. 25-28). На підставі зазначеного рішення всупереч договору на придбання спірної власності шахтою "Красноармійська –Західна №1" власником нерухомості визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Віоріка –Крим".

Дані обставини призвели до звернення позивача до господарського суду із зазначеним позовом.

Вислухав доводи представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

На час прийняття рішення третейського суду юридичної фірми "Белий лев Де –Юре" від 30 грудня 2003 року існувало "Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами", затверджене постановою Держарбітражу СРСР від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) та Положення про третейські суди для вирішення господарських справ на Україні від 28 липня 1991 року.

Відповідно до Закону України від 12 вересня 1991 року "Про правонаступництво України" (1543-12) та постанови Верховної Ради України № 1545-ХII (1545-12) від 12 вересня 1992 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України.

Таким чином, при відсутності нормативного документу, прийнятого в межах Української РСР, а саме, Положення про третейські суди для вирішення господарських справ на Україні "Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями і установами", затверджене постановою Держарбітражу СРСР від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) ( далі Положення від 30.12.1975 №121) повинно застосовуватися в частині, що не суперечить Конституції (254к/96-ВР) і законам України. Зазначене також містилось у роз’ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/57 від 17 лютого 1997 року (v5_57800-97) "Про виконання рішень третейських судів" ( яке втратило чинність 15 жовтня 2004 року № 04-5/1799 (v1799600-04) ).

Відповідно до пункту 17 Положення (v0121400-75) сторона, яка вважає, що рішення третейського суду суперечить закону, має право у місячний термін з дня прийняття рішення, звернутись до арбітражного органу, у якому зберігається ця справа, із заявою про перевірку правильності цього рішення. Якщо при розгляду заяви про перевірку правильності рішення або заяви про видачу наказу арбітражний орган визнає рішення третейського суду таким, що суперечить закону, він приймає мотивовану постанову про скасування даного рішення. Після цього спір може бути переданим позивачем, а у необхідних випадках арбітражним органом у відповідний орган по встановленої підвідомчості. Передана в арбітражний орган справа призначається до слухання та розглядається на загальних підставах.

Таким чином, зазначена процедура визначала арбітражний суд як орган по нагляду за правильністю прийнятого третейським судом рішення.

Судова колегія звертає увагу, що на час прийняття оскаржуваного позивачем рішення, зазначений порядок суперечив діючому законодавству, а саме, Арбітражному процесуальному кодексу України в редакції закону №2539-III (2539-14) , яким скасовано функцію перевірки правильності рішення самим судом та перегляду в порядку нагляду рішень арбітражного суду. У цьому разі при перегляду рішень третейського суду повинно застосовувати прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2539-III (2539-14) .

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України №2539-III "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" (2539-14) (пункт 4) рішення у справі, яке не оскаржене голові арбітражного суду, може бути оскаржено до господарського суду апеляційної чи касаційної інстанції у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

За таких обставин, рішення третейського суду від 30 грудня 2003 року підлягало перегляду за правилами, визначеними статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України за умов, що ця справа передана на зберігання компетентному суду.

Відповідно до пункту 15 Положення від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) справа, розглянута третейським судом, у п’ятиденний термін після прийняття рішення здається на зберігання в арбітражний орган союзної чи автономної республіки, краю, області городу, автономної області, автономного округу за місцем розгляду справи з урахуванням встановленої підвідомчості господарських спорів.

Але судова колегія звертає увагу на те, що в порушення зазначених вимог справу за № 364/14-2003 на 35 аркушах - знищено. (а.с. 92)

Таким чином, сторона взагалі позбавлена можливості оскаржити рішення третейського суду Відповідно до Положення від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) та пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2539-III "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" (2539-14) у встановленому законом порядку.

Оскільки право власності на об’єкт нерухомості вирішено на підставі рішення третейського суду, оскаржити яке у процесуальному порядку сторона не має об’єктивної можливості, але право сторони порушено зазначеним рішенням, судова колегія вважає, що позивач правомірно звернувся до господарського суду за захистом порушеного права з заявою у порядку позовного провадження до сторін, що зазначені у рішенні третейського суду.

Доводи апеляційної скарги відносно непідвідомчості розгляду справи у господарському суду не приймаються до уваги у зв’язку з наступним.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Таким чином, суд першої інстанції, вирішив у позовному порядку вимогу про визнання недійсним рішення третейського суду від 30 грудня 2003 року не порушив норми процесуального права, оскільки іншого способу захисту порушеного права на час звернення до суду у сторони не існувало.

Відносно доводів апеляційної скарги, що при прийнятті рішення судом першої інстанції застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню (стаття 51 закону України "Про третейські суди") судова колегія звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції вирішив справу у цієї частині, пославшись на недійсність угоди та застосував статтю 51 Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року № 1701-IV. Зазначений закон набрав чинності з дня його публікування ( пункт 1 Розділу IХ Прикінцевих положень), тобто з 16 червня 2004 року Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, господарський суд не повинен був застосовувати законодавство, яке не має зворотної сили.

Незважаючи на те, що судом першої інстанції застосовано законодавство, яке не підлягає застосуванню, судова колегія звертає увагу на наступне.

Позивач звернувся з позовною заявою про визнання недійсним рішення третейського суду на підставі порушення третейським судом пункту 18 положення від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) , а саме, через невідповідність рішення третейського суду діючому законодавству.

Вирішуючи спір у даному конкретному випадку, судова колегія вважає, що рішення третейського суду прийняте з порушенням діючого законодавства.

Так, у вступній частині рішення відсутні фамілії та посади представників сторін, що є неприпустимим, та таким, що не відповідає діючому на той час законодавству. У відповідності до пункту 12 підпункту б Положення від 30 грудня 1975 року № 121 (v0121400-75) в рішенні третейського суду обов’язково повинно бути вказано найменування учасників спору, фамілії та посади їх представників. Пунктом 9 Положення встановлено, що третейський суд розглядає спори за участю керівників сторін або інших уповноважених ними співробітників об’єднань, організацій та установ, що виступають сторонами у справі.

Крім того, при вирішенні справи по суті, третейський суд не надав правильної правової оцінки правовідносинам сторін, а саме, всупереч діючому на той час законодавству визнав право власності на нерухоме майно внаслідок неправомірних дій особи, яка виступала у якості повіреного і за законом не мала права на майно, придбане від імені довірителя. Третейський суд помилково встановив, що між сторонами існував договір комісії. У подальшому незаконність угод між сторонами у третейській справи підтверджена постановою Київського апеляційного господарського суду (а.с. 16)

За таких обставин рішення третейського суду суперечило статті 386 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законам, а тому вимоги відносно визнання його недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 33 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18 березня 2008 року №01-8/164 (v_164600-08) не можна вважатись скасованим рішення місцевого господарського суду, якщо резолютивна частина постанови апеляційної інстанції повністю відповідає такому рішенню, однак у постанові йдеться про помилкове застосування місцевим господарським судом норм матеріального та, або процесуального права, яке втім, не призвело до прийняття неправильного рішення по суті справи.

Таким чином, судова колегія виключає із мотивувальної частині рішення господарського суду першої інстанції посилку на статтю 51 Закону України "Про третейські суди", але залишає резолютивну частину рішення без змін.

Відносно законності прийнятого рішення про визнання недійсною третейської угоди від 30 грудня 2003 року (а.с. 124), укладеної між відкритим акціонерним товариством "Вугільна компанія "Шахта "Карасноармійська –Західна №1" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барс -2000" до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року судова колегія звертає увагу на наступне.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

З матеріалів справи вбачається, що спірна третейська угода укладена як додаток до договору доручення № 4/30 від 30 квітня 2003 року. Оскільки, зазначений договір постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2010 року у справі № 2/271 (а.с.9) визнано недійсним, автоматично і додаток до цього договору є недійсним.

Доводи відповідача, що оскаржувана третейська угода укладена 30 грудня 2003 року, а у рішенні третейського суду (а.с.25) є посилка про третейську угоду від 20 квітня 2003 року не має правового значення, оскільки підставою для скасування рішення третейського суду є невідповідність його діючому законодавству.

Відносно третейської угоди від 22 вересня 2003 року судова колегія зазначає наступне.

Рішенням господарського суду у цієї частині позов залишено без розгляду, оскільки позивачем не надано оригіналу чи завіреної копії документу, якій містіть зазначену угоду і суд не мав можливості досліджувати зазначений документ.

Відповідно до пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.

Згідно з пунктом 7 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/612 від 23 серпня 1994 року (v_612800-94) із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 господарського процесуального кодексу України" при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 Господарського процесуального кодексу України) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Отже перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2010 року по даній справі на позивача покладено надати суду документальне обґрунтування позовних вимог з урахуванням відзиву відповідача (а.с.100). Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2010 року (а.с.107) на позивача покладено обов’язок надати суду документальне обґрунтування позовних вимог з урахуванням відзивів відповідачів.

Оскільки матеріальним обґрунтуванням позовних вимог є надання документу, або належної його копії, відносно яким можна б зробити висновок про відповідність або суперечливість його діючому законодавству, а за відсутністю оскаржуваного документу суд першої інстанції не мав можливості вирішити питання по суті та обґрунтовано залишив позов без розгляду.