17/014-10/11/21 Про визнання частково недійсним договору про використання об'єктів права інтелектуальної власності - 26.01.2011 Прийняття

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №13/241-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєдокол Істіл" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 250 000,00 грн. штрафу.

03.02.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від Закритого акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Україна" надійшла заява про залучення останнього до участі у справі №13/241-09 у якості третьої особи із самостійними вимогами, пред’явленими до ТОВ "Лєдокол Істіл" та ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним п. 3.9 договору про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт, укладеного між відповідачами 01.09.2008р.

Заява ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" мотивована необхідністю захисту своїх прав та законних інтересів, а також тим, що ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" має самостійні вимоги на предмет спору по вказаній справі. На підставі ст. 26 ГПК України ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" просило господарський суд залучити товариство в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору по справі №13/241-09/17.

Позовна заява обґрунтована тим, що 01.09.2008р. між ТОВ "Лєдокол Істіл" (замовник, відповідач -1) та СПД ОСОБА_2 (виконавець, відповідач - 2) був укладений Договір про використання об'єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт.

Відповідно до п.3.9 названого Договору виконавець зобов'язується напротязі всієї дії даного Договору утримуватись від продажу, надання у майновий найм та/або інших форм уступки права власності та розпорядження всіма та будь-якими майновими авторськими правами на літературні письмові твори белестричного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) та аудіовізуальні твори, що виникли у виконавця протягом дії даного Договору, третім особам без дотримання пріоритетного права замовника на набуття таких прав на умовах, розмір яких не може бути зменшеним для третіх осіб.

За оцінкою позивача наведений пункт Договору обмежує права та законні інтереси СПД ОСОБА_2, в зв'язку з чим він має бути визнаний господарським судом недійсним.

Відповідач-1 - ТОВ "Лєдокол Істіл" проти позовних вимог заперечує, зазначає, що на його думку, Договір про використання об'єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт від 01.09.2008р. б/н, укладений між ТОВ "Лєдокол Істіл" та СПД ОСОБА_2 не порушують права та не зачіпають законних інтересів позивача ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна". Обґрунтовуючи свої заперечення ТОВ "Лєдокол Істіл" зазначило, що наведений пункт 3.9 Договору не позбавляє права СПД ОСОБА_2 щодо володіння, користування та розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної власності, творчої діяльності, а лише встановлює певний порядок реалізації такого права, а саме, визначає пріоритетне право ТОВ "Лєдокол Істіл" на придбання таких прав.

Відповідач 2 – СПД ОСОБА_2 12.05.2010 року подав до господарського суду заяву про визнання позову, в якій зазначив, що вважає доводи позивача законними та обґрунтованими.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2010р. №17/014-10 позовну заяву ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №17/014-10 за позовом ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" до ТОВ "Лєдокол Істіл", СПД ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору.

При цьому, в ухвалі господарського суду Київської області від 05.02.2010р. №17/14-10 зазначено, що поданий ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" не може бути розглянутий спільно із позовом ТОВ "Лєдокол Істіл" у справі №13/241-09/17, оскільки, за даними позовними заявами предмети спору є різними. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" підлягає розгляду у загальному порядку згідно з вимогами ГПК України (1798-12) .

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2010р. позовну заяву ЗАТ "Телерадіокомпанія "Україна" залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.08.2010р. ухвалу господарського суду Київської області від 09.06.2010р. скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

17.11.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, яка полягає у заявлені позивачем вимоги про встановлення нікчемності п. 3.9 договору про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт, укладеного між відповідачами 01.09.2008р.

Судом першої інстанції заяву позивача про зміну предмету позову відхилено в силу її невідповідності вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки розгляд даної справи по суті судом розпочато в судовому засіданні 20.10.2010р.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.11.2010 року у справі № 17/014-10/11/21 у задоволенні позові відмовлено повністю.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач не є стороною Договору б/н від 01.09.2008р. Сама ж по собі наявність укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору про виконання робіт (надання послуг) №091608 не є доказом наявності у позивача інтересу, який підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним Договору від 01.09.2008 року. Оскільки позивачем не доведено факт порушення умовами п. 3.9 Договору від 01.09.2009 року його прав та законних інтересів, вимога позивача про визнання п. 3.9 Договору недійсним є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2010 року у справі № 17/014-10/11/21, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник вважає, що умови викладені в п. 3.9 Договору є недійсними, оскільки є нікчемними, відповідно до положень ст. 215 ЦК України і їх недійсність встановлена законом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 26.01.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2010 року у справі №17/014-10/11/21 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання 26.01.2011 року не з’явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 (v_289800-97) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач 1 та відповідач 2 не скористались своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 26.01.2011 року за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

01.09.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лєдокол Бахматов Груп", правонаступником якого є ТОВ "Лєдокол Істіл"(далі-замовник, відповідач 1) та ФОП ОСОБА_2 (далі-виконавець, відповідач 2) укладено договір про використання об’єктів права інтелектуальної власності, виконання робіт (далі-Договір), умовам якого передбачено, що виконавець зобов’язується на свій ризик за завданням замовника приймати участь у виробництві об’єктів права інтелектуальної власності з наступним переданням замовнику виключних майнових прав на такі об’єкти, а замовник зобов’язується приймати і вчасно здійснювати оплату якісно виконаних робіт і виключних майнових прав на результат таких робіт.

Відповідно до п. 3.9 Договору виконавець зобов’язується протягом всієї дії даного договору утримуватись від продажу, надання у майновий найм та/або інших форм уступки права власності та розпорядження всіма та будь-якими майновими авторськими правами на літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) та аудіовізуальні твори, що виникли у виконавця протягом дії даного договору третім особа без дотримання пріоритетного права замовника на набуття таких прав на умовах, розмір яких не можу бути зменшеним для третіх осіб.

Посилаючись на те, що п. 3.9 Договору за своїм змістом містить обмеження щодо вибору відповідачем 2 кола контрагентів при здійсненні ним своєї господарської діяльності, а 01.10.2009р. між позивачем та відповідачем 2 укладено договір про виконання робіт (надання послуг) №091608, зазначені обмеження можуть вплинути на виконання відповідачем 2 своїх обов’язків перед позивачем, позивач просить суд визнати зазначений пункт Договору недійсним з підстав ст. 215 ЦК України як такий, що порушує законні інтереси останнього.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, визнання правочину недійсним.

Дана норма кореспондується з положень статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пленум Верховного суду України в. п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978р. №3 (v0003700-78) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз’яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Частиною другою статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами визначено ті підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, умовою подання позову до господарського суду повинно бути наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Колегією суддів встановлено, що позивач не є стороною Договору від 01.09.2008 року.

Сама ж по собі наявність укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору про виконання робіт (надання послуг) №091608 не є доказом наявності у позивача інтересу, який підлягає захисту шляхом визнання частково недійсним Договору.

До того ж, при винесенні даного рішення колегією суддів враховано той факт, що договір №091608, який покладено в основу обґрунтування позовних вимог, укладено між позивачем та відповідачем 2 після укладання спірного Договору (01.10.2009р.), що унеможливлює порушення умовами Договору прав та охоронюваних інтересів позивача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки позивачем не доведено факт порушення умовами п. 3.9 Договору його прав та законних інтересів, то вимога позивача про визнання п. 3.9 Договору недійсним є не обґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області у справі № 17/014-10/11/21 від 17.11.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 17.11.2010 року по справі №17/014-10/11/21 залишити без змін.

Матеріали справи № 17/014-10/11/21 повернути до Господарського суду Київської області.

постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.