15/75-15/79 Про визнання права на оренду та про усунення перешкод у користуванні майном - 30.09.2009 Прийняття

- визнання права на користування нежилим приміщенням площею 140,8 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Чернігів, пр. Перемоги, 21, на умовах договору оренди державного майна (нежилого приміщення) №223 від 23.12.1997р. з врахуванням усіх змін, внесених до нього сторонами, станом на 31.12.2007р., на строк до 01.01.2018р.;

- заборону Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернігівській області (відповідачу-1) вчиняти певні дії, а саме проводити конкурси на право укладення договору оренди державного майна – вбудованого приміщення кафе загальною площею 140,8 кв. м. по пр. Перемоги, 21 у м. Чернігові та укладати за його наслідками договори оренди вказаного державного майна, перешкоджати позивачу користуватися орендованим майном.

Відповідачі проти позову заперечували, зазначаючи про те, що спірний договір оренди було продовжено до 31.12.2008р. і позивач у встановленому порядку та строки був повідомлений про необхідність звільнити орендоване приміщення. Окрім того, відповідачі наголошували на тому, що проведення конкурсу відносно оренди спірного нерухомого майна, який не відбувся у зв’язку з відсутністю заяв для участі у ньому, є правомірним. При цьому, відповідач-1 зазначав, що на даний час конкурс на право оренди вищевказаного нерухомого майна не проводиться, у зв’язку з чим, на думку відповідача-1, позовна вимога щодо заборони на майбутнє проводити конкурси відносно оренди даного майна є незаконною.

Чернігівський транспортний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця", Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця", Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області із зустрічним позовом до Закритого акціонерного товариства "Тальсман" про припинення договору оренди, повернення майна та усунення перешкод в користуванні шляхом виселення.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що на лист орендодавця від 07.12.2007р. №НЗЕ-10-1742 про продовження строку дії договору на 364 дні, орендарем (відповідачем за зустрічним позовом) не було надано відповіді, у зв’язку з чим своїм мовчанням орендар погодився на продовження дії договору лише на вказаний в листі строк, що відповідає вимогам ст. 205 Цивільного кодексу України, і свідчить про те, що строк дії договору закінчився 01.01.2009р.

Відповідач (за зустрічним позовом) заперечував проти вимог зустрічного позову, посилаючись на відсутність порушень інтересів держави, а також відсутність у встановлений договором та законом строк будь-яких заяв з боку орендодавця про припинення або зміну умов договору.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.04.2009р. зустрічний позов було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 первісний позов було задоволено частково, визнано право позивача (за первісним позовом) на користування нежилим приміщенням площею 140,8 кв. м., розташоване у м. Чернігові по пр. Перемоги, 21, на умовах договору №223 оренди державного майна (нежилого приміщення) від 23.12.1997р. на строк до 01.01.2018р., а також присуджено до стягнення з відповідачів по 21,25 грн. державного мита та 29,50 грн. витрат на інформаційного-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, Чернігівський транспортний прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просив Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 скасувати в частині задоволення первісного позову, прийнявши нове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційного подання мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2009р. апеляційне подання прокуратури було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2009р.

19.08.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача (за первісним позовом) надійшов відзив на апеляційне подання.

27.08.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача (за первісним позовом) надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи документів.

Представники прокуратури, відповідача-1 (за первісним позовом) та позивача-1 (за зустрічним позовом) у судове засідання 02.09.2009р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2009р., у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 30.09.2009р.

Ухвалою Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2009р., відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору у справі №15/75-15/79 було продовжено на один місяць.

Представник прокуратури, відповідачів (за первісним позовом) та позивача-1 (за зустрічним позовом) у судових засіданнях підтримали доводи, викладені в апеляційному поданні, просили суд подання задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 скасувати в частині задоволення первісного позову, прийнявши нове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Представник позивача (за первісним позовом) у судових засіданнях заперечував проти апеляційного подання, просив суд відмовити в задоволенні подання та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23 грудня 1997 року між Київським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів "Київдержтранс" (далі - Орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Тальсман" (далі – позивач за первісним позовом, Орендар) укладено договір оренди державного майна (нежилого приміщення) №223 (далі – Договір), який в подальшому було погоджено з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області.

У відповідності до умов Договору (п.1.1) Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове користування нежиле приміщення площею 140,8 кв. м., яке знаходиться на балансі відокремленого структурного підрозділу Київдержтранс "Станція Чернігів ЮЗап.", за адресою: м. Чернігів, пр. Жовтневої Революції, 21, для розміщення кафе.

Згідно з п.8.1, п.8.5 Договору останній набуває чинності з 01.01.1998р. та діє до 01.01.2008р. строком на 10 (десять) років. У випадку відсутності заяв однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення терміну його дії, він вважається продовженим на той же термін та на тих самих умовах, що були передбачені діючим договором.

Додатковими угодами до Договору від 30.04.2000р., 01.09.2000р., 28.09.2001р. сторони внесли зміни до нього в частині розміру орендної плати, адреси орендованого приміщення та Орендодавця, яким стало Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця" як правонаступник Державного підприємства по перевезенню вантажів і пасажирів "Київдержтранс", реорганізованого з 01.09.2000р. в "Київську дирекцію залізничних перевезень" (т.с.1, а.с.45-48 ).

Після закінчення строку дії Договору позивач (за первісним позовом) продовжував користуватись орендованим майном та сплачувати орендні платежі (рахунки та платіжні доручення за період з січня 2008р. по квітень 2009р. - т.с.1, а.с.56-83, т.с.2, а.с.47-50).

Обґрунтовуючи вимоги первісного позову, позивач, зокрема, зазначав про те, що після закінчення строку дії Договору, протягом встановленого законодавством проміжку часу від жодної зі сторін не надходило заяв про припинення строку дії Договору, у зв’язку з чим підстави вважати договір припиненим відсутні, як і підстави для проведення конкурсу на право укладання договору оренди на новий строк з новим орендарем.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що Орендодавець надав згоду на продовження строку дії Договору оренди лише на 364 дні (лист від 07.12.2007р. №НЗЕ 10-1742) і після закінчення цього строку Орендар повинен був звільнити орендоване приміщення, оскільки наявність заяви Орендодавця про припинення дії Договору в даному випадку не була потрібна.

Місцевий господарський суд частково задовольнив вимоги первісного позову, виходячи з того, що відповідачі за первісним позовом не довели направлення у встановлений договором та законом строк повідомлення Орендарю про зміну умов Договору або про його припинення. При цьому, суд першої інстанції відзначив, що як на момент звернення з позовом до суду, так і на час розгляду справи в суді, відповідачем-1 за первісним позовом не проводився конкурс відносно оренди нерухомого майна, що орендується позивачем за первісним позовом, а також суду не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачем-1 за первісним позовом дій, які перешкоджають позивачу за первісним позовом користуватися орендованим приміщенням. Відносно вимог первісного позову про заборону відповідачу-1 проводити конкурси на право укладення договору оренди, Господарський суд Чернігівської області зазначив, що даний спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає способу, встановленому в ст. 16 Цивільного кодексу України та в ст. 20 Господарського кодексу України, оскільки він стосується порушення прав та інтересів позивача за первісним позовом, які можуть виникнути в майбутньому.

Відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний Договір оренди не припинив своєї дії у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

В обґрунтування вимог апеляційного подання, прокурор, зокрема, посилався на те, що площа нерухомого майна, переданого в оренду відповідачем-2 за первісним позовом, перевищує встановлену ст. 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" квоту в 200 кв. м. і в даному випадку орендодавцем повинен бути Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, а не Державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця", тому відповідач за зустрічним позовом повинен був переукласти Договір оренди саме з регіональним відділенням Фонду державного майна України.

Апеляційний суд не погоджується з доводами прокурора, викладеними в апеляційному поданні, з огляду на наступне.

Спірне приміщення є комунальним майном, і спір щодо нього повинен вирішуватися відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом (2269-12) та іншими нормативно – правовими актами (ст. ст. 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Договір оренди є одним з видів зобов‘язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов‘язального права та майнового найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов‘язків наймача (Орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є, зокрема, засноване на договорі, строкове, платне користування майном.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У разі, якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду відповідач-2 за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання позивачу за первісним позовом листа №НЗЕ 10-1742 від 07.12.2007р. надано не було.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За відсутності належних та допустимих доказів звернення будь-якої із сторін за Договором про небажання продовжувати його дію, спірний Договір оренди є продовженим, на той самий термін і на тих самих умовах в силу закону.

Посилання в апеляційному поданні на переписку між позивачем за первісним позовом та відповідачем-1 за первісним позовом, як на підтвердження того, що позивач, як Орендар, був повідомлений про припинення дії спірного Договору оренди та необхідність його переукладання не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідач-1 за первісним позовом не є стороною Договору, а лише факт наявності листування не підтверджують надіслання Орендодавцем (відповідачем-2 за первісним позовом) чи Регіональним відділенням Фонду державного майна по Чернігівській області (відповідача-1 за первісним позовом) Орендарю (позивачу за первісним позовом) у встановленому порядку та строки заперечень відносно продовження строку дії Договору оренди або внесення в нього відповідних змін.

Твердження про те, що площа нерухомого майна, переданого у оренду залізницею перевищує встановлену ст. 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" квоту в 200 кв. м. і в даному випадку Орендодавцем повинен виступати саме Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва (лист №113Е-10-1585 від 12.11.2007р.) також не може бути прийнята судом до уваги, оскільки згідно з поясненнями відповідача-2 за первісним позовом (Орендодавця) площа об’єкта оренди за спірним Договором становить лише 140,8 кв. м. і з моменту укладення Договору вона не змінювалась. Однак, навіть у разі перевищення встановленої діючим законодавством квоти приміщення в 200 кв. м., дана обставина не звільняє Орендодавця від обов’язку належним чином та в установлений законом і договором строк повідомити Орендаря про припинення строку дії договору.

Листом від 03.09.2008р. позивач за первісним позовом повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області про те, що у відповідності до діючого законодавства та на підставі п.8.5 Договору оренди строк дії останнього продовжено на 10 років без зміни умов Договору.

Зважаючи на те, що ані до закінчення строку дії спірного Договору оренди, ані протягом місяця після його закінчення Орендодавець не звертався до Орендаря із заявою про припинення або зміну умов Договору оренди, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний Договір оренди вважається продовженим на тих самих умовах і на той же строк.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що ані на момент звернення з позовом до суду, ані на час розгляду справи у суді відповідачем-1 за первісним позовом не проводиться конкурс по оренді нерухомого майна, що орендується позивачем за первісним позовом, а також не вчиняються дії, які б перешкоджали позивачу за первісним позовом користуватися об’єктом оренди.

Також необґрунтованими є вимоги первісного позову про заборону відповідачу-1 проводити конкурси на право укладення договору оренди, оскільки даний спосіб захисту цивільних прав та інтересів не відповідає способу, встановленому в ст. 16 Цивільного кодексу України та в ст. 20 Господарського кодексу України, натомість даний спосіб захисту стосується порушення прав та інтересів позивача за первісним позовом, які можуть виникнути в майбутньому.

За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованим та документально підтвердженим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову, а саме в частині вимог про визнання права позивача за первісним позовом на користування нежитловим приміщенням на умовах Договору оренди №223 від 23.12.1997р. на строк до 01.01.2018р. В іншій частині вимог первісний позов задоволенню не підлягає.

Оскільки в ході судового розгляду було встановлено, що спірний Договір оренди згідно з п.8.5 останнього, ст. 764 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вважається продовженим на той же термін і на тих самих умовах, тобто Договір не припинив свою дії в зв’язку з закінченням строку, на який його було укладено, правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду апеляційного подання Чернігівського транспортного прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про те, що обставини, викладені в апеляційному поданні, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому апеляційне подання задоволенню не підлягає.

Однак, при цьому апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що місцевим господарським судом було невірно розподілено судові витрати за результатами розгляду справи, у зв’язку з чим Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 в цій частині має бути змінено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом були заявлені вимоги до двох відповідачів - Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, однак за результатами розгляду справи суд задовольнив вимоги лише до Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця". Натомість, судові витрати були розподілені місцевим господарським судом солідарно між обома відповідачами за первісним позовом, хоча своє підтвердження знайшли неправильні дії саме відповідача-2 - Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця".

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати повинні бути розподілені між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог наступним чином:

за первісним позовом: на позивача у сумі 101,50 грн. (42,50 грн. – державне мито, 59,00 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу), на відповідача-2 за первісним позовом у сумі 101,50 грн. (42,50 грн. – державне мито, 59,00 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу);

за зустрічним позовом: оскільки позов було подано прокурором, який у встановленому законодавством порядку звільнений від сплати державного мита, а отже судових витрат не поніс, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.

З аналогічних підстав не підлягають відшкодуванню витрати за звернення з апеляційним поданням.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32- 34, 43, 49, 69, 77, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційне подання Чернігівського транспортного прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009р. у справі №15/75-15/79 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Первісний позов задовольнити частково.

Визнати право Закритого акціонерного товариства "Тальсман" 14017, м. Чернігів, пр-т. Перемоги, 21, код ЄДРПОУ 22823357) на користування нежилим приміщенням площею 140,8 кв. м., розташованим у м. Чернігові по пр. Перемоги, 21, на умовах договору №223 оренди державного майна (нежилого приміщення) від 23.12.1997р. на строк до 01.01.2018р.

Стягнути з Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, вул. Лисенка, 6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь Закритого акціонерного товариства "Тальсман" (14017, м. Чернігів, пр-т. Перемоги, 21, код ЄДРПОУ 22823357) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 42,50 грн. (сорок дві гривні 50 копійок) - державного мита; 59,00 грн. (п’ятдесят дев’ять гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.