Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Ейсмонт С.П. – директор,

від відповідача - не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна установа "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 03.11.2010

у справі № 58/6 ( )

за позовом Приватне підприємство "Аудиторська компанія "Престиж"

до Державна установа "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України"

про стягнення 13650,34 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2010 року у справі № 58/6 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11687,71 грн. основного боргу, 676,59 грн. інфляційних нарахувань, 255,82 грн. відсотків річних, 126,20 грн. державного мита, 218,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 10.12.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України".

Ухвалою від 10.12.2010р. розгляд справи було відкладено у зв’язку з неявкою представників сторін відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги (повідомлення про вручення поштового відправлення), колегія вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2007р. між Приватним підприємством "Аудиторська компанія "Престиж" (орендар) та Державною установою "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" (суборендар) укладено договір суборенди, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове володіння та користування приміщення, що розташоване за адресою: 10008, м. Житомир, вул. 1-го Травня, 22, кв. 2, площею 14 кв.м.

За актом здачі-приймання від 08.10.2007р. орендар здав, а суборендар прийняв приміщення, яке є предметом договору суборенди від 08.10.2007р.

У зв’язку з закінченням строку дії договору суборенди від 08.10.2007р. сторонами укладено договір № 2 суборенди від 07.10.2008р. (далі – Договір суборенди).

Відповідно до умов Договору суборенди, орендар передає, а суборендар приймає у тимчасове володіння та користування приміщення, що розташоване за адресою: 10008, м. Житомир, вул. 1-го Травня, 22, кв. 2, площею 14 кв.м, яке було передане орендарем та прийняте суборендарем по договору суборенди від 08.10.2007р. за актом передачі від 08.10.2007р. (п. 1.1, 3.1, 3.2).

Згідно п. 4.1 Договору суборенди строк оренди складає один рік з моменту підписання сторонами цього договору і може бути скорочений за згодою сторін.

Пунктом 4.2 Договору суборенди передбачена автоматична пролонгація договору на один рік за умови, якщо жодна із сторін в термін один місяць до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати.

Доказів на підтвердження наміру розірвати Договір суборенди до 07.10.2009р. сторонами господарському суду не надано, а отже колегія суддів вважає, що строк дії договору був продовжений до 07.10.2010р.

Відповідно до ст. 5.1, 5.3 Договору суборенди суборендар сплачує орендну плату в розмірі 50,00 грн. за 1 кв.м. Орендна плата та відшкодування витрат по утриманню сплачуються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 20 числа кожного місяця, згідно виставленого рахунку-фактури за попередній місяць.

Згідно п. 9.1 Договору суборенди, він може бути розірваний шляхом надсилання однією зі сторін іншій стороні письмового повідомлення про розірвання не пізніше ніж за 10 днів до дати розірвання.

Підставами для звернення до господарського суду з даним позовом є неналежне виконання відповідачем зобов’язання за Договором суборенди в частині сплати орендних платежів, у зв’язку з чим виникла заборгованість за період з березня 2009 року по березень 2010 року в розмірі 11687,71 грн.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 11687,71 грн. за оренду за період з березня 2009 року по березень 2010 року відповідачем господарському суду не надано.

Разом з тим, позивач надіслав відповідачу претензію № 13 від 06.04.2010р. з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 11687,71 грн.

У відповіді на претензію від 07.05.2010р. № 1081, відповідач визнав заборгованість, просив розірвати Договір суборенди від 07.10.2008р. з 01.04.2010р., провести реструктуризацію заборгованості згідно протоколу та виставляти рахунки-фактури згідно протоколу реструктуризації за кожен місяць окремо.

Листом № 17 від 19.05.2010р. позивач повідомив про підписання угоди про розірвання Договору суборенди від 07.10.2008р.

Відповідно до п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Таким чином, Договір № 2 суборенди від 07.10.2008р., на думку колегії суддів, є розірваним з 18.05.2010р. (07.05.2010р. + 10 днів згідно п. 9.1 Договору).

Згідно з частинами 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Частиною 7 зазначеної статті Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 зазначеного Кодексу).

Договір оренди є одним з видів зобов’язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов’язального права та майнового найму.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов’язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач свої зобов’язання щодо сплати орендних платежів не виконав, суму заборгованості не сплатив, доказів на підтвердження зворотного господарському суду не надано.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано актів надання послуг по кожному місяцю в підтвердження факту надання послуг відповідачу є безпідставними, оскільки, ані нормами чинного законодавства, ані умовами укладеного сторонами договору не вимагається складання актів надання послуг з оренди.

Також не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта про безпідставність нарахування орендної плати за січень-березень 2010р. з огляду на припинення діяльності регіонального представництва відповідача та звільнення керівника представництва з посади, оскільки як було установлено судом вище, Договір суборенди був розірваний за згодою сторін з 18.05.2010р.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 11687,71 грн.

Згідно ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно статей 547, 548 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 1030,22 грн.

При цьому, колегія суддів відзначає, що позивачем не наведено норми законодавства, згідно якої ним нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання зі сплати орендної плати у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як і не передбачено таке забезпечення виконання зобов’язання і умовами Договору суборенди.

За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відмову у позові в частині стягнення пені в розмірі 1030,22 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 255,82 грн. та інфляційних в сумі 676,59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не наведено беззаперечних доводів та не надано доказів на їх підтвердження, в обґрунтування вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2010р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд -

Апеляційну скаргу Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2010р. у справі № 58/6 – без змін.

Матеріали справи № 58/6 повернути Господарському суду міста Києва.