11/199 Про забезпечення позову, шляхом заборони обласній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження майновим комплексом дитячого оздоровчого табору - 08.09.2009 Прийняття

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Житомирського обласного виробничо-торгівельного об’єднання місцевої промисловості "Полісся" до Житомирської обласної ради про визнання недійсним рішення 19 сесії 5 скликання Житомирської обласної ради № 774 від 27.03.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2009 № 11/199 клопотання Житомирського обласного виробничо-торгівельного об’єднання місцевої промисловості "Полісся" про забезпечення позову задоволено частково, до вирішення спору по суті та набрання рішенням суду в даній справі законної сили заборонено Житомирській обласній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Орлятко, який розташований в Житомирському районі, с. Левків, вул. Лісова, 53.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд її скасувати та відмовити у задоволенні клопотання Житомирського обласного виробничо-торгівельного об’єднання місцевої промисловості "Полісся" про забезпечення позову повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Апелянт наголошує, що ухвала місцевого господарського суду в частині вжиття заходів до забезпечення позову не містить мотивований висновок про те, яким чином невжиття таких заходів може утруднити та зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідач відзначає, що на момент подання позовної заяви з вимогою про забезпечення позову власником майнового комплексу дитячого оздоровчого табору "Орлятко" була та залишається держава в особі Регіонального відділення ФДМ в Житомирській області, що підтверджується витягом про реєстрацію власності на нерухоме майно від 31.07.2007 року, виданим Комунальним підприємством "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2009 р. апеляційну скаргу Житомирської обласної ради було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2009 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/4 від 01.09.2009 р. "Про зміну складу колегії суддів", в зв’язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 11/199 колегії суддів у складі: Кондратова І.Д. - головуючий суддя, суддів Євграфова Є.П., Попікова О.В.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 03.09.2009 року у відповідності до частини 3 статті 77 господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 08.09.2009 року, про що представники сторін були повідомлені належним чином.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 22.06.2009 р. у справі № 11/199 як таку, що прийнята з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Відповідно до пункту 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду має містити мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство.

Таким чином, в ухвалі про вжиття заходів до забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду про заборону Житомирській обласній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Орлятко, який розташований в Житомирському районі, с. Левків, вул. Лісова, 53 вказаним вимогам не відповідає, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали відсутнє будь-яке обґрунтування застосування заходів до забезпечення позову та не наведено жодних фактів, які б давали суду можливість дійти обґрунтованого висновку, що невжиття заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії розпорядження майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Орлятко", який розташований в Житомирському районі, с. Левків, вул. Лісова, 53 не підлягає задоволенню, а відповідно висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову не ґрунтується на матеріалах справи з огляду на наступне.

Так, за вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтування необхідністю забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (інформаційний лист ВГСУ від 12.12.2006 р. N 01-8/2776 (v2776600-06) , узагальнення Судової палати у господарських справах ВСУ від 01.01.2004 р. судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) у частині регулювання діяльності акціонерних товариств).

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Між тим, всупереч положенням ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, заява позивача про забезпечення позову та висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову не ґрунтується на матеріалах справи, а обраний позивачем та застосований судом першої інстанції захід до забезпечення позову не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи предметом позову у даній справі є визнання недійсним рішення 19 сесії 5 скликання Житомирської обласної ради № 774 від 27.03.2009 року, яким погоджено прийняття з державної власності у спільну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст області дитячого оздоровчого табору "Орлятко". Тобто предмет позову поданій справі не містить вимог щодо визнання права власності на майновий комплекс дитячого оздоровчого табору "Орлятко", який розташований в Житомирському районі, с. Левків, вул. Лісова, 53, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, тощо. В свою чергу заходи забезпечення позову, застосовані судом першої інстанції, щодо заборони вчиняти дії щодо розпорядженням майном жодним чином не можуть вплинути на виконання рішення по даній справі, оскільки навіть, якщо вимоги позивача про визнання недійсним рішення 19 сесії 5 скликання Житомирської обласної ради № 774 від 27.03.2009 року, будуть задоволені, рішення суду з зазначеним предметом спору не потребує вчиненню жодних дій щодо його виконання, оскільки акт, який визнаний судом недійсним, втрачає силу з дня набрання рішенням законної сили.

При цьому колегія суддів відзначає, що забезпечення позову застосовується як гарантія виконання рішення суду про задоволення законних вимог позивача щодо предмету спору. Вжиття заходів забезпечення позову не є засобом захисту будь-яких інтересів та порушених прав позивача, які не стосуються предмету спору.

Отже, висновок суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом заборони Житомирській обласній раді та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження майновим комплексом дитячого оздоровчого табору "Орлятко", який розташований в Житомирському районі, с. Левків, вул. Лісова, 53, оскільки цей захід не знаходиться у зв'язку з предметом позовних вимог, не пов'язаний з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, оскільки застосування визначених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів, можливо лише у разі, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що у даному випадку матеріалами справи не підтверджується. При цьому захід до забезпечення позову, що застосований місцевим господарським судом, не відповідає вимогам, на забезпечення яких він був вжитий.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми процесуального права. В свою чергу оскаржувана ухвала не відповідає нормам процесуального права, не ґрунтується на матеріалах справи, а тому підлягає скасуванню.