11/288 Про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди - 11.01.2011 Прийняття

Не погоджуючись із згаданим рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 22.10.2010 року у справі №11/288 та прийняти нове, яким задовільнити позовні вимоги і стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_5 (далі - відповідач) 131031,16 грн. суми збитків, а також відшкодувати витрати по сплаті державного мита в загальній сумі 1965,75 грн. і по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. В обґрунтування свої вимог відповідач зазначив, що місцевий господарський суд при прийняті рішення невірно застосував норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2010 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 23.12.2010 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 р., на підставі п.1 ч.1 ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 11.01.2011 р.

11.01.2011 р. у судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким задовільнити позовні вимоги, з підстав необґрунтованості та невідповідності рішення чинному законодавству.

В судове засідання представник відповідача та представник третьої особи не з’явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Колегія суддів, порадившись, у з в’язку з тим, що сторони було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання, ухвалила розглядати справу по суті за відсутністю представника відповідача та представника третьої особи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до СПД – фізичної особи ОСОБА_5 про стягнення збитків у розмірі 131031,16 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Апеляційний суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Так, відмовляючи у задоволенні позову повністю, господарський суд м. Києва встановив, 02.12.2006 р. між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В", як орендодавцем, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 - орендарем, укладено договір оренди приміщення № 01/П, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування приміщення підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65, 00 кв.м. для розміщення офісу. 12.01.2007 р. між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В", як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, як орендарем, укладено договір оренди приміщення № 01/П, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування приміщення підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65. 00 кв.м. для розміщення офісу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк дії договору оренди сторонами погоджено в п. 3.1. Договору, а саме 2 роки 11 місяців. Початок обчислення строку договору починається з моменту підписання акту приймання - передачі об'єкта оренди (п. 3.2 Договору). Пунктом 12.2 вказаного Договору сторони погодили, що договір оренди від 02.12.2006 р. втратив силу. Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 01.02.2007 р., третя особа передала, а позивач - прийняв приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1. Отже, договір оренди від 12.01.2007 р. № 01/П був чинний до 30.12.2009 р.

Відповідно до матеріалів справи, дійсність договору оренди від 12.01.2007 р. була предметом розгляду Господарським судом міста Києва у справі за позовом Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про визнання зазначеного договору недійсним. За результатами розгляду такого позову, Господарським судом міста Києва від 27.10.2008 р. у справі № 16/344, залишеним без змін постановою Київського апеляційного

господарського суду від 28.01.2009 р., у задоволенні позову відмовлено.

02.12.2006 р. між позивачем та відповідачем як суборендарем, укладено договір суборенди № 001, за яким орендар зобов'язався передати, а суборендар прийняти у строкове платне володіння нежиле приміщення підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65, 00 кв.м. для розміщення офісу.

Пунктом 1.6. договору суборенди визначено, що орендоване приміщення, що передається в суборенду за цим договором, знаходиться у володінні та користуванні позивача на підставі договору оренди нежилого приміщення № 01/П від 02.12.2006 р., укладеного між власником приміщення - Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7.

Строк суборенди сторонами погоджений в п. 2.2 Договору, а саме 11 місяців з дати приймання - передачі приміщення, за актом, що має бути вчинено до 01.02.2007 р. Відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 01.02.2007 р. позивач передав, а відповідач прийняв приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором суборенди від 02.12.2006 р. № 001, за період з січня по листопад 2008 року. За результатами розгляду вказаного позову Господарським судом міста Києва прийнято рішення від 16.06.2009 р. у справі № 4/474, яким встановлено, що строк дії договору суборенди було продовжено сторонами на 11 місяців, у зв'язку з чим позовні вимоги були задоволені повністю.

29.09.2009 р. постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2009 р. № 4/474 залишено без змін.

Заразом, 01.01.2008 р. між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В" як орендодавцем та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 як орендарем, укладено договір найму нежитлового приміщення № 08, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне володіння нежиле приміщення підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65, 00 кв.м.

Факт дійсності вищезгаданого договору оренди від 01.01.2008 р. був предметом розгляду Господарським судом міста Києва за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 до Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "ОС 39 В" та Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 про визнання вказаного договору недійсним. За результатами розгляду такого позову, Господарським судом міста Києва від 12.10.2009 р. у справі № 51/238, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 р., позовні вимоги задоволені та визнано недійсним договір оренди найму нежитлового приміщення № 01/08 від 01.01.2008 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд м. Києва вірно встановив, що між позивачем та третьою особою був укладений договір оренди приміщення підвалу багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, загальною площею 65,00 кв.м. строком до 30.12.2009 р. В подальшому вказані приміщення були передані позивачем в суборенду відповідачу на підставі договору суборенди до 30.11.2008 р., після закінчення строку договору суборенди орендовані приміщення відповідачем звільнені не були. Як вбачається з письмових пояснень позивача, наявних у матеріалах справи, внаслідок таких дій відповідача позивач не міг користуватись орендованими приміщеннями протягом 01.12.2008 р. - 31.12.2009 р. та не отримав прибуток від подальшої передачі приміщень в суборенду. Отже, на думку позивача, він поніс збитки у формі упущеної вигоди, у розмірі орендної плати, передбаченої договором суборенди від 02.12.2006 р. № 001 за період з 01.12.2008 р. по 31.12.2009 р., а саме у розмірі 131031,16 грн. Відповідно до п. 3.1 договору суборенди орендна плата за місяць виплачується в національній валюті у сумі еквівалентній 20 доларів США за курсом НБУ за квадратний метр, на день виплати.

Київський апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом, що вимоги позивача до відповідача є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодував моральної (немайнової шкоди).

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в її спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, можу відшкодовуватися в натурі (передання речі тої роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Обов'язок відшкодувати збитки є способом захисту цивільних прав та мірою відповідальності.

Колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що оскільки даний спір між сторонами щодо відшкодування збитків виник не у зв'язку з порушенням однією із сторін зобов'язань, що випливають з договору (договір суборенди припинено 30.11.2008 р.), а із зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, то слід керуватись Гл. 82 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, за неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Притягнення до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування заподіяної шкоди можливе за наявності обов'язкових умов, якими є: протиправна поведінка або бездіяльність, наявність прямої дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діянням та заподіянням шкоди та вини.

Господарським судом м. Києва вірно зроблено висновок, що саме на позивача покладено обов'язок доведення факту неправомірної поведінки, невиконання або неналежного виконання зобов'язання відповідачем, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду, що пред'явлення вимоги про відшкодування недодержаних доходів (втраченої вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. Отже, при визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

Згідно з ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані який був обумовлений в договорі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, той факт, що відповідач як суборендар, не належним чином виконав свій обов'язок щодо повернення орендованого приміщення після закінчення строку дії договору суборенди. Отже, господарський суд м. Києва обґрунтовано погодився з позицією позивача стосовного того, що не повернувши приміщення належним чином, відповідач обмежив право позивача на користування орендованим ним приміщенням, але Київський апеляційний господарський суд погоджується з думкою, викладеною судом першої інстанції у рішенні, що посилання позивача на розмір завданих відповідачем збитків є необґрунтованими.

Оскільки, відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як вже було зазначено, договір суборенди, в тому числі і його умова щодо розміру орендної плати, припинено 30.11.2008 р., але в той же час за основу розрахунку упущеної вигоди за період з грудня 2008 р. року по грудень 2009 р. року позивачем взято розмір плати за суборенду, передбачену вищевказаним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено вжиття ним заходів, направлених як на звільнення відповідача із займаних приміщень, так і на одержання доходів шляхом здавання приміщення в суборенду, а також не надано суду жодних доказів про наявність пропозицій від осіб, зацікавлених в суборенді приміщення, яке раніше орендував відповідач, щодо бажання орендувати приміщення в періоді з грудня 2008 р. року по грудень 2009 р.

Крім того, місцевий господарський суд вірно відзначив, що згідно з п. 3.5 договору найму від 01.01.2008 р. позивач має право здавати в суборенду орендовані приміщення лише за наявності письмового дозволу орендодавця (третьої особи). З матеріалів справи вбачається відсутність будь-яких доказів звернення позивача до третьої особи, з метою отримання дозволу на передачу в суборенду орендованих позивачем приміщень протягом грудня 2008 року - грудня 2009 року та, відповідно, отримання такого дозволу від третьої особи.

Враховуючи вищезазначені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт понесення позивачем збитків у формі упущеної вигоди внаслідок не звільнення відповідачем орендованих приміщень не доведено, а також погоджується з відсутністю причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками у розмірі 131031,16 грн., оскільки розмір упущеної вигоди позивачем також не доведено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апелянтом не наведено беззаперечних доводів та не надано доказів на їх підтвердження, в обґрунтування вимог апеляційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2010 р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування, отже рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.