4/168 Про стягнення заборгованості за договором поставки - 01.09.2009 Прийняття

Іноземне підприємство "Торговий дім ЄПК-Запоріжжя"м. Запоріжжя (далі по тексту ІП "ТД ЄПК-Запоріжжя") звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування"м. Маріуполь Донецької області (далі по тексту ВАТ "МЗВМ") про стягнення 14056,06 грн., з яких: 12107,44 грн. - заборгованість, 1682,93 грн. –інфляційні та 265,69 грн. –3% річних.

Рішенням від 23.07.2009р. по справі № 4/168 господарський суд Донецької області позовні вимоги ІП "ТД ЄПК-Запоріжжя"задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 11680 грн., 1623,52 грн. –інфляційних та 233,60 грн. –3% річних, а також судові витрати. В решті позову відмовлено за недоведеністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведений факт поставки 32 шт. підшипників на загальну суму 103680 грн., а одержано за них 92000 грн., тобто на 11680 грн. менше передбаченої у специфікації вартості, а відповідач в свою чергу не виконав свої умови щодо виконання п. 1.1 договору та статей 655, 692 Цивільного кодексу України.

ВАТ "МЗТМ"з прийнятим рішенням не погодилось та подало апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в сумі 164,05 грн. та 3% річних в розмірі 54,72 грн.

Заявник апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Донецької області від 23.07.09р. по справі № 4/168 прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає зміні у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Заявник скарги вказує на те, що господарський суд Донецької області при винесені рішення задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 1623,52 грн. та 3% річних в розмірі 233,60 грн., однак при цьому судом невірно був встановлений період цього нарахування.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції від 23.07.09р. по справі № 4/168 залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга –безпідставними.

В судовому засіданні повноважні представники сторін висловилися на підтримку своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Донецький апеляційний господарський суд, -

Як вбачається з матеріалів справи, 19.06.2008р. між ІП "ТД ЄПК-Запоріжжя"та ВАТ "МЗВМ"був укладений договір без номеру, згідно п. 1.1 якого Постачальник (позивач) зобов’язується поставити, а Покупець (відповідач) прийняти та оплатити Товар в асортименті, кількості згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 7.1 договору оплата проводиться у національній валюті України наступним чином:

- 50% від вартості плануючої до поставки партії Товару перераховується Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5-ти днів після надання Постачальником рахунку на передплату;

- 50% кінцевого розрахунку за поставлений Товар Покупець провадить протягом 20-ти банківських днів з моменту поставки партії Товару та надання рахунку.

Таким чином, в специфікації сторонами письмово узгоджений предмет поставки –підшипники нестандартні в кількості 32 штук, ціна – 3240 грн.(з ПДВ), загальна вартість – 103680 грн., строк поставки – в межах 20 календарних днів з моменту передплати та вартість передоплати – 50% від загальної суми поставки.

Відповідачем позивачу перерахована попередня оплата 30.07.2008р., але не в повному розмірі: замість 51840 грн. перераховано 40000 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 269457 від 30.07.08р.

Не дочекавшись повної суми попередньої оплати, яка встановлена умовами договору, позивачем було поставлено відповідачу підшипникової продукції на загальну суму 104000,58 грн. згідно видаткових накладних № 690 від 06.08.2008р. на суму 103680 грн. та № 1006 від 21.10.2008р. на суму 320,58 грн. і в цей же день був виставлений для оплати рахунок № 764 на повну суму поставки без врахування одержання попередньої оплати.

Відповідач в свою чергу прийняв поставлений товар без будь-яких претензій та зауважень до позивача по кількості та вартості товару та перерахував позивачу за отриману продукцію гроші в сумі 21000 грн. платіжним дорученням № 281671від 24.10.2008р. та 31000 грн. платіжним дорученням № 288627 від 12.01.2009р.

У зв’язку з тим, що в порушення умов договору, відповідач неналежним чином виконав зобов’язання з оплати за поставлену підшипникову продукцію та здійснив розрахунок частково в сумі 91893,14 грн., за останнім утворилась заборгованість в розмірі 12107,44 грн., з вимогою про примусове стягненням якої позивач звернувся до господарського суду Донецької області та яка рішенням від 23.07.09р. по справі № 4/168 задоволена частково.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржуване рішення у повному обсязі.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 23.07.2009р. по справі № 4/168 скасуванню не підлягає з огляду на наступне.

Апеляційним судом встановлено, що цивільні права та обов’язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують означені права та обов’язки, правове регулювання яких здійснюється відповідно до норм статті 712 ЦК України та статей 264- 271 ГК України. Крім того, в силу п. 2 ст. 712 ЦК України до вказаного правочинну також застосовуються норми ЦК України (435-15) , які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України (435-15) ).

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочинну.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на видаткову накладну № 690 від 06.08.2008р. як на факт поставки товару за договором б/н від 19.06.08р.

Так, відповідно до умов поставки товару, що здійснена позивачем 06.08.2008р., умови оплати –передоплата (п. 7.1 договору).

Відповідна оплата товару здійснена відповідачем 30.07.08р., але не в повному розмірі, лише на суму 40000 грн., про що свідчить платіжне доручення № 269457 від 30.07.08р.

Також відповідач перерахував позивачу за отриману продукцію за накладною № 690 від 06.08.2008р. грошові кошти в розмірі 21000 грн. та 31000 грн., про що свідчать платіжне доручення № 281671 від 24.10.2008р. та № 288627 від 12.01.2009р. відповідно.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару, у зв’язку з чим за останнім утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 11680 грн., яка обґрунтовано стягнута судом першої інстанції на користь позивача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог також послався на видаткову накладну № 1006 від 21.10.08р., по якій відповідач одержав у нього підшипники в кількості 3 штук за ціною 89,05 грн. (без ПДВ) на суму 320,58 грн., як на факт поставки товару за договором б/н від 19.06.08р., однак ця накладна свідчить про те, що в дійсності зазначена поставка цієї продукції проведена поза договором, оскільки сторони не змінювали предмет поставки, ціну товару та строки поставки.

Таким чином, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в цій частині позовних вимог, оскільки вони належним чином не доведені.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобов’язань у відносинах суб’єктів господарювання після 1 січня 2004року визначаються приписами статей 534, 549-552 та статті 625 ЦК, статей 229- 234 ГК України та статей Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) .

З огляду на зміст статей 534, 549 та ч. 2 ст. 625 ЦК правовими наслідками порушення грошового зобов’язання, тобто прострочення у виконанні зобов’язання сплатити гроші, є не лише обов’язок боржника повернути суму основного боргу, а й сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту другого ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в сумі 1623,52 грн. та 3% річних в розмірі 265,69 грн. за 8 місяців прострочки, починаючи з дня виставленого позивачем рахунку № 764 від 06.08.08р. та суми боргу, який доведений в розмірі 11680 грн.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що господарським судом невірно був встановлений період, за який позивач мав право вимагати нарахування та стягнення інфляційної суми та 3% річних, судова колегія до уваги не приймає, оскільки відповідно до п. 7.1 договору кінцевий розрахунок за поставлений товар Покупець здійснює протягом 20-ти банківських днів з моменту поставки партії Товару та виставленого рахунку.

Крім того, на виконання умов п. 4.2 договору, позивач разом з товаром надав відповідачеві рахунок про сплату, який вдруге направив на адресу останнього поштою, про що свідчить реєстр листів про відправлення рахунків від 07.08.2008р. з відміткою Укрпошта.

Що стосується інших доводів заявника апеляційної скарги, то вони апеляційним судом також до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

При перевірці рішення апеляційним судом не було встановлено порушення або неправильного застосування норм як матеріального, так і процесуального права, тому рішення господарського суду Донецької області від 23.07.09р. по справі № 4/168 є законним, обґрунтованим і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Маріупольський завод важкого машинобудування"м. Маріуполь Донецької області залишити без задоволення.