Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Від позивача - Мальцев В.Є. ( довір. №1721 від 16.06.09);

Від відповідача - Приступа М.Є. (довір. №1335/0/4-09 від 23.03.08);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

на рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2009

у справі № 15/941 (суддя

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 177776,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2009р. позов задоволено частково. Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву на користь Відкритого акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" 170940,93 грн. боргу, 1709,41 грн. державного мита, 113,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 9024 грн. витрат на проведення судово –економічної експертизи.

Рішення суду першої інстанції грунтується на тому, що на виконання умов договору №61 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву, укладеного між позивачем та відповідачем, позивачем було прийнято на відповідальне зберігання цінності, на що були надіслані кошториси та звіти форми №12, які не підписані відповідачем. Понесені позивачем витрати, як зазначає суд, на зберігання матеріальних цінностей відповідач не відшкодував.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва 19.02.2009р. та прийняти нове яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В апеляційній скарзі відповідач вказує про те, що позивачем не було розраховано заявлені до відшкодування витрати по зберіганню матеріальних цінностей матеріального резерву відповідно до діючих норм.

Скаржник вказує про те, що в первинних документах, наданих позивачем, не вказується та не підтверджується той факт, що витрати понесені ним саме у зв’язку з наданням послуг по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а тому суд при винесенні рішення повинен був обґрунтувати правовий зв’язок, а також всебічно та повно оцінити докази по справі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

24.07.2001р. між Державним підприємством "Запорізький електровозоремонтний завод" (зберігач), правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство "Запорізький електровозоремонтний завод" та Державним агентством з управління державним матеріальним резервом, правонаступником якого є Державний комітет України з державного матеріального резерву, укладено договір №61 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей матеріального резерву на складських площах та ємкостях зберігача.

Відповідно до п. 3.1 договору №61 від 24.07.2001р. агентство зобов’язується відшкодовувати зберігачу витрати на утримання цінностей згідно з кошторисом витрат та оплачувати закладку (поставку) за узгодженими з агентством регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладки.

Згідно з п.4.4 договору №61 від 24.07.2001р. відшкодування витрат на утримання цінностей проводиться один раз на рік, не пізніше 15 грудня поточного року.

Господарським судом міста Києва встановлено, що позивачем прийнято від відповідача на відповідальне зберігання цінності, надіслані відповідачеві кошториси та звіти форми №12.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем не дотримано порядок відшкодування витрат, пов’язаних з зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 12.04.2002р. №532 (532-2002-п) не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

На виконання умов договору №61 від 24.07.2001р. позивач протягом 2004-2006років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 170940,93грн. Позивач щорічно направляв кошториси витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік, а також щоквартально звіти про видатки по зберіганню цінностей, які відповідач підписаними не повернув та не сплатив витрати по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву в розмірі 170940,93 грн.

Відповідно до п.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003р. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення договору були допущені після набрання чинності цим Кодексом (п.10 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) ).

Згідно ч. 3 ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з висновком судово-економічної експертизи №7141 від 18.12.2008р., проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, за результатами дослідження, наданих експерту документів, документально підтверджено факт зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2004-2006 роках.

Витрати, пов’язані зі зберіганням матеріальних цінностей, які включали такі складові як: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, послуги зв’язку, охорона, паливно-мастильні матеріали, малоцінний інвентар, консерванти та лакофарбні матеріали, прання білизни, транспортні витрати, підробка та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи, поточний ремонт складали у 2004 році – 122090,88 грн., у 2005 році – 23893,55 грн., у 2006 році – 24956,5 грн., що разом становить - 170940,93 грн., що підтверджується кошторисами витрат на зберігання, формами №12, довідками, рахунками, зведеними відомостями нарахувань і утримань по працівникам тощо.

У відповідності до п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачається відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, які виконують відповідальне зберігання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року N 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) Державному комітету України з державного матеріального резерву передбачається спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, отриманні як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Згідно п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (532-2002-п) , затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Тобто фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

Виходячи з викладеного, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 170940,93 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам і прийняв законне рішення, яке необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 101- 105 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів, -

1. Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2009р. у справі № 15/941 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 15/941 повернути до Господарського суду міста Києва.