Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Павловського П.П.

суддів Чус О.В. (доповідач), Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання Резниченко С.Ю.

За участю представників сторін:

від відповідача -1: Дидюк О.В., довіреність №б/н від 07.08.09, представник;

від позивача: Шурпінов В.І., довіреність №б\н від 15.08.05, представник;

від позивача: Кохан Г.Л., довіреність №б/н від 26.02.09, представник;

від третьої особи-2: Вороновська О.В., довіреність №б/н від 29.12.08, представник;

Представники відповідача-2 та третьої особи-1 у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу DUGSBERY INC, California USA на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.09р. по справі № 27/74-09(30/118-08(18/510-07(30/308-07))

за позовом Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: DUGSBERY INC, California USA,

відповідача-2: Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ

третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності

та за зустрічним позовом: DUGSBERY INC, California USA

до Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ

про визнання права власності, зобов'язання припинити дії та стягнення 100000грн.

В липні 2007р. Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько католицької церкви м. Дніпропетровська з урахуванням змін до позовних вимог звернулась з позовом до DUGSBERY INC та Дніпропетровської обласної ради про зобов'язання про визнання за релігійною громадою Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська право власності на будівлю Римсько-католицького костелу, який знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська та повернення майна із чужого незаконного володіння скаржника.

Представник скаржника також заявив до господарського суду Дніпропетровської області зустрічний позов до релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська про визнання власності на спірну будівлю, зобов'язання релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації "Дагзбері, Інк" щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91; стягнення з релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська на користь корпорації "Дагзбері, Інк" в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2009р. у справі №27/74-09(30/118-08(18/510-07(30/308-07)) (суддя –Татарчук В.О.) позовні вимоги за первісним позовом задоволені, у задоволенні зустрічного позову –відмовлено.

При винесені оскаржуваного рішення господарський суд виходив з того, що встановив належність спірної будівлі позивачеві, та те що, вимоги заявлені по зустрічному позову щодо стягнення з позивача суми –грошового відшкодування –є не обгрунтованими та безпідставними.

Не погодившись з зазначеним рішенням, DUGSBERY INC, California USA, звернулось в Дніпропетровський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, вважає, його необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та з неповним з"ясуванням обставин, що мають значення по справі.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача-1, третьої соби-2, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається зазначена справа неодноразово розглядалась в судах різних інстанцій.

Релігійна громада римсько-католицької парафії м. Дніпропетровська зареєстрована рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради від 04.03.1992р. за №172 на підставі Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991р. (987-12)

13.04.1997р. вказана громада змінила свою назву на релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, шляхом внесення відповідних змін до статуту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Храм, розташований на проспекті Карла Маркса, 91 м. Дніпропетровська побудовано коштами єдиної в м. Катеринославі релігійної громади –парафії Святого Йосипа, котра відтоді стала його єдиним власником і розпорядником, бо починаючи від створення в 1852 році Тираспольської римсько-католицької єпархії Російської імперії і аж під цю пору на терені м. Катеринослава - Дніпропетровська жодної іншої офіційно зареєстрованої релігійної організації РКУ не існувало і не існує.

З зазначеного вбачається, що оскаржена споруда належить саме до релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську, зазначене обгрунтовується довідкою на підставі архівних документів і відомостей Харківсько-Запорізької діє цезії Римсько-католицької церкви в Україні.

Відповідно до статей 17 і 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" кожна релігійна громада є власником придбаного чи створеного нею рухомого і нерухомого майна та коштів і їх єдиним розпорядником.

Згідно статті 17 Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим –Уряду цієї Республіки.

Пунктом 3 Указу Президента України від 4 березня 1992 року №125 "Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна" (125/92) зазначені державні органи, які зобов'язані протягом 1992 –1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.

Розпорядженням Прем'єр-Міністра України №671-р від 21.10.1996 року будівлю за адресою м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91 передано в комунальну власність Дніпропетровської області.

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.1998 року, між корпорацією "Вілнорд ІНК" та корпорацією "Дагзбері ІНК", укладено договір купівлі –продажу будівлі за адресою м. Дніпропетровьк, пр. Карла Маркса, 91 від 06.08.1998 року, (витяг №14307566 від 19.04.2007 року комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації").

Згідно зазначеного витягу, право власності на будівлю літ. "Г-2"за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровськ зареєстровано за корпорацією скаржником.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним..

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 18 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності, у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

На підставі зазначеного, та згідно ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалі справи вбачається, що спірна споруда має культовий характер, була побудована приблизно у кінці XIX, у зв"язку з чим має статус культурної пам"ятки архитектури (що не заперечується скаржником), а також те що була віддана римсько-католицькому костьолу., а у кінці 40-х р.XX cт. була передана міському комітету у справах фізкультури та спорту.

Обласною консультативною радою з питань охорони культурної спадщини Дніпропетровської облдержадміністрації був складений акт стану збереження щойно виявленої пам’ятки архітектури від 20.09.2007р.

Згідно статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Розпорядженням Президента України від 22.06.1994 року №53/94-рп "Про повернення релігійним організаціям культового майна" (53/94-рп) встановлено, що на виконання статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" місцевим органам державної виконавчої влади забезпечено передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

На підставі зазначеного та приймаючи до уваги роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29.08.1996р. №2 (з відповідними змінами) "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону "Про свободу совісті та релігійні організації" (987-12) відповідно до статті 17 вказаного Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки, під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, римо-католицької церкви тощо, тобто, будівлю римсько-католицького костелу в м. Дніпропетровську по пр. Карла Маркса, 91 слід було передати релігійній громаді як культову споруду.

Як вже зазначалось, спірна будівля, на підставі довідки, наданої Дніпропетровським державним історичним музеєм ім. Д.І. Яворницького від 22.05.1992р. створена в кінці XIX cт. у м. Катеринославі –центра Катеринославського деканату, який належав до Тираспольської Римсько-католицької єпархії Російської Імперії, на кошти єдиної в м. Катеринославі релігійної громади –парафії Святого Йосипа, котра відтоді стала його єдиним власником і розпорядником, бо починаючи від створення в 1852 році Тираспольської римсько-католицької єпархії Російської імперії і аж під цю пору на терені м. Катеринослава - Дніпропетровська жодної іншої офіційно зареєстрованої релігійної організації РКУ не існувало і не існує.

У зв"язку з проведенням родянською владою політики, спрямованою на порушення прав церков і релігійних організацій та їхнє цілковите знищення, в 1948р. релігійна громада римо-католиків м. Катеринослава –м. Дніпропетровська офіційно припинила свою діяльність.

В зв"язку з чим, з годом, у будинку колишнього костелу було розташовано Дніпропетровське зональне управління спортлото.

Тому релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську зареєстрована рішенням Дніпропетровської обласної ради №172 від 04.03.1992 року, є правонаступницею однойменної релігійної громади римо-католиків м. Катеринослава, що свідчить про належність цієї культової споруди саме релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви у м. Дніпропетровську.

Про наведене йдеться і в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. по справі №30/118-08(18/510-07(30/308-07).

До того ж в1998р. Вищим арбітражним судом України було прийнято рішення по справі № 1/50 щодо визнання недійсною ч.2 п.1 розпорядження заступника голови Дніпропетровської обласної ради № 12-р від 26.01.1998р. та договір купівлі-продажу від 11.02.1998р. щодо купівлі –продажу двоповерхової будівлі, розташованої за адресою м. Дніпропетровськ, пр-т К.Маркса, 91, оскільки ані голова, ані сама обласна рада не є суб’єктом права власності на майно щодо продажу якого було прийнято розпорядження та укладено спірний договір купівлі-продажу.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009р. зазначено, що відчуження майна особою, яка фактично не була його власником, є підставою для визнання відповідної угоди недійсною.

Таким чином не стає власником майна особа, яка виступила стороною нікчемного правочину, за яким їй було передане майно, а буде вона незаконним володільцем. Нікчемними правочинами є не тільки ті, що укладені поза волею власника.

Будь-який нікчемний правочин не створює для сторін прав та обов’язків щодо його виконання і свідчить, що сторони були і залишаються в становищі, яке існувало до вчинення такого правочину.

Скаржник стверджує, що є добросовісним набувачем спірної будівлі за договором купвлі –продажу, згідно з рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області по цивільній справі №2-21357/2005 від 17.08.2005р. Згідно з вказаним рішенням визнано корпорацію "Дагзбері Інк" добросовісним набувачем об’єктів нерухомості в тому числі: нежитлової будівлі літ Г-2 площею 654,8кв.м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 91., тому скаржник просить суд в частині зобов'язати релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська припинити дії, які порушують право власності корпорації щодо здійснення свого права на утримання будинку, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 91, а саме те що, релігійна громада блокує спірну будівлю, не допускає до проведення ремонтних робіт, що потягло за собою додаткове руйнування будівлі та збільшило вартість відновлювальних робіт будівлі. З серпня 2007 року по липень 2008 року представники релігійної громади постійно збираються біля будівлі, здійснюють обряди чим заважають позивачу здійснювати право власності щодо свого майна.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації.

Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська вказує на те, що церква відправляє св. Меси щосереди й щонеділі перед костелом протягом однієї-півтори години, а вхід до будівлі є закритим. На проведення молебнів у зазначені дні та години має відповідні дозволи, що не заперечується та не спростовано відповідачем-1.

Колегія суддів не вбачає порушень прав корпорації "Дагзбері Інк" внаслідок проведення молебнів релігійною громадою у відведеному для цього місці.

Також скаржник просить стягнути з Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви в рахунок відшкодування збитків грошові кошти в сумі 100000грн., на підставі договору підряду №19-РС від 22.07.2008 року, укладеного між корпорацією "Дагзбері Інк"та ТОВ "Світязь" на виконання робіт по покрівлі будинку по пр. К.Маркса, 91 для захисту від погодних умов на суму 99997,64грн.

Згідно п.2.6 договору підряду аванс на виконання будівельних робіт та придбання матеріальних ресурсів перераховується замовником у сумі 99997,64грн. у п’ятиденний строк після підписання договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміють майнову шкоду у грошовому виразі, зокрема, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого права (реальні збитки); доходи, які б особа мала реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Як вірно встановив господарський суд, застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

Скаржником не доведено належним чином факту перерахування виконавцю грошової суми на викоання підрядних робіт, до того ж не доведено, що завдані збитки, були спричинені внаслідок дій позивача, а заявлена до стягнення сума, відповідною розміру завданих збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, корпорація "Дагзбері Інк" почала будівельні роботи щодо спірної будівлі без погодженої документації та дозволу ДАБК і внаслідок цих робіт було зруйновано склепіння та дах пам’ятки, що призводить до подальшої руйнації будівлі. Знищення даху призвело до того, що дощем було змито вапняний шар на стінах під яким відкрився настінний розпис. За характером це розпис релігійного змісту, відноситься до кінця ХІХ століття, відповідає первісному призначенню будівлі і представляє культурну цінність.

Колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню клопотання відповідача-1 стосовно витребування від Дніпропетровської обласної державної адміністрації лист вих. № 40 від 12.09.03р., вхід. № Дніпропетровської ОДА № 13061/03 від 02.12.03р., та лист вих. № 48 –4к від 26.04.06р., вхід. № Дніпропетровської ОДА № Г-04289 від 22.05.06р., оскільки дані оригінали документів не впливають на вирішення спору по суті.

Крім того, колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню клопотання про призначення судової експертизи, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону.

На підставі вищезазначеного та те що вимоги, викладені в апеляційній скарзі не підкріплюються належними доказами, колегія суддів приходить висновку, факти встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.09р., є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду –без змін.

Керуючись ст.ст. 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Апеляційну скаргу DUGSBERY INC, California USA - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.09р. по справі № 27/74-09(30/118-08(18/510-07(30/308-07))–залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.