802/653/16-а Про скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - 12.02.2019 Прийняття

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб внаслідок недекларування суми доходів у вигляді додаткового блага.

21 жовтня 2016 року Вінницький окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю з мотивів правомірності податкового повідомлення-рішення.

У травні 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на не з'ясування всіх обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 31 січня 2008 року позивач та Закрите акціонерне товариство "Промінвестбанк" уклали кредитний договір № 06-2.1/76, за умовами якого позивач отримав у кредит грошові кошти в сумі 70 000,00 доларів США, під 10% річних за користування кредитом, з терміном повернення до 30 січня 2028 року.

17 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та Публічне акціонерне товариство "Промінвестбанк" уклали договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого "Промінвестбанк" відступив право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до позивача.

30 травня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" та позивач уклали додатковий договір до кредитного договору №06-2.1/76 від 31 січня 2008 року про припинення зобов'язання передаванням відступного, відповідно до умов якого сума основного боргу становила 51 867,45 дол. США (414 576,53 грн.). Позивач сплатив кредитору суму заборгованості в розмірі 343 699,00 грн. Таким чином, позивачу анульовано залишок боргу за кредитним договором у сумі 70 877,53 грн. (пункт 2.1 додаткового договору).

На виконання вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" листом від 30 травня 2013 року за №2013/05/Б-0-77 повідомило позивача про юридичні наслідки прощеної заборгованості у розмірі 70 877,53 грн., зокрема, про те, що сума боргу, анульованого (прощеного) кредитором, вважається доходом, отриманим платником податку, як додаткове благо, та підлягає оподаткуванню (сплаті), а також про необхідність декларування своїх доходів за підсумками 2013 року.

Податковим органом на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну документальну перевірку діяльності позивача за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 4 листопада 2015 року №2784/1701/НОМЕР_1 та 9 грудня 2015 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0087081701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 14 774,73 грн., у тому числі: 11 819,78 грн. - основний платіж, 2 954,95 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

В пункті 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Посилання позивача на те, ще у зв'язку із ростом курсу долара по відношенню до гривні він зазнав збитків і це спростовує висновок відповідача, що в 2013 році він отримав дохід у вигляді додаткового блага, Суд сприймає критично.

Враховуючи те, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Суд погоджується з думкою судів попередніх інстанцій, що анулювання боргу у розмірі 70 877,53 грн. привело до збереження активів у вказаному розмірі, оскільки в іншому випадку позивач повинен був би сплатити цю суму позичальнику. Анулювання боргу призвело до збереження коштів позивача.

Позивач визнає, що прощений за кредитним договором борг є доходом, отриманим як додаткове благо, на відміну від скасованої банком плати по кредиту (процентів) та зазначає, що відсотки, які нараховані внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального оподаткованого доходу платника податків.

Суд погоджується із вказаною думкою позивача, та зазначає що структура боргу визначена у додатковому договорі від 30 травня 2013 року до кредитного договору № 06-2.1/76 від 31 січня 2008 року. Загальна сума заборгованості складає 414 576,53 грн., з яких 361 339,55 грн. сума кредиту та 53 236,98 грн. сума відсотків за користування кредитом.

Порядок погашення заборгованості встановлено кредитним договором № 06-2.1/76 від 31 січня 2008 року, згідно якого спочатку погашаються проценти, а після повної їх сплати - прострочена заборгованість за кредитом.

Отже, сплативши за додатковим договором 343 699,00 грн., позивач повністю погасив проценти за договором, а заборгованість за кредитом погасив частково. Саме залишок боргу за кредитом у розмірі 70 877,53 грн. анульовано.

Позивач стверджує, що за кредитні кошти придбано квартиру, яка була єдиним житлом позичальника, тому у відповідності із підпунктом 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального оподаткованого доходу списана сума не повинна включатись.

Суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки вказаний пункт внесено у Податковий кодекс (2755-17) Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VIII від 24 грудня 2015 року (909-19) , який набрав чинності 1 січня 2016 року. На дату винесення спірного податкового повідомлення рішення (9 грудня 2015 року) дана норма відсутня у Податковому кодексі України (2755-17) , та не могла бути врахована податковим органом.

Щодо неповного встановлення обставин справи, зокрема, не дослідження судами попередніх інстанцій доказів переходу права вимоги, вартості придбання права вимоги, включення банком до податкового рахунку сум, сплачених позивачем, Суд зазначає, що вказана інформація не є суттєвою для розгляду даної справи, оскільки жодним чином не впливає на вирішення питання, чи є анульований борг додатковим благом для позивача. Отже, не з'ясування вказаних обставин не може бути підставою для повернення справи на новий розгляд.

Суд не погоджується з доводом касаційної скарги щодо того, що в мотивувальній частині має міститься обґрунтування щодо кожного доводу сторін. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", заява No 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року у справі № 802/653/16-а залишити без змін.