7/18-09 Про стягнення вартості поставленого і неоплаченого товару - 16.07.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.04.2009р. у справі №7/18-09 позов товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенське" про стягнення 84047,16грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 38203 грн. 25 коп. боргу, 26742 грн. 28 коп - штрафу, 649 грн. 46 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 91 грн. 18 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинено провадження у частині стягнення штрафу в розмірі 19101,63грн. відповідно до п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Зобов'язано управління Державного казначейства у м.Вінниця Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суми зайво сплаченого державного мита у розмірі 00грн. 03 коп. позивачу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити (а.с.66-71).

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- рішення місцевим господарським судом прийняте без з"ясування всіх обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- висновок суду, що товар, отриманий відповідачем за накладною №02000088 від 13.05.2008р. по договору купівлі-продажу №02000148 від 13.05.2008р. є безпідставним, оскільки ні в накладній, ні в довіреності серії НБМ №236468 від 13.05.2008р. не зазначено, що поставка здійснюється на підставі договору №02000148 від 13.05.2008р.;

- судом при прийнятті рішення не враховано позицію Вищого господарського суду України щодо необхідності зазначення у видатковій накладній та довіреності договору, на підставі якого передається товар, висловлену у постанові від 17.01.2008р. по справі №20/267;

- позивач не звертався до відповідача з вимогою про оплату поставленого товару, відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, отже, підстави для визнання з боку відповідача порушень зобов'язання по оплаті отриманого товару відсутні, а тому й подання позову про захист порушеного права є передчасним.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 15.07.2009р. заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що відповідач не оплатив отриманий товар у визначений договором №02000148 від 13.05.2008р. строк - з 13.05.2008р. по 01.10.2008р. та не виконав свої зобов"язання, передбачені п.п.6.1, 6.2 договору, не надав необхідні документи та не з"явився до позивача для укладення договору застави. Зазначив, що у податковій накладній №000185 від 13.05.2008р., умовою поставки товару визначено саме договір №02000148 від 13.05.2008р. При отриманні податкової накладної відповідач не заперечував проти умови поставки зазначеної в податковій накладній, отже визнав її як договірну, а не позадоговірну, як зазначено в апеляційній скарзі (а.с. 84).

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи припис ст. 101 ГПК України про межі перегляду справи в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 25.05.2009р., не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на останню, перевіривши матеріали справи, повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.05.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Погребищенське" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №02000148 (далі - договір), згідно з п.1.1 якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору насіннєвий матеріал на загальну суму 38203,25 грн. (а.с.8-10).

Згідно п.4.2 договору, покупець здійснює оплату за отриманий товар в строк з 13.05.2008 року до 01.10.2008 року включно.

Відповідно до п.4.3 договору, оплата проводиться згідно рахунку - фактури, виставленого продавцем в адрес покупця, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, поставивши відповідачу товар - насіння соняшника Титанік (екстра) та насіння соняшника Белград (екстра) на загальну суму 38203,25грн., що стверджується накладною №02000088 від 13.05.2008р., довіреністю серії НБМ №236468 від 13.05.2008р., податковою накладною від 13.05.2008р. №000185 (а.с. 11 - 13).

Позивачем був виставлений відповідачу для оплати товару рахунок - фактура №02000148 від 13.05.2008р., однак останній розрахунки за отриманий товар в сумі 38203,25грн. не провів, що стверджується довідками банку, згідно яких за період з 13.05.2008р. по 16.03.2009р. на поточні рахунки ТОВ агрофірми "Сади України" кошти від ТОВ "Погребищенське" не надходили (а.с. 38, 40, 45).

За вказаних обставин справи, ТОВ агрофірма "Сади України" 27.01.2009р. звернулося до господарського суду Вінницької області з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Погребищенське" 38203,25грн. заборгованості, 26742,28грн. штрафу у розмірі 70% від вартості товару, згідно п.7.1 договору та 19101,63грн. штрафу у розмірі 50% від вартості товару, згідно п. 7.5 договору (а.с. 2 - 3).

21.04.2009р. позивач подав до суду заяву про відмову від позовних вимог у частині стягнення з відповідача, у відповідності до п. 7.5 договору, 19101,63грн. штрафу (а.с. 56).

З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відмітити наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати отриманого товару у сумі 38203,25грн.

Згідно зазначених обставин справи та норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача (боржника) на користь позивача 38203,25грн. основного боргу.

Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання, що включає у себе його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У п. 7.1 договору сторони передбачили, що у випадку якщо покупець не проведе оплату в строки вказані в договорі він несе відповідальність у вигляді сплати штрафу в розмірі 70% від вартості товару.

Згідно зазначеного, судом першої інстанції правильно здійснено обрахунок штрафу, що підлягає стягненню з відповідача у відповідності до п.7.1 договору (38203,25грн. х 70%/100% = 26742,28грн.), однак, при цьому не прийнято до уваги та не застосовано положення п.3 ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України.

Так, у відповідності до ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3. ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Колегія суддів вважає, що штраф у розмірі 26742,28 грн. є надмірно великим, а тому вважає за необхідне зменшити його розмір до 10000,00грн.

Судом першої інстанції розглянуто заяву позивача про відмову від стягнення штрафної санкції в розмірі 19101,63 грн., передбаченої п. 7.5 договору, за результатами чого, суд дійшов правильного висновку про її задоволення та, відповідно до п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України, припинив провадження у справі в частині стягнення штрафу у розмірі 19101,63 грн.

Наведене вказує на помилковість доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до вищевикладеного, апеляційна скарга приватного товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенське" задоволенню не підлягає.

У відповідності до п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.04.2009р. у справі №7/18-09 слід змінити в частині стягнення штрафу.

Керуючись п.3 ст. 83, ст.ст. 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 квітня 2009 року у справі №7/18-09 змінити в частині стягнення штрафу.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Погребищенське" (м.Погребище, вул. Богдана Хмельницького,3, Вінницької області, код 32701610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Сади України" (м.Харків, вул. Академіка Проскури,1, код 20212313) 38203грн. 25коп. боргу, 10000грн. 00коп. штрафу, 649грн. 46коп. витрат по сплаті державного мита, 91грн. 18коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.