Колегія суддів у складі:

головуючий-суддя –Пушай В.І., судді - Барбашова С.В., Плужник О.В.

при секретарі - Карпенко Ж.М.

за участю представників:

позивача - Борисовець О.І.

відповідача - не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1182Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.09 року по справі № 21/34-09

за позовом - ТОВ "АТОН-АМД", с. Буймерівка

до - Черкасько-Лозівської сільської ради, с. Черкаська Лозова

про стягнення 183894,24 грн.,-

У лютому 2009 р. позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача 183894,24 грн. заборгованості та судові витрати, посилаючись на те, що позивач на підставі договору поставки № 18 від 11.08.2008 р. та специфікації № 1 до цього договору, передав відповідачеві товар по видатковій накладній № 57 від 27.08.2008 р. на суму 229894,24 грн., а відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару здійснив частково в сумі 46000,0 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2009 р. по справі № 21/34-09 (суддя - Пелипенко Н.М.) позов задоволено та стягнуто з відповідача 183894,24 грн. основного боргу, витрат на державне мито в сумі 183,89 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн.

Рішення мотивоване тим, що відповідач свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати не здійснив, доказів погашення суми боргу не надав.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає, що рішення господарського суду винесено з порушенням норм матеріального права, надав апеляційну скаргу, в який просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, з посиланням на те, що у договір поставки включені послуги та податкові зобов’язання позивача, договір є неукладеним, так як не узгоджені предмет та вартість перевезення. При укладанні договору порушені вимоги Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМУ від 28.03.08 № 274 (274-2008-п) .

Відповідач вважає, що суд безпідставно встановив, що поставка товару здійсненна за накладною № 57 від 27.08.2009 р., оскільки накладна належним чином не оформлена та не містить відомостей про наявність довіреності, якою певна особа з боку відповідача була уповноважена на отримання товаро-матеріальних цінностей. Позивач не надав доказів на підтвердження повноважень особи, яка отримала у нього товар, оскільки довіреність на отримання товару за договором № 18 від 11.08.2008 р. відповідачем взагалі не видавалась, що є порушенням Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99 (z0293-96) та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 12.06.96 р. за № 293/1318 (z0293-96) .

Позивач з обставинами, викладеними у апеляційній скарзі не погоджується, надав відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що посилання апелянта на те, що сторони не досягли згоди з усіх суттєвих умов поставки (зокрема відносно предмету та ціни товару) спростовуються п.п. 1.1 та 2.1 договору, який підписаний сторонами, про що свідчить наявність відповідних підписів та печаток. Сторони визначились стосовно вказаних умов, ніяких належних доказів наявності розбіжностей або спору, що виник між сторонами з цього приводу, апелянт не надав. Згідно ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно ст. 189 ГК України ціна є формою грошового визначення вартості продукції. Якщо апелянт посилається на Правила Інкотермс, то згідно з ними відповідно до умов СПТ покупець зобов'язаний сплатити ціну, передбачену в договорі купівлі-продажу. Іншої ціни, ніж та, яка вказана в п. 2.1, договір поставки не містить. Згідно ст. 7 Закону "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Позивач також не погоджується з посиланням апелянта на Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою КМУ від 28.03.08 № 274 (274-2008-п) , оскільки відповідно до п. 8 ч. І ст. 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України. Про це зазначив Конституційний суд України в рішенні від 09.10.2008 р. у справі № 1-41/2008 і визнав цю постанову неконституційною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач також зазначив, що товар був прийнятий безпосередньо керівником сільської ради, а не іншою особою, тобто це підтверджує ту обставину, що відповідач продукцію отримав. Згідно п. 14 ст. 42 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільський голова представляє раду, її виконавчий комітет у відносинах з підприємствами, установами, організаціями, доказів, які б це спростували, апелянт не надав.

До початку засідання судової колегії від представника відповідача Ярової Л.І. надійшла телеграма із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою та неможливістю прибуття в судове засідання і надання документів в обґрунтування заявленої апеляційної скарги.

Судова колегія розглянувши клопотання представника відповідача і враховуючи на те, що відповідач, як юридична особа мав змогу направити в засідання для надання пояснень щодо заявленої скарги іншого представника (керівника, або заступника керівника), а також те, що будь-яких додаткових пояснень (доказів), що не були розглянуті судом першої інстанції відповідач не направив, враховуючи строк розгляду встановлений ст. 102 ГПК України, вважає, що клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Крім того, до матеріалів справи надано довіреність відповідача, котрою уповноважено представляти його інтереси в суді іншу фізичну особу, а саме Перепелицю Н.І.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування або зміни рішення є невиконання або невірне застосування вимог передбачених зазначеною статтею. Жодних обставин та доказів які є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду відповідач не зазначив та не надав.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №18 від 11.08.2008р. та специфікація №1 до цього договору. Згідно з вимогами договору позивач передав відповідачеві товар по видатковій накладній № 57 від 27.08.2008 р. на суму 229 894, 24грн., відповідач товар прийняв, але зобов'язання щодо оплати товару відповідач здійснив частково в сумі 46000,00 грн., згідно прибуткових касових ордерів № 51 від 03.10.2008 р. на суму 16 000,00 грн.; № 52 від 08.10.2008 р. на суму 10000,00 грн.; № 53 від 10.10.2008 р. на суму 10000,00 грн.; № 58 від 30.10.2008 р. на суму 10000,00 грн., заборгованість складає 183894,24 грн.

Позивачем була пред’явлена вимога від 03.11.2008 р. в порядку, передбаченому ч.2 ст. 530 ЦК України, оскільки поставка товару здійснена без отримання 100% попередньої оплати відповідно до п. 4.1 договору.

Відповідно п. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначається моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок в семиденний термін від дня пред`явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як обґрунтовано зазначає позивач у своєму відзиві на скаргу, посилання апелянта на те, що сторони не досягли згоди з усіх суттєвих умов договору (зокрема відносно предмету та ціни товару) спростовуються п.п. 1.1 та 2.1 договору, який підписаний сторонами, про що свідчить наявність відповідних підписів та печаток, а також узгодженою специфікацію з переліком наданих послуг. Сторони визначились стосовно вказаних умов, ніяких належних доказів наявності розбіжностей або спору, що виник між сторонами з цього приводу, апелянт не надав. Крім того, частковою оплатою боргу відповідач підтвердив погодження з укладеним договором.

Згідно ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно ст. 189 ГК України, ціна є формою грошового визначення вартості продукції.

Апелянт посилається на Правила Інкотермс, однак згідно з ними відповідно до умов СПТ покупець зобов'язаний сплатити ціну, передбачену в договорі купівлі-продажу. Іншої ціни, ніж та, яка вказана в п. 2.1, договір поставки не містить. Згідно ст. 7 Закону "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Посилання апелянта на Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою КМУ від 28.03.08 № 274 (274-2008-п) безпідставне, оскільки відповідно до п. 8 ч.1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України. Про це зазначив Конституційний суд України в рішенні від 09.10.2008 у справі № 1-41/2008 і визнав цю постанову неконституційною.

Також, безпідставні посилання апелянта на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих довіреностей, оскільки згідно з положенням ст.ст. 712 ЦК України, 265 ГК України (436-15) покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідач прийняв товар та надані послуги, як цього вимагає Закон, про що свідчить підпис голови сільради, скріплений печаткою сільради у відповідній накладній. Відсутність у покупця довіреності не звільняє його від обов'язку, визначеного законом, враховуючи те, що товар отримала особа, уповноважена підписувати довіреність.

Враховуючи, що відповідач не надав суду доказів погашення суми боргу, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 183894,24 грн. основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

З огляду на вищевказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду Харківської області відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача, з яких вони оскаржують ся не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 92 Конституції України, ст. 7 Закону "Про ціни і ціноутворення"; ст.ст. 265, 509, 526, 625, 712 Цивільного кодексу України; ст.ст. 189, 190, 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 49; 99; 101; п.1 ст. 103; ст.ст. 104- 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

Рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2009 року по справі №21/34-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.