5002-4/3654.1-2010 Про стягнення заборгованості по оплаті лізингових платежів - 07.12.2010 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоглазова І.К.) від 12 жовтня 2010 року у справі № 5002-4/3654.1-2010

за позовом закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" (вул. І. Дубового, 14, місто Київ, 02100)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 97100)

про стягнення 63229,52 грн.

17 серпня 2009 року закрите акціонерне товариство "Єврофінанс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 110791,56 грн. (а.с. 2-9, т. 1).

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо строків оплати лізингових платежів за договорами фінансового лізингу № LА08000047 від 25 лютого 2008 року та № LА08000048 від 25 лютого 2008 року, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 110791,56 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року у справі № 2-15/4492-2009 частково задоволено позов закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 110791,56 грн. (а.с. 109-116, т. 1).

З фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" стягнуто 66105,56грн. - основного боргу, 782,04грн. - річних, 2242,72грн. - інфляційних витрат, 1296,96грн. - пені.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 січня 2010 року у справі № 2-15/4492-2009 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року залишено без змін (а.с. 132-141, т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року у справі № 2-15/4492-2009 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 січня 2010 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року у даній справі скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду (а.с. 169-173, т. 1).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2010 року справу прийнято до провадження з привласненням їй № 5002-4/3654.1-2010 (ас 175-176, т. 1).

11 жовтня 2010 року від закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" надійшло клопотання про зменшення позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 63229,52 грн., з яких 59077,46 грн. –основна сума заборгованості, 724,84 грн. –3% річних, 2130,26 грн. –інфляційні витрати та 1296,96 грн. –пеня (а.с. 22-25, т. 2).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 жовтня 2010 року у справі № 5002-4/3654.1-2010 задоволено позов закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 63229,52 грн. (а.с.32-35,т.2).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 43-47, т. 2).

Апеляційна скарга (з урахуванням уточнення від 30 листопада 2010 року) мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги суд не врахував, що предметом договорів фінансового лізингу є транспортні засоби й те, що договори укладені з фізичною особою-підприємцем, а тому підлягають нотаріальному посвідченню, у зв’язку з чим суд дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Розпорядженням від 30 листопада 2010 року, з метою дотримання графіку розгляду справ, суддю Гоголя Ю.М. замінено на суддю Голика В.С.

У судове засідання, призначене на 07 грудня 2010 року, закрите акціонерне товариство "Єврофінанс" явку уповноваженого представника не забезпечило, про час та місце судового засідання повідомлено своєчасно та належним чином. Також, у вказаному судовому засідання представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством "Єврофінанс"(далі –Лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі –Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № LА08000047 з додатками №№ 1-5 та договір фінансового лізингу № LА08000048 з додатками №№ 1-5 (а.с. 16-27, 37-48, т. 1).

Пунктом 1.1 вказаних договорів лізингу встановлено, що Лізингодавець зобов’язується придбати та передати у володіння та користування Лізмнгоодержувачу предмет лізингу – ТЗ, а Лізингоодержувач зобов’язується прийняти відповідний ТЗ та використовувати його у відповідності до умов ДФЛ.

Предметом лізингу за договором № LА08000047 є транспортний засіб Іvаn А07А1-60, реєстраційний № НОМЕР_1. Лізинговий період (місяці) 60. Вартість предмету лізингу 188 112,35 грн.

Предметом лізингу за договором № LА08000048 є транспортний засіб Іvаn А07А1-60, реєстраційний № НОМЕР_2. Лізинговий період (місяці) - 60. Вартість предмету лізингу 188 112,35 грн.

17 березня 2008 року між сторонами підписані додаткові угоди № 1 до договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048, якими змінено вартість предмета лізингу, а саме, було змінено та встановлено суму у розмірі 190 500,00 грн. (а.с. 27, 48, т. 1).

Пунктом 3.1 договорів лізингу встановлено, що всі платежі згідно цих договорів мають бути нараховані та сплачені в українській гривні із врахуванням умов вказаних у договорі.

Відповідно до пункту 8.2 додатку № 2 до договорів Лізингоодержувач зобов'язався сплачувати Лізингодавцю лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу протягом 5 днів з дати виставлення відповідних рахунків Лізингодавцем, але не пізніше 7-ого числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок Лізингодавця, зазначений в договорі фінансового лізингу та виставленому рахунку-фактурі.

Додатками № 4 до договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048 встановлені щомісячні лізингові платежі, які з врахуванням додаткової угоди від 17 березня 2008 року складають 1003,63 доларів США (а.с. 24, 45, т. 1).

На виконання умов договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048 Лізингодавець передав, а Лізингоотримувач одержав предмету лізингу на підставі актів прийому-передачі від 02 квітня 2008 року (а.с. 28, 49, т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з січня 2009 року припинив оплату лізингових платежів, передбачених договорами фінансового лізингу.

17 квітня 2009 року відповідач повернув транспортні засоби, що були предметами договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048, про що були складені відповідні акти. Згідно п. 4 актів сторони визначили, що лізинг транспортних засобів з моменту підписання цих актів припиняється (а.с. 29, 50, т. 1).

30 квітня 2009 року позивач листами № 04/09-098 та № 04/09-099 від 30 квітня 2009 року, на виконання вимог пункту 10.2 додатку № 2 до договорів лізингу, повідомив відповідача про розірвання в односторонньому порядку договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048 з 17 квітня 2009 року (а.с. 30, 51, т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума несплачених лізингових платежів за договорами лізингу № LА08000047 та № LА08000048, згідно уточненого розрахунку позивача становить 29538,73 грн. Всього сума боргу з лізингових платежів за обома договорами складає 59 077,46 грн.

Однак, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 добровільно вказану суму не сплатив, що стало підставою для звернення закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" до господарського суду Автономної Республіки Крим з даним позовом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статі 174 Господарського кодексу України (436-15) господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 8.2 додатку № 2 до договорів лізингу № LА08000047 та № LА08000048 відповідач зобов'язаний був сплачувати позивачу лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні норми містяться у статті 526 Цивільного кодексу України.

Таким чином, несплата лізингових платежів є порушенням умов договорів фінансового лізингу № LА08000047 та № LА08000048 з боку відповідача, а тому заборгованість з лізингових платежів за вказаними договором № LА08000047 за період з 01 січня 2009 року по 17 квітня 2009 року у сумі 29268,42 грн. та за договором № LА08000048 за період за цей же період у сумі 29268,42 грн., а всього 59 077.46 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Позивач заявив також вимоги про стягнення з відповідача 1296,96 грн. пені за прострочення платежу, 3 % річних у сумі 724,84 грн. та інфляційні витрат у сумі 2130,26 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.9 додатку № 2 до договорів фінансового лізингу №LА08000047 та № LА08000048 встановлено, що у разі прострочення сплати платежів за договором, Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату за кожен день прострочення платежу.

Сума пені за договором фінансового лізингу № LА08000047 за період з 08 лютого 2009 року по 17 квітня 2009 року становить 648.48грн., за договором №А08000048 за період за цей же період становить 648,48 грн. Усього сума пені за вказаними договорами становить суму у розмірі 1296,96 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1296,96 грн. також підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, виконаним на підставі діючого законодавства та з врахуванням приписів постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року, сума річних за період з 08 лютого 2009 року по 14 квітня 2009 року за договором фінансового лізингу № LА08000047 складає 362,42 грн. та за договором фінансового лізингу №LА08000048 за цей же період складає 362,42 грн., загальна сума річних за прострочення платежу за вказаними договорами за період з 08 лютого 2009 року по 14 квітня 2009 року становить 724,84 гри. Розмір інфляційних втрат за вказаними договорами фінансового лізингу за період з 08 лютого 2009 року по 14 квітня 2009 року становить 2130,26 грн., які також підлягають стягненню з відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що предметом договорів фінансового лізингу є транспортні засоби й те, що договори укладені з фізичною особою-підприємцем, а тому підлягають нотаріальному посвідченню, у зв’язку з чим суд дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, не ґрунтуються на законодавстві. На підтвердження своїх доводів апелянтом було надано копії постанов Вищого господарського суду України по іншим спорам.

Стосовно цих доводів слід зазначити наступне, що відповідно до частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, постанови Вищого господарського суду України від 18 травня 2010 року у справі № 2-15/4492-2009, в якій суд касаційної інстанції вказав, що посилання відповідача в касаційній скарзі на нікчемність договорів лізингу е безпідставними, оскільки дані договори нотаріально не посвідчені, колегією суддів Вищого господарського суду України не приймаються до уваги, у зв"язку з невірним тлумаченням скаржником пункту 2 статті 799 Цивільного кодексу України, яка передбачає що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Стороною договорів фінансового лізингу № LА 08000047 і № LА 08000048 від 25 лютого 2008 року є фізична особа-підприємець. Крім того, чинне законодавство не мітить обов'язкової вимоги, щодо нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу.

Стосовно наданих копій постанов Вищого господарського суду України по іншим справам слід зазначити, що оскільки нормами чинного процесуального законодавства встановлено, що вказівки є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду той же справи, а тому вказівки по іншим справам не можуть бути прийняти до уваги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, оскаржене рішення господарського суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.