12/100 Про визнання наказу-дублікату таким, що не підлягає виконанню, та про скаргу на дії державного виконавця - 10.06.2009 Прийняття

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 25.02.2000 р. № 12/100 позовні вимоги задоволено повністю, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Радянському районі м. Києва в п'ятиденний термін з дня отримання рішення надати до Державного казначейства Радянського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості ТОВ "ТОП-Сервіс-Трейдінг" за серпень у сумі 1.844.468.00 грн. та за вересень 1999 р. у сумі 1.731.262,00 грн. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

На виконання рішення видано наказ від 25.02.2000 р.

На виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 15.09.2004 р. № 12/100 видано дублікат наказу у справі № 12/100 від 15.09.2004 р., замінено боржника у справі № 12/100 (ДПІ у Радянському районі м. Києва) правонаступником - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва 12.03.2009 р. звернулася до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання наказу-дублікату №12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100 відмовлено у задоволенні заяви (вих. № 822/9/10-311 від 10.03.2009 р.) Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання наказу-дублікату № 12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва 05.02.2008 р. також звернулась до Господарського суду м. Києва зі скаргою на дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві (вимогу державного виконавця від 29.01.2008 р. № 82/362/1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100 скаргу (вих. № 478/9/10-313 від 01.02.2008 р.) Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на дії державного виконавця відхилено.

Не погоджуючись з усіма двома ухвалами Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва звернулась до Київського апеляційного господарського суду з двома апеляційними скаргами, в яких просила вищевказані ухвали місцевого суду скасувати та задовольнити зв’ялені нею до суду першої станції скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 822/9/10-311 від 10.03.2009 р. про визнання дублікату наказу № 12/100 від 15.09.2004 р. таким, що не підлягає виконанню) був призначений на 26.05.2009 р., про що усі учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2009 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 478/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця) розгляд апеляційної скарги призначено на 10.06.2009 р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2009 р. Новікова М.М. у зв’язку із закінченням повноважень судді Євсікова О.О. та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Шипка В.В., суддів: Борисенко І.В. (доповідач), Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009 р. об’єднано в одне провадження для сумісного розгляду апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 822/9/10-311 від 10.03.2009 р. про визнання дублікату наказу № 12/100 від 15.09.2004 р. таким, що не підлягає виконанню) та апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 478/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця).

Розгляд апеляційних скарг призначено на 10.06.2009 р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. Новікова М.М. у зв’язку із зайнятістю судді Зубець Л.П. у розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків передано для здійснення апеляційного провадження у даній справі колегії у складі головуючого судді Євсікова О.О. (доповідач)., суддів Борисенко І.В., Шипка В.В.

Вимоги та доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для розгляді даних скарг, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва у судовому засіданні 10.06.2009 р. підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити з викладених у скаргах підстав.

Позивач у судовому засіданні 10.06.2009 р. заперечував проти доводів Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, викладених в апеляційних скаргах, просив суд відмовити в їх задоволенні та залишити без змін оскаржувані ухвали суду як такі, що прийняті з повним та всебічним з’ясуванням обставин, котрі мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 822/9/10-311 від 10.03.2009 р. про визнання дублікату наказу № 12/100 від 15.09.2004 р. таким, що не підлягає виконанню) колегія суддів відзначає наступне.

Заявник – Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва – звернувся до суду із заявою про визнання наказу-дублікату № 12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню, в порядку адміністративного судочинства, посилаючись на те, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) розпочато в період після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а також на абз. 1 та 5 п. 6, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , а також ст. 259 КАС України.

Абзацом 1 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) встановлено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . Адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту (абз. 5 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) ).

Місцевий суд, розглянувши заяву в частині обґрунтування звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, вірно визнав вищезазначені посилання безпідставними та необґрунтованими з наступних мотивів.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України (2747-15) покладено обов'язок розгляду адміністративних справ на господарські суди у першій інстанції до початку діяльності окружних адміністративних судів. На момент подання заяви Окружний адміністративний суд м. Києва розпочав свою діяльність, а отже Господарський суд міста Києва розглядає лише ті адміністративні справи, провадження у яких було порушено до набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) або після, але до початку діяльності Окружного адміністративного суду м. Києва, з яких не було прийняте судове рішення по суті.

Судове рішення у справі було прийняте Арбітражним судом міста Києва у 2000 році. Таким чином, судове рішення по суті спору було прийняте в порядку арбітражного (господарського) судочинства ще до набуття чинності Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) . За таких обставин посилання Заявника на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) є безпідставним, а тому суд відхиляє його.

Згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29-32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року, позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимогу правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 (1501-06) року або Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) 1991 року.

Отже, вищезазначене положення КАС України (2747-15) встановлює, що за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) господарським судом у першій інстанції розглядаються подані і не розглянуті по суті спори, що виникають із адміністративних правовідносин, заяви, скарги, позовні заяви, заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, тобто процесуальні документи, які є підставою для розгляду справи по суті. За таких обставин процесуальні документи, подані вже після вирішення справи по суті, розглядаються за правилами того судочинства, за правилами якого розглядалася справа по суті.

Заявник вірно вказав на те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження у справі. Оскільки справа Господарського суду міста Києва № 4/578 була розглянута по суті за правилами арбітражного (господарського) судочинства, то й заява про визнання наказу-дублікату № 12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню, повинна подаватися в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Стаття 259 Кодексу адміністративного судочинства України регулює питання оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Згідно із цією статтею суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неприбуття у судове засідання стягувача і боржника, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також витребувати виконавчий лист. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути оскаржено в загальному порядку.

Оскільки справа № 12/100 була розглянута за правилами господарського судочинства, то відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України на виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 25.02.2000 р. у справі № 12/100 був виданий наказ. В той же час ст. 259 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовані питання з приводу виконавчого листа, виданого за результатами розгляду по суті адміністративної справи. Господарським судом міста Києва у справі № 12/100 не видавалося та не могло бути видано виконавчого листа, а тому у Господарського суду міста Києва відсутні правові підстави розглядати заяву про визнання наказу-дублікату № 12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду м. Києва таким, що не підлягає виконанню, в порядку, встановленому ст. 259 КАС України.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що заява про визнання наказу-дублікату № 12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду м. Києва таким, що не підлягає виконанню, не підлягає задоволенню, оскільки вона подана до Господарського суду міста Києва з порушеннями правил звернення до суду для розгляду відповідних заяв.

Скаржник посилається на те, що стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р. Оскільки право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, відповідно стягувач не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. У зв'язку з викладеним скаржник вважає Постанову такою, що вимагає від скаржника вчинити дії у спосіб не передбачений законом.

Щодо зазначеного обґрунтування скаржника суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі Акта № 56/1510 від 30.11.2006 р. анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість Позивача у справі, а 08.12.2006 р. його було виключено з реєстру платників податку на додану вартість.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка і який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

На момент направлення ДВС Постанови Позивач вже не був платником податку на додану вартість, а тому, вважає Скаржник, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОП-Сервіс-Трейдінг" не має права отримати з Державного бюджету України відшкодування з податку на додану вартість.

Суд вважає зазначені посилання безпідставними та необґрунтованими з наступних мотивів.

По-перше, на момент прийняття Арбітражним судом міста Києва рішення у справі у 2000 році Позивач був платником податку на додану вартість, а отже будь-яких перешкод з виконання рішення не існувало. Разом з тим Скаржник не виконує судове рішення протягом майже 10 років. При цьому матеріали справи свідчать, що судом не приймалося рішення про відстрочення чи розстрочення виконання рішення. За час невиконання скаржником рішення Арбітражного суду міста Києва від 08.12.1999 р. у справі правовий статус Позивача як платника податку на додану вартість змінився, проте ця обставина, яка настала вже після набрання законної сили зазначеним рішенням, не може бути підставою для невиконання судового рішення і тим більше підставою для скасування Постанови.

Крім того на час прийняття зазначеного вище рішення стаття 9 Закону України "Про податок на додану вартість" не містила п. 9.8, а складалася лише з 6 пунктів. При цьому редакція статті 9 цього Закону не містила будь-яких обмежень, в тому числі на яке посилається скаржник.

Обмеження щодо права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування були встановлені Законом України "Про внесення мін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" № 2505 (2505-15) , який набрав чинності 31.03.2005 р., тобто вже через 5 років після набуття законної сили судовим рішенням у даній справі.

Статтею 58 Конституції України, норми якої мають вищу юридичну силу, встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, в силу зазначеного припису норми, встановлені після прийняття судом рішення у встановленому чинним законодавством України порядку та на підставі чинного на момент судового розгляду справи законодавства України, не можуть бути підставою для невиконання судового рішення. Така позиція суду ґрунтується на положеннях ст. 124 Конституції України, якою закріплено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Крім того, чинним законодавством передбачена відповідальність за невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

Отже, посилання скаржника на п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" в обґрунтування своєї скарги на дії державного виконавця (на постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.03.2008 р. № 215/1), суперечить чинному законодавству України, а тому суд його відхиляє.

Крім того Заявник обґрунтовує заяву тим, що на початок 2002 року на облікових картках Позивача як платника податку на додану вартість обліковувалася переплата у розмірі 6.254.741,41 грн., однак Позивачу було донараховано податок на додану вартість рішенням 746/26-17 від 22.05.2002 р. на загальну суму 3.934.763,00 грн. та податковим повідомленням-рішенням № 0000732601 від 22.05.2002 р. на суму 3.717.922,00 грн., а отже переплата, що обліковувалась у ТОВ "ТОП-Сервіс-Трейдінг", зменшувалась на суму донарахувань з податку на додану вартість, в результаті чого у підприємства обліковується недоїмка у розмірі 122.496,59 грн. На підтвердження своїх доводів Заявник надав суду облікові картки стягувана по податку на додану вартість за 2002 та 2009 роки.

Однак зазначені картки не містять відомостей щодо обліку податку на додану вартість за серпень, вересень 1999 р., а тому зазначені облікові картки не можуть підтверджувати відсутності правових підстав повернення бюджетної заборгованості ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за рішенням Арбітражного суду міста Києва від 25.02.2000 р. Крім того суд зазначає, що судове рішення не може виконуватися шляхом зарахування. Враховуючи вищезазначене, суд відхиляє зазначені доводи Заявника, як безпідставні.

Скаржник також зазначає, що державним виконавцем при винесені оскаржуваної Постанови було порушено право на добровільне виконання рішення суду. Суд відхиляє зазначене посилання як обґрунтування скасування Постанови з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 30 Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону. У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.

З огляду на зазначене суд вважає, що одержання Скаржником несвоєчасно постанови не є підставою для її скасування, оскільки він не був позбавлений права звернутися до ДВС із заявою про відновлення строку виконання Постанови. Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив, що Скаржник не вчинив жодних дій, передбачених ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", для повідомлення ДВС про несвоєчасне одержання Постанови та відновлення строку добровільного виконання рішення Арбітражного суду м. Києва від 25.02.2000 р. у справі № 12/100.

Скаржник також зазначає, що Постановою ДВС вимагається вчинити дії по виконанню рішення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.

Так, Скаржник вказує, що Постановою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості. Проте такого органу як Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує.

Суд вважає зазначені посилання необґрунтованими, оскільки резолютивна частина Постанови державного виконавця повністю відтворює зміст наказу Господарського суду міста Києва від 15.09.2004 р., який поданий стягувачем для примусового виконання. Жодних інших вимог до боржника резолютивна частина постанови державного виконавця не містить.

Відповідно до ст. 89 Господарського процесуального кодексу України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Згідно із ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Відповідні положення містяться й у ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд відзначає таке. Скаржнику, в силу його компетенції і повноважень як державного органу, відомо про те, що Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує, оскільки його було реорганізовано в управління Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва. Проте скаржник не звертався до Господарського суду міста Києва із заявою про роз'яснення рішення або про зміну способу та порядку виконання рішення Арбітражного суду міста Києва від 31.03.2009 р. у справі № 12/100.

Скаржник також обґрунтовує свою скаргу тим, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачено такий спосіб виконання рішення; порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), передбачено Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , згідно з яким податковий орган надає органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно із п. 7.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Порядок відшкодування податку на додану вартість затверджений спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72. Відповідно до п. 4.1 зазначеного порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів (форма наведена в додатку 2) або за рішенням суду. В той же час Порядком у п.п. 1.1 - 1.3 встановлено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку на додану вартість з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) ; термін відшкодування - визначений відповідно до чинного законодавства період, протягом якого з Державного бюджету України у відповідності до рішення платника перераховується належна йому сума податку на додану вартість; бюджетна заборгованість з податку на додану вартість - суми, не відшкодовані платнику протягом визначених законодавством термінів відшкодування.

З огляду на зазначене, доводи Скаржника про те, що надання висновку про повернення бюджетної заборгованості не передбачено чинним законодавством України не відповідають дійсності, оскільки поняття "бюджетна заборгованість" лише вказує на правовий статус сум відшкодування податку на додану вартість, які не було податковим органом відшкодовано із Державного бюджету України у встановлені чинним законодавством терміни. Враховуючи зазначене, суд відхиляє зазначені посилання Скаржника.

В той же час чинне законодавство України не надає державному виконавцю права здійснювати примусове виконання судового рішення в іншій спосіб, ніж встановлено відповідним рішення.

Водночас суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі (606-14) , спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом (606-14) , іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону (606-14) та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону (606-14) підлягають примусовому виконанню. Положення податкового законодавства України не регулюють примусове виконання рішень, а тому Скаржник безпідставно обґрунтовує свою скаргу на Постанову, як дію державного виконавця, положеннями Законів України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Що стосується посилання скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", то суд вважає за необхідне зазначити наступне. Зазначений Закон був прийнятий Верховною Радою України 21.12.2000 р., чинності набрав 01.04.2001 р., а отже не може визначати, обмежувати чи скасовувати право Позивача на отримання присудженого судовим рішенням.

Згідно із пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Рішенням Арбітражного суду міста Києва від 25.02.2000 р. було встановлено, що Позивач вчинив всі необхідні дії для отримання бюджетного відшкодування, а тому саме бездіяльність скаржника була підставою для звернення Позивача до суду для одержання бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставним посилання скаржника на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а тому відхиляє його.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні заяви про визнання наказу-дублікату №12/100 від 15.09.2004 р. Господарського суду міста Києва таким, що не підлягає виконанню.

По апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.01.2009 р. у справі № 12/100 (про відмову у задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 478/9/10-313 від 01.02.2008 р. на дії державного виконавця) колегія суддів відзначає наступне.

Заявник в своїй скарзі просить суд скасувати вимогу державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві від 29.01.2008 р. № 82/362/1, посилаючись на те, що процедура оскарження постанови державного виконавця від 04.09.2007 р. №362/1 про відкриття виконавчого провадження на день пред’явлення вимоги не закінчилась, отже виконати дії, передбачені у Вимозі, на стадії оскарження постанови державного виконавця № 362/1 є неприпустимим. Крім тог, у вимозі державний виконавець вимагає від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва вчинити певні дії по виконанню рішення у спосіб не передбачений законодавством, оскільки право на бюджетне відшкодування мають лише платники податку на додану вартість, проте, стягувач виключений з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р., відповідно не має права отримати з Державного бюджету відшкодування з податку на додану вартість. Такого органу як Державне казначейство Шевченківського району міста Києва на даний час не існує, жодним нормативно-правовим актом не передбачено надання податковим органом висновку про повернення бюджетної заборгованості, тобто не передбачений такий спосіб виконання рішення, вимога не встановлює за серпень якого саме року має бути повернута сума у розмірі 1.844.468.00 грн.

Як свідчать матеріали справи, 04.09.2007 р. державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві винесена постанова №362/1 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва №12/100 виданого 15.09.2004 р. про зобов'язання ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості ТОВ "ТОП-Сервіс-Трейдінг" за серпень у сумі 1.844.468,00 грн. та за вересень 1999 р. у сумі 1.731.262,00 грн. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення, що вступив в законну силу (набрав чинності) 15.09.2004 р.

Державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві 29.01.2008 р. повторно направив ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Вимогу № 82/362-1, в якій вимагав від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомити ДВС у строк до 31.01.2008 р. про виконання наказу Господарського суду міста Києва №12/100 від 15.09.2004 р. у відповідності до резолютивної частини рішення, а саме: надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості ТОВ "Топ-Сервіс-Трейдінг" за серпень на суму 1.844.468,00 грн. та за вересень 1999 у сумі 1.731.262,00 грн. і нарахувати на суму бюджетної заборгованості проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Судом встановлено, що Вимога була направлена в межах виконавчого провадження, відкритого Постановою про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2007 р. № 362/1.

Скаржник оскаржив дії державного виконавця, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. скаргу було відхилено; постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. апеляційну скаргу ДШ у Шевченківському районі м. Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. у справі №12/100 було залишено без задоволення; після винесення Вимоги, а саме: 08.02.2008 р. Скаржник звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.11.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2008 р. у справі № 12/100. На думку Скаржника, оскільки він звернувся із зазначеною касаційною скаргою до Вищого господарського суду України державний виконавець в силу п. 5 ст. 35 Закону України мав зупинити виконавче провадження.

Статтею 35 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження може бути зупинено, зокрема, у разі прийняття скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Отже, положення ст. 35 Закону не встановлює обов'язковим наслідком оскарження дій державного виконавця зупинення провадження, отже посилання Скаржника на зазначену норму в обґрунтування скарги є безпідставним.

Разом з тим матеріали справи свідчать, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва була подана скаржником 08.02.2008 р. та прийнята ухвалою Вищого господарського суду України від 06.03.2008 р. Таким чином Вимога була направлена ДВС Скаржнику після прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом від 15.01.2008 р. та до подання скаржником касаційної скарги і винесення ухвали Вищого господарського суду України від 06.03.2008 р.

Отже, станом на 29.01.2008 р. були відсутні обставини, що можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження в порядку п. 5 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що посилання на п. 5 ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження" в обґрунтування скарги є безпідставними.

Боржник також посилається на те, що оскаржуваною Вимогою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було зобов'язано надати до Державного казначейства Шевченківського району м. Києва висновок про повернення бюджетної заборгованості за серпень невизначеного року та за вересень 1999 року. Боржник також вказує на те, що такого органу як Державне казначейство Шевченківського району м. Києва не існує.

Суд вважає зазначені посилання (в т. ч. і про виключення позивача з реєстру платників ПДВ 08.12.2006 р.) не обґрунтованими з вище викладених підстав.

Колегія суддів також відзначає, що чинним законодавством передбачена відповідальність за невиконання судового рішення, що набрало законної сили.

При цьому в межах розгляду скарги на дії органу Державної виконавчої служби щодо виконання рішення господарського суду (в порядку ст. 121-2 ГПК України) господарський суд не може переглядати по суті чинне судове рішення, яке виконується Державною виконавчою службою, відповідно суд не вправі перевіряти таке рішення на відповідність законодавству чинному на момент його виконання (на час прийняття рішення у справі № 12/100 стаття 9 Закону України "Про податок на додану вартість" не містила п. 9.8 та будь-яких обмежень щодо права нарахування податкового кредиту і отримання бюджетного відшкодування).

Враховуючи вищевикладене, місцевий суд прийшов до вірного до висновку про необґрунтованість поданої скарги на дії державного виконавця та обґрунтовано відхилив її.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується а всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційних скаргах, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для розгляду скарг на дії ДВС з урахуванням заявлених вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані дві ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 12/100 від 31.03.2009 р. прийняті з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для розгляд скарг на дії органу ДВС, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційні скарги відповідача, з викладених у них підстав, задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (про відмову у задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва № 822/9/10-311 від 10.03.2009 про визнання дублікату наказу № 12/100 від 15.09.2004 таким, що не підлягає виконанню) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 у справі № 12/100 – без змін.