7/74 Про відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства - 06.12.2010 Прийняття

рішенням господарського суду Львівської області від 02.06.2010 року по справі №7/74 позов Державної екологічної інспекції в Львівській області задоволено, стягнено з Наквашанської сільської ради на користь держави в особі Державної екологічної інспекції в Львівській області збитки в сумі 42040 грн. 67 коп., які зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та спеціального фонду місцевого бюджету.

При прийнятті рішення суд взяв до уваги положення Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , ч.1,2 ст. 13 Конституції України, ст. 148, 151 ГК України, ст. 324 ЦК України, Водного кодексу (213/95-ВР) , постанови Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994 року "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" (827-94-п) , Порядок встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету та його справляння, затв. постановою Кабміну від 29.01.1999 року №115 (115-99-п) та порушення встановлені у акті перевірки №10 від 29.01.2010 року, складеному позивачем, прийшовши до висновку про правомірність позовних вимог про стягнення –42040,67 грн. збитків, завданих незаконним видобуванням прісних підземних вод.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Наквашанська сільська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 02.06.2010 року по справі №7/74, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом помилково визнано відповідача, який є органом місцевого самоврядування, суб’єктом зобов’язаним відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема в частині спеціального водокористування. Поряд з цим, на думку апелянта, посилковим є висновок суду першої інстанції про те, що перебування на балансі відповідача артсвердловин є ознакою фактичного здійснення ним спеціального водокористування. Поряд з цим, скаржник зазначає про неправомірний розрахунок збитків, здійснений позивачем.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання не з’явився. Від відповідача до суду надійшло електронне повідомлення, в якому міститься клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, прийшла до висновку, що таке задоволенню не підлягає, оскільки явка представників сторін не визнавалась обов’язковою та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність доводів апелянта. Зокрема, зазначав про обґрунтованість позовних вимог та правомірність стягнення з Наквашанської сільської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Згідно із ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"встановлено, що забезпечення реалізації екологічної політики України, контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища належить до повноважень екологічних інспекцій, в зв'язку з чим органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є державна екологічна інспекція у Львівській області.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію в Львівській області, затвердженого наказом Мінприроди від. 19.02.2007р. №55 Державна екологічна інспекція в Львівській області є спеціальним підрозділом Мінприроди, який підзвітний та підконтрольний в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції.

Пунктом "Б" ч.1 ст. 20, ч.2 ст. 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належить державний контроль за використанням і охороною підземних вод.

Державною екологічною інспекцією у Львівській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Наквашанської сільської ради, за наслідками якої 29.01.2010 року складено акт перевірки №10, яким встановлено, що вода використовується для забезпечення питних потреб населення. На балансі Наквашанської сільської ради наявні 3 артезіанські свердловини, які передані на баланс останній СВК ім..І.Франка. Облік кількості забраної води із підземних водозборів не ведеться, журнали обліку відсутні, статзвітність згідно форми 2-ТП не здається, що є порушенням ст. 44 Водного кодексу України. Забір підземних прісних вод Наквашанською сільською радою проводиться без дозволу на спецводокористування, що є порушенням прав державної власності на води, та є порушенням ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України. Поряд з цим, у акті зазначено, що у відповідності до представлених розрахунків за геологорозвідувальні роботи за період відсутності дозволу на спецводокористування (з 29.01.2007р. по 29.01.2010р.) буде проведено нарахування збитків, завданих державі внаслідок самовільного водокористування). Вказаний акт підписано зі сторони позивача та відповідача.

Позивачем направлялась на адресу відповідача претензія (вих.№03-298 від 13.02.2010 року) про добровільне відшкодування завданих державі збитків на суму 42040,67 грн., проте така залишена без відповіді та задоволення.

Частиною 2 ст. 2 Водного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що водні відносини в Україні регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , цим Кодексом (213/95-ВР) , іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 42 Водного кодексу України, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства; водокористувачі можуть бути первинними і вторинними; первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води; вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Крім того, згідно ч.1 ст. 149 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу (436-15) та інших законів.

У ст. 48 Водного кодексу України визначено режим спеціального водокористування, зокрема спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також, для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002 року (321-2002-п) затверджено "Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування", у п.5 якого зазначено, що у дозволі на спецводокористування в тому числі зазначаються умови спеціального водокористування.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 155 Водного кодексу України, право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач здійснював спецводокористування - видобуток підземних прісних вод та повинен був здійснювати спеціальне водокористування на підставі та у відповідності з дозволом на спецводокористування. Проте, забір підземних прісних вод Наквашанською сільською радою проводилось без дозволу на спецводокористування.

Судом відзначено, що обсяги незаконно видобутих відповідачем прісних підземних вод підтверджуються наступними наявними у справі доказами: даними акту перевірки; розрахунками збору за виконані геологорозвідувальні роботи за 2007р.-січень 2010р., які подавались до органів державної податкової служби.

Згідно п.7 ч.1 ст. 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов’язані здійснювати облік забору та використання вод, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 25 Водного кодексу України, державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою; форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань статистики за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства та за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Пунктом 1 "Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1999р. N115 (115-99-п) (далі –Порядок) передбачено, що збір за геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів.

Таким чином, правомірним є посилання господарського суду на те, що складаючи та подаючи розрахунки збору за геологорозвідувальні роботи протягом 2007р.-січня 2010р. Наквашаська сільська рада визнавала себе надрокористувачем в частині видобутку підземних прісних вод.

Поряд з цим, судом відзначено, що розрахунок проведено відповідно до "Методики розрахунку збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.1995р. №37 (z0162-95) та відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. №389 (z0767-09) .

Частиною 1 ст. 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1, п."З"ч.2, ч.4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України цивільну відповідальність; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Поряд з цим, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача на те, що ним здійснювалось спецводокористування правомірно, на підставі дозволу на спецводокористування, виданого СВК ім.І.Франка, з огляду на положення п.9 ст. 44, ч.ч.1, 4 ст. 49 Водного кодексу України, а також Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердж. постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. N321 (321-2002-п) , яким передбачено, що у дозволі зазначається найменування та реквізити водокористувача - юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові, адреса водокористувача - фізичної особи); дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів. Судом відзначено, що відповідачем не представлено дозволу на спецводокористування виданого саме йому, а представлений останнім дозвіл на спецводокористування №Укр-645/Льв, виданий СВК ім.І.Франка та не встановлює прав для здійснення спецводокористування для відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача - 42040,67 грн. збитків, які, враховуючи Закон України "Про державний бюджет України на 2010 рік" (2154-17) слід зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та спеціального фонду місцевого бюджету.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення, а доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.