10/019-10 Про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту - 17.11.2010 Прийняття

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" до Приватного орендного сільськогосподарського підприємства "Одісей" про стягнення з останнього 1376610,53грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту № 07-36/10БЦ від 24.12.2007 р. та Угоди № 10-01/10 від 02.03.2009 р. про внесення змін до договору, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за отриманий товар у сумі 675760,53 грн. та 138075,05 грн. процентів за користування товарним кредитом.

В зв’язку з наявністю заборгованості позивачем нараховані 337880,26грн. збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язань, 107859,37 грн. за неправомірне користування коштами та 117035,32 грн. пені.

29.07.2010 р. представником позивача надано суду заяву б/н від 28.07.2010 р. про уточнення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 819985,22 грн. заборгованості, 277132,53 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 121312,88 грн. відсотків за неправомірне користування грошовими коштами, 124783,77 грн. пені, 33396,13 грн. збитків.

Матеріали справи містять відзив б/н від 05.08.2010 р. на заяву про уточнення позовних вимог, яким останній визнає позов в частині стягнення 578616,16 грн. заборгованості за отриманий товар та 59470,64 грн. пені; в іншій частині позову відповідач просить суд відмовити.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.09.2010 р. у справі № 10/019-10 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з приватного орендного сільськогосподарського підприємства "Одісей" на користь публічного акціонерного товариства "Компанія "Райз" 819985,22 грн. заборгованості, 83818,22 грн. пені, 121312,88 грн. 20 % річних за неправомірне користування коштами, 33396,13 збитків, а також судові витрати: 10585,12 грн. державного мита та 181,47 коп. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2010 р. у справі №10/019-10, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог частково.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Київської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позов в частині стягнення з відповідача 20% річних за неправомірне користування коштами в сумі 121312,88грн., тому що вже нараховані % за користування товарний кредитом та нарахована пеня за прострочення сплати цих платежів.

Крім цього, скаржник зазначає, що позивачем не було доведено збитки в порядку ст. 22 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2010 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 20.10.2010 року було оголошено перерву до 21.10.2010 року, в судовому засіданні 21.10.2010 року було оголошено перерву до 17.11.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/1 від 17.11.2010 року у зв’язку з виробничою необхідністю – зайнятістю судді Чорної Л.В. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі №10/019-10 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2010 року у справі №10/019-10 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог частково.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2010 року у справі №10/019-10.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

24.12.2007 р. між закритим акціонерним товариством компанією "Райз"(згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 215254 та Довідки АБ № 238627 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, змінено назву на публічне акціонерне товариство "Компанія "Райз") (позивач, постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір № 07-36/10БЦ поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту, відповідно до умов якого постачальник зобов’язується передати у власність покупця сільськогосподарську техніку, найменування, кількість, ціна, асортимент, номенклатура та строк передачі якої визначений додатком до договору, на умовах відстрочення кінцевого розрахунку на визначений договором строк та під проценти, а покупець зобов’язується прийняти товар, сплатити його ціну та проценти за користування товарним кредитом (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Умовами розділу 2 договору передбачено, що ціна договору становить ціну товару та суму нарахованих процентів за користування товарним кредитом, яка вказана у Додатку № 1 до договору. Сторони домовились встановити ціну договору в гривнях, а також визначають її еквівалент в іноземній валюті - USD або EUR.

Покупець сплачує вартість товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника або за письмовою згодою постачальника шляхом передачі векселів, які постачальник погоджується прийняти в якості розрахунків за товар. Проценти за користування товарним кредитом сплачуються грошовими коштами або за погодженням сторін в іншій формі.

Пунктом 2.3 договору визначені строки оплати товару в наступному порядку:

- в строк до 24.12.2007 р. - шляхом внесення передплати в розмірі 25 %, що становить 230000,00 грн.;

- в строк до 01.09.2008 р. - шляхом внесення другого платежу в розмірі 45 %, що становить 414000,00 грн.;

- в строк до 15.11.2008 р. - шляхом внесення третього платежу в розмірі 30 %, що становить 276016,00 грн.

Пунктом 2.5 договору передбачена сплата процентів за користування товарним кредитом, які нараховуються та сплачуються покупцем помісячно до 5-го числа місяця наступного за розрахунковим та визначається за формулою:

S % = {(A1/A2-1) х Sч + (C х K) х S }

S % - сума, що підлягає сплаті, як проценти за користування товарним кредитом, грн.;

S - сума відстроченого платежу, грн.;

Sч - сума чергового відстроченого платежу, грн.;

A1 - офіційний курс грн., до еквіваленту на момент нарахування процентів;

A2 - офіційний курс грн., до еквіваленту на момент укладення договору (вказується в Додатку № 1);

С - величина процентів, яку покупець сплачує за один день користування кредитом, % (зафіксована в п. 3.4 договору);

К - кількість днів користування товарним кредитом.

Проценти за користування товарним кредитом сплачуються покупцем, починаючи з дати отримання товару, якщо інше не визначено Додатком до договору, закінчуючи днем повного розрахунку за товар (п. 2.7 договору).

Пунктом 3.4 договору сторонами погоджений розмір процентів за користування товарним кредитом за один день (показник С) - 0,0296 % в EUR.

Між сторонами підписані Додатки №№ 1, 2 до договору, якими сторони узгодили товар, що передається, його ціну у гривні з еквівалентом в EUR, а саме:

- зернозбиральний комбайн JD-9640 WTS у кількості 1 шт., загальною вартістю, включаючи ПДВ - 766248,00 грн., за офіційним курсом гривні до Євро - 7,26, загальною вартістю, включаючи ПДВ - 105544,00 Євро;

- зернову жатку 625/7,6 м., у кількості 1 шт., загальною вартістю, включаючи ПДВ - 138144,00 грн., за офіційним курсом гривні до Євро - 7,26, загальною вартістю, включаючи ПДВ - 19028,00 Євро;

- транспортний візок Брукс, у кількості 1 шт., загальною вартістю, включаючи ПДВ - 15624,00 грн., за офіційним курсом гривні до Євро - 7,26, загальною вартістю, включаючи ПДВ –2152,00 Євро.

На виконання умов Договору № 07-36/БЦ від 24.12.2007 р. позивачем передано, згідно з накладною ВН/010/1611 від 25.12.2007 р. та актом приймання-передачі товар, а саме: зернозбиральний комбайн JD-9640 WTS у кількості 1 шт., зернова жатка 625/7,6 м., у кількості 1 шт., транспортний візок Брукс, у кількості 1 шт., всього на загальну суму 920016,00 грн.

Для отримання товару відповідачем видана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯОВ № 045816 від 24.12.2007 р. на ім’я Руденко Віктора Петровича. Найменування та кількість товару, вказані у накладній, тотожні з найменуванням та кількістю, вказаній у довіреності. Отже, позивачем в повному обсязі виконано умови договору шляхом поставки відповідачу, згідно з видатковими накладними, товару вартістю 920016,00 грн.

Відповідачем частково здійснено оплату вартості отриманого товару, залишок вартості товару відповідачем позивачу не сплачений.

02.03.2009 р. між сторонами підписана Угода про внесення змін до Договору № 08-36/10БЦ від 24.12.2007 р., якою сторони підтвердили, що станом на момент укладення зазначеної угоди загальна сума боргу становить 501638,98 грн., що еквівалентно 69096,28 EUR, з яких 486820,21 грн. (67055,13 EUR) борг за товар та 14818,77 грн. (2041,15 EUR) відсотків за користування товарним кредитом.

Згідно з п. 2 зазначеної угоди сторони дійшли згоди змінити розмір відсотків за користування товарним кредитом з розрахунку 24 % річних на залишкову суму боргу, починаючи з 01.03.2009 р.

Також, сторони погодили зміну термінів розрахунків та визначили оплату відстрочених платежів за наступним графіком:

По оплаті товару:

- 01.04.2009 р. - 17274,07 EUR;

- 01.05.2009 р. - 17274,07 EUR;

- 01.06.2009 р. - 17274,07 EUR;

- 01.07.2009 р. - 17274,07 EUR.

По оплаті відсотків за користування товарним кредитом:

- 01.04.2009 р. - нараховану суму відсотків, згідно з п. 2 даної угоди;

- 01.05.2009 р. - нараховану суму відсотків, згідно з п. 2 даної угоди;

- 01.06.2009 р. - нараховану суму відсотків, згідно з п. 2 даної угоди;

- 01.07.2009 р. - нараховану суму відсотків, згідно з п. 2 даної угоди.

Пунктом 4 зазначеної угоди передбачено, що грошові зобов’язання покупця протягом строку дії договору існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов’язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній у додатку до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни договору (її неоплаченої частини). Сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання договору. В цьому разі застосовується курс, який існував на день підписання договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов Договору № 07-36/10БЦ від 24.12.2007 р. та Угоди про внесення змін до нього, відповідачем не сплачено позивачу у повному обсязі вартість отриманого товару у сумі 819985,22 грн., що станом на 28.07.2010р. еквівалентно 79699,20 Євро.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 819985,22 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 277132,53 грн. відсотків за користування товарним кредитом, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 277132,53 грн. відсотків за користування товарним кредитом, які останній нараховує від заборгованості по умовам Угоди про внесення змін, включаючи при розрахунку основну заборгованість та відсотки за користування товарним кредитом.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що чинним законодавством не передбачено нараховування суми відсотків на відсотки, а тому зазначена вимога відповідача не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару та сплаті процентів за користування товарним кредитом, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 83818,22 грн., яка розрахована з додержанням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України за період з 01.11.2009 р. по 01.05.2010 р.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 121312,88 грн. процентів за користування коштами в розмірі 20 % річних від простроченої суми, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті ціни товару та/чи сплаті процентів, покупець сплачує на користь постачальника проценти за користування коштами в розмірі 20 процентів річних з простроченої суми.

Оскільки, при укладені договору сторонами досягнуто згоди щодо відповідальності сторін за неналежне виконання грошового зобов’язання у вигляді сплати процентів за встановленою процентною ставкою - 20 % річних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлена позивачем вимога є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у сумі 121312,88 грн. за розрахунком позивача, доданим до заяви про уточнення розміру позовних вимог, який є арифметично вірним.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 33396,13 грн. збитків, завданих неналежним виконанням грошового зобов’язання, відповідно до п. 7.3 Договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту № 07-36/10БЦ від 24.12.2007 р, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 220 Господарського кодексу України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням.

Частиною п’ятою ст. 225 Господарського кодексу України встановлено, що сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Згідно з п. 7.3 договору, покупець відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків постачальника у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконаного зобов'язання та строків порушення, в наступних розмірах: 1) при порушенні зобов'язання на строк до 30 календарних днів - 10 (десять) процентів від суми порушеного зобов'язання; 2) при порушенні зобов'язання на строк від 30 до 90 календарних днів - 30 (тридцять) процентів від суми порушеного зобов'язання; 3) при порушенні зобов'язання на строк 90 та більше календарних днів - 50 (п'ятдесят) процентів від суми порушеного зобов'язання. При нарахуванні суми збитків сторони використовують суму порушеного зобов'язання, що існувала на день відповідного розрахунку. Збитки відшкодовуються понад неустойку.

Оскільки, при укладені договору сторони погодили відповідальність сторін за невиконання грошового зобов’язання у вигляді відшкодування збитків при порушенні зобов'язання на строк 90 та більше календарних днів, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлена позивачем вимога є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у сумі 33396,13 грн. в межах заявлених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області у справі № 10/019-10 від 09.09.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Приватного орендного сільськогосподарського підприємства "Одісей" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 09.09.2010 року по справі №10/019-10 залишити без змін.