22/789 Про стягнення збитків, заподіяних за договором комісії на продаж продукції - 16.11.2010 Прийняття

Враховуючи, що постановою від 15.05.2010р. (а.с.45-51) кримінальну справу №17/0060, порушену за фактом вчинення шахрайських дій відносно ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" за ч.4 ст. 190 КК України було закрито на підставі п.2 ст. 6 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину, господарський суд Хмельницької області ухвалою від 20.08.2010р. (а.с.52) поновив провадження у справі.

Позивач заявою від 03.09.2010р. (а.с.56-57) збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути на його користь з відповідача 138600,00 грн. на відшкодування заподіяних збитків, а згідно заяв від 06.09.2010р. (а.с.65-66), які були прийняті судом першої інстанції, позивач просив суд не розглядати подану ним раніше заяву про збільшення позовних вимог від 03.09.2010р. й вирішувати спір, виходячи із ціни позову, що була зазначена в позовній заяві.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.09.2010р. у справі №22/789 позов Відкритого акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод" (смт Теофіполь Хмельницької області) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" (смт Теофіполь Хмельницької області) про стягнення 124800,00 грн. було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 124800,00 грн. збитків, 1248,00 грн. витрат з державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.69-71).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою (а.с.78-82), в якій просить його скасувати з наведених у скарзі підстав та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу (з врахуванням додаткових письмових пояснень вх.№02-01/78-32 від 16.11.2010р., а.с.144-145), відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, й невідповідність висновків суду цим обставинам, порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права та, зокрема, зазначає, що:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення договору №58 від 23.05.2006р., оскільки всупереч приписам ч.3 ст. 1012 ЦК України при укладенні вказаного договору сторонами не було погоджено умов про майно, що є предметом договору, та його ціну, які є істотними умовами для договору комісії, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст.ст. 173, 174, 180 ГК України такий договір є неукладеним, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у відповідача перед позивачем зобов'язань за вказаним договором, а отже у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України;

- судом також не враховано, що зазначений в п.3.1 договору №58 від 23.05.2006р. додаток, в якому мали б бути визначені умови про майно, що передається на комісію, у т.ч. його якісні показники, сторонами не погоджувався, що також порушує вимоги ч.3 ст. 1012 ЦК України;

- висновок суду першої інстанції про те, що на підставі накладної №202 від 23.05.2006р. та довіреності серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. позивачем було передано відповідачу цукор-пісок в кількості 30 тонн, є хибним, враховуючи, що відповідно до приписів ст. 244 ЦК України довіреність є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, й не посвідчує факту передачі майна або переходу права власності на нього; до того ж, в порушення вимог ст. 34 ГПК України судом першої інстанції не було взято до уваги доводи відповідача про те, що накладна №202 від 23.05.2006р. та довіреність серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. керівником ТОВ "ВКП "Авантаж" не підписувались, а підписи в них є підробленими, що не спростовується й змістом постанови від 15.05.2010р. про закриття кримінальної справи №17/0060; при цьому, поновивши провадження у даній справі, не дочекавшись висновків правоохоронних органів про проведення експертних досліджень щодо належності підписів в накладній та довіреності директору ТОВ "ВКП "Авантаж", суд першої інстанції в порушення приписів ст. 41 ГПК України відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи;

- незаконним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до обставин, зазначених у постанові про закриття кримінальної справи, факт одержання відповідачем цукру є доведеним, оскільки відповідно до ст. 35 ГПК України лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду, а постанова про закриття кримінальної справи не є документом, який звільняє від доказування та встановлює факти, що не потребують доведення;

- при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено приписи ст. 82-1 ГПК України щодо забезпечення таємниці нарадчої кімнати, оскільки під час перебування судді в нарадчій кімнаті в одному із ним приміщенні знаходились секретар судового засідання та ще одна невідома особа, що, на думку відповідача, могло призвести до прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.

Представник відповідача в засіданні суду підтримав апеляційну скаргу, вважає рішення господарського суду таким, що прийняте без повного з'ясування обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу від 22.10.2010р. (а.с.87-91) та додаткових письмових поясненнях від 12.11.2010р. (а.с.105-106), а також його представник в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях позивач зазначає, що:

- твердження відповідача про те, що підписи керівника та головного бухгалтера ТОВ "ВКП "Авантаж" в накладній №202 від 23.05.2006р. та довіреності серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. є підробленими, а суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, в постанові про закриття кримінальної справи від 15.05.2010р. вказано, що допитаний в якості свідка Критюк І.С., на ім'я якого і була оформлена спірна довіреність, та водії ТОВ "ВКП "Авантаж" ОСОБА_2. та ОСОБА_3., завідуюча складом готової продукції ВАТ "Тефіпольський цукровий завод" ОСОБА_4. підтвердили, зокрема, факт отримання 30тн цукру від ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" для ТОВ "ВКП "Авантаж";

- посилання відповідача на порушення судом першої інстанції приписів ст. 41 ГПК України в зв'язку з непризначенням у справі судової почеркознавчої експертизи щодо підписів керівника ТОВ "ВКП "Авантаж" є необґрунтованими, оскільки на виконання ухвали суду від 09.06.2010р. матеріали даної справи направлялись до прокуратури Хмельницької області, якою в ході перевірки не було виявлено у діях посадових осіб ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" ознак злочину, спрямованого на заволодіння грошовими коштами ТОВ "ВКП "Авантаж", в зв'язку з чим постановою від 15.05.2010р. кримінальну справу було закрито; крім того, зі змісту вказаної постанови вбачається, що директор ТОВ "ВКП "Авантаж" Сорока І.К. відмовилась від надання зразків свого почерку для проведення почеркознавчої експертизи;

- посилання скаржника на недосягнення сторонами у договорі згоди щодо істотних умов про майно, яке передається на комісію, та його ціни, а також неукладення додатку до договору, є безпідставними, оскільки згідно з п.3.1. договору №58 від 23.05.2006р. Комітент зобов'язався передати Комісіонеру на комісію майно, перелік якого визначений в додатку до даного договору, отже, останній повинен був містити виключно перелік майна, що передається на комісію, проте, такий перелік сторонами узгоджено в п.1.1. договору комісії - цукор-пісок в кількості 30тн.; пунктами ж 2.1. та 6.1. договору визначено обов'язок Комісіонера у строк до 30.10.2006р. укласти з Покупцем договір купівлі-продажу на найбільш вигідних для Комітента умовах, тобто, врегульовано істотну умову щодо ціни договору;

- безпідставним та необґрунтованим є твердження скаржника про те, що суд, вважаючи доведеним факт отримання 30тон цукру на підставі обставин, зазначених у поставі про закриття кримінальної справи, порушив вимоги ст. 35 ГПК України, оскільки в рішенні суду відсутні посилання на вказану статтю;

- а тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову й стягнення з відповідача на користь позивача 124800,00 грн. збитків відповідно до приписів ч.1 ст. 225 ГК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23.05.2006р. між Відкритим акціонерним товариством "Теофіпольський цукровий завод" (Комітентом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" (Комісіонером) було укладено договір комісії на продаж продукції №58 (а.с.8), відповідно до п.1.1 якого Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду з продажу продукції - цукру-піску у кількості 30 тн.

Виступаючи від свого імені, Комісіонер самостійно укладає угоду купівлі-продажу з третьою особою (п.1.2 договору).

Комісіонер у відповідності до даного договору зобов'язується:

- самостійно здійснювати необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти Покупця на продукцію Комітента, виконувати всю переддоговірну роботу та укласти з Покупцем договір купівлі-продажу на найбільш вигідних для нього умовах (п.2.1 договору);

- прийняти у Комітента майно, призначене для комісії, та вжити всіх необхідних заходів для його збереження від втрати, нестачі або пошкодження (п.2.2 договору);

- оглянути майно, що передасться на комісію, перевірити його якість та комплектність, впевнитись у його придатності для продажу (п.2.3 договору);

- у випадку виявлення прихованих недоліків у продукції Комітента, що передана на комісію, негайно повідомити Комітента про виявлені недоліки (п.2.4 договору);

- інформувати Комітента про хід виконання доручення, повідомити останнього про укладену в його інтересах угоду та передачу продукції Покупцю, а також надати Комітентові копію укладеної угоди (п.2.5 договору);

- надати звіт Комітенту та передати останньому всі права та документи стосовно Покупця, що витікають із угоди (п.2.6 договору);

- у випадку виникнення непередбачених обставин, що перешкоджають укладенню угод на умовах Комітента, повідомити про це Комітента (п.2.7 договору).

Комітент у відповідності до даного договору зобов'язується:

- передати Комісіонеру майно на комісію, перелік якого визначений в додатку до даного договору, який є його невід'ємною частиною (п.3.1 договору);

- звільнити Комісіонера від обов'язків, узятих ним на себе щодо виконання доручення перед Покупцем та іншими особами, з моменту надання звіту Комісіонера (п.3.2 договору);

- прийняти звіт Комісіонера, розглянути та затвердити його, а також на його підставі відшкодувати витрати, які здійснив Комісіонер при виконанні угоди (п.3.3 договору).

3а виконання доручення Комітент сплачує Комісіонерові винагороду в розмірі 0,1% від суми угоди з Покупцем (п.4.1 договору).

Винагорода Комісіонеру виплачується шляхом утримання належних останньому сум з грошових коштів, перерахованих Покупцем Комісіонерові за продаж майна Комітента (п.5.1 договору).

Якщо Комісіонер не реалізував майно, надане йому на комісію Комітентом до 30.10.2006р. з моменту відвантаження продукції, він зобов'язаний повернути майно Комітенту чи відшкодувати його вартість або провести зустрічний продаж цукрових буряків, на суму отриманих матеріальних цінностей (п.5.2 договору).

Комісіонер зобов'язаний виконати доручення до 30 жовтня 2006 року з моменту відвантаження продукції (п.6.1 договору).

Договір може бути пролонгований за згодою сторін (п.6.2 договору).

Вказаний договір зі сторони Комітента підписано в.о.генерального директора ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" ОСОБА_6., а зі сторони Комісіонера - директором ТОВ "ВКП "Авантаж" ОСОБА_7., а також скріплено печатками товариств.

Відповідно до накладної №202 від 23.05.2006р. та довіреності серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. (а.с.9-10) Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" отримало від ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" 30 тон цукру та шістсот мішків через Критюка І.С., уповноваженого на це Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" згідно виданої довіреності серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р.

05.02.2009р. (фіскальний чек №0146, а.с.11) Відкрите акціонерне товариство "Теофіпольський цукровий завод" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" вимогу вих.№110 від 05.02.2009р. (а.с.12) про повернення протягом 10 календарних днів 30 тонн цукру-піску в мішкотарі або грошового еквіваленту на суму отриманого на комісію товару по середньоринковій ціні, яка складеться в момент повернення.

13.03.2009р. (фіскальний чек №0989, а.с.14) Відкритим акціонерним товариством "Теофіпольський цукровий завод" було вдруге надіслано Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" вимогу вих.№213 від 13.02.2009р. (а.с.13), яка була отримана ТОВ "ВКП "Авантаж" 18.03.2009р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.15), про повернення протягом 10 календарних днів 30 тонн цукру-піску в мішкотарі або грошового еквіваленту на суму отриманого на комісію товару по середньоринковій ціні, яка складеться в момент повернення.

Проте, відповідач вказані вимоги залишив без задоволення, що й спонукало позивача звернутись до суду з позовом за захистом свого порушеного права.

Відповідно до постанови про закриття кримінальної справи від 15.05.2010р. (а.с.45-51) кримінальну справу №17/0060, порушену за фактом вчинення шахрайський дій відносно ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" за ч.4 ст. 190 КК України, було закрито провадженням на підставі п.2 ст. 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Крім того, як вбачається зі змісту вказаної постанови, під час здійснення слідства було встановлено факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" від ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" цукру-піску.

Дослідивши обставини справи в сукупності з наявними в її матеріалах доказами, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст.ст. 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.ст. 1011, 1012 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента; договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії; комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами; істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Проаналізувавши умови договору №58 від 23.05.2006р., судова колегія приходить до висновку, що на його підставі між сторонами виникли відносини комісії.

При цьому, як правильно вказав місцевий господарський суд, доводи відповідача щодо невизначеності переліку майна, що підлягало передачі, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом п.1.1 договору, згідно якого відповідач повинен був здійснити продаж саме цукру-піску в кількості 30 тн.

Щодо ціни, то ч.4 ст. 632 ЦК України передбачає, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Частина 1 ст. 1021 Цивільного кодексу України передбачає, що комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Як вже вказувалось в цій постанові, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 договору комісії №58 від 23.05.2006р. Комісіонер зобов'язується за дорученням Комітента самостійно здійснити в інтересах останнього від свого імені угоду купівлі-продажу продукції - цукру-піску у кількості 30 тн з третьою особою.

Згідно взятих на себе обов'язків, передбачених пунктом 3.1 договору, позивач передав відповідачу товарно-матеріальні цінності - цукор-пісок в кількості 30 тн й докази того, що у відповідача були будь-які зауваження щодо якості та комплектності продукції в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пунктів 5.2 та 6.1 договору Комісіонер зобов'язаний виконати доручення до 30 жовтня 2006 року з моменту відвантаження продукції й у випадку, якщо Комісіонер не реалізував майно, надане йому на комісію Комітентом до 30.10.2006р. з моменту відвантаження продукції, він зобов'язаний повернути майно Комітенту чи відшкодувати його вартість або провести зустрічний продаж цукрових буряків, на суму отриманих матеріальних цінностей.

Проте, відповідач не виконав зобов'язання, визначені п.5.2, п.6.1 договору, та не реалізував товарно-матеріальні цінності до 30 жовтня 2006р., не повернув майно позивачу, не відшкодував його вартість та не провів зустрічний продаж цукрових буряків на суму отриманих матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.п.1,2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.ч.1,2, 3 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу правопорушення, а саме:

а) наявність збитків;

б) протиправна поведінка заподіювача збитків;

в) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача;

Відсутність будь-якого з цих елементів виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Враховуючи вимоги чинного законодавства України та встановлені судом факти, позивачем доведено, що в діях відповідача є склад правопорушення, за яке застосовується така міра відповідальності як відшкодування збитків, адже останній, отримавши на реалізацію цукор-пісок в кількості 30 тонн, мав вчинити вказані дії до 30.10.2006р. й перерахувати кошти від реалізації ВАТ "Теофіпольський цукровий завод", проте, ТОВ "ВКП "Авантаж" доказів про реалізацію цукру не надало, як і не повернуло його ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" та не відшкодувало вартості цукру.

Що ж до доводів відповідача щодо невідповідність підписів на довіреності та накладній й неотримання товарно-матеріальних цінностей Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКП" Авантаж", то колегією суддів вони до уваги не приймаються, з огляду на таке.

Судом оглянуто матеріали кримінальної справи №17/0060, копії документів з якої долучено до матеріалів даної справи.

Сорока Ірина Корніївна у своїх поясненнях (протокол допиту свідка, а.с.117-118) вказала, що, будучи до 2007р. директором ТОВ ВКП "Авантаж", вона уклала з ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" договір комісії №58 від 23.05.2006р., а також виписала довіреність ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. на Критюка І.С. для отримання цукру-піску в кількості 30 тонн від ВАТ "Теофіпольський цукровий завод", проте, оскільки особисто домовлялася про отримання цукру-піску, а було ще необхідно з'ясувати його ціну, то довіреність без підписів вона залишила на ВАТ"Теофіпольський цукровий завод", однак не пам'ятає де і в кого, однак, цукор в товаристві так і не отримувала.

Відповідно до показів завідуючого товарним складом ТОВ"ВКП Авантаж" Критюка Івана Степановича, на ім'я якого товариством було видано довіреність серії ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. на отримання матеріальних цінностей (цукор-пісок, мішки), які містяться в матеріалах кримінальної справи №17/0060 (протокол допиту свідка від 21.08.2009р., а.с.119-120), 26.05.2006р. від директора товариства ОСОБА_5. він отримав вказівку забрати вантажними автомобілями з території ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" 60 тон цукру, з яких 30 тн - ФГ "Бестхоф" і 30 тн - ТОВ "ВКП Авантаж", для чого йому в розпорядження дали водіїв вантажних автомобілів ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_2. та ОСОБА_3., з якими він поїхав на ТОВ "Теофіпольський цукровий завод". На отримання цукру Сорока І.К. дала йому дві накладні, в яких вже стояли підписи директора, головного бухгалтера, а в графі "отримав" стояв підпис, але не його. Згідно пропусків він з водіями заїхали на територію ТОВ "Теофіпольський цукровий завод" і почали загрузку цукру. Перерахувавши мішки, він віддав по одному примірнику кожної накладної завскладу, а інші забрав із собою і разом з водіями перевіз цукор з території ТОВ "Теофіпольський цукровий завод" на територію ФГ"Бестхоф", де весь цукор було розвантажено і передано матеріально відповідальній особі Вільчаку А.М.

У своїх свідченнях (протокол допиту свідка від 22.08.2009р., а.с.121-122) ОСОБА_10. вказав, що в період з 2000р. по 2007р. працював завідуючим товарним складом в ФГ"Бестхоф" і в його обов'язки входило прийом та контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей господарства. Підтвердив, що в кінці травня 2006р. Критюк І.С. привіз по двох накладних 60 тон цукру, який було розвантажено у приміщення складу і в подальшому використано на потреби господарства. Щодо використання цукру більш конкретно все зазначено в журналі складського обліку та накладних.

Згідно пояснень та показів завідуючої складом готової продукції ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" ОСОБА_4., наданих нею як в судовому засіданні, так і під час слідства в кримінальній справі №17/0060 (а.с.133-135,142-143) при наявності підстав для видачі цукру керівник заводу накладає резолюцію на довіреності про отримання товару, потім бухгалтер, перевіривши правильність оформлення довіреності, видає видаткову накладну на отримання цукру, яку засвідчують своїми підписами керівник та головний бухгалтер підприємства та при наявності технічних паспортів на автомобіль головний бухгалтер надає матеріальні перепустки на в'їзд та виїзд з території підприємства; після цього, отримувач цукру надає їй у двох примірниках видаткову накладну, довіреність на отримання товару та перепустку; якщо дані документи оформлені належним чином, то здійснюється завантаження цукру на автомобіль, після завантаження якого завідуюча складом готової продукції ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" засвідчує своїм підписом видаткову накладну у двох примірниках (одна залишається на підприємстві, а друга віддається отримувачу) та здійснює відповідний запис у складській книзі; 26.05.2006р. безпосередньо ОСОБА_4. цукор-пісок в кількості 30 тонн було відпущено ТОВ "ВКП "Авантаж" зі складу ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" через Критюка Івана Степановича, який діяв на підставі відповідної довіреності, й завантажено, зокрема, на автомобілі ЗІЛ державний №5679ХМП з водієм ОСОБА_9. та УРАЛ державний №02311ХМ водієм ОСОБА_3., проте чи розрахувалось ТОВ "ВКП" Авантаж" за отриманий цукор-пісок, ОСОБА_4. не відомо.

Відповідно до витягу зі складської книги ВАТ"Теофіпольський цукровий завод" (а.с.107-109) 26.05.2006р. Товариству з обмеженою відповідальністю "ВКП "Авантаж" було відвантажено 30 тонн цукру за накладною №202 від 23.05.2006р.

Крім того, як вбачається з журналу реєстрації пропусків (ІІ прохідна) ВАТ"Теофіпольський цукровий завод" (а.с.110-113), 26.05.2006р. було зареєстровано матеріальну перепустку №171 (а.с.114), видану представнику ТОВ "ВКП "Авантаж" Критюку І.С. на вивезення цукру в кількості 30тон згідно накладної №202 на автомобілі ЗІЛ державний №5679ХМП (з причепом ВХ0414ХХ) та УРАЛ державний №02311ХМ (з причепом 06447ХМ).

Як вбачається з наказу №1 від 03.06.2006р. по ТОВ "ВКП "Авантаж" та наказу №50к від 03.06.2006р. по ФГ "Бестхоф", оглянутих в матеріалах кримінальної справи №17/0060 (а.с.136-137), автомобілі ЗІЛ державний №5679ХМП та УРАЛ державний №02311ХМ закріплені відповідно за водіями ОСОБА_9. та ОСОБА_3.

Водій Дощук В.П. підтвердив, що напротязі багатьох років й до 2007р. працював водієм у ФГ "Бестхоф" та ТОВ "ВКП Авантаж" та станом на 2006р. за ним був закріплений автомобіль ЗІЛ, державний номер НОМЕР_1, яким 26.05.2006р. з ВАТ"Теофіпольський цукровий завод" вивозився цукор з відповідальною особою Критюком І.С., який мав на це відповідні довіреності (протокол допиту свідка від 21.08.2009р., а.с.138-139).

Водій ОСОБА_3. також підтвердив, що з 2003р. по 2009р. він працював водієм у ФГ "Бестхоф" й ТОВ "ВКП "Авантаж" і за ним був закріплений автомобіль УРАЛ, державний номер 02311ХМ, яким 26.05.2006р. з відповідальною особою Критюком І.С., який діяв на підставі виданих йому довіреностей, з ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" вивозився цукор (протокол допиту свідка від 21.08.2009р., а.с.140-140).

Щодо доводів відповідача про порушення судом приписів ст. 41 ГПК України у зв'язку з непризначенням почеркознавчої експертизи слід зазначити, що оскільки ОСОБА_5 підтвердила факт видачі довіреності ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р. на отримання працівником відповідача Критюком І.С. 30 тонн цукру, а останній підтвердив його отримання у ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" та передачу цього цукру завідуючому складом відповідача - ОСОБА_10., що також підтвердив і ОСОБА_10., підстави для проведення почеркознавчої експертизи відсутні.

Одночасно суд враховує й те, що як вбачається із постанови від 15.05.2010р. про закриття кримінальної справи №17/0060 про незаконне заволодіння цукром-піском ВАТ "Теофіпольський цукровий завод" (а.с.45-51), зокрема, директор ТОВ "ВКП "Авантаж" ОСОБА_5 відмовилася від надання зразків почерку для проведення почеркознавчої експертизи, про що також свідчать долучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи доручення начальника СВ Теофіпольського РВ УМВС України в Хмельницькій області про вилучення вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підписів, постанова начальника СВ Теофіпольського РВ УМВС України в Хмельницькій області №6209 від 07.10.2009р., №7860 від 17.12.2009р. про відібрання зразків почерку для проведення експертного дослідження від 07.10.2009р. та рапорти оперуповноваженого ДСБЕЗ Теофіпольського РВ УМВС України в Хмельницькій області від 16.10.2009р., від 24.12.2009р. про відмову ОСОБА_5. від надання зразків підписів (а.с.123-127).

З огляду на все наведене вище, відхилено заявлене в апеляційній інстанції клопотання представника відповідача про призначення почеркознавчої експертизи (а.с.94), на вирішення якої просив поставити запитання: чи виконувався підпис ОСОБА_5. в позиції "керівник" у довіреності ЯЛЦ №628297 від 23.05.2006р.; чи виконувався підпис Критюком І.С. у накладній №202 від 23.05.2006р. в позиції "отримав".

Згідно інформаційної довідки Хмельницької торгово-промислової палати за №22-05/116 від 02.04.2009р. (а.с.17) ціна на цукор, що реалізовувався через торгову мережу Хмельницької області (включаючи міські ринки) в березні 2009р. становила 4,31грн. за 1 кг, а тому загальна вартість 30 тонн цукру-піску на час подачі позову складала 129300,00грн., однак позивач просив стягнути 124800,00грн., що є його правом.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 124800,00грн. збитків, а отже рішення господарського суду Хмельницької області від 06.09.2010р. у даній справі є обґрунтованим та законним, а тому його слід залишити без змін.

Доводи ж апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Авантаж" не є переконливими, спростовуються наведеним вище та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Зокрема, посилання відповідача про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено приписи ст. 82-1 ГПК України щодо забезпечення таємниці нарадчої кімнати, судом апеляційної інстанції не беруться до уваги, оскільки не знаходять свого документального підтвердження та не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Що ж стосується доводів скаржника щодо того, що виходячи із обставин, зазначених у постанові від 15.05.2010р.про закриття кримінальної справи №17/0060, суд першої інстанції вважав доведеним факт одержання цукру ТОВ "ВКП "Авантаж", що є порушенням приписів ст. 35 ГПК України, адже лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, то колегією суддів вони не приймаються до уваги, оскільки місцевим господарським судом обставини, зазначені в постанові про закриття кримінальної справи не визнано такими, що не потребують доказування з посиланням на ст. 35 ГПК України, а оцінено та взято до уваги в сукупності з іншими доказами.