19/62 Про розірвання договору оренди та зобов’язання звільнити займане приміщення - 12.10.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.06.2010р. у справі № 19/62 частково задоволено позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_4 та зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3,(АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) звільнити належне підприємцю ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ІПН НОМЕР_2) нежитлове приміщення, а саме: приміщення (магазин), розташоване в АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_1, в іншій частині позову про розірвання договору оренди провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору, стягнуто з підприємця ОСОБА_3 на користь підприємця ОСОБА_4 170 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині задоволення позову рішення суду мотивне нормою ч.1 ст. 785 ЦК України, за якою у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, та тим що, відповідач займає приміщення без належних правових підстав.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав неповного з’ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити повністю, з мотивів наведених в апеляційній скарзі та додатковому обґрунтуванні вимог апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, однак, подав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у матеріалах справи документами, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Виходячи з приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 на праві власності належить нерухоме майно, а саме: квартира загальною площею 42,8 кв.м. у АДРЕСА_1 та приміщення магазину загальною площею 39,2 кв.м. у АДРЕСА_1, що стверджується договорами купівлі-продажу та витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно, копії яких наявні в матеріалах справи.

20.08.2009р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 26-06/09. Відповідно до предмету договору, орендодавець (позивач у справі) передає орендарю (відповідач у справі), а орендар отримує від орендодавця в платне тимчасове користування на умовах оренди наступне майно, а саме: приміщення (магазин), розташоване АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_1. Загальна площа орендованого майна складає 85,4 кв.м.

Пунктами 2.1, 3.1 договору визначено, що майно передається орендарю в оренду для розташування магазину з продажу товарів не продовольчої групи з метою здійснення підприємницької діяльності. Строк оренди встановлюється на 35 місяців з моменту передачі майна в оренду, яким є дата підписання сторонами акта прийому-передачі майна в оренду.

Розділом 4 договору "Орендна плата"сторони визначили наступні умови (п.п.4.1 - 4.4): орендар сплачує орендодавцю орендну плату за користування майном шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Орендна плата сплачується на підставі рахунку-фактури, виставленого орендодавцем за мінусом сум необхідних для розрахунку за комунальні платежі. У комунальний платіж включається компенсація таких витрат орендаря: за електроенергію та за водопостачання. Комунальні платежі сплачуються орендарем від імені орендодавця на підставі виставлених рахунків відповідних комунальних служб. Розмір орендної плати за місяць становить 1000 гривень. Орендна плата сплачується до 10 числа місяця наступного за звітним у розмірі передбаченому цим договором. Сторони домовились, що на момент підписання Акту приймання-передачі приміщення орендар сплатив орендодавцю орендну плату за 16 місяців оренди приміщення у розмірі 16000 грн., тобто по грудень 2010 року включно.

Акт приймання-передачі приміщення підписано сторонами 20.08.2009р.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства.

За умовами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач стверджує, що відповідач, як орендар, не сплачує орендну плату за користування приміщенням, чим порушує договірні зобов’язання та наносить матеріальних збитків позивачу. Відповідач належних доказів в підтвердження сплати орендної плати суду не надав. Відтак, судом встановлено, що з моменту передачі майна в оренду відповідачем жодного разу не було сплачено орендної плати. Посилання відповідача на той факт, що сторони в договорі оренди (п.4.4) ствердили сплату коштів в сумі 16000 грн. на момент підписання акту приймання-передачі приміщення не знайшло жодного документального підтвердження. Обставину неможливості подання належних доказів сплати 16000 грн. орендної плати позивач обґрунтовує тим, що кошти передавались готівкою без оформлення будь-яких розрахункових документів. Однак, таке твердження не може бути прийняте судом до уваги в силу п.4.1 договору, яким передбачено внесення орендної плати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Згідно з наданою позивачем випискою з банківського рахунку за період з 15.01.2009р. по 15.06.2010р. жодних надходжень коштів від СПД ОСОБА_3 за оренду майна не встановлено. Твердження апелянта про те, що п.4.4 договору є борговим документом (а отже слід застосувати ч.2,3 ст. 545 ЦК України) є некоректним, не ґрунтується на нормах права і суперечить, як правовій природі договору, так і правовій природі боргового документу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Листом від 10.12.2009р. позивач повідомив відповідача, що у зв'язку з постійною несплатою орендних платежів договір оренди розривається з 01.01.2010р. При цьому позивач зазначив про необхідність звільнення орендованого приміщення у термін до 05.01.2010р. Зазначений лист отримано відповідачем 14.12.2009р., що стверджується відміткою на корінці рекомендованого поштового відправлення.

Пунктом 4.3 договору визначено, що орендна плата сплачується до 10 числа місяця наступного за звітним у розмірі передбаченому цим договором. Таким чином, станом на 10.12.2009р. відповідачем було допущено прострочення оплати протягом 3-х місяців підряд (вересень, жовтень, листопад), що свідчить про правомірність дій позивача по направленню повідомлення про розірвання договору згідно з ст. 782 ЦК України.

Виходячи з положень ч.2 ст. 782 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір оренди нежитлового приміщення від 20.08.2009р. № 26-06/09 є розірваним з 01.01.2010р. (як зазначено у тексті повідомлення позивачем) в зв'язку з відмовою наймодавця.

За загальними правилами чинного законодавства одностороння відмова від договору забороняється, за виключенням випадків, передбачених законом або договором. Норми статті 782 ЦК України є прикладом виключних випадків передбачених законом. Згідно з даною статтею відмова від договору є правом, а не обов'язком наймодавця. В разі здійснення права, передбаченого даною статтею, наймодавець не має потреби додатково звертатися до суду з вимогою про розірвання договору найму.

Відтак, посилання відповідача на норми ст. 291 ГК України, що забороняють односторонню відмову від договору оренди, до уваги не приймаються з огляду на вищевикладене.

Однак, оскільки, виходячи з вище встановлених обставин справи, договір оренди є розірваним з 01.01.2010р. і повторного його розірвання в судовому порядку не потребує, то провадження у справі за вимогою позивача про розірвання договору оренди припинено судом першої інстанції на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України правомірно в зв'язку з відсутністю предмету спору.

За умовами ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вбачається із змісту листа від 10.12.2009р., позивач зазначив про необхідність звільнення орендованого приміщення у термін до 05.01.2010р. Проте, орендоване приміщення відповідачем не звільнено, що стверджується наявними у матеріалах справи актом обстеження від 25.03.2010р., поясненнями позивача, продавця магазину та рапортом дільничного міліціонера від 01.06.2010р.

Враховуючи, що належне позивачу приміщення станом на момент вирішення спору відповідачем не звільнене, вимога позивача в цій частині обґрунтована та задоволена місцевим господарським судом правомірно, оскільки відповідач займає приміщення без належних правових підстав.

Тому виходячи з наведеного в сукупності та того, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставин, які відповідно до ст. 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачає.