Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого –судді Городечної М.І.

Суддів Юркевича М.В.

Кузя В.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги підприємця ОСОБА_2 б/н від 12.05.2010 року (вх. № місцевого суду –01-34/311 від 11.05.2010 року, вх. № апеляційного суду –340 від 18.05.2010 року)

на рішення Господарського суду Волинської області від 27.04.2010 року у справі № 04/131-50 (суддя –Філатова С.Т.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м.Київ

до підприємця ОСОБА_2, м.Ківерці

про стягнення 95292,59 грн.

За участі представника відповідача –ОСОБА_4 Присутньому представнику відповідача роз"яснено права та обов"язки передбачені ст.ст. 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ). Відводів даному складу суду в порядку передбаченому ст. 20 ГПК України не надходило.

Встановив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 27.04.2010 року у справі № 04/131-50 задоволено позов Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до підприємця ОСОБА_2: стягнено 95292,59 грн. заборгованості за кредитним договором та 952,93 грн. в відшкодування витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі вважає, що оскаржуване рішення прийнято за неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та за невідповідності висновків зроблених в ньому, фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції безпідставно не було припинено провадження у справі відповідно до ст. 80 ГПК України в зв"язку з вирішенням даного спору рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.01.2006 року, яким було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"кошти в сумі 126224,13 грн. за кредитним договором № 012/01-11/620 від 24.12.2004 року. Окрім того, скаржник посилається на те, що Банк не позбавлений можливості провести стягнення боргу з ОСОБА_5 через державну виконавчу службу, а не подавати новий позов про стягнення того ж боргу. Також апелянт посилається на те, що судом не було взято до уваги наявність кримінальної справи порушеної по ст. 364 Кримінального кодексу України відносно службових осіб ВДВС м.Луцька, працівників ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"та працівників ВДАІ УМВС України у Волинській області по факту незаконного вилучення автомобілів на повернення боргу по кредитному договору № 012/0111/620. За наведеного, апелянт просить рішення Господарського суду Волинської області від 27.04.2010 року у справі № 04/131-50 скасувати та прийняти нове рішення, яким в поданому до нього позові відмовити.

Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"(надалі –ВАТ, Банк) письмових заперечень на апеляційну скаргу суду не подало, представника в судове засідання не забезпечило. Апеляційний суд, враховуючи повідомлення позивача належним чином про час та місце розгляду справи, а також те, що судом вже двічі відкладався розгляд справи для надання сторонам можливості забезпечити явку представників в судове засідання та гарантування наданих їм ст. 22 ГПК України прав, враховуючи матеріали справи, вважає, що ним забезпечено право сторін на судовий захист. Таким чином, керуючись ст. 101 ГПК України, є можливим прийняти за наслідками розгляду справи постанову в даному судовому засіданні без участі в ньому представника позивача, за наявними матеріалами справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Як вбачається з позовної заяви, та заяви про зменшення позовних вимог від 23.09.2008 року № 3884, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"просить стягнути з підприємця ОСОБА_2 95284,19 грн. заборгованості за кредитом та 8,40 грн. заборгованості за відсотками, що виникла з кредитного договору № 012/01-11/620.

Апеляційним судом встановлено, що 24.12.2002 року між сторонами було укладено договір кредитної лінії № 012/01-11/620 (надалі –Кредитний договір), за умовами якого позивач зобов'язався відкрити відповідачу відновлювальну кредитну лінію в сумі 127000 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 21% річних (п.1.1 Договору).

24.12.2004 року сторони підписали додаткову угоду, якою строк дії кредитного договору було продовжено до 22.02.2005 року, зі збільшенням розміру відсоткової ставки до 30% річних. В подальшому, додатковими угодами сторони продовжили строк кредитного договору до 19.04.2005 року.

В рахунок забезпечення виконання відповідачем зобов"язань по Кредитному договору, сторонами укладено договір застави від 24.12.2002 року, яким передано в заставу обладнання та транспортні засоби (т. 1, а.с. 24).

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно не було взято до уваги його доводів про те, що ним не підписувалось з Банком договору кредитної лінії № 012/01-11/620 від 24.12.2002 року та договору застави від 24.02.2002 року, а також не отримувалось на їх підстави кредитних коштів, на думку колегії суддів апеляційного суду не заслуговують на увагу в зв"язку з недоведеністю відповідачем відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України вказаних обставин.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповдвачем не подано суду рішення суду про визнання недійсним вказаних вище Договорів, а судом не встановлено факту їх нікчемності в силу положень даного Кодексу.

Як вбачається з рішення Луцького міськрайонного суду від 02.06.2009 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_6 до ВОД ВАТ "Раффайзен Банк Аваль", підприємця ОСОБА_2, приватного нотаріуса ОСОБА_8 про визнання недійсними договору застави від 24.12.2002 року та кредитного договору від 24.12.2002 року № 012/01-11/620 - відмовлено.

Виконання позивачем зобов’язань по Кредитному договору щодо надання кредитних коштів стверджується розпорядженням по операційному відділу № 3 від 24.12.2002 року та платіжним дорученням № 2 від 24.12.2002 року про перерахування підприємцю ОСОБА_2 на рахунок в КБ "Західінкомбанк" 127000грн. з призначенням платежу "одержання кредитних коштів згідно кредитного договору № 012/01-11/620 від 24.12.2002 року." (т.1, а.с. 13), що відповідає вимогам п. 5.1 Кредитного Договору.

Відповідач оплату за кредитним договором провів частково, що стверджується долученими до справи розрахунком заборгованості та копіями платіжних доручень та меморіальних ордерів на суму 5736,94 (т.2, а.с. 114-161).

Також борг по Кредитному договору було частково погашено за рахунок реалізації Волинською філією СПД "Укрспецюст" заставного майна на суму 7673,77 грн. та під час розгляду справи ще 18300 грн., що вбачається з виписки руху коштів по кредитному рахунку підприємця ОСОБА_2

Щодо посилань скаржника в обґрунтування не одержування ним кредиту по Договору на порушення кримінальної справи № 17-188-07 за фактом заволодіння шляхом обману та зловживання довірою грошовими коштами у великих розмірах, які йому належали, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, то як вбачається з листа прокурора Ківерцівського району № 161 вих. від 29.01.2009 року та пояснень самого відповідача від 22.04.2010 року дана справа перебуває на стадії досудового слідства.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України для господарського суду є обов"язковими лише факти встановлені вироком суду з кримінальної справи, що набрав законної сили при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Також слід зазначити, що ст. 112 ГПК України передбачено можливість господарського суду переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами в разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення.

Також на думку апеляційного господарського суду є безпідставними посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме щодо неврахування того, що кошти в сумі 126224,13 грн. вже стягнуті за кредитним договором № 012/01-11/620 від 24.12.2004 року на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"з ОСОБА_5 згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.01.2006 року, на виконання якого було видано виконавчий лист, а також частково згідно виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставне майно, а тому провадження в даній справі слід було припинити відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, як підставно встановлено судом першої інстанції, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 25.01.2006 року стягнено вказані вище кошти з ОСОБА_5 як поручителя по договору поруки від 24.12.2002 року за підприємця ОСОБА_2 по Кредитному договору № 012/01-11/620 від 24.12.2002 року, тобто в даній цивільній справі частково інший склад участників судового процесу та підстав позову. Виконавчий лист № 2-63 від 25.01.2006 року, виданий на виконання вказаного рішення загального суду, 15.09.2006 року був повернутий Державною виконавчою службою у Ківерцівському районі Волинської області кредитору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження". Стягнення за виконавчим документом не проводилося, тобто кошти Банком не отримані.

Статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що повернення виконавчого документа за заявою стягувача не передбачає права стягувача повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених ст. 21 Закону.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю застосування судом першої інстанції норм ст. 175, ч. 1 ст. 191, ч.ч. 1, 2 ст. 192 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час укладення Кредитного договору та договору поруки, ст. 543, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , чинного з 01.01.2004 року, про те, що оскільки інше не встановлено договором, підприємець ОСОБА_2 як боржник та ОСОБА_5 як поручитель є солідарно зобов"язані по кредитному договору № 012/01-11/620 від 24.12.2002 року до його повного виконання будь-ким із них перед кредитором- Банком, і Банк вправі вимагати такого виконання як від них разом, так і від кожного з них окремо, при чому як повністю, так і частково. В даному випадку, як правильно встановлено судом першої інстанції борг по Кредитному договору в сумі 95292,59 грн. не є погашений.

Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність нарахування відповідачу відповідно до п.п. 1.1, 6.1 Кредитного договору, зі змінами згідно додаткових угод до нього, відсотків за користування кредитом в сумі 8,40 грн. станом на 23.09.20008 року, згідно розрахунку позивача (т. 2, а.с. 11). Доказів протилежного, відповідачем відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України суду не подано.

За наведеного, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позов Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"до підприємця ОСОБА_2 про стягнення 95292,59 грн. основного боргу та відсотків по кредиту, є підставним, а тому підлягав до задоволення.

Таким чином, рішення Господарського суду Волинської області від 27.04.2010 року у справі № 04/131-50 є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін.

Судові витрати по розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до норм ст.ст. 49, 105 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,

1. Апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 27.04.2010 року у справі № 04/131-50 залишити без змін.

3. постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109- 110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу повернути в Господарський суд Волинської області.