826/5836/15 Про зобов'язання Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві скасувати декларації про початок виконання будівельних робіт - 01.02.2019 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Спіка" (далі - ЗАТ) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року (судді Келеберда В.І., Данилишин В.М., Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року (судді Романчук О.М., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі № 826/5836/15 за позовом ЗАТ до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ), за участю третіх осіб: комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" (далі - КП), ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування дозвільних документів, -

ЗАТ звернулося до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві та просило суд:

1) зобов'язати Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві скасувати декларації про початок виконання будівельних робіт зареєстрованих на ім'я КП:

- Реконструкція частини приміщення № 163 під житлову квартиру АДРЕСА_1" від 02 серпня 2013 року № КВ082132140327;

- Реконструкція частини приміщення № 165 під житлову квартиру АДРЕСА_2" від 14 березня 2014 року № КВ083140730417;

- Реконструкція частини приміщення № 166 під житлову квартиру АДРЕСА_3" від 14 березня 2014 року № КВ083140730422.

2) зобов'язати Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві скасувати декларації про готовність об'єкта до експлуатації зареєстрованих на ім'я КП:

- Реконструкція частини приміщення № 163 під житлову квартиру АДРЕСА_1" від 24 жовтня 2013 року № КВ142139970538;

- Реконструкція частини приміщення № 165 під житлову квартиру АДРЕСА_2" від 25 квітня 2014 року № КВ143141150252;

- Реконструкція частини приміщення № 166 під житлову квартиру під житлову квартиру АДРЕСА_3" від 25 квітня 2014 року № КВ143141150247.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 06 квітня 2015 року замінив вибулого відповідача Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві на його правонаступника ДАБІ та залучив до участі у вирішені справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, КП.

У судовому засіданні 03 червня 2015 року залучено до участі у вирішенні справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Суди встановили, що з листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві від 02 жовтня 2014 року № 7/26-83/0210/05 позивачу стало відомо про реєстрацію за зверненням КП оскаржуваних декларацій про початок будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації.

Позивач, вважаючи декларації прийнятими всупереч вимогам чинного законодавства, з огляду на те, що КП не є та не може бути власником приміщень, щодо яких зареєстровано оскаржувані декларації, оскільки він є власником вказаних приміщень, просив їх визнати такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, суди встановили, що актом приймальної комісії від 17 березня 1994 року № 3 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта, будинку, споруди, зареєстрованого Управлінням держархідбудконтролю прийнято в експлуатацію житловий будинок МЖК "Жовтневий" на АДРЕСА_1.

Замовником вказаного будівництва є фірма "Спіка" - правонаступником якої є ЗАТ (позивач).

Це будівництво здійснено на земельній ділянці на АДРЕСА_1, що виділена (надана) рішенням від 28 грудня 1988 року № 1257.

Отже, ЗАТ є замовником будівництва.

Суди зауважили, що, справді, позивач не надав жодного правовстановлюючого документу, що підтверджує зареєстроване за ним право власності на приміщення, щодо яких здійснено реєстрацію оскаржуваних декларацій.

ЗАТ не надало доказів, які б підтверджували перебування на балансі житлового будинку в АДРЕСА_1

Досліджуючи докази у справі суди дійшли висновку, що акт приймальної комісії від 17 березня 1994 року № 3 не є по своїй суті документом, що підтверджує право власності позивача, а визначає останнього лише як замовника будівництва.

Крім того, згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2014 року по справі № 910/24147/13 права власності на приміщення № 163 площею 90,5 кв.м, № 162 площею 76,0 кв.м, № 167 площею 65,7 кв.м, які знаходяться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, у позивача немає.

У контексті встановлених обставин у справі суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

ЗАТ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Вважає, що суди не дослідили повно, всебічно та об'єктивно докази у справі і хибно оцінили фактичні обставини справи.

Верховний Суд переглянув рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

За частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 19 КАС, у чинній на сьогоднішній день редакції, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій під час розгляду спору виходили з того, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення ЗАТ до суду з позовом у цій справі) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Аналогічна норма міститься у пункті 1 частини першої статті 19 КАС, у чинній на сьогодні редакції, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 2 Господарського кодексу України визначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

У справі, що розглядається, спір стосується не стільки правомірності рішень Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в м. Києві щодо реєстрації спірних декларацій, скільки належності права власності на житловий будинок в місті Києві на вул. Миколи Ушакова, буд. 34.

З наведеного випливає, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, яким у цій справі є ДАБІ, стосується відносин щодо власності позивача на спірне житлове приміщення і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами господарського судочинства.

Подібного змісту правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18.

Розгляд такого спору в межах адміністративного судочинства не захистить належним чином права позивача, адже, окрім надання оцінки діям органу державного архітектурно-будівельного контролю, позивач фактично вимагає і встановлення обставин та надання оцінки правомірності набуття відповідачами нерухомого майна, а суд у порядку адміністративного судочинства позбавлений можливості надавати оцінку правомірності набуття юридичною особою майна.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що в зазначеній вище правовій ситуації суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Отож, касаційна скарга ЗАТ підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Спіка" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року скасувати і закрити провадження у справі.