Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Агрикової О.В. (доповідач по справі),

суддів:

Фаловської І.М.

Мостової Г. І.

при секретарі судового засідання Матвієвській Г.В.,

від позивача: не з’явились,

від відповідача: Білостоцький М.А., керівник, рішення №1 від 30.06.2009 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тиара"на рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року

у справі №7/037-10 (суддя Антонова В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тиара", м. Бориспіль Київської області,

до приватного підприємства "Ягуар-1", м. Бориспіль Київської області,

про визнання недійсним договору –

У березні 2010 року ТОВ "Тиара"(позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ПП "Ягуар-1"(відповідач) про визнання недійсним договору про надання охоронних послуг від 01.04.2008 року (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Тиара" до ПП "Ягуар-1"про визнання недійсним договору відмовлено повністю (а.с. 35-38).

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, встановивши, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину, керуючись ст. ст. 173, 174, 179, 180, 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 203, 215, 628, 901 Цивільного кодексу України, відмовив в задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Тиара"подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що місцевим господарським судом не досліджено обставин щодо не розроблення та не надання відповідачем позивачеві інструкції з охорони об’єкту, в якій повинні бути зазначені функціональні обов’язки співробітників охорони, сили та засоби здійснення охорони на кожному об’єкті позивача. На переконання позивача, відсутність зазначених умов в укладеному між сторонами спору договорі тягне за собою його недійсність. Також позивач стверджує, що він не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, в якому прийнято оскаржуване рішення суду, що є порушенням норм процесуального права та є підставою для скасування спірного судового рішення.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.06.2010 року у справі №7/037-10 апеляційну скаргу ТОВ "Тиара"на рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 30.06.2010 року.

Згідно розпорядження Заступника Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.06.2010 року склад колегії суддів у справі №7/037-10 змінено на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мостова Г.І. та Мазур Л.М.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.06.2010 року розгляд справи №7/037-10 відкладався на 19.07.2010 року у зв’язку з неявкою у судове засідання представників сторін.

Згідно розпорядження в.о. Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.07.2010 року склад колегії суддів у справі №7/037-10 змінено на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Фаловська І.М. та Мостова Г.І.

В судове засідання 19.07.2001 року представники позивача не з’явились вдруге, позивач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчать повернуті на адресу суду повідомлення про вручення поштових відправлень позивачеві. Враховуючи обізнаність позивача про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, дійшла до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відсутності представників позивача. Представник відповідача в судовому засіданні 19.07.2010 року надав пояснення суду та заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

01.04.2008 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) було укладено договір про надання охоронних послуг (договір, а.с. 4-6), відповідно до умов якого позивач доручив, а відповідач прийняв на себе обов’язки по наданню фізичної охорони для запобігання крадіжки майна, що знаходиться на охоронюваній території замовника (об’єкт), розташованої за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 71-А, 71-Б, 77-А, 77-Б (п. 1.1. договору).

Згідно п. 2.5. договору сума договору визначається згідно рахунку-фактури і акту виконаних робіт охороною відповідача з розрахунку 8 грн. за 1 год. роботи 1 охоронника відповідача (без ПДВ) помножену на добову кількість охоронників відповідача та на кількість днів у місяці.

Порядок розрахунків між сторонами визначено розділом 6 договору.

У відповідності до п. п. 8.1., 8.2. договору він заключається строком на 2 роки і вступає в силу з дня підписання. Якщо за один місяць до закінчення терміну договору жодна із сторін не зажадає його припинення, договір визнається продовженим на попередніх умовах і на той же термін.

Згідно актів виконаних робіт від 01.09.2008 року та від 01.10.2008 року (а.с. 27 та 26 відповідно) відповідач надав, а позивач прийняв послуги з охорони об’єкта позивача.

Позивач вважає, що вищевказаний договір не відповідає вимогам закону, оскільки у спірному договорі відсутній предмет договору, що і стало підставою для звернення до суду.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (відповідач) зобов’язується за завданням другої сторони (позивача) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а позивач зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 978 ЦК України визначено, що за договором охорони охоронець, який є суб’єктом підприємницької діяльності, зобов’язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши укладений між сторонами договір та положення наведених статей дійшла до висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами при укладенні договору б/н від 01.04.2008 року, за своєю правовою природою є правовідносинами, які виникають при укладенні договору про надання послуг, а в даному випадку –договору охорони.

Слід зазначити, що надання послуг з охорони державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян можливо лише за умови наявності ліцензії, виданої МВС України.

Матеріали справи містять ліцензію серії АВ №232865 зі строком її дії з 23.01.2007 року по 23.01.2012 року, видану ПП "Ягуар 1" МВС України. Отже, на момент укладення спірного договору відповідач у справі мав відповідний дозвіл на надання послуг охорони.

Відповідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зміст правочину, у тому числі договору, не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Отже, місцевий господарський суд вірно зазначив у своєму рішенні про те, що вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність в момент укладення договору тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Я стверджує позивач у своїх позові та апеляційній скарзі, укладений між сторонами спору договір не має всіх його істотних умов, а саме інструкції з охорони об’єкту, в якій повинні бути зазначені функціональні обов’язки співробітників охорони, сили та засоби здійснення охорони на кожному об’єкті позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 наведеної правової норми господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ч. 4 вказаної норми умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частини 5, 7 ст. 180 ГК України регламентують, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом (436-15) , іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору .

Місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, встановив, що сторони визначили та погодили істотні умови договору в передбаченому законом порядку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки сторонами спору у спірному договорі визначено:

- предмет договору –позивач доручив, а відповідач прийняв на себе обов’язки по наданню фізичної охорони для запобігання крадіжки майна, що знаходиться на охоронюваній території позивача (об’єкт) розташованої за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 71-А, 71-Б, 77-А, 77-Б (п. 1.1. договору); п. 3.1., 3.2. договору відповідач зобов’язаний організувати і забезпечити фізичну охорону для запобігання крадіжки майна позивача; організувати та забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей позивача, прийнятих під охорону від розкрадання та не допускати проникнення сторонніх осіб та осіб в нетверезому стані на об’єкти, що охороняються; здійснювати на об’єктах пропускний режим, контролювати ввіз та вивіз (внесення та винесення) товарно-матеріальних цінностей на територію чи з території об’єкта, що охороняється - за матеріальними перепустками встановленої форми; для запобігання розкрадання майна позивача на охоронюваній території охорона відповідача здійснює нагляд за працівниками позивача; спільно з позивачем здійснювати акції із впровадження технічних засобів охорони; здійснювати перевірку роботи приладів охоронної сигналізації на об’єкті та повідомляти позивача про несправності для їх усунення в технічно можливий термін; приймати від позивача печатки та пломби після закінчення робочого дня на об’єктах позивача і здачі їх під охорону відповідача; у випадках несанкціонованого проникнення сторонніх осіб на територію охоронюваного об’єкту охорона відповідач зобов’язаний викликати міліцію або службу охорони та прикласти всіх зусиль для попередження розкрадання майна;

- сторонами узгоджено обов’язки відповідача та перелік конкретних дій з охорони, а саме п. 2.2. договору система охорони об’єктів і дислокація постів визначаються виконавцем за погодженням із позивачем; п. 2.3. договору прийом під охорону кожного об’єкта позивача, у тому числі й об’єктів, що обладнані сигналізацією та під’єднанні до пультів централізованого нагляду, здійснюється в наступному порядку: після закінчення робочого дня представник позивача, разом з охоронником відповідача, перевіряють наявність пломб на вхідних дверях складів та зачинені на замок службові приміщення, про що робиться запис в журналі охорони.

- сторони узгодили ціну та строк дії договору (п. п. 2.5., 8.1. договору), які є також істотними умовами господарського договору відповідно до вимог законодавства.

Також, про факт виконання сторонами спору договору про надання охоронних послуг від 01.04.2008 року свідчать акти виконаних робіт від 01.09.2008 року та від 01.10.2008 року, згідно яких відповідач надав, а позивач прийняв послуги з охорони об’єкта позивача. Тобто, позивач тобто своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) підтвердив факт укладення та реального виконання сторонами спірного договору про надання охоронних послуг від 01.04.2008 року.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вірно зазначив суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 99, 101, 103, 104 та 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тиара" на рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 06.05.2010 року у справі №7/037-10 залишити без змін.

3. Справу №7/037-10 повернути до господарського суду Київської області.

Дата відправки